Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Бабуся

Старенька, що називається, зажилась. У себе в селі до останнього прокидалася з півнями, давала лад хаті та господарству, і лише з приходом холодів дозволяла онукам забрати себе на зиму в місто. До кінця посту міська квартира вже «мучила» її ― хотілося на повітря, до землі, до своєї хатини, яку перед Великоднем потрібно і провітрити, і прибрати, і прикрасити. Але цієї весни додому її не відвезли ― ослабла бабуся. Ослабла раптово, наче сила залишила її так, як здувається розв'язана повітряна кулька. Спочатку вона вставала й ходила по квартирі, переважно до туалету й назад. Потім і цей шлях став для неї непосильним. Маленька й тиха, як хвора дитина, вона лежала у відведеній для неї кімнаті. Онуки вставали рано і, попивши чаю, поспішали на роботу та у справах. Правнук ішов до школи. Тому для бабусі найняли доглядальницю. В її кімнаті було чисто й тепло. Їла вона мало ― менше за дитину, її щоденним заняттям було дивитись у вікно навпроти й читати молитви по пам'яті.

Такою я й побачив її: всохлою, із загостреними рисами обличчя, вона лежала на спині, з поглядом спрямованим поперед себе. Мене запросили її причастити. Знаючи з досвіду, що люди часто кличуть священика до хворого тоді, коли той уже ні їсти, ні говорити не може ― тобто не може ні висповідатися, ні причаститися ― я запитав перед візитом, чи може вона сповідатися. «Вона в нас дуже набожна, і зараз тільки те й робить, що молиться», ― відповіла онука.

У домовлений день мене забрали з церкви і привезли до старенької. На моє прохання столик біля ліжка застелили, поставили запалену свічку та склянку, в якій на денці була тепла вода ― запити Причастя. Потім онука з чоловіком і доглядальницею вийшли, і ми залишилися вдвох.

«Ви чуєте мене, бабусю?» — запитав я. У відповідь вона кивнула й самими губами відповіла: «Чую». Тепер потрібно було ставити запитання, розпитувати про гріхи, про ту силу-силенну різних помилок, які свідомо й несвідомо вчиняють люди, і які, як кайдани на рабах, виснуть на людських душах. Я поставив перше запитання, друге... Старенька не відповіла. Вона продовжувала дивитися поперед себе, тільки руки склала долонями разом так, як їх складають на Заході, коли моляться. Це були руки, що працювали тяжко й усе життя. Я їх часто бачив ― ці руки старшого покоління: покручені ревматизмом, схудлі, з розпухлими венами; і завжди мені хотілося їх поцілувати. Історію ХХ століття з його «колективізаціями», «трудоднями», війнами, бідністю, мовчазним терпінням можна вчити, не читаючи книг, лише дивлячись на руки тих, хто все це пережив.

Бабуся раптом заворушила губами, і я схилився над нею, намагаючись почути хоча б слово. «За молитв святих отець наших, Господи Ісусе Христе, помилуй мене», ― бабуся молилася, молилася так, як її вчили батьки, або парох, з тими особливими виразами, які трапляються в старих молитовниках, виданих у часи Першої світової. Вона прочитала «Трисвяте», дійшла до «Отче наш» і прочитала Господню молитву чітко. Потім стала читати Символ віри. Я слухав. Там також траплялися старі слова, що збереглися ще з часів Димитрія Ростовського. Замість «нас ради» я почув «нас діля человік и нашого діля спасенія». Це було зворушливо та прекрасно. Людина на заході земного життя готувалася до зустрічі з Богом, і вже розмовляти не могла, але все ж спромоглася молитися. Людина молилася, повторюючи слова, з часів дитинства повторені вже не одну тисячу разів. Які гріхи вона вчинила? Які з них оплакала й висповідала? За які понесла очисні скорботи, ховаючи рідних, хворіючи, тяжко працюючи? Навряд чи я міг уже про це дізнатися. Але не можна було не причастити цю всохлу й безпомічну жінку, що лежала перед моїми очима й молилася, склавши по-дитячому руки.

