Хоча зараз нечасто побачиш класики, намальовані на асфальті, нехай той факт, що четверта чверть найкоротша, а там — літні канікули, не відчувається з таким глибоким і пронизливим щастям, і не доводиться оновлювати велосипед, розбризкуючи квітневі калюжі... Весна легко рухається крізь час, зближуючи нас із тими, якими ми були колись і бодай частково будемо завжди. В її цвітінні є потужна всепоглинаюча радість, котра, як кип’ятильник, занурюється в наш настрій, збаламучуючи його дивовижними бульбашками, нерозважливими, а від того ще більше необхідними вчинками.
Мабуть, саме весна, а не нудно-сіра холодна зима розташована найближче до вічності, не випадково в ній, як зернятко в шкаралупі, міститься чудо Воскресіння, від якого, немовби кола по воді, розходяться хвилі радісної творчості, що змінює все довкола. І дерева, по гілках яких зеленою хвилею стелиться листя, нагадують крихітних маленьких людей, по судинах котрих уперше починає рухатися кров, підкорюючись ритму серця... І хай би як відчувалася втома, раптом розумієш — незабаром скінчаться екзамени, а попереду — канікули. Канікули, безкраї, як весняне небо, що лине за обрій крізь білу піну хмар.