Королівство кривих дзеркал
07.06.2011
Тобто хочеться мені мати інструмент для того, щоб бачити світ у його природному вигляді, таким, яким його Бог бачить. Так, щоб добрі справи помічались і оцінювалися, неприємності переносилися з терпінням і без істерик, чуже добро пам’яталося, а своє — забувалося. Без цього — відчуваю, що живу в королівстві кривих дзеркал. Не в адекваті живу, іншими словами. 
Золото Церкви
09.05.2011
Є люди, про яких кажуть: «У нього золоті руки». Набагато менше людей (та все ж таки вони, слава Богу, є), про яких кажуть: «У нього (неї) золоте серце». І є лише одна людина, до якої випадково сказане у пориві захвату слово пристало навіки, і слово це було: «У нього золоті вуста». Це архієпископ Константинополя Іоанн Хризостом, або по-нашому — Златоуст.
Воскресіння Христове видівши…
23.04.2011
Щоб великоднє привітання, ці два великих слова, вирвалося з грудей, як птахи з клітки, а не зірвалось з позбавлених життя губ за звичкою, спочатку треба пережити Страс-ний тиждень. Такий порядок. Спочатку «Слава, Господи, Хресту Твоєму Чесному», а по-тім — «і Воскресінню». Помри зі Спасителем, тоді й оживеш у Ньому. Принаймні, здригнись, почувши про Його страждання, і дай душі виплакатись у Велику П’ятницю, і потім радій на світанку Во-сьмого дня!
Небо і земля
22.04.2011
Хресний хід Великої П’ятниці супроводжують сльози. Вони скупі, і люди ховають їх, опускаючи обличчя і відвертаючись від чужих поглядів. Хресний хід великодньої ночі дає сльозам рясно литися, а людям не соромитися їх плину. Це — радісне життя душі, це солона волога, що очищує душу від усякого бруду. Той не знає радості, хто у Великдень не лив сліз, а в дні Страстей не стримував ридань.
Людина на ім’я Ісус
13.04.2011
Господь наш Ісус Христос є, без сумніву, сущий над усіма Бог. Його Божественна природа достатньо проявила Себе в ділах, які ніхто, крім Нього, не творив: воскресіння мертвих, вигнання бісів, влада над істотами сотвореного світу... Але ж і людиною Ісус теж був реально. Це не було ілюзією.
Свято світлого смутку
13.04.2011
І вже не лякає мене те, що Новий рік припадає на піст. Мені й без горілки і м’яса свято подобається. І неприродність життя, в якому Новий рік випереджає Різдво, мене вже не мучить. Я звик до мішанини двох календарів. Відкрию пляшку вина, обійму дружину, поцілую дітей.
Святитель Димитрий: портрет в стиле барокко
28.03.2011
«Житія святих» — це словесна ікона. Димитрій Ростовський писав свої ікони в бароковому стилі. Так він був вихований. Уся освіченість, яка розповсюджувалася по Русі з київських шкіл, була напівєретична. Це були ті пристрасні захоплення, що прийшли на Русь із Заходу. Пристрасність і захопленість увійшла в проповідь — відтоді вона криклива, безживна й штучна. Пристрасність увійшла в архітектуру, і храми стали зовні вишуканими, а всередині сповненими різьблення, від якого миготить в очах, дешевої позолоти й пузатих янголиків — копій античних амурів. Пристрасним став спів, багатоголосий, оперний, італійський. Не вистачало лише органу або скрипкового концерту посеред служби. І лики на іконах вкрилися рум’янцем чи то від сорому, чи то від відмінного здоров’я. Благословляючі персти стали пухкими, зворотна перспектива зникла, поступаючись місцем техніці портрету. Це було велике й непомітне (!) відпадіння від Православ’я. Непомітне тому, що Таїнства продовжували звершуватися, і Символ віри співали в храмах без єретичних додатків. Але західне полонення відбулося. Некритично увібравши в себе католицьку містику й естетику, народ через сто років почне некритично вбирати вольтеріанство. А потім — соціалістичні ідеї. А потім...
Над вавилонськими ріками
07.03.2011
Коли сумно нам, ми не повинні зі шкіри пнутись, щоб зобразити веселощі. Слід лягти на обличчя своє й насититися зітханнями. Нехай хтось недоречно процитує Писання й скаже: «Завжди радійте, невпинно моліться». Та ж ми знаємо, що ми грішники, і що «горе й утиск всякому, хто робить лихе». Ми не в раю, але все ще на шляху до нього.
