Дорога – живопис – дорога
01.09.2014
В епохи криз може зацікавити біографія, що починається, наприклад, так. Він був старшим сином багатого підприємця, власника заводу. Батьки в ньому бачили продовжувача бізнесу і балували його більше, ніж інших дев’ятьох його братів та сестер. Але ось батько розорився, коштів не стало... Приблизно таким був у 1860-х роках життєвий старт харків’янина Петра Левченка.
«Печерський дівочий»
13.05.2014
Чи знаєте ви, що жіночі монастирі протягом багатьох століть розміщувались... у чоловічих монастирях? Точніше, окремих жіночих монастирів практично не було. Общини інокинь проживали, звісно, відокремлено від іноків — але все ж усередині огородженої території чоловічого монастиря. Так було й у Візантії, і на Русі, і найславетніший монастир Києва винятком не був.
Гармонії Миколи Гумільова
17.03.2014
Гумільов жив на Кавказі — з чотирнадцяти до сімнадцяти років. Недовго, але це найважливіші роки дорослішання — для нього вирішальні роки, щонайважливіше етичне й естетичне щеплення. Опинившись у Грузії ще в ХІХ столітті поганим учнем і взагалі незібраним хлопчиком — він поїхав звідти вже у новому ХХ столітті юнаком «у панцирі залізнім», що міцно будував свою особистість і був упевненим у своїй великій місії.
Регіон номер один
23.12.2013
Легкі й усім доступні гірські прогулянки по Адигеї та гірському південному сходу Краснодарського краю — це цілющий та енергетичний десерт, який відчутно збільшує можливість боротьби: будь-якої людської боротьби за добро в собі й навколо себе. А тому з часом бажання повторити поїздку до гірської Адигеї стає магнетичним і настійним.
Католицизм і Православ’я
30.05.2013
Cьогодні середньозважене «обивательське» ставлення до католицизму в православному середовищі — частіше підозріливе. Надмірна зловтішна увага наших підручників і деяких літераторів до помилок католицизму (інквізиція, індульгенції, гріховні вчинки деяких єзуїтських місіонерів і католицьких пасторів) також сприяють відторгненню католицизму на Сході. В кращому випадку католиків у нас вважають заблукалими братами.
«Аж до смішного неймовірно: був цілий світ — і вже нема
25.05.2012
У те, що шляхом написання чудових літературних текстів можна перебудувати на краще світ і людей, вірили мільйони російських інтелігентів протягом двох століть. А неминучий крах цієї літературної релігії став найбільшим болем і головною духовною подією для всієї творчої частини російської еміграції 20–30-х років минулого століття.
Біла Справа: схід
10.10.2011
Головною причиною поразки білого Східного фронту та інших волго-урало-сибірських антибільшовицьких сил — як і на Південному фронті — було дивне недбання про нормальну життєдіяльність втомлених від війни людей на зайнятих територіях. Недбання й про мирну економіку, і про культуру. А вже масові розстріли білими селян і міщан, які не хотіли мобілізовуватися, підірвали й ту мінімальну довіру, що була до нової влади.
Хрест на скелі Іфігенії
22.08.2011
Від мальовничого шосе між Форосом і Сімеїзом взагалі не видно приморських поселень. Лише повороти-серпантини, що спускаються донизу крутим схилом, густо порослим південним лісом. Аж ось посеред цих зелених хвиль, що спадають до хвиль синіх, на кам’янистому мисі з’являється високий хрест. А неподалік з-над кипарисів виринає склепіння білосніжного храму. Це хрест на скелі Іфігенії і Казанська церква. Вони огортають, покривають Кастрополь — непомітний і невідомий курорт, що глибоко западає в серце кожного романтика.
Біла Справа: Південь
04.08.2011
За три дні листопада 1920 року із Севастополя та інших портів Криму вийшло в напрямку Туреччини більше ста кораблів, перевантажених пасажирами. Вони вивозили майже 90 тисяч осіб. Нарешті, 14 листопада організатор цієї унікальної за успішністю евакуації, правитель Криму і «білий» головнокомандувач Петро Врангель, останнім пройшов через колонаду севастопольської Графської пристані і піднявся на борт судна. Біла Справа в європейській частині Росії завершилася.
Мандрівник мимоволі
03.02.2011
Київ, Кам’янець, Одеса, Крим, військовий корабель у Чорному морі, Кавказ, Туреччина, Середня Азія... список, який нагадує звіт про діяльність активного туриста. А проте, владика Димитрій, у схимі Антоній, став мандрівником мимоволі, хоча в душі вважав себе домосідом. Або, за його словами, «мандрівником хіба що в духовному сенсі: життя тут... є мандрівкою до життя там».
