А в Єрусалимі, біля брами Овечої, є купальня, Віфесда по-єврейському зветься, що мала п’ять ґанків. У них лежало багато слабих, сліпих, кривих, сухих, що чекали, щоб воду порушено. Бо Ангол Господній часами спускавсь до купальні, і порушував воду, і хто перший улазив, як воду порушено, той здоровим ставав, хоч би яку мав хворобу. А був там один чоловік, що тридцять і вісім років був недужим. Як Ісус його вгледів, що лежить, та, відаючи, що багато він часу слабує, говорить до нього: Хочеш бути здоровим? Відповів Йому хворий: Господи, я не маю людини, щоб вона, як порушено воду, до купальні всадила мене. А коли я приходжу, то передо мною вже інший улазить. Говорить до нього Ісус: Уставай, візьми ложе своє та й ходи! І зараз одужав оцей чоловік, і взяв ложе своє та й ходив.
Євангеліє від Іоанна, розділ 5, 2-9.
Біль і хвороба... Ми всі в цьому світі хворі. Як же ми схожі одне на одного, і всі разом — на євангельського героя. Немає в нашому житті Того, Хто сказав: Уставай, візьми ложе своє та й ходи. Тобто Він, звісно, є. Церкви ж не пустують, по буднях і неділях звідти лунає спів і читання, хвальні та покаянні пісні. Але окрім усього цього, такого необхідного для нас, є речі, яких людина у своїй захопленості життям не помічає.
Біль і хвороба... як часто людина готова лежати біля рятівного джерела й чекати, аби хоч хтось їй допоміг. Поряд перебуває точно така ж людина й також чекає — і так минає все життя. Лежать дві людини і просто чекають. А все ж могло би бути по-іншому. А якщо спробувати? Ні, це надто важко. Ні, але все-таки... а якщо спробувати допомогти одне одному? Таке просте рішення, яке, звісно, вимагає особистої мужності, яке штовхає тебе самого, дуже хворого, допомогти такому ж — і в якусь мить увесь світ преобразиться... Але цього не буде ніколи. Так і будемо лежати і плакати, і ображатися на всю цю жорстоку дійсність...
Так, Господь усе одно прийде і допоможе — треба тільки покликати, а іноді й цього не треба робити. Але наскільки більш цінно в очах Божих, що той, хто бувши сам хворим, у купіль допомагає опуститися іншому? Чи можливо це? Знаю, що у святих можливо, а я? Я ж не святий, я теж маю право на щастя. Чому ж я маю комусь поступатися своєю чергою? Ось так і лежимо, хворі гріхом, сліпі до інших, кульгаві на все добре, засохлі від власної жадібності, очікуючи порушення води біля святого джерела й чекаємо. На кого?
Мала рацію одна людина, що порівняла пекло і Рай із бенкетом, де в усіх присутніх руки не згинаються в ліктях і себе вони нагодувати не можуть. Пекло там, де кожен думає лише про себе, усі намагаються втамувати голод, а ложка до рота не дістає — так і сидять голодні. А Рай буде там, де якщо ложка не дістає до власного рота, то хоч нагодують сусіда, добре, що на це вистачає свободи — так і годують усі одне одного.
Так ось де початок цього бенкету! Біля купальні...