Ковдра з клаптиків № 6 (48)
24.02.2011
Коли людина огорнена повітрям благодаті, коли вона потрапляє в атмосферу реального чуда, людина дивується. «Невже це я? — питає себе людина. — Невже все це відбувається зі мною?» І коли людині совість нагадує про минулі помилки й беззаконня, падіння й неподобства, вона каже собі: «Невже це була я? Невже це відбулося зі мною?»
Дім твоєї душі
07.02.2011
Наш духовний дім будується так важко й так повільно, його стіни так часто завалюються, незакінчена будівля така негарна й завершенню робіт не видно кінця саме тому, що ми будуємо абияк і косо-криво. Будуємо за принципом «і так піде», ніби будуємо не для себе, а працюємо в стройбаті й споруджуємо казарму для чужого підрозділу.
Подорож усередину себе
24.01.2011
Час, невидимий, як радіація, пронизує все, і дозиметр для його відліку видно майже у всіх на руках. Водонепроникні, кварцові, протиударні, дорогі й дешеві годинники обхоплюють сотні тисяч зап’ясть. Стрілки годинників дрижать у торгівельних залах, електронні цифри миготять у поїздах і переходах. Але одного разу Ангел, піднявши руку, поклянеться Богом, що часу більше не буде. Це не можна уявити. Це буде початок нового світу, і сам цей початок буде незбагненним.
Іоанн: руський святий Грецької землі
25.11.2010
Іоанн народився там, де мова українська найближче до себе самої, — на Полтавщині. Солдатом у війську царя Петра Іоанн брав участь у Російсько-турецькій війні й опинився в полоні. Наскільки солодко хрещеній людині в турецькій неволі, уявити неважко. Найгіршим народом з усіх, що сповідують іслам, святитель Миколай Сербський називав турків. І раніше були, і зараз є багато шляхетних, милостивих, великодушних мусульман. Але ті, в чиї руки потрапив Іоанн, були не такі.
Христос без Хреста
22.11.2010
Віруюча людина на Суд не приходить. Це вам кожен протестант скаже й наведе розділ і вірш із Євангелія. Рай набуває рис неминучої реальності, якогось Богом сплаченого рахунку у швейцарському банку. Без сліз, без злетів і падінь, без хворобливого здирання старої шкіри, без перетворення. Тільки за фактом віри. А начебто ту ж саму Біблію читаємо, але якось по-різному читаємо.
Лютерів догмат
17.11.2010
Для правильного погляду на співвідношення Передання та Писання звернімося до досвіду старозавітного. Заборона на віднімання від слів Письма прописана в Біблії набагато раніше, ніж вона з’являється в Апокаліпсисі. У книзі Второзаконня читаємо: Кожне слово, що я наказую його вам, будете виконувати, не додаси до нього, і не відіймеш від нього (Втор. 12, 32). Якщо поставитися до цих слів із сучасною протестантською категоричністю, то треба обмежити священні книги тільки П’ятикнижжям, відмовивши у священній вартості книгам історичним, учительним і пророцьким.
Сучасний протестант
08.11.2010
Я цілком серйозно стверджую і не на жарт переконаний у тому, що скоро наші храми наповнять ті, хто сьогодні зараховує себе до протестантів. Їх не відстрахають ні буркотливі бабусі, ні дисциплінарна строгість, ні незвична мова. Вони, наситившись текстами, почнуть жаждувати благодаті, яка породила тексти. Любителі Писання впізнають у Церкві смиренну Матір Писання і прийдуть покаятися в тому, що довго цього не помічали.
Всеправославний єпископ
28.10.2010
Архієпископ Іоанн створював притулки, щонеділі відвідував лікарні, влаштовував їдальні для бідноти, у шанхайських нетрях викуповував немовлят у батьків, котрі опустилися, щоб потім улаштувати їхнє виховання. Все, що пов’язано з милосердям, виникало з його трудів, як потужний і свіжий потік із джерела. Але це було саме чудотворне милосердя, народжене подвигом і нічною молитвою, а не сентиментальністю і бажанням похвали.
Сидіти спокійно
14.10.2010
Лихо тріумфує не тоді, коли добрі люди сидять тихо. Лихо тріумфує, коли моральні пігмеї уявили, що вони велетні. Коли ці удавані велетні закотили рукава й вирішили боротися зі злом, яке, як їм здається, зрозуміле й очевидне. Тоді лихо, тонке і вислизуще, хитре й невловиме, оволодіває цими сліпцями й перетворює їх на свою зброю.
Знаю – не знаю
07.10.2010
Я завжди знизував плечима, коли чув із вуст моряків чи альпіністів, що вони «підкорили» море чи вершину гори. Ти заліз високо й щасливо спустився донизу. Ти все ще живий, а вершина як стояла, так і стоїть. І немає жодних гарантій, що наступного разу тобі поталанить знову залізти на ту ж саму вершину. Звідки ж пафос підкорення?