Туга недостатності
28.10.2010
Одинадцятирічна донька пенсільванського мільйонера в Парижі побувала на щорічній паризькій виставці живопису, де побачила картини Енгра, Курбе, Делакруа. І дівчинка буквально захворіла живописом. Дізнавшись, що у Філадельфії, де вона живе, працює одна з найкращих в Америці Академій мистецтв, вона рішуче просить у батьків дозволу вступити до цього вишу — щоби стати художницею «і цим жити, у всіх значеннях такої сентенції».
Незатоплена Оболонь
08.03.2010
Колись з кожною повенню всі заливні плавні ненадовго покривалися Дніпром, що розливався. Після цього влітку починалося справжнє буйство трав і чагарників. Власне, слово «оболонь» і означає «оболочене», трохи заболочене місце, заливний луг. Як величезні сіножатні пасовища згадується Оболонь і в давньоруських літописах, і в хроніках польсько-литовських і козацьких часів, і в документах епохи Російської імперії.
Феодосійські нариси
28.01.2010
Так, ніщо не нове для цього міста, в якому поєднуються всі часи, навіть революція. Немає, мабуть, таких радостей та прикростей, яких не бачила б феодосійська фортеця, всі ці вежі з казковими італійськими іменами. Утім, зосередження на «великих старожитностях» — поверховий огляд, протікання слів екскурсовода скрізь розум, фотосесія — все це може й завадити розумінню того, що тут приховується «поміж рядків».
Живописець світла та смерті
15.01.2010
Картини Сергія Васильківського — це десятки тихих радісних зустрічей зі старим рідним лугом, селом, ярмарком, річкою, степом. Це зустрічі із селянською природно-гармонічною Україною, що пішла в небуття, в яку заочно закохувалися мільйони людей, які живуть за тридев’ять земель звідси (читачі Гоголя, наприклад). Це побачення з тою ідеальною старою Україною, яка відбита в глибині серця кожного тутешнього жителя, до якої б нації він не належав.
Бульвари, яри, байраки
21.09.2009
У ярах під древніми валами проклали вулиці Мало-Володимирську (нині Гончара), Бульварно-Кудрявську (нині Воровського), Афанасіївську (нині Франка) та інші. Наповнилися багатоголосим гомоном Євбаз — Єврейський базар на площі Галицькій (нині Перемоги) — та Сінний ринок в районі нинішньої Львівської площі. Поряд із ринками задзвонили дзвони — Стрітенський храм біля Сінного і «Залізна церква» святителя Іоанна Златоуста біля Євбазу... У ті далекі роки цей тихий пагористий район називався гарним іменем «Бульварна частина» Києва. Пропонуємо вам вирушити в гості до старих її мешканців.
Посмішка крізь смуток
20.08.2009
Навіть дивно, як багато встигла зробити за відносно коротке (50 років) хворобливе життя ця трудолюбива іронічна людина. При цьому належність Пимоненка до Товариства передвижників сприяла феноменальній прижиттєвій популярності його робіт — значно більшій, ніж у наш час. Хоча, звичайно, популярність приносила й прикрощі, зазвичай курйозні. Наприклад, виробник алкоголю Шустов без дозволу використав репродукцію пимоненківського полотна «Додому» в рекламі, після чого художник подав до суду і виграв позов.
«ДИВЛЮСЬ НА КОЖЕН ДЕНЬ ЯК НА ОСТАННІЙ»
02.07.2009
Столипін писав: "Щоранку, коли я прокидаюся і творю молитву, я дивлюся на майбутній день як на останній і готуюся виконати всі свої обов’язки, спрямовуючи погляди у вічність. А ввечері, коли знову повертаюся до своєї кімнати, то дякую Богові за зайвий дарований мені в житті день. Це єдиний наслідок мого постійного усвідомлення близькості смерті як розплати за переконання.
Формула Карпат
04.09.2008
Схоже, Карпати нам колись далися для того, щоб ми усвідомили, наскільки ми самі по собі, без допомоги Згори слабкі. Тут усе сприяє втраті людської самовпевненості. Тут особливо зрозуміло, що сподіватися лише на свої сили — значить здатися на поталу природі. Адже вона у Карпатах п’янка, божевільна навіть у спокійному своєму диханні. Що вже казати, коли розгнівається.
Враження щастя
19.08.2008
Живопис Ренуара — це щирість і доброта. У музеях, втомившись від залів важкого темного академічного живопису, раптом переходиш до зали з його роботами — і неначе в закритому приміщенні розчиняється вікно. У серце вривається свіжість; помітно, що в інших відвідувачів теж зволожуються очі. А вже коли доведеться потрапити до полотен Ренуара після вивертів мистецтва ХХ ст., то яка ж це благословенна мить!
