Іван Олександрович Ільїн

Ільїн Іван Олександрович — російський релігійний філософ, національний мислитель, правознавець, публіцист і літературний критик. Народився в 1883 році в Москві. Закінчивши із золотою медаллю 1-у Московську класичну гімназію, Ільїн у 1901 році вступив на юридичний факультет Московського університету, з 1918 — професор. Лютневу революцію сприйняв як «тимчасовий безлад», а більшовицький Жовтневий переворот — як катастрофу, й активно долучився до боротьби з новим режимом. У вересні 1922 року з великою групою філософів, учених і літераторів був висланий із Росії до Німеччини. У 1922-38 роках жив у Берліні, працюючи в Російському Науковому інституті до 1934 року, коли був звільнений нацистами. Активний ідеолог білого руху, він виступає з численними лекціями в містах Німеччини, Франції, Швейцарії, Чехословаччини, Югославії і Латвії, займається видавничою діяльністю. Його основною темою стає аналіз духовної сутності революційної катастрофи й духовне відродження Росії. У 1938 році, після того як нацисти заборонили його друковані праці й публічні виступи, Ільїн виїхав до Швейцарії, де зміг улаштуватися за допомогою грошової застави, яку вніс С.В.Рахманінов і яка звільнила його від насильницького повернення до Німеччини (його було позбавлено права на роботу й політичну діяльність). У наступні роки жив у передмісті Цюріха, писав філософські твори, виступав з лекціями й займався політичною публіцистикою. Велика творча спадщина Ільїна нараховує більше 40 книг і брошур, декілька сотень статей, більше ста лекцій, величезну кількість листів, вірші, поеми, спогади, документи. Про свою книгу «Серце, що співає. Книга тихих споглядань» Ільїн писав: «Вона присвячена не богослов’ю, а тихому філософському богохваленню...Це філософія проста, тиха...народжена головним органом Православного Християнства — серцем, яке споглядає».