П’ята заповідь
09.09.2010
Із усіх заповідей п’ята найбільш подобається батькам. Їм здається, що ці слова обслуговують їхні батьківські інтереси й стоять на сторожі їхніх прав і егоїзму. Насправді це не так. Хоча б тому, що правильне виконання цієї заповіді передбачає наочний приклад, а отже, спільне проживання декількох поколінь. Я, як батько, повинен на очах свого сина проявити синівське шанування до свого батька, тобто дідуся мого сина.
Старі рани Нового Світу
24.08.2010
Пропоную всім нам — і тим, хто любить Америку, і тим, хто її ненавидить (бо вона всього цього варта) — точку зору, ракурс на її історію. Я пропоную вивчати її історію як історію сект або численних протестантських деномінацій, як історію продовження релігійного життя Європи і стверджую, що поза контекстом розвитку протестантизму історію Америки зрозуміти не можна.
Що потім?
05.08.2010
Христос воскрес, і апостоли, у день Розп’яття схожі на розполоханих овець, що залишилися без Пастиря, стали схожими на левів. Царственим риком безстрашної проповіді вони сповнили Всесвіт. Христос воскрес, і мученики тисячами й десятками тисяч почали зустрічати смерть з усмішкою. Згасли багаття в демонських капищах, а самі капища перетворилися на храми Божі, тому що Христос воскрес!
Завдання номер один
01.07.2010
Молитва дасть свободу. Наважуся сказати, що хто не молиться, той ніколи вільним не бував. Свобода пересувань — хіба справжня свобода, якщо, переміщуючись, людина грішить тими ж гріхами й мучиться тими ж докорами сумління? Свобода споживання — хіба справжня свобода, якщо бажання розпалюються й очі розбігаються, а радість придбання проходить швидко, як у дитини?
У присутності Бога
10.06.2010
За звуком камертона шикуються голоси співаків. Слухаючи Баха й Моцарта, можна зрозуміти, що таке музика. Зрозуміти, хто такий священик, можна, дивлячись на Іоанна Кронштадтського. За камертоном його літургійних вигуків варто настроювати різноголосицю велелюдного священицького хору. У нього багато чому можна навчитися. Точніше, немає в священицькому житті такої грані, яка б у житті отця Іоанна не засяяла б наче діамант.
Наука бути щасливим
27.05.2010
Пережитий інфаркт змушує людину ходити повільно. Та не тільки повільно ходити. Він спонукає пропускати повз вуха та очі ту інформацію, без якої раніше життя здавалося неможливим. Помірно дихаючи та рухаючись без поспіху, людина, яка вижила після інфаркту, байдуже проходить мимо рекламних щитів та газетних кіосків, мимо барів та кас футбольного стадіону. Байдуже, бо нещодавно вона лежала геть роздягнена під простирадлом. Стіни довкола були кахлеві, і стеля — біла. У венах стирчали голки, а в роті була трубка. А тепер вона йде своїми ногами, втягує носом холодне повітря. Вона жива та щаслива. Більше нічого не треба.
Дві правди
05.04.2010
Діти вміють сміятися відразу же після сліз. Ще сльози котяться по щоках і блищать на віях, а дитина може вже дзвінко сміятися. Це теж образ переходу від посту до Пасхи, від суму до торжества. У цих двох режимах, сліз і радості, загартовується душа, немов вибігає з парної, щоб кинутися в крижану воду.
Причастя Марії Єгипетської
15.03.2010
Якщо й та людина, котра ходить по водах, і знає напам'ять Письмо, і воскрешає мертвих скаже, що не потрібно їй Причастя, то немає в ній істини. А що ж скаже духовний каліка, покритий гріхами, немов коростою? Що він скаже, якщо Бог гримів над його духовним слухом усе життя, кажучи «Прийміть, споживайте Тіло Моє!», «Пийте всі Кров Мою», а він не почув повеління, знехтував подарунком, відкинув покликання?
Іоасаф
11.03.2010
Іоасаф. Святий єпископ Білгородський. На цьому світі пожив трохи більше сорока дев’яти років. За життя був відомий як людина сувора і водночас милостива. Будь-яке житіє великого вітчизняного святителя розкриває перед нами однакові болячки: духовенство безправне й неосвічене, дворянство атеїстичне або вільнодумне, народ бідний і темний. З цим боровся Дмитрій Ростовський. Проти цього ж повставав Тихон Задонський. Ті ж проблеми довелося вирішувати й Іоасафу.
Абетка економічної грамотності
08.02.2010
Економіка холодна, як міжзоряні простори. Маючи вигляд науки безкомпромісної, нетерпимої до заперечень, економіка претендує на управління життям людства самотужки. Їй не потрібні помічники в особі моралі чи метафізики. Вона сама, спираючись на свій розум, свої обчислення й свою доцільність, насмілюється диктувати життю умови. Кому народжувати дітей і скільки народжувати, а кому взагалі не народжувати й стерилізуватися. Кого лікувати й рятувати, а кого не лікувати, оскільки дорого й марно. З ким воювати і з ким ділитися надприбутком, а кого залишити без роботи й приректи на еміграцію або жебрання.
Більше за гроші
04.02.2010
На обивателя щоденно падає лавина інформації, в якій він у принципі розібратися не може. Коли проста людина чує про інвестиції, котирування, демпінги, картельні змови, ціни на нафту й платину, вона має почувати себе заручником у великій грі, від якої вона повністю залежить і на яку зовсім не впливає. Чи насправді це так?
Не суди
25.01.2010
Є слова, які принаджують своєю простотою, слова про те, як уникнути суворого та неминучого Суду Божого. Знає їх багато хто, в тому числі й ті, для кого читання і слухання Євангелія — не головне заняття у житті. Ось ці слова: «Не суди, і не будеш засудженим». Або — те ж саме іншими словами: «Яким судом судите, судитимуть і вас; якою мірою міряєте, відміряють і вам».
«Кращий захист віри – це життя за вірою»
17.01.2010
Розуміння того, що можна в Церкві, а чого — не можна, з’являється не одразу. Милість Божа, якщо вдається знайти спільну мову з батюшкою, з церковними однолітками — тоді з’являться відповіді на багато запитань. Адже, на жаль, не про все пишуть у духовних книгах. За традицією, для вирішення непростих питань молоді ми зустрілися з отцем Андрієм Ткачовим.
Марні слова
24.12.2009
Горе тим, хто тикається з рукописами по редакціях, пише листи, нарікає на Промисел за несправедливість і живе з думкою про свою невизнану геніальність, як клоун з налиплою до лиця маскою. Для таких людей світ є несправедливим абсолютно. Як для Сальєрі з «Маленьких трагедій», для них «правди немає й вище». Наскільки чистіший і здоровіший добрий сміх над собою.
Дихання натхнення
21.12.2009
У всіх видів мистецтва є заслони й кордони,що їх межу не перетне людина, яка зовсім нічого не вміє в даній галузі. Тільки бідній поезії пощастило найменше. Кожен, хто вміє читати й писати, відчувши себе «обранцем Небес» і «улюбленцем натхнення», починає ліпити слова й рядки одне до одного в повній впевненості, що після руху кулькової ручки по аркушу на папері залишається нетлінний твір.
Півгодини тиші
08.12.2009
Те, як росте із зерна колосся, добре уявляють, але погано розуміють навіть титуловані біологи. Особистість же росте в тиші й самотності. А в нас немає ні тиші, ані самотності. Лише шум і метушня, лише штовханина й тріскотня.Гучні свята — зворотній бік відчаю. Спроба втертися в натовп людей, що веселяться, — найгірший варіант втечі від самого себе. Найгірший тому, що безуспішний.
Між минулим і майбутнім
26.10.2009
Час обманює людину. На тому колишньому полі, на тому місці, де Каїн убив брата, сьогодні, можливо, знаходиться багатоповерховий будинок. А може, там — майданчик для гольфу. Ви скажете тим, що грають: «Люди! Не грайте тут у гольф! Тут відбулося перше в людському світі вбивство!» — А вам дадуть відповідь: «Ну і що? Не живіть минулим. Живіть сьогоденням. Грайте з нами».
Світло з-під землі
12.10.2009
Саме повітря печер — це повітря перемоги над смертю, Христової перемоги, яку засвоїли люди, що пожертвували собою заради Христа. Якщо смерть, цей ворог останній (1 Кор. 15, 26), поводилася тут без звичної нахабності й безкарності, то, значить, і інші вороги були тут переможені. Повітря печер — це повітря перемоги над духом блуду, духом грошолюбства, духом ліні. Коротше кажучи, немає такого нечистого духа, який не був би переможений і осоромлений отцями, що тут жили.
«Верую, ибо абсурдно»
24.09.2009
Благословлятиму Господа кожного часу. Благословлятиму Його, встаючи вранці і лягаючи ввечері; благословлятиму, промахнувшись молотком по головці цвяха; благословлятиму, лягаючи на операцію. Благословлятиму Господа в бідності і в достатку, в юності і в старості для того, щоб змогти, зуміти благословити Його в хвилину смерті.
