Балада про останню людину

Кожен прагне чогось досягти в житті. Схоже, це невід’ємна частина людської природи — намагатися стрибнути вище голови. Голови різні й, відповідно, напрямок для «стрибків» — теж. Кожен мріє про щось своє. Тим не менше, величезний вплив на наші бажання й прагнення справляє суспільство. У наш час останнє все більш виправдано називає себе суспільством споживання.


Ризиковано, звісно, починати статтю для православного журналу з цитування Ніцше, але я, мабуть, все ж піду на цей ризик. «Лихо! Наближається час, коли людина не народить більше зірки. Лихо! Наближається час найзневаженішої людини, яка вже не може зневажати саму себе. Дивіться! Я показую вам останню людину. «Що таке любов? Що таке творіння? Прагнення? Що таке зірка? — так запитує остання людина й кліпає. Земля стала маленькою, і по ній стрибає остання людина, котра робить усе маленьким. Її рід незнищенний, як земляна блоха». Чи це не про нас? Чи це не про те, на що ми вже починаємо перетворюватися, потопаючи в різнокольоровій пластмасовій каші: медіа, рекламі, іміджах, стилях, знаках престижу?..

Тема, яку я збираюся порушити, далеко не нова. Можливо, я взагалі не скажу тут нічого нового: адже з цього приводу написано й висловлено вже дуже багато. Тим не менше, вважаю, що ще раз нагадати читачам про таке явище, як консюмеризм (простіше — споживацтво) буде зовсім не зайвим.

Отже, в чому ж головна особливість цього явища? Звернімося до «класиків». На думку французького соціального філософа Жана Бодріяра, вона полягає в тому, що в споживацькому суспільстві споживання товарів самих по собі — їжі, одягу, транспортних засобів, апаратури тощо — стає неважливим (хоча це може прозвучати парадоксально). Придбання товарів перетворюється зі способу забезпечення себе всім необхідним на спосіб просування своєрідною статусною драбиною. Ті, хто знизу, намагаються наздогнати тих, хто нагорі. Ті, хто нагорі, намагаються відірватися від переслідування. І ті, й інші залишають за собою гори непотрібного мотлоху, який ще вчора був чимось надновим, надстильним і наджаданим. І тим, й іншим, потрібні не самі товари, а лише тільки знаки, які підтверджують належність до певної групи або перевагу над нею. Примітивна гедоністична установка більше не є актуальною. Людина вже не хоче жити для того, щоб отримувати задоволення. Вона живе для того, щоб виглядати як така, що отримує задоволення. В силу вступає fun-morality, нова мораль, яка змушує людину не зупинятися жодної хвилини в гонитві за новими відчуттями — галочками в послужному списку дисциплінованого споживача... Людина більше не купує те, що їй необхідно, чи те, чого їй по-справжньому хочеться. Перелік must-have товарів турботливо складений ЗМІ й споживачами, які є вищими за статусом. Володіння товарами-знаками стає в свідомості людини надзвичайно важливим: не маючи їх, вона може відчувати себе глибоко нещасною. Пам’ятаєте, до речі, в Льюїса — які вказівки старий біс Баламут давав своєму молодому племінникові? «Завжди дбай про те, щоб пацієнт відмовився від людей, книг, страв, які він справді любить, на користь „значних“ людей, „найвідоміших“ книг і „найкращих“ страв». Іншими словами, власні думки людини треба замінити готовими шаблонами. Здається, ці товариші (які нам зовсім не товариші) досягли значних успіхів в обробці своїх «пацієнтів»...

У нас, на пострадянському просторі, все трохи по-іншому. Все ще не так занедбано. На те, щоб жити в «повноцінному» суспільстві споживацтва, у більшості населення просто не вистачає грошей. Нашим споживачам залишається, як висловився російський соціолог Володимир Ільїн, «віртуальний сурогат» такого суспільства. Західні моделі споживання без якоїсь адаптації, а іноді навіть банального осмислення, переносяться на бідний вітчизняний ґрунт. Зазіхаючи на володіння знаками, на придбання яких не вистачає ресурсів, люди часто конструюють свою ідентичність, удаючись до послуг ринку підробок. Іноді ж — відмовляючи собі в найнеобхіднішому для купівлі статусних товарів. Приклади бувають найфантастичніші. Молоді чоловіки з провінції можуть місяцями гарувати на тяжких сезонних роботах лише для того, щоб придбати жадану «найновішу» модель мобільного телефона, з котрої потім, дуже можливо, будуть виходити тільки скрипучі звуки руського шансону й sms з проханням передзвонити...

