Пісковий світ Ксенії Симонової

Невідомо як по небу кольору кави розсипаються зірки, вздовж вулиць ростуть ліхтарі, які виявляються бильцями дитячого ліжечка. В ньому спить малюк. Загадкове обличчя дівчини на очах старіє, а місто перетворюється на вид із вікна. Музика ллється, руки злітають у темряві, й під пальцями оживає ціла історія. Піскові фільми треба дивитися саме так — зачаровано, та інакше і не вийде. Тому що все зовсім просто і водночас чудово. Автор дива — художник Ксенія Симонова — розповіла «Отроку» про пісок, про себе і життя «після мільйона».

Диво в коробочці

Доки ти маленький, дарувати не дуже легко, набагато приємніше отримувати. Дитина ще не звикла чимось володіти, і така можливість її просто-таки зачаровує. Кожне нове поповнення в господарстві викликає радість, а як же радують подарунки на день народження, Новий рік, Різдво! Це час, коли всього хочеться, все цікаве і потрібне.

У рай через огорожу

Звідки взагалі виникає бажання перелізти через цю метафізичну «огорожу»? Якщо говорити красиво, то нас жене спрага пізнання Всесвіту, вічні питання буття. Якщо говорити чесно, дуже хочеться отримати все одразу й не дуже напружуватися, тим більше, що інші (життя яких начебто лежить на долоні й завжди чомусь зрозуміле набагато краще нашого власного, складного й суперечливого життя) — інші не напружуються!

«Страшна таємниця» ляльки Барбі

Історію існування Барбі можна описати як історію дивовижного ринкового чуття, геніальних маркетингових стратегій і наслідування кон’юнктурі, — наслідування до того ганебного, що деколи цинізм деяких варіацій Барбі змушує розумного спостерігача ніяково поперхнутися. Її виробники завжди вміли чудово лавірувати між реальними потребами дітей та розумінням батьків того, якими ці потреби мають бути.

Чарівний будинок

Розповідати про пологовий будинок — те саме, що про війну. Одна річ послухати, а інша — самому побувати. Можливо, дивно порівнювати воєнні дії і народження дітей, але ж і там, і там — боротьба за життя, а ветерани й батьки — народ бувалий, винахідливий. І, між нами кажучи, багато хто в наші дні боїться народжувати й виховувати майже так само, як і воювати.

Ми знашлися!

У 27 років вже можна замислитися, чому кохання всього твого життя «запізнюється» і чи буде цьому край. Особливо сильно про це починаєш задумуватись, якщо почитати, яким має бути християнський шлюб, а потім глянути довкола. Не те що православних наречених — віруючих друзів та знайомих я не мала. Щоразу я йшла до храму одна та поверталася з нього одна.

Самореалізація: жіноча думка

Цей написав книгу, а той (у твоєму віці!) став лауреатом усіх можливих конкурсів, подруга вже повела сина до школи, а колишній однокласник, хто б міг подумати... Ось тут найкраще зупинитись і спитати себе: "Ну то й що? Чи насправді ти теж хочеш свою книгу, перемогу на конкурсі — а, можливо, й заміж? І коли це їхні шляхи, то має бути і твій власний, варто лише спокійно і розважливо, без паніки і заздрощів дослухатись і придивитися до себе.

Скорбоголіки

Березневий початок весни — оце сумовитий час. Діяльний, але недоладний, мов перший млинець, енергійний і незугарний, мовби сліпе кошеня, котре без угаву тицяється скрізь. Важкий час... Люди давно вже по краплинці вичавлюють із себе набридлу зиму, але до літа ще далеко. Непривабливий тамбур між порами року, похмуре міжсезоння — березень...

«Учень року», або Життя, відмінне від інших

Медаль отримати все ж таки хотілось. І я отримала її — з жовтого металу, на стрічці. Вона і зараз лежить десь у коробці, й хоча вона називається золотою, та вона не зі справжнього золота, та й взагалі, між нами, не зовсім справжня. Зате інші, звичайні, не найкращі учні, мої однокласники, не отримали такої.

Шоколад

Сьогодні до нас на роботу принесли величезну золотисту коробку шоколадних цукерок. Мені одразу пригадалась одна історія.

Слово про гламур

Для того, щоб писати «гламурно», треба бути людиною тонкою та розумною. Треба точно вгадувати, чого від тебе очікує твоя дорога, заможна, трохи зманіжена, «від кутюр» одягнена публіка. Вона не пробачить, якщо ти будеш розумнішим за неї, чи надто відвертим, а чи захочеш про щось поговорити «по щирості».

Про те, що видно згори

Якось у неділю парафіян Свято-Іллінського храму попросили залишитися після служби. Треба було готуватися до престольного свята, і була потрібна допомога всіх бажаючих.

Краса, що висковзує

Всередині національних культур краса розуміється по-різному, але природа всім здається однаково гарною. Так само і в історії — зірки в нічному небі подобаються всім незмінно, а перуки то носять, то ні, жінки подобаються то худі, то повні, в одному столітті прийнято одне, в іншому — інше. Як тут розібратися, що таке краса?

Незручно...

Вам ніколи не зустрічалися люди, які всього бояться і всього соромляться? Вони до такої міри бояться когось потурбувати, що, здається, раді були б жити під землею або стати невидимками. Такій людині ніколи і нічого не потрібно, вона нічого не хоче на день народження, просить не купувати їй квітів, тим більше подарунків, не витрачати на неї гроші.

Якщо батьки проти...

Найзвичайнісінький тато подивиться так, ніби нічого хорошого з тебе все ж таки не вийшло, і вже краще б ти й далі слухав Міка Джаггера й лагодив свій мотоцикл. А найзвичайнісінька мама скаже: «Я знаю, що тепер буде: ти зовсім збожеволієш, підеш до монастиря, і ми тебе втратимо. І взагалі, їж негайно».

Неправильна професія

До 25 років людина зазвичай визначається, ким їй бути. Більше того, у 25 років вона розуміє, що вже щось закінчила й кимось стала. Цікава ситуація виникає тоді, коли ти виявляєш, що в тебе якась «неправильна» професія.

Нічого нового

Ранок ― померти, не встати! Займаю вертикальне положення. Дивлюсь у вікно, як риба з акваріума… Робочий тиждень схожий на робочий день. Робочий день схожий на двигун внутрішнього згорання. Впорснув палива ― поїхав. Зупинився. Ще впорснув ― знову поїхав. Усе відбувається за накатаною схемою. Нічого зайвого. Тобто нічого нового.

Кроки назустріч

Я вийшла на вулицю, у м’яке сонячне світло; машини мчали кудись, вмиті тролейбуси везли москвичів на роботу, навіть горобці були якісь інші, ошатні, а попереду був цілий день — новий, величезний і радісний! Перший день, наповнений Богом!

Джинсові пристрасті

Чому джинси — чоловічий одяг? А якщо мені так зручно? Такі питання виникають у багатьох людей, які вперше у своєму житті спробували увійти в храм — і раптом виявили на дверях оголошення: «Заходячи до храму християнин має бути одягнений відповідно. Жінки не повинні носити чоловічий одяг».