Пастух і пастир
18.08.2009
Очевидно, ми не зможемо повторити життя великих угодників. Але радість за те, що такі люди є, і віра в те, що описані чудеса правдиві, говорить про те, що ми з ними одного духу. Хай вони, ці святі люди, повні, як море, а ми — як наперсток, але і в нас, і в них одна і та ж жива вода.
Перед лицем вічності
03.08.2009
Гоголь не міг похвалитися внутрішнім комфортом, сімейним щастям, особистою святістю. Він був безпобутовий, неприкаяний; рідна рука не поправляла йому подушок у дні хвороби. Та все ж, він міг сказати дещо, що стосується людини взагалі. З «пана автора» він перейшов у розряд пророків, а це й небезпечно, і малоприємно водночас.
Петро й Павло
20.07.2009
Кому й коли першому здалося, що церковне життя робить людей одноманітними, так би мовити, рівняє за шаблоном, — невідомо. Але думка ця, як і інші бур’яни, легко вкорінилася. Голими руками її не вирвати. Мені ж, як не погляну на ікону Петра і Павла, хочеться і плакати, й сміятися. Радію з того, що такі різні — і разом. Сумую з того, що багатьом це незрозуміло. Для них — це слово.
Революція: кривавий урок
29.06.2009
Вони були кращі за нас, ті, хто пережив дві світові, одну громадянську, продрозверстку, будови століття, табори, божевільні, вбоге життя без будь-якої перспективи. Якби це лягло на наші плечі, історія закінчилась би на нас. Ми б цього не витримали. Світ і не повинен був це перетерпіти. Він повинен був закінчитись, і революція робилася свідомо, як рукотворний кінець історії.
Останній брехун
08.06.2009
Антихрист також впізнається не за рисами обличчя. У нього не буде ані іклів, ані кігтів на пальцях, запах сірки не буде супроводжувати його, три шістки навряд чи будуть красуватися у вигляді печатки на його лобі. Але це буде посудина диявола, а його назовуть спочатку миротворцем, а потім, недоречно цитуючи Євангеліє, і сином Божим.
Розправити плечі на межі історії
29.05.2009
Для невіруючих майбутнього нема. «Як-небудь буде», — промовляють вони і, дивлячись уперед, бачать темряву, непроникну, як чорнило. Для віруючих майбутнє є, але воно задраповане в пурпурові шати Апокаліпсису. Жодна нормальна людина (якби вибір епохи для життя був можливим) не захоче жити в часи скорботи великої, якої не було з первопочину світу аж досі й не буде.
Зі святими упокой
18.05.2009
Церква — це Лоза. Не всі ягоди торкаються одна одної, але всі живляться одним і тим же соком. Померлі християни — члени того ж тіла Христового. Позбавляти їх молитви — те ж саме, що відбирати хліб у дітей. Вони й безпорадні, як діти. Їх очі, котрі у багато разів перевищують кількість зірок, що сяють на небі, з духовного світу з молінням і чеканням дивляться на нас.
Повернення до раю
20.04.2009
Господь-переможець, грізний та милостивий водночас, зійшов у пекло. Його сходження розпороло пекельне черево так, як ніж кухарки розпорює черево зловленій рибі, і тепер усі, хто чекав на нього, — вільні. Але не натовпом, а по черзі направилися праведники до Спасителя. Спочатку вони розступилися, і Христос, уважно вдивляючись усередину, сказав слова, що колись уже лунали: «Адаме, де ти?»
Улюблений святий
02.04.2009
З Писанням ми до сьогодні погано знайомі, невігластва і грубості в нас теж вистачає. Навіть поділитися можемо. Але якщо побачить наша людина ікону Миколая Угодника, вмить три пальці щіпкою складе і перехреститься. Скаже: «Радуйся, Миколаю, великий чудотворцю», — а Миколай з небес відповість: «І ти не сумуй, раб Божий. Прославляй Господа Вседержителя і словом, і вчинками».
Читаючи дорожні знаки
16.03.2009
Якби я не любив поезію Бродського, якби я взагалі був глухим до римованих і ритмічних звуків і співчував лише цупкій тканині прозаїчного тексту, однак і тоді одна фраза з Нобелівської промови змусила б мене поважати Іосифа Олександровича. Він сказав: «Людина ― це продукт читання». Тобто не менше, ніж епоха, що породила, і батьки, що виховали, людину формують, виліплюють, творять прочитані книги.
| Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке. Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555. |
| Отрок.ua в: |  |
 |
 |