Мені здається, що такі викривлення — це не просто наслідок недостатності культури вітчизняного споживача (хоча цей чинник також не можна недооцінювати). «Дикий» варіант суспільства споживання, можливо, найбільш повно розкриває декотрі з його найважливіших рис — так само, як психічно ненормально персонажі Достоєвського в гіпертрофованому, а тому доступному для сприйняття вигляді демонстрували хвороби свого часу. Так, структурна злиденність (коли людина відчуває себе злиденною не тому, що не має необхідного, а тому, що не має того, що є в ближнього) є двигуном будь-якого суспільства споживання. Більше того, бажання жити «не гірше, ніж сусіди» завжди було властиве людям. Проте коли структурна злиденність починає сприйматися людиною більш гостро, ніж злиденність звичайна... це вже не є здоровим, чи не так? Не дарма той же Бодріяр, а за ним ще багато хто говорять про тоталітарний характер суспільства споживання. У нас це помітно краще, ніж «у них». І взагалі — ми маємо унікальну можливість прослідкувати процес становлення нової тоталітарної системи майже з самого початку. Методи продукування «одномірних людей», давно розповсюджені на Заході, в нас тільки починають активно використовуватися.

Що потрібно для того, щоб виключити будь-які відхилення від домінантної ідеології (в даному випадку — ідеології консюмеризму)? Наприклад, репресії. Ні-ні, нікого вже не розстрілюють і не саджають у концтабори. Людина, яка живе не за правилами, просто виганяється з суспільства. При цьому, знову ж, ніякого «середньовіччя»: нове суспільство обходиться без виселення за міську стіну; людина сама відчуває себе ізгоєм, якщо не володіє загальноприйнятим набором знаків. Звісно, репресії чекають тільки «порушників». Щоб останніх було поменше, маси оброблюються ще й по-іншому — більш м’яко.

У кожному більш-менш традиційному суспільстві існують місця для загального дозвілля й обміну думками — аналоги грецьких агор. Тут інформація, яка надходить «ззовні» — наприклад, зі ЗМІ — переробляється і «просіюється». Після цього вже формується суспільна думка, яка може не збігатися з «офіційною» й створювати перешкоди для роботи системи. У споживацькому суспільстві ця «проблема» потрохи зникає — разом з агорами. Простір, який раніше належав усім, поступово стає комерційним. Місце скверів і парків займають торгівельні центри, які спроектовані, як точно помітив соціолог Зігмунт Браун, «таким чином, щоб люди постійно рухалися, поглядали праворуч і ліворуч, їх відволікають і розважають безперервно — щоправда, роблячи паузи — різноманітними атракціонами; головне, щоб у них не виникло бажання зупинитися, подивитися один на одного, замислитися, подумати й посперечатися про щось інше, окрім виставлених товарів, — їхнє дозвілля обов’язково має приносити комерційну вигоду».

...А взагалі — навіщо спілкуватися, коли у вуха можна вставити навушники, а очі вп’ялити в екран смартфона?

І це ще не все. Дія механізму не обмежується нео-репресіями й захватом простору, а поширюється значно глибше. Колись я сміявся над людьми, впевненими, що в кожному телевізорі живе диявол. Тепер зрозумів, що частка здорового глузду в цьому судженні все ж присутня. Справа навіть не у великій кількості реклами непотрібних речей, не в низькопробному гуморі розважальних передач і не в пропаганді розбещеності під виглядом закликів до «звільнення». Телебачення — більше, ніж інші види ЗМІ — впливає на формування самої структури сприйняття. Програма телепередач побудована приблизно таким чином: репортаж з гарячої точки — реклама гігієнічних засобів — новини про землетрус — «сенсаційний» сюжет з життя «зірок» — реклама алкоголю — новини спорту — політичне шоу. З часом свідомість індивіда стає такою ж кашоподібною. Він сприймає інформацію про жертв теракту як рівну за цінністю до, приміром, реклами зубної пасти. Звичайно ж, людиною без пріоритетів набагато легше керувати. Вона буде, не ставлячи особливих запитань, слухняно повзти вгору статусною драбиною й пропускати крізь себе гори мотлоху — не встигаючи навіть нічого перетравити.

Таким чином й обертається в наш час маховик економічної машини. Зомбовані за допомогою ЗМІ й змушувані деградованою суспільною думкою, люди витрачають зароблене на непотрібні речі. На цьому заробляє ще хтось — й, озирнувшись навколо, кидається вгору все тією ж драбиною. По-іншому не можна. Зупинишся — затопчуть ті, що знизу...

Так, я не сказав нічого нового — як, у принципі, й припускав. Картина доволі проста й знайома. Хоча, якщо замислитися, вражає своєю абсурдністю. Згадується фраза з якогось фільму: «Він що, ніколи не помре?». Чого ж... Помре. Він — споживач — просто не хоче про це думати. Значно простіше зосередитися на думках про новий телевізор чи холодильник. А те, що в душі, незважаючи на жодні обставини, досі живе порив кудись вище... воно навіть на краще. Головне — спрямувати його в потрібне системі русло.

Здрастуй, остання людино!

Опублiковано: № 3 (45) Дата публiкацiї на сайтi: 07 June 2010

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 21 з 21
09:12 25.08.2010 | Турович
2 Маша Трубецкая
Взагалі-то, думалка у мене працює в досить вузькому руслі. Тому щось схоже на продовження буде в наступних номерах)
16:30 16.08.2010 | Маша Трубецкая
Да, ничего нового, но сказанно хорошо: красиво, логично, многогранно.
Впрочем, как известно,"Бывает нечто, о чем говорят: "смотри, вот это новое"; но [это] было уже в веках, бывших прежде нас."
Спасибо за напоминание, ведь все забывается...
А вот не могли бы вы написать продолжение? - "после осознания вышесказанного"
13:11 09.07.2010 | Игорь
Мне кажется, что статья дает повод задуматься не только над известными всем вещами и грехами людей "вообще", но и о своем пути, о месте в своей жизни аскетики, которая помогает "расчистить" в сердце место для Бога.
16:27 01.07.2010 | Турович
2 Віка
100%!!!!
15:08 28.06.2010 | Віка
кожна річ є тим, чим вона є перед лицем Господа.
16:52 24.06.2010 | Турович
2 Олеся
Нема за що)
А соціально-етичний маркетинг - річ суперечлива. Навряд чи він виник би за відсутності глобального антикорпоративного руху. Здебільшого "СЕМ" - це спроба капіталу банально підлизатися до суспільства:)
15:01 18.06.2010 | Олеся
Огромное вам спасибо за статью!!!! Я сама маркетолог и эти знаки (бренды) помогаю создавать. Но сама при выборе телефона думаю что бы был не хуже, чем у других)))))
В защиту потребительского общества, рекламы и маркетинга в целом скажу, что есть еще социально - этический маркетинг. Сейчас он становится все более популярным в развитых странах. И это то к чему нужно стремиться!!!!
11:48 18.06.2010 | Дмитрий

Недавно купили хлебопечку. Самую дорогую. Это кайф. Волшебство. Печь хлеб - это кайф.

У Ницше и Бодрийяра просто никогда не было хлебопечки.
00:32 12.06.2010 | Миша43
тому, кто богат и при власти, нужно жить так, чтобы те, кто беден и бесправен, прощали ему и то, и другое.
Это по поводу использованию моб.тел, компов, и прочая.
Примеры благотворительности редки, малопонятны окружающим. Но очень востребованы теми, кому и вправду плохо.
13:47 10.06.2010 | Турович
2 Мария

Дякую за критику. Погоджуюся з Вами ПОВНІСТЮ. Але на новизну - так само, як і на повноту викладу - я й не претендував:)