Паньківщина: дивовижний берег
23.06.2008
Через Паньківщину провели вулиці Тарасівську, Паньківську та Микільсько-Ботанічну, що об’єднувала їх. А через півстоліття виникла байка, наче вулиці отримали назву в студентському середовищі, від тих, хто симпатизував Кирило-Мефодіївському братству — мовляв, тут згадані «братчики» Тарас Шевченко, Панько (Пантелеймон) Куліш, Микола Костомаров.
Київський феномен
24.03.2008
Років із сім-вісім тому одне місто Київ змінилося на інше. Разом із двадцятим сторіччям скінчилось існування Києва затишного, зеленого, трамвайного, по-кошачому м’якого, провінційно-радянського, по-чиновничому сірого, подекуди заводського (ряд епітетів можна продовжувати). А на його місці виник жорсткуватий зубатий мегаполіс, сп’янілий від реклами, непомірно набряклий від людей та машин, він клекоче стовпотворінням та яскравим світлом.
И творчество, и чудотворство
04.02.2008
Передати словами атмосферу міста, його внутрішній дух. Дати відчути найтонший аромат міського життя. Це складне завдання неймовірно полегшується, якщо пишеш про Одесу. Про неї в цьому стилі пишуть безперервно. Жанр настроєвих нарисів міського побуту народився ледве не тут. І тепер у нашій свідомості юрмиться ціла серія образів Одеси. Ми їдемо сюди вперше і вже добре уявляємо, у яку міську атмосферу зануримося. Пишу ці рядки і посміхаюсь: адже Одеса — столиця жартів, сатири, іронічного всепереосмислення; батьківщина Ільфа з Петровим, Саші Чорного, Жванецького. Часом здається, що Одеса — батьківщина самого гумору.
Заболоцький старий і новий
12.11.2007
Коли берешся за збірку віршів цього поета, виникає дивне враження. Починає здаватися, що ранній модерністський Заболоцький мовби тужить... за собою, пізнім. Крізь яскравість, оригінальність, навіть крізь гумористичний запал його молодих віршів уже просвічує деяка мрія. Мрія велична і неймовірно проста. Це уповання, сподівання і просто очікування земної людської гармонії.
Оаза в часі
02.10.2007
Абхазія — дуже бідна країна: це видно по кількості жебраків. Не подумайте, що їх багато. Їх тут узагалі немає. Просити ні в кого: важко усім. Це особливо вражає людей старшого покоління, які бували в Гагрі або Піцунді двадцять і більше років тому. Тоді на Кавказі люди заробляли набагато більше від середньої радянської зарплати. Райський клімат, краса і родючість цього краю збагачували всіх тутешніх мешканців. Але тепер — одне слово: бідність.
«Над горой своей Владимир поднял черный крест…»
26.09.2007
І якщо інші міські сади відвідували лише з теплих весняних днів з розпускання листя, то з оглядової Володимирської гірки красоти споглядали цілорічно. «Весна у Києві починалася з розливу Дніпра з Володимирської гірки», — відмічав як найяскравішу згадку свого дитинства Костянтин Паустовський.
Дитинство Європи
13.09.2007
Романські споруди складно сплутати з будівлями інших стилів. Вони передусім масивні, позбавлені прикрас, прості за формою, вирізняються вузькими вікнами, часто розташовані на найвищій точці, що панує над місцевістю. Саме в романській архітектурі вперше в Середньовіччі з’являються величезні споруди, повністю збудовані з каменю; саме романіка дала світові поняття «замок».
Нотатки на полях «Кобзаря»
13.09.2007
сміх і сльози викликають два ворожих державних табори, які зробилй з Шевченка ідола. Для українських націонал-патріотів він пророк, прирахований ледь не до лику святих. Про нього пишуть пафосно і урочисто, особливо у відомі дні березня. Для комуністів всього світу він предмет такого ж ідолопоклонства. Першим пам'ятником, який більшовики встановили в Петрограді вже у січні 1917-го, був пам'ятник Шевченкові. Навіть твори його трактують по-різному. Одні «Заповіт» уважають закликом до національної незалежності, інші — до соціальної революції.
Шукач і заступник
13.09.2007
Максиміліан Кирієнко-Волошин — фігура легендарна, майже міфічна. Він викликав і викликає найсуперечливіші думки про себе. Веселий язичник, християнський філософ, навісний естет, тайновидець і провидець, позер і кривляка, миротворець і чудотворець, балагур і шарлатан, містик-езотерик, православний подвижник. Спогади друзів і недоброзичливців, думки сучасників Волошина і наших сучасників допоможуть читачам скласти або змінити свій власний погляд на творчість і особистість одного з найзагадковіших уродженців Києва.
