Людина – це завжди плід виховання. Хай не на сто відсотків, але значною мірою. Історія має факти виховання людських немовлят у тваринному середовищі. Наприклад, діти, які прожили до трьох-п'яти років у зграї вовків, так і не змогли навчитися читати, розбірливо говорити, їсти за допомогою виделки... «Богу завгодно, щоб люди вчили людей», – так сказав Ангел благочестивому й праведному єпископу, який вставляв у молитву єретичні додавання. Господь зовсім не повинен щоразу втручатися в наше життя особисто, коли ми помиляємося або потребуємо підказки. Він хоче, щоб люди допомагали одне одному і вчили одне одного.
У системі виховання і навчання будь-який значний пропуск матеріалу може призвести до непоправного відставання. Згадайте шкільні роки: варто тиждень похворіти, як ви вже перетворюєтеся на «слабку ланку» на уроках математики, чи хімії, чи будь-якого іншого предмета. Подібні механізми є і у вихованні. Якщо над вашою колискою не моляться, цього не повернеш і не заповниш у зрілому віці. Якщо в юнацькі роки ви не бачили батьків, невпинно зайнятих працею, то в пору своєї дорослості вам буде важко виховати в собі працьовитість. До певної межі накопичені негативні зміни можуть бути виправлені, зцілені благодаттю Духа Святого. Але за цією межею деструктивні процеси стають некерованими, відрив від ідеалу стає непереборним, і сам процес деградації виходить із-під контролю.
Усе сказане безпосередньо стосується й кризи сімейних цінностей. Аборти, розлучення, загроза самому існуванню шлюбу як інституту дійшли до критичної маси, і ніякі напівзаходи та «косметичні ремонти» вже не здатні змінити ситуацію. Тому хочеться сказати кілька слів про сім'ю як норму і сімейні цінності як аксіоматичні умови нормального життя і людини, і суспільства.
До сім'ї готує сім'я, і комплекс чеснот, що виростає на ґрунті родинності, не лише загартовує людину для життя земного, а й окрилює її для польоту у вічність. Неминуче необхідні для спасіння якості, такі як жертовність, бажання й уміння послужити, смиренність, працьовитість, терпіння, органічні одночасно як для християнської аскетики, так і для сімейного життя. Погляд на сім'ю як на школу любові та спасителний спосіб життя затребуваний саме сьогодні. Чернецтво давнини виростало до чудотворних висот саме завдяки непорушності сімейного укладу в миру. І сім'я, як природний щабель життя, живила й підтримувала чернецтво як порив до надприродного. Нині ж, на розхитаних підвалинах і за умов зникнення елементарних опор моральності, вище (чернецтво, подвижництво, сповідництво) ризикує зовсім зникнути, оскільки більше без меншого існувати не може. «Коли зникне християнський шлюб, зникне і чернецтво, і священство», – говорив Паїсій Святогорець.
Ми приходимо у світ як неповторна особистість, що володіє людською природою, абсолютно тотожною для всього строкатого різноманіття дітей Адама. Будучи носіями людської природи, ми є також носіями статі. Стать зобов'язує, визначає соціальні ролі. «Бути жінкою» і «бути чоловіком» – це два різні способи життя, отримані без нашої згоди від Бога, по суті, два різних послухи. Як до вступу на «посаду» царя царевич повинен готуватися з дитинства, вивчаючи військову справу, основи дипломатії, фінансів, вникаючи в життя батьків; так і для вступу на «посаду» чоловіка й жінки потрібно готуватися з дитинства. Патріархальне суспільство це відчувало, і без наукових посібників та аналітичних досліджень виробило цілий ряд практичних рекомендацій, які супроводжували все життя людини. Сучасне ж суспільство накопичений досвід розгубило, і наші дні найбільше з усіх часів потребують відродження досвіду.
Для дівчинки: домашня праця, вміння всього того, що робить її господинею, плюс надбані характеристики поведінки – скромність, сором'язливість. Для хлопчика: відповідальність, фізичне загартування, навички годувальника й захисника. Для обох – дисципліна, невибагливість у побуті, слухняність старшим і релігійність. Цей короткий перелік при детальному тлумаченні може розширитися до обсягів великих книг. Очевидно, що повноцінне виховання може відбуватися лише у повних сім'ях, де є й батько, і мати з їхніми несхожими, взаємодоповнюючими й однаково необхідними функціями.
Таке виховання є не самоціллю, а органічною частиною більшого – а саме, цілісного світогляду, у який сім'я вписана як одна з найважливіших частин. Втрата віри в Бога, випадання зі своєї соціальної ніші (як, наприклад, виїзд селянина на заробітки в місто або виїзд за кордон), сімейна катастрофа (залишення чоловіком сім'ї) ведуть до краху без малого Всесвіту. Людина губиться, перестає розуміти, що відбувається, навколишній світ стає незрозумілим і агресивним хаосом, а сама людина, не знаходячи собі місця в зміненому світі, перетворюється на духовного безпритульного, на приблуду без будь-яких моральних орієнтирів. Цими духовними безпритульними на сьогоднішній день є безліч наших співвітчизників, можливо, і ми самі.
Набуття відчуття цілісності, повернення до благого бачення світу як космосу, а не хаосу, смиренна й радісна праця людини на своєму маленькому місці при відчутті всесвітньої єдності неможливі без реанімації сім'ї – не тільки як малої Церкви, але й як середовища існування. Сім'я для людини – це вода для риби і повітря для птаха.
Усе, що гріє й живить нас у житті, гріє саме родинністю. Добрі друзі та сердечна розмова за чаєм – це промінчик сімейного життя. Материнське слово або батьківський приклад – це скарб, узятий з дитинства в доросле життя. Улюблена парафія або монастир, який вразив благодатністю богослужіння, – це теж сім'ї, так само, як і Церква – сім'я, і всі ми у Христі одне для одного – брати й сестри.
Тепер з висоти теоретичного польоту належить опуститися в мінливу гущу конкретних життєвих ситуацій, з тим щоб лікувати, направляти, жаліти, підказувати. Це заняття всієї багатотисячної армії духовенства й усіх тих, хто волею Божою поставлений у начальницьке і впливове на людські долі положення.