Запитання до шановного читача. Ви господар своєї долі? Можу з упевненістю припустити, що відповіддю буде: «Так» або «Значною мірою так». Це дарунок від християнства.
Як поєднуються всевідання та всемогутність Божі з волею людини? Бог не силує людської волі. Він знає майбутнє не тому, що смикає нас за ниточки, мов маріонеток, а тому, що існує поза часом і простором. Так ми знаємо минуле зовсім не тому, що все в ньому організоване нами.
Зі свободою волі пов’язане й питання про природу зла. Християнський погляд протилежний широко розповсюдженому нині й модному дуалізму. Зло не є необхідною складовою світу, воно несамостійне та вторинне. Бог зла не створив, воно виникає тоді, коли люди, наділені свободою волі, роблять неправильний вибір.
Трагедія гріхопадіння в тому, що люди розірвали зв’язок із Богом — Джерелом життя. Є дуже хороше порівняння, котре дозволяє нам зрозуміти, чому гріх страшний. Уявіть собі водолаза, якого опустили на дно не з аквалангом, а в скафандрі, й подають йому кисень через приєднаний шланг. Що буде з водолазом, котрий захоче, щоб шланг не заважав, і відірве його?
Дуже ймовірно, що ці слова читає закохана людина, бо люди найчастіше закохані від дитячого садочка до похилого віку. Скажіть, будь ласка, Ви погодитеся, щоб предмет вашої сердечної прихильності сидів поруч із вами, міцно прив’язаний до стільця? Ніколи. Ви хочете вільного взаємного почуття. І зникає саме собою запитання, чому Бог не створив нас нездатними до зла, хорошими та слухняними зомбі або біороботами.
Саме християнство дало змогу вже в XX столітті Юрію Левітанському написати:
Каждый выбирает для себя
женщину, религию, дорогу.
Дьяволу служить или пророку —
каждый выбирает для себя.
Каждый выбирает по себе
слово для любви и для молитвы.
Шпагу для дуэли, меч для битвы
каждый выбирает по себе.
Каждый выбирает по себе
Щит и латы. Посох и заплаты.
Меру окончательной расплаты
Каждый выбирает по себе.
Каждый выбирает для себя.
Выбираю тоже — как умею.
Ни к кому претензий не имею.
Каждый выбирает для себя.
Коли вже говорити про те, що християнство принесло у світ, не можна не згадати про подарований людям новий погляд на самих себе. Зараз багато говориться про те, що ми діти природи. Є любителі побалакати про космічні енергії. Християнство відкрило людині, що вона більша за космос, що безкінечний світ з усіма далекими галактиками менш значущий, ніж людина.
Хочеться процитувати Клайва Стейплза Льюїса, якого шановний читач, можливо, знає за «Хроніками Нарнії» чи хоча б за екранізацією однієї з них — «Лев, чаклунка та одежна шафа». Льюїс писав: «Природа смертна — ми її переживемо. Коли згаснуть усі сонця, кожен із нас житиме. Як дивовижно жити серед богів, знаючи, що найнудніший, найубогіший із тих, кого ми бачимо, засяє так, що зараз ми б цього не витримали, або стане немислимо, надзвичайно страшним... Ви ніколи не спілкувалися зі смертним. Смертні лише нації та культури, твори мистецтва. Але жартуємо ми, працюємо, дружимо з безсмертними, з безсмертними одружуємося, безсмертних мучимо та принижуємо. Ми збережемо в вічності свою сутність, згадуючи галактики, мов старі казки».
Читачі «Майстра і Маргарити», ви ніколи не хотіли спитати, у чому полягає те саме доведення буття Бога, за яке Іван Бездомний хотів заслати філософа на «Соловки років на три»?
Перша теза Канта: все у світі підпорядковане закону причинності, всі події поєднані причинно-наслідковими зв’язками. Друга теза: якщо людина теж підпорядкована цьому закону, то вона не може нести моральну відповідальність за свої вчинки. Третя теза: якщо ми утверджуємо моральну відповідальність людини, ми повинні визнати її свободу. Ніщо у світі не може діяти вільно, а людина може. Отже, людина є чимось більшим за світ. У людині проступає інший вимір буття — не обмежений простором, часом, детермінізмом* та обдарований свободою, моральністю й розумом. Таке буття мовою філософії називається Богом.
* Детермінізм (від лат. determinare — визначати) — філософська концепція, що визнає об’єктивну закономірність та причинну обумовленість усіх явищ природи та суспільства.
Я закінчила переповідати доведення, але розпрощатися з Кантом неможливо без ще однієї цитати з його творів: «Дві речі наповнюють душу завжди новим та все сильнішим подивом та благоговінням, чим частіше і триваліше ми розмірковуємо про них , — це зоряне небо наді мною та моральний закон у мені».