Не повертаючи голови й не змінюючи виразу обличчя, вона трішки відкрила рота, щоб прийняти Святі Тайни. Потім покірно запила, два рази ковтнувши теплої води зі склянки, яку я підніс до її вуст. Коли я став читати «Нині отпущаеши», бабуся, немов закінчивши роботу і збираючись відпочити, закрила очі й простягла руки вздовж тіла.

Прощаючись, я поговорив із онукою про те, як чинити «в разі чого», і, відмовившись від чаю, попросив відвезти мене в храм. Поки ми їхали вузькими вулицями перевантаженого автомобілями міста, мені хотілося думати про Марію Єгипетську, яка просила Зосиму перед тим як її причастити, прочитати молитву Господню та «Символ віри».

Бабуся відійшла на Світлій седмиці. Ми з псаломщиком співали над нею Великодній канон, і здавалося, що вона ось-ось відкриє вуста й почне пошепки повторювати за нами: «Смерті празднуєм умерщвленіє, адово разрушеніє, іного житія вічнаго начало і, іграюще, поєм Виновнаго...»

На дев'ятий день онука з чоловіком і сином були в нас у храмі, і ми служили панахиду. Так само було й на сороковий. У сороковий день після молитви я запитав онуку як їхні справи, як життя, як правнук пережив смерть бабусі.

― Усе добре, отче, ― відповіла вона, ― тільки здається, наче в нас щось забрали. Бабця (вона назвала її по-місцевому) не могла нам уже нічим допомогти. Та ми й не хотіли від неї ніякої допомоги. Але за ті кілька місяців, що вона в нас доживала, у нас налагодилися справи ― і в мене в бізнесі, і в чоловіка на роботі. А тепер наче важче стало, проблеми ― одна за іншою. Може, нам хтось «наробив» якихось пакостей?

Ми розмовляли з нею хвилин десять, і я спробував розвіяти її підозри в чиїсь недоброзичливості чи ворожбі. «У вашому будинку, — сказав я їй, — кілька місяців творилася смиренна та безперервна молитва. А тепер молитва припинилася. Шукаєте допомоги ― починайте молитися самі, як молилася вона».

На тому ми тоді й розлучилися. Я дав собі слово не забути цей випадок і неодмінно розповісти про нього парафіянам. Розповісти про те, якою корисною може виявитися, здавалося б, зовсім безпорадна людина, і про те, що «безболісна, неганебна, мирна кончина» є, і ми не даремно так часто про неї молимося.