з.і. Пушкіна не читаю;)
12:02 10.06.2010 | Мария
Статья интересная и хорошо написана. Но к сожалению предсказуемая. Про психологию потребления мало, что нового. О том, что "...нужны не сами товары, а всего лишь знаки, которые подтверждают принадлежность к определённой группе или же превосходство над ней" уже много написано. Думаю, что это уже давно понятно не только православным, но и всем образованным и просто думающим людям. Сейчас "статусно" не потребление ненужных товаров в супермаркетах, а чтение классики, балет и Звягинцев. И все конечно не дешево! Ну в православных кругах благотворительность и что-то близкое русскому дворянству. Ну может еще русский рок. Думаю, что проблема не только в том, ЧТО модно (хотя лучше Бах чем Билан), но в том что вообще человек перестает думать, за него решает "статус", что делать. И мы, православные, часто не многим отличаемся от остальных потребителей.
Мы судим людей по тому, что они слушают и что читают. Это и понятно, но мы не ищем похожих интересов, а просто относим человека к определенной социальной группе. И решаем общаться с ней или нет (с группой, а не с человеком!!!). Когда-то в Отроке я прочитала фразу, дословно не помню, о том, что трудно поверить, что не читающие Пушкина попадут в Рай. А ведь именно так! Так что пора разуть глаза (оторвать их от смартфона), прочистить уши (вытащить наушники) и открыть сердце и не смотреть с презрением на молодых людей слушающих шансон, на бабушек смотрящих сериалы и даже на бегающих по супермаркетам за очередным поясом для похудения дам в рющечках. Мы не лучше их! Мы не добрее и не милосерднее
17:23 09.06.2010 | Анастасия
Мне кажется цель таких размышлений не столько в полном отрицании прогресса, сколько в осознании в чем мы живем и попытках, через осознание, владеть собой в мире, что бы мир не владел нами.
13:55 09.06.2010 | Влада Дворецкая
Всё очень правильно сказано и не лишним будет об этом напоминать людям чаще. Пока человек не научится довольствоваться малым, т.е. потреблять столько, сколько ему действительно необходимо для жизни, то места для Бога в его душе не будет. Но эта вся наносная шелуха рано или поздно отпадёт, только очень часто оказывается, что поздно и времени, чтобы жить "для кого-то", а не "для чего-то" осталось не так уж и много.
Спаси, Господи!
08:24 09.06.2010 | Турович
Всім дякую за коментарі. "Кін-Дза-Дза" - кльовий фільм, сам люблю:)
А щодо зв"язку споживацького суспільства і прогресу, то він, скоріше, є негативним. "Новинки", які нам впарюють, насправді зовсім не новинки:)
23:39 08.06.2010 | Никита
Во все времена люди хотели жить более комфортно и более качественно использовать ограниченные ресурсы. Это и есть двигатель прогресса. И я не думаю, что кто-то будет против самолётов, которые могут доставить вас в любую точку мира, в место того, что бы добираться туда пешком год а то и несколько. Вряд ли кого-то не устраивают качественные медицинские препараты, позволяющие избежать и вылечить ранее неизлечимые болезни и проч. Да, не надо стремится купить то, что тебе навязывают купить только для того, что бы быть более "крутым" в глазах большинства. Но те же мобильные телефоны, когда они появились, были атрибутом исключительно людей из высшего света. Буквально лет через 5-6 они стали доступны простым смертным, а еще через несколько лет - общедоступными в целом. И вряд ли кто-то будет спорить с полезностью сего устройства. Так что я считаю, что прогресс, сам по себе, есть, в большинстве случаев, благо. Надо делать границу между развитием технологий и между желанием сильных мира сего на основе этих технологий создать то, что можно было бы выгодно продать.
23:39 08.06.2010 | Никита
С одной стороны всё верно, но в таких глобальных вещах всегда есть и другая сторона.
Автор ведь и сам пользуется благами прогресса, как и все мы. Ведь вряд ли критики "общества потребления", при выборе микроволновой печи, откажутся от более функциональной только потому, что они против того, что им каждую неделю агрессивно навязывают новые модели. Всем охота купить качественный продукт, который будет выполнять возложенные на него функции. Вряд ли человек, которому необходимо лечить зуб, будет протестовать против более совершенной стоматологической техники, которая появилась именно благодаря прогрессу. Протестовать против "общества потребления" можно только в монастыре, находящимся в пустыне или в глубоком лесу. А когда человек живёт непосредственно в эпицентре, и каждый день пользуется благами цивилизации, подаренные ему благодаря НТП, то подобные призывы есть, по-моему, немного лицемерными.
В любом случае прогресс не остановить. Да, когда человек стремится во что бы то ни стало купить всё самое новое, что ему показано в рекламе - это плохо. В прочем людей, которые могут себе это позволить, - единицы.
12:17 08.06.2010 | Марта
Спаси Господи!
Отрезвляет!
10:29 08.06.2010 | Андрей
А не - вот так цитата звучит правильно: «Когда у общества нет цветовой дифференциации штанов — то нет цели! А когда нет цели…» http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A6%D0%B2%D0%B5%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%8F_%D0%B4%D0%B8%D1%84%D1%[..]
10:27 08.06.2010 | Андрей
"Общество, где нет цветовой дифференциации штанов, нет цели - обречено!" Из фильма "Кин-Дза-Дза". Оч. люблю этот фильм. Сколько в нем тонкого юмора! И все о нас...

Тема конечно старая и заезженная, но слово получилось не лишним. Забывается, все забывается знаете-ли... Спасибо!
23:47 07.06.2010 | Анна
Все верно.Но еще ничего не потеряно.На небе есть Бог,любящий нас.
23:36 07.06.2010 | Анастасия
Наконец-то кто-то пишет о "знаках" и цитирует Бодрийяра. Хочешь продать товар сделай его "знаком", например соковыжималка - знак здорового образа жизни, даже если без дела стоит в шкафу.
Есть авторы в наших изданиях... с философским уклоном! Получила
удовольствие, о-о-очень большое. Спасибо за материал.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: