Батюшка як він є

фото В. Цыпнятова

Кожному з нас хоч раз у житті хотілося бути на когось схожим. Ми часто наслідуємо саме тому, чого не вистачає нам самим. Батюшка ― це така людина, зустрівши яку починаєш розуміти, чого ж саме нам не вистачає. У нашому житті не вистачає повноти життя... тобто Христа.

Апостол Павло говорив: Будьте наслідувачами мене, як і я Христа (1 Кор. 11, 1). Тут цілком очевидна логіка: прагнучи бути схожими на батюшку, ми прагнемо уподібнюватися Христу через нього. Завдяки цьому в собі, в кожному відтінку своїх думок, почуттів і переживань починаєш відчувати присутність іншого життя, котре сповнює твоє життя новим радісним сенсом. Це чимось схоже на закоханість, але схожість занадто віддалена.

Ми так звикли називати священика батюшкою, що якось язик не повертається величати його правильно, як у документах написано: священик такий-то або протоієрей такий-то... У корені всіх «офіціозностей», які стосуються людини в рясі, лежить грецьке слово «ієрей», що означає священик. Воно цілком конкретно вказує на рід діяльності цієї людини, її соціальний статус тощо. Проте слово «батюшка», яке абсолютно природно невідомо коли приліпилося до всіх цих титулів, змушує подивитися на священика по-іншому, уважніше й глибше.

Перш за все Церква, котра висвячує священика на служіння через єпископське рукоположення, ― це зовсім не організація з внутрішнім конвеєром із сортування людей на праведних та грішних. Церква є родиною зі своїми внутрішніми родинними відносинами. Це означає, що батюшка ― це не співробітник, який відповідає за правильне й своєчасне розмахування кадилом. Його головне покликання полягає в тому, щоб «покладати душу свою за овець своїх», бути отцем для тих людей, які переступають поріг храму.

«Священик ― це найважча професія у світі, ― казав мій брат хакер. ― Я можу грюкнути разок по корпусу мій системник, якщо він „глючить“, і він зрозуміє; якщо й тоді „не доганяє“, можу новий купити. А людину ж не викинеш... Щоб її врятувати, треба все життя віддати». Більш відомий авторитет Григорій Богослов каже дещо грубіше, але чесно, що людина набагато гірше тварини, тому що твар, отримавши рану, прибігає до свого пастиря, а людина, отримавши гріховну виразку, ― навпаки, біжить від нього. Очевидна ще одна роль батюшки ― пастир. Господь Сам Себе назвав Пастирем: Я Пастир добрий! (Ін. 10, 11).

Батюшку дуже часто називають предстоятелем, особливо коли звершується богослужіння. Це означає, що він теж є членом стада Христового ― Церкви, тільки таким, що стоїть попереду. Він від імені народу приносить жертву подяки Христу, тобто «предстоїть» під час здійснення Євхаристії (що в перекладі з грецької й означає «подяка»). Не дарма ж саме рибарями ― простими, але вдячними за всі радощі й скорботи, які вони пережили разом зі своїм Учителем, ― були перші учні Христа. Саме їхній професійний досвід ловця, а не досвід обрядовіра-фарисея був таким важливим для місії Христа.

Здравствуй, пастырь! Рыбарь, здравствуй! Вас зову я навсегда, Чтоб блюсти иную паству И иные невода. (Ніколай Гумільов «Христос»)

Тому думаю, що поширене ще з радянських часів зневажливе ставлення до «попів» («поп — толоконный лоб») занадто зверхнє. Адже пастирство передбачає тонку роботу психолога. Як висловився митрополит Антоній (Блум), це мистецтво вчасно відійти вбік і не заслонити собою образ Пастиреначальника ― Христа.

Усі ми, за словом апостола Петра, є «царственим священством», тобто всі ми служимо Богові в Церкві й священнодіємо всім своїм життям. Адже головне священнодійство в житті християнина ― літургія ― це не просто служба, яку ми відстоюємо в храмі. Духовна інерція літургії пронизує собою всю сутність людини. В перекладі з грецької слово «літургія» означає спільне служіння, яке здійснює людина у своїх думках, почуттях і діях. Окрім «технічного забезпечення» літургії, священик у своєму літургісанні є, за словом Іоанна Златоуста, першим у стоянні перед Богом у любові. І міра його любові до пастви рівна мірі його любові до Бога.

А що ж паства? «Любіть священика як апостола, а єпископа ― як Самого Господа», — каже святитель Ігнатій Богоносець, проголошуючи при цьому реальну присутність на літургії всієї повноти Небесної і земної Церкви. Таким чином, в осередді життя, в літургії здійснюється співслужіння Бога людині й людини Богові у справі зцілення людської природи: Лікаря не потребують здорові, а слабі (Мф. 9, 12).

А земна Церква ― це Церква, яка воює проти інфекції гріха. Це військова база Небес на окупованій «матрицею» пристрастей землі. І уявіть собі, що ви є тут шпигуном і вам доручено найголовніше завдання у вашому житті: доставити, непомітно для агентів «матриці», найцінніший вантаж ― вашу безсмертну душу ― в Царство небесне. Для цього ви повинні добре орієнтуватися у віртуальному просторі «матриці», бути всебічно освіченою, інформованою людиною, знати сучасне мистецтво й літературу. Мій улюблений батюшка, який пережив часи тотальної окупації нашої Церкви в радянські роки, говорив з цього приводу: «Вам, молодим, тяжче зараз, ніж було нам. Ми добре бачили свого ворога, а вам іще треба розібратися, де він; а для цього потрібно багато знати, треба бути більш розсудливими й тверезими, щоб зберегти те, що наше покоління змогло передати вам».