Спокуса нової релігії
13.09.2007
З його ім’ям ішли на смерть солдати. Під час влаштованих ним політичних процесів жертви, вмираючи, славили його ім’я. «Вождь і Учитель», «Корифей науки і техніки», «Найбільший ге¬ній усіх часів і народів», «Сонце нашої планети» — постійні епітети, які йому присвячувались.
Наш добрий друг трамвай
12.09.2007
Кияни пишалися своїм трамваєм і використовували його в найурочистіших подіях. Ще до Великої Вітчизняної війни трамваї ходили до Лаври, на Звіринець, на Сирець. На безлічі дореволюційних фотографій київський трамвай не просто відображений, а нерідко по-справжньому оспіваний. Сьогодні від тієї трамвайної мережі не залишилося майже нічого.
Давній-давній Лівий берег…
12.09.2007
Київське Лівобережжя — terra incognita. Краєзнавці займаються історичним ядром міста. Етнографи досліджують традиційні села. А колишні приміські поселення, які перетворилися на новозбудовані райони міст, залишаються невивченими. Між тим, у бурхливій історії київського Задніпров’я, ніби в уламках дзеркала, відображається вся східноукраїнська історія.
Швейк, Кобзар, Вертинський, Врубель…
12.09.2007
Вулиця Володимирська — немов намисто. Половина найвідоміших місць Києва нанизані на її нитку. Собор Софії Київської, Золоті ворота, Оперний театр, Університет — усі вони «прописані» на Володимирській. Дорога-скарбниця має гідну охорону: втілені у бронзі гетьман Хмельницький і професор Грушевський, поет Шевченко і композитор Лисенко. З цієї вулиці починався древній Київ: «звідси пішла руська земля». Чи не половина подій, описаних у давньоруських літописах, відбувалася тут.
Ґрандплац Печерськ
12.09.2007
Печерські пагорби, якщо дивитись на них з Лівого Берегу, виглядають бортом судна, понад яким виринають біло-золоті «щогли» Лаври, сіруваті «рубки» окремих висотних споруд та освітлювачі стадіону «Динамо», схожі на військово-корабельні радарні установки. І корабель цей пливе істотно іншим курсом відносно загальнокиївських реалій.
Рідна наша печера
10.09.2007
Історія людства починалася в природних печерах. І головні події історії цього світу теж пов’язані з печерами. Спелеолог іде в печеру саме для того, щоб донести її дух до наземного світу. Щоб у своїй душі, у своїх наукових працях, у своїх розповідях і фотографіях передати хоча б часточку цього таємного світу, цього прекрасного зачарованого царства.
Нове дитинство
09.09.2007
Якось, коли мені виповнилось дванадцять, по телевізору показували передачу про Достоєвського. Серед інших сюжетів були сценічні постановки з його романів. В одній зі сценок дівчина схвильовано читала юнакові глави з Євангелія. Інтонація і зміст слів були вражаючими! Я схопив Новий Завіт, який уже давно стояв на полиці, і, захлинаючись, почав його читати.
Харків: історична мозаїка
08.09.2007
Харківська земля — історичне, генетичне порубіжжя. Споконвічно тут вирував кордон між Великим Степом та осідлими землеробами. Харків — наша недолуга Америка. З того часу, як зі степу вигнали татарів, у цей Новий Світ звідусіль переселяються активні й працьовиті люди. Це надзвичайно робоче місто, яке залишається таким і в ХХІ сторіччі.
Срібна земля
08.09.2007
Ужгород — цілковито приморське місто. Щоправда, моря у ньому немає, але в цю відсутність важко повірити. Йдеш вулицею Ольбрахта, униз по схилу відходить мініатюрний ботсадок — а під ним ось же ж воно, ласкаве, плескає хвилями, хльоскає крилами чайок? Ні? Невже там немає моря? Не може бути!
Львів при світлі рампи і за лаштунками
08.09.2007
Львів — неможливе місто. Воно просякнуте різдвяною казковістю, вибуховістю й східною яскравістю. Але одночасно і сумом, осіннім жалем, гірким повивом зів’ялого листя. Воно пахне солодким шоколадом і гіркою кавою. Воно дзвенить трамвайним чи то плачем, чи то сміхом. Львів посміхається, але не простодушно, а «мудрствує лукаво».
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке. Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555. |
Отрок.ua в: |