Опублiковано: № 6 (36) Дата публiкацiї на сайтi: 27 November 2008

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 15 з 15
00:51 25.04.2009 | Владимир О.
Благодарю...
23:49 10.03.2009 | Ксения
Читала эту статью, а думала о своих близких, ныне уже покойных: всех, кто вывез на себе оргомную махину мировой войны, надорвавшись при этом, но оставшись людьми.
Я тоже, наверное, что-то не додала своим бабушкам и дедушкам, когда им была нужна моя помощь. И сейчас повторяю своим студентам: "Отпрашиваетесь на праздники домой, зайдите к бабушкам и дедушкам, пока есть еще к кому заходить. Потому что там вас любят просто за то, что вы есть".
18:02 14.12.2008 | Олег
Спаси Господт Батюшка за такой расказ. Моя бабушка тоже молилась, и я надеюсь сейчас молится за нас. Но к сожалению умерла в селе где приход Филоретовский. Пришлось отпевать заочно. Помолитесь о рабе божъей Иустинии, и о нас грешых. Ангела хранителя Вам.
13:41 11.12.2008 | Елена
Благословите, батюшка, и помолитесь о душе рабы Божией Валентины, моей Бабушке, которая прожила нелегкую жизнь в смутное время войн и репрессий. С детства была крещеной, но только в старческом возрасте, незадолго до смерти, воцерковилась, впервые осознанно исповедалась и причастилась.Будучи тяжело больной (лежачей) она постоянно молилась о нас. Каждый день звонила часов в 5 утра,наивно по-детски, очень искренне и заботливо спрашивала:"Как у тебя дела, здоровье, моя девочка, щебетушка моя? Я всю ночь молилась за тебя. Хоть немножко помогло?" Сейчас, бабулечка, даже память о твоем жизненном мужестве помогает, а проведывать тебя прихожу в церковь. Упокой, Господи, души наших добрых и мужественных предков "в месте светле, месте злачне, месте покойне и сотвори им благая и вечная память"!
22:49 04.12.2008 | Сергей
Да,именно так- и меня, весь мой Дом, с его скоро вековой историей хранила смиренная и непрестанная молитва моей бабушки... Ушла бабушка, утихли молитвы и Дом стал страдать,стареть, ушли традиции предков-все это ощущал физически несколько лет после ее ухода. И только совсем недавно заметил, как оживает Дом - слыша уже мои молитвы. Спасибо вам,батюшка за статью! Спаси Господи.
21:32 02.12.2008 | Анастасия
Спаси Вас Господи, батюшка.Это ведь пример для нас, бабушек. Молиться за детей,внуков, не ожидая ничего для себя, т. е. не "ища" своего.
13:36 01.12.2008 | Валентина
Спаси Господи за такую чудную статью! Поистине, не умеем мы ценить тех людей, которые живут с нами... И когда они уходят в иной мир, тогда нам открывается красота их души. Прости нас, Господи...
11:56 01.12.2008 | Юрий
Эта статья-повод нам подумать о молитвенниках за нас-родных,близких,чьи присутствие и помощь мы буд-то не ощущаем и не ценим,но молитва которых нас,может,спасает и хранит!Давайте ценить это!Спаси Вас Бог,отец Андрей!
15:07 30.11.2008 | николай
Когда жива была моя бабушка,последние 3 года она ходила со стулом(перелом тазобедреного сустава)она помогала как могла,просила работу по ее силам и делала.Она пережила голод 30-х годов,забрали ее отца нквд, в вов работала,прожила 80 лет,и ее не стало вдруг.Она оказалась по воле судьбы в степях казахстана,но помнила прекрасно свою деревню,что я слушал и помню.Бабушка молилась,перед сном меня перекрестит и поцелует,и после ее смерти я пошел в храм.Я много сделал плохого бабушке,очень плохо теперь,понимаю,что жить мне должно.Но Господь милует.Умерла бабушка в больнице после второй операции,молюсь о упокоение души рабы Божией Раисы.Спасибо за статью!
05:36 29.11.2008 | Татьяна
о.Андрей,признаюсь - все Ваши публикации трогают до самых сердечных глубин. Есть
важное чувство сопричастности и единомыслия.Вы удивительно
владеете словом - проникновенным и
точным.Спасибо Вам! Ангела хранителя.
20:39 28.11.2008 | надежда
читаещь и хочется читать,как прозрение,молитву напутствие
13:39 28.11.2008 | Света
Спаси Господи Вас за то,что делитесь такими светлыми сторонами своей жизни.Я люблю бабушек.Может потому,что не раз по жизни встречались именно такие простые, трудолюбивые, верующие,любящие.Страсти юности и зрелого возраста для них уже позади и в них больше мудрости и мира.Бабушка Матрена,Ульяна(царствие вам небесное),бабушка Наталья.Мне вас не хватает.Но тепло на душе от того,что вы БЫЛИ. Есть, конечно,и другие...Но их жаль ( изменить себя в таком возрасте очень тяжело),с чем идут к Богу?
12:30 28.11.2008 | Maxim
Почему от таких статтей в горле комок и сердце сжимаеться...
11:17 28.11.2008 | Виталий
Розповідь проникла до кожної клітинки тіла.
04:29 28.11.2008 | Наталья
Спаси Вас Господь!
Увы, редко ныне прочитаешь настолько светлые, согревающие душу строки... Спасибо вам за статью!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: