На запитання відповідає єпископ Іларіон Алфєєв.
— Чи можна під час Великого посту дивитися телевізор?
— Деякі взагалі не вмикають телевізор протягом посту. Деякі дивляться тільки релігійні передачі та новини. Але якщо ви живете в сім’ї, а ваші близькі хочуть подивитися ті чи інші програми, то у більшості випадків нічого з цим не вдієш. Зберігати мир в сім’ї значно важливіше, ніж виконувати ті чи інші аскетичні приписи. Якщо виключений телевізор стає джерелом суперечок, ворожнечі, то це неправильно. Якщо віруюча людина приходить в дім, де всі дивляться телевізор, і виключає його зі словами про те, що от зараз піст, треба каятися, а ви розважаєтеся тощо, то думаю, що це дасть зворотній результат: це може відвернути людей не тільки від посту, але і взагалі від Церкви. Часто віруючі батьки, щоб наставити своїх дітей на шлях істинний, забороняють їм дивитися телевізор. І в душі дитини може поступово вирости сильний та гіркий протест не тільки проти батьків, але і взагалі проти Церкви, проти всього церковного устрою. Дитина не має почуватися позбавленою того, що доступно іншим дітям. Значно важливіше постійно пояснювати дитині смисл того, що відбувається в Церкві, розкривати їй значення посту так, щоб піст для неї був радістю, щоб вона сама прагнула його дотримуватись.
— Як бути з «невиказаним гнівом», який потім, після посту, проривається ще сильніше?
— «Невисловлений гнів» — це тільки перший етап, коли ми навчаємося не дозволяти своєму гніву виливатися зовні. За цим мусить іти другий етап, коли людина починає працювати над своїм серцем і ставить не тільки свою зовнішню поведінку, але й внутрішні прагнення перед судом Євангелія. Коли гнів підступає до серця, згадайте про Христа, Котрого прибивали цвяхами до хреста, а Він молився за Своїх мучителів. Згадайте про святих, у житті яких відбувалося щось страшніше і трагічніше, ніж те, що відбувається з нами, але вони приймали це зі смиренням та любов’ю. Згадайте Іоанна Златоуста, який був усунутий із архієпископського престолу, зісланий у вигнання, над яким знущалися вартові, і який дійшов останньої грані виснаження від голоду. Коли він, усіма покинутий і зраджений, помирав, то сказав: «Слава Богу за все!» Подібних прикладів немало. Варто згадувати їх у той момент, коли ми ладні розгніватися від якоїсь дрібниці — коли, наприклад, нам подали захололий суп чи хтось запізнився на зустріч, чи нам подали на підпис погано складений документ. І ще один момент. У нас часто буває, що роздратування виникає з однієї причини, а виливається на іншу людину, яка нічим не завинила. Наприклад, ви спізнилися на автобус, двері зачинилися перед самим носом, потім вас заляпала болотом машина. І на роботі легко вилити на колег той накопичений гнів. Бо автобус і машина поїхали, тобто об’єктів, що викликали ваш гнів уже немає, а колега в цей момент був поруч. Але машина поїхала, а людина залишилася, і з нею ви можете через дурницю вступити у тривалу, іноді навіть багаторічну війну. Ніякі зовнішні фактори не можуть володіти нами настільки, щоб стати причиною гніву або роздратування.
— Як відділити людину від її вчинку?
— Як це зробив батько у притчі про блудного сина. Син учинив недобре, але батько продовжував його любити.
— Як навчитися стримуватися, володіти своїми емоціями?
— Всякому слову, як доброму вину, належить відстоятися і визріти. Частіше всього ми каємося в тих своїх словах, які висловили як першу реакцію на щось. Хтось нас образив — і ми у відповідь грубіянимо. А слід було перш, ніж грубіянити, все розсудливо виважити на терезах правди, на терезах відповідності наших учинків євангельському вченню. І, якщо після цього у нас ще залишається що сказати людині, ми можемо їй це висловити, але дружньо, м’яко, так, щоб людина нас почула і не образилася.
Протягом Великого посту ми повинні слідкувати за собою, не давати своїм емоціям виплескуватися в той момент, коли вони з’явилися, дати можливість почуттям влягтися. І якщо ми навчимося реагувати на зовнішні подразники виважено, спокійно, значить, ми піднялися вище бодай на одну сходинку тих сходів, що ведуть до Царства Небесного.