 

Батюшку часто ще величають духовним лікарем. Скальпелем свого розуму він проникає в самі глибини людської природи. За словом Іоанна Златоуста, він молитвою зцілює душу від пристрастей, а знанням і освіченістю огороджує розум від єресей. Тому ближчого й надійнішого друга, ніж батюшка, ви навряд чи знайдете. І та спорідненість, яка виникає між батюшкою і його чадом, набагато глибша, ніж навіть кровна. «Шануйте своїх духовних отців навіть більше, ніж плотських, — каже Іоанн Ліствичник. — Якщо одні вас народжують по плоті у смерть, другі ― по духу в життя вічне». Батюшка знає нашу душу навіть більше, ніж ми самі, й зацікавлений у нашому щасті більше за нас: «Ми страждали, народжуючи тебе покаянням, ми породили тебе великим терпінням, сильним болем і щоденними сльозами, хоча ти нічого про це не знав. Іди сюди, моє чадо, я відведу тебе до Бога». Так пише прп. Симеон Новий Богослов до свого духовного сина.

Але все це виглядає надто вже привабливо й може здатися геть нереальним. Як же знайти такого друга, лікаря, помічника, провідника серед моря чорних ряс, що вирує під склепіннями сучасних парафіяльних храмів і монастирів? Ще святитель Ігнатій (Брянчанінов) писав у ХІХ столітті, що Господь позбавив сучасника дару старецтва тому, що ми не вміємо звертатися до старця як до лікаря, який пропонує різні ліки для лікування душі, а вибираємо тільки те, що солодше й де обгортка більш барвиста. Тому сучасний священик ― зовсім не старець і тим більше не оракул, який задовольняє містичну хіть нашої душі, а швидше духовний друг, який може бути досвідченішим або більш начитаним і може допомогти вам на тому етапі шляху, який він сам пройшов. У авви Дорофея є характерний приклад такої ненав’язливості православного духівництва. Коли один послушник прийшов до старця-пустельника подвизатися, то, поживши з ним трохи, почув від подвижника: «Ти досяг уже моєї міри, йди до такого-то». І наступний старець через деякий час сказав те ж саме...

Не треба думати, що дійсно гідних пастирів немає і що «всі попи один на одного схожі», як в армії, — одноманітність до неподобства. Краще спершу зрозуміти себе: кого чи що ми шукаємо, переступивши поріг храму? Адже храм ― це ще не Царство Небесне, а місце, де є можливість його здобути. Тут роздоріжжя, зупинившись біля якого бажано змиритися й навчитися питати, куди йти далі: вліво, широким шляхом «благочестивої» вседозволеності, де серце людини поступово підміняється обрядом, — чи вправо, вузьким шляхом тихої, ненав’язливої й дещо «нуднуватої» свободи у Христі. А яке питання, як кажуть, такий і відповідач.

«Священик — це така людина, — каже митрополит Антоній (Блум), — в якої навіть один жест може змінити життя людини». Мені довелося пережити це на власному досвіді. Я просто взяв у батюшки благословення, він просто ледве потиснув мою руку ― і не відпускав її до кінця свого життя, яке стало тепер і моїм. Ні, він ніколи не нав’язувався зі своїми благословеннями, не читав мені моралей і не «довбав» нескінченними єпитиміями. Він просто безмежно любив Церкву й завжди був поряд. Він умів чекати нашої любові. І прив’язував він нас до Церкви, а не до себе. Тому його смерть була швидше надбанням, ніж утратою...

«Навіть смерть не може розірвати зв’язок духівника і його чада», — писав Іоанн Ліствичник. На його думку, послух зовсім не переривається смертю, а ще більше поглиблюється. Адже послух насправді й полягає в тому, щоб через зовнішню поведінку й слова прислуховуватися до мовчазного життя батюшки. І саме в цьому є таємничий сенс живого Передання Церкви, життя у Христі — від батька до сина: Я у них, а Ти у Мені, щоб були досконалі в одно (Ін. 17, 23). Думаю, саме тому так часто хочеться назвати священика батюшкою, адже через нього нас усиновлює Собі Сам Господь.

Довідка Священство в Церкві продовжує священицьке служіння Самого Христа в трьох його аспектах: священства (Христос ― Первосвященик, Котрий приніс Себе в жертву Отцю за спасіння всіх), учительства (Христос ― Учитель, Котрий навчає нас заповідей нового життя) і пастирства (Христос ― Добрий Пастир, Який знає Своїх овець і називає кожну на ім’я). Єдине у своєму роді священство Христа продовжено в Церкві священною ієрархією, яка існує і діє в трьох служіннях ― єпископа, священика й диякона. Повнота священства належить єпископу, який є главою Церкви. Він розділяє свої священицькі обов’язки з пресвітерами, яких він висвячує, щоб вони були його помічниками в управлінні Церквою й очолювали окремі парафії. Єпископу й священикам допомагають диякони, які не можуть звершувати Таїнства, але їхнє призначення ― підтримувати живий зв’язок між ієрархією й народом.

Опублiковано: № 1 (20) Дата публiкацiї на сайтi: 09 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Батюшка як він є

Батюшка як він є

Денис Таргонський
Журнал «Отрок.ua»
Кожному з нас хоч раз у житті хотілося бути на когось схожим. Ми часто наслідуємо саме тому, чого не вистачає нам самим. Батюшка ― це така людина, зустрівши яку починаєш розуміти, чого ж саме нам не вистачає. У нашому житті не вистачає повноти життя... тобто Христа.
Розмiстити анонс

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: