Царство Небесне: спроба не схибити

Царство Небесне, Рай, Едемський сад, Вишній Єрусалим. Найчастіше наш сучасник поставить між цими поняттями знак тотожності... і помилиться. Хоча Царство Боже — найбільше благо християнського життя, наші уявлення про нього часом досить суперечливі. З одного боку, до кінця світу ніхто з людей не побуває в місцях вічного блаженства, які приготував Бог тим, хто любить Його. З іншого боку, Святе Письмо й Святе Передання трохи відгортають нам завісу над цією таємницею.

Фрагмент iкони «Видiння Ioaнна Лєствичника». XVI ст.». XVI в.

Царство Небесне у світі Біблії

Біблеїстиці слово «царство» відоме у двох значеннях: «правління царя» й «територія, підвладна царю». Так, слово «царство» в корпусі книг Старого Завіту трапляється староєврейською мовою як מַלְכוּת [малхýт], а в книгах Нового Завіту — грецькою як βασιλεία [василіа]. Але в Євангелії, як і в книзі Діянь і апостольських посланнях, слово «Царство» вжито вже з приставкою «Небесне», а також як «Царство Боже». В цілому ці терміни синонімічні.

Звістка про наближення Царства Небесного прозвучала спершу в проповіді Іоанна Предтечі, а потім Самого Господа Ісуса Христа. Бесіди Спасителя наповнені напруженим очікуванням: Царство Боже вже на порозі, воно вже настало в Самому Господі Ісусі, але про прихід Царства все ж слід молитися. У Своїх притчах Господь говорить про зростання цього Царства. Цар його — Сам Господь Ісус Христос, і Його Царство — не від світу цього. Його неможливо встановити людськими зусиллями або за допомогою зброї. «Основним кодексом» Царства Христового є Нагірна проповідь.

Нам не слід забувати, що й Сам Господь, і апостоли, і пізніше місіонери, що несли Благу Звістку своїм сучасникам, говорили в таких категоріях, щоб, перш за все, бути зрозумілими й переконливими. Мешканці Святої Землі перебували під владою місцевих монархів, у свою чергу, підвладних римському імператору. Образ Царства (звичайно, без класово-соціальних оцінок) як небесного простору праведників, де обов’язково присутня чільна особа, був зрозумілий слухачеві. І в часи, коли християни жили в державах з монархічним устроєм, будь то країни Західної Європи чи Османська імперія, образ Царства являв собою у свідомості християн саме такий простір, підпорядкований своїм законам, які вправі регулювати сам імператор, цар, султан, шейх, емір тощо.

Руська іконографія зберегла такі образи Спасителя як «Цар царів і Владика владик», де Господь зображений у шатах, характерних для давньоруських князів. У руках Він тримає символи монаршої влади — скіпетр і державу. Ці символи, так само як і монарший головний убір, сучасниками читалися безпомилково: перед ними — Божественний Монарх. Але сьогодні деяким християнам ці категорії здаються архаїчними. Більше того, образ Царства Небесного сприймається як міфічний, казковий, нереальний. У цьому й полягає небезпека розтотожнення терміна «Царство Небесне» — і справжнього духовного простору праведників, який ми традиційно називаємо Царством Божим.

«Місто золоте»

Іконописна традиція представляє Царство Небесне у вигляді Вишнього Єрусалиму — Небесного Граду, обнесеного, як належить будь-якому стародавньому місту, фортечною стіною з бійницями й баштами, за якими видно численні дахи будинків-теремів надзвичайної краси. Дивлячись на ці укріплені стіни, варто згадати, що перше місто в історії людства побудував братовбивця Каїн. Частокіл, який він звів довкола, був необхідний для його безпеки, адже проти нього, за переданням, повстав увесь тваринний світ.

Для чого ж у Вишньому Єрусалимі фортифікаційні укріплення? Від кого повинні захистити стіни Небесного Граду? Невже й за порогом Вічності, після Другого Пришестя Христового, християнським душам у Царстві Небесному щось загрожуватиме?

Вочевидь, іконографічний образ Вишнього Єрусалиму також не був вільний від людських уявлень іконописців давнини.

Торжество праведників у Небесному Єрусалимі. Фрагмент ікони

Едемський сад

Ще один ілюстративний образ — райський сад — знайомий нам за «Дитячою Біблією», а також за натуралістичними розписами деяких храмів. Рай представляють у вигляді прекрасного квітучого Едемського саду, де перші люди перебували в стані блаженства, насолоджуючись («Еден» перекладається зі староєврейської як «насолода») спілкуванням із Творцем. Цей, мабуть, наймолодший для Православ’я образ Царства Небесного був запозичений у західного християнства в ранньому Середньовіччі.

Уявлення Раю як квітучої обителі для душ праведників більш характерне для ісламу. Ось як Коран описує Рай (по-арабськи «Джаннат»): «Для богобоязливих є місце порятунку — сади й виноградники, і повногруді однолітки, і кубок повний. Не почують вони там ні базікання, ні звинувачення в брехні... У садах благодаті — натовп перших і трохи останніх, на ложах розшитих, опершись на них один проти одного. Обходять їх хлопчики вічно юні з чашами, посудинами й кубками з текучого джерела — від нього не страждають головним болем і ослабленням... серед лотоса, позбавленого шипів, і талаха, обвішаного плодами, і тіні простягнутої, і води текучої, і плодів рясних, невичерпних і не заборонених, і килимів розстелених...» (Коран 78:31-35;56:12-19;28-36).

Нагадаємо, іслам виникає майже в самому центрі «поясу пустель», що простягнувся від західної частини Сахари (Марокко) до Пакистану й північного заходу Індії. Тут, на території Аравійського півострова, для пустельних кочівників притулок праведних душ було легко уявити у вигляді чудесної оази з прохолодною водою, зеленню, тінистими фруктовими садами.

Деякі мусульманські богослови стверджують, що іслам у цілому приймає ранньобіблійне уявлення про Рай як про земний сад — Едем, де течуть ріки й ростуть усілякі рослини (Коран 98:8). Однак це не так. Один з їхніх аргументів — посилання на згадку в Корані чотирьох річок: з води, молока, вина і меду, — що нібито відповідає біблійним чотирьом річкам Едемського саду (Фісон, Гіхон, Хіддекіль і Євфрат) (Бут. 2, 10-14). Примітно, що назви «Едем», «Едемський сад» ніде в Біблії не ототожнюються з місцем перебування праведних душ після смерті.

«Геєна Вогненна»

У традиції ще однієї монотеїстичної релігії — іудаїзму — є своє розуміння терміна «Ган Еден» («Едемський сад»), що стосується загробного життя. Але цікаво, що в єврейській традиції немає чіткого уявлення про те, що позначає цей термін, а його відповідність нашому Раю або Царству Небесному дуже приблизна. В загальному розумінні термін «Ган Еден» відображає віру в те, що праведники винагороджуються після закінчення земного життя, тоді як нечестиві люди потрапляють у Гехіном (що відповідає терміну «пекло»). Примітно, що Гехіном — це цілком конкретне місце в сучасному Єрусалимі. Гай Енном або Хінном — глибокий яр, що починається біля Яффських воріт Старого міста й з’єднується нижче гори Сіон з Кедронською долиною. Саме тут у йевуссейсько-ханаанські часи язичницькому божеству Молох приносили в жертву живих немовлят. Вогонь, який постійно горів на жертовнику, став причиною того, що назва долини — Геєна Вогненна — стала синонімом слова «пекло». У сучасному Єрусалимі Геєна Вогненна — це місце, де під відкритим небом проводять концерти симфонічної музики та рок-фестивалі.

Цікаво, що майбутній вік («Олам габа») рідко обговорюється серед євреїв. Узагалі, їхнє вчення про загробне життя дуже бідне: Тора — найважливіша книга іудаїзму — взагалі не містить ясних згадок про посмертну долю душі. Хоча в інших книгах Святого Письма є місця, які говорять про життя після смерті. Так, очевидно, в уявленні давніх палестинських євреїв померлий потрапляв у Шеол, де продовжував жити у світі тіней і темряви. Розповідь про те, як цар Саул викликав дух Самуїла за допомогою чарівниці (1 Цар. 28), явно вказує на те, що Самуїл не перестав існувати після смерті. Вознесіння пророка Іллі на небо (4 Цар. 2, 11) також передбачає, що пророк продовжував жити після закінчення свого земного життя. Пряму вказівку на життя за гробом можна знайти в книзі пророка Даниїла (Дан. 12, 2): І багато-хто з тих, що сплять у земному поросі, збудяться, одні на вічне життя, а одні на наруги, на вічну гидоту. У Вавилонському Талмуді є одне цікаве для нас місце, у якому відомий учитель III століття ребе Рав так описує майбутній світ: «Там не їдять і не п’ють, і не народжують дітей, не продають і не купують, там немає ні заздрості, ні ненависті, ні сварок. Праведники лише сидять з вінцями на головах і насолоджуються сяйвом божественної Слави» (Беракот, 17 а). Пізніше, у ранньому Середньовіччі, єврейський філософ Моше Маймонід припускав, що коли тіло вмирає, душа повертається до Бога. Рівень її блаженства буде залежати тільки від того, як вона прожила земне життя. Деякі припущення про майбутнє життя в єврейських текстах і фольклорі навіть гумористичні: в Царстві Небесному сидить Моше (пророк Мойсей) і цілими днями навчає людей Торі. В іншому оповіданні йдеться про те, що і в Царстві Небесному, і в царстві зла люди не можуть зігнути власних ліктів — але в пеклі постійний голод, а на небесах усі годують один одного.

«Передпочаток»

Дивовижно, але з погляду православного святоотецького богослов’я Раю і пекла не існує взагалі — у тому ілюстративному, педагогічному вигляді, у якому ці поняття присутні в нашій свідомості.

Раю немає — він зруйнований гріхопадінням Адама. Пекла немає — він зруйнований Воскресінням Христа Спасителя.

Що ж таке Царство Небесне в розумінні святих отців? З’ясувати це неможливо, не поставивши спершу таких базових питань: що таке життя і смерть людини в православному розумінні? що являє собою душа людини? яка роль Страшного Суду в долях людських душ?

За вченням отців, душа людини після смерті перебуває у стані передпочатку майбутніх благ або майбутніх мук. Святим отцям навряд чи було відомо на досвіді, що розуміти під терміном «передпочаток», оскільки всі їхні твори були написані під час їхнього земного життя. Справжній сенс цього поняття не буде до кінця зрозумілий і нам. Ми тільки можемо припускати, що можна розуміти під цим виразом.

Ось що пише преподобний Єфрем Сирін: «Душі померлих сидять біля огорожі райського саду, не намагаючись туди ввійти, оскільки очікують воскресіння своїх улюблених тіл». Може, стан очікування і є передпочаток? У православному богослов’ї людина — цілісна. Поки душа з тілом роз’єднані, доля душі не може бути визначена. Отже, душа без тіла — це не людина. «Тих, хто вважає, що душа людини після смерті потрапляє в Рай або в пекло, ви за християн не вважайте, бо душа без тіла називається не людиною, а душею людини. А тіло людини без душі — також тілом людини, а не людиною» (мученик Іустин Філософ).

У православній традиції після розлучення душі від тіла особливо виділяють кілька днів — третій, дев’ятий і сороковий.

У третій день душа людини вирушає до Бога, відбувається дотик до Вічної Радості. У дев’ятий день душа торкається до вічної муки. До сорокового дня перед людиною проходять усі картини її земного життя. У стані абсолютної відповідальності вона тепер знає, навіщо Бог дав їй заповіді, до чого призводить їх порушення, що в її житті було позитивного, а що негативного. І саме в сороковий день душа проходить особистий суд і визначається до передпочатку вічних благ або вічних мук.

Зустріч

Колись Господь промовив такі слова: Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу (Мф. 25, 34). Люди повинні увійти у світ, який їх чекає. До людей, які жили неправедно, у свою чергу, звернені слова: Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований (Мф. 25, 41). Світ пекла — не для людини, це світ сатани та його ангелів, і найстрашніше те, що людина опиниться у світі, де для неї від початку місця немає!

У Євангелії є цікавий епізод, в якому Христос Спаситель, прибувши в землю Гадаринську (територія сучасної Йорданії), зустрічається з двома людьми, одержимими злими духами. Зустрівшись із Христом вони гукають: Що Тобі, Сину Божий, до нас? Прийшов Ти сюди передчасно нас мучити? (Мф. 8, 29). Виявляється — Сам Бог є джерелом муки! Тоді стають зрозумілими слова преподобного Ісаака Сиріна: «Божественна Любов і пекельний вогонь — це одна й та ж Божественна енергія».

Ми повинні пам’ятати й розуміти, що будь-яка зустріч із Богом є зустріч радості. Страшний Суд, який неминуче станеться у фіналі людської історії, скасує всі «вироки» приватних судів сорокового дня. І вийде, що людина, яка була засуджена «в приватному порядку» як грішник, може бути виправдана й урятована як член Церкви.

Не можна забувати й про те, що судити нас буде Христос, Який помер заради нашого спасіння. Христос є воплоченою Любов’ю. Святитель Феофан Затворник пише так: «Господь є Любов, тому Він шукає, як виправдати кожного з нас, тож дайте Йому хоч якийсь привід виправдати себе».

В цілому, наблизитися до розуміння того, що ж є насправді Царство Небесне, можна тільки апофатичним шляхом. Тобто шляхом поетапного заперечення того, що не відповідає справжньому змісту Царства Божого: Царство Небесне — це не розкішний райський сад, де можна тішитися вічним блаженством, запиваючи його вином з кубка. Це не небесний аналог земної вертикалі монархічного суспільства. Це не місто в його земному розумінні...

Важливо ніколи не забувати неписане правило православної аскетики: щоб не бути розчарованим, не треба зачаровуватися. У темі, яку ми підняли, не можна зачаровуватися штучними образами Царства Небесного, нехай навіть вони на певному етапі християнської історії виконали виховну, моральну службу.

На завершення хотілося б згадати слова Христа Спасителя: Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його (Мф. 6, 33). Якщо ми чесно й тверезо подивимося на своє життя, будемо змушені визнати: здебільшого ми живемо в царстві своїх пристрастей, гріхів і слабкостей. Хто панує, хто царює над нами? Наша примхлива воля, гординя, пристрасть, нестриманість — ось що має над нами владу, змушує нас діяти, говорити не те, що треба, пробуджує в нас почуття, які каламутять нашу душу. А це означає, що Царства Божого немає в нашій душі.

Пекло, за словом одного з героїв роману «Брати Карамазови», — це нездатність любити. Значить, до цього стану — стану пекла — можна наблизитися й за земного життя, розтотожнивши себе з образом і подобою Божою, втративши любов, повагу та багато інших якостей, які роблять із кожного з нас справжню людину. Яка, по суті, і є спадкоємицею Раю — симфонії із Творцем.

Опублiковано: № 5 (47) Дата публiкацiї на сайтi: 06 December 2010
Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 15 з 15
17:16 17.12.2010 | Оптимист
"як можна врятувати того, кого НЕМА??"
Творением, милый человек, Творением!
Ничего небыло!
Представьте себе небытие и его пустую, хаотичную, мрачную и длительную бессмысленность.
Теперь понятно?

"Ой, люди, люди Оптимист..."
"грудного вскармливания"
Ну вот, каждый при своем мнении остался.
Бог знает будущее, но нет Его вины в том, чтО человек себе выбирает. Не ленитесь разъяснять людям своё вИдение, ибо заблуждающемуся вразумить может тот, кто понимает в чем заблуждение.
Тоже понятно?
01:31 17.12.2010 | Марина
Спаси, Господи!
Ой, люди, люди... Оптимист, Танюша... Те, одержимые, говорили не сами по себе - откуда простым людям было знать это об Иисусе Христе? Это вопили злые духи! Понятно, что для них-то близкое присутствие Божие было невыносимым и мучительным. Возможно, автор не разжевал в своей статье некоторые вещи. Но! Как я понимаю, статья расчитана на христианскую аудиторию, КОТОРАЯ ПО ИДЕЕ ПОНИМАЕТ, о чём идёт речь и уж эти-то места из Писания знает и не требует "грудного вскармливания"! Что тут думать? Над чем, Таня?
Самое главное наше думание, как мне кажется - над глубоким покаянным чувством собственным. "Делать благо, бегать злаго", как сказано. Да и всё тут...
01:18 10.12.2010 | Ирина
Спасибо за статью!о.Андрей Благословите и если можете помолитесь о р.Божией Ирине, мира вам.
14:28 09.12.2010 | blood clot
таня,
якщо вам дійсно цікаво, а не просто хочеться пошуміти:
http://lib.eparhia-saratov.ru/books/09i/ierofei/ierofei1/4.html
http://www.pravoslavie.ru/smi/381[..]
14:16 09.12.2010 | Елена
Спаси Господи, батюшка, за статью. Очень понравилась! Заставляет задуматься...Действительно, все не так примитивно, как многие привыкли думать. "Царство Небесное — это не роскошный райский сад, где можно тешиться вечным блаженством, запивая его вином из кубка. Это не небесный аналог земной вертикали монархического общества. Это не город в его земном понимании... "
Все гораздо глубже, надо только постараться все осмыслить...
13:35 09.12.2010 | Ирина
А мне очень понравилось, и если статья заставляет думать, то это хорошая статья, тем более, когда кому-то не нравиться, противоречивые мысли-борьба за истинну. Спасибо, я буду думать...
12:52 09.12.2010 | таня
Библия учит -Бог есть любовь.(1Иоанна 4:8-10). То как автор утверждает, что Бог -источник мук? В чём я не права по отношению высказываний автора статьи? А люди, пишущие комментарии, слепо верят тому, что написано в ваших статьях! Сами не умеют читать или надеются, что кто-нибудь подумает за него? Жаль многих людей,которых ввели в заблуждение!
00:07 09.12.2010 | славик
Спаси Господи !!!
14:18 08.12.2010 | таня
Взрослому человеку трудно понять, о чём говорится в статье, а ведь это журнал для молодёжи! Они могут принять некоторые слова серьёзно, и это их отдалит вообще от Бога. Автор пишет вещи,никак не согласующиеся с Библией.

Коментар:
Ваше ничем не обоснованное утверждение, что "Автор пишет вещи,никак не согласующиеся с Библией" расценивается как наезд на автора и нарушение п. 2 правил. Вам предупреждение. Хотите что-либо оспорить - аргументируйте.
Иеродиакон Савва

13:03 08.12.2010 | blood clot
...втім, я міг і не зрозуміти, що мається на увазі...
08:06 08.12.2010 | blood clot
"ИМХО: небытие это и есть ад из которого нас спас Бог."
як можна врятувати того, кого НЕМА??
22:50 07.12.2010 | Оптимист
"Оказывается — Сам Бог является источником муки! "

На первый взгляд печальный вывод но не лишенный смысла...
Мы есть творение Господа нашего. Нас могло бы и не быть. По этому блаженство или муки - есть ВЕЛИКИЙ ДАР ощущения бытия! Ибо нет "креста", данного человеку, который ему не по силах был.
ИМХО: небытие это и есть ад из которого нас спас Бог.
16:23 07.12.2010 | Тарас
Спаси Господи!Очень нужная статья,поучительная!Давно таких не встречал.
12:17 07.12.2010 | Алексей
Спасибо! Интересная статья, добрая проповедь.
09:55 07.12.2010 | blood clot
імхо, одна з найкращих статей номера.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Отрок.ua в:   
bigmir)net TOP 100 Яндекс цитирования сайта otrok-ua.ru Rambler's Top100