Де-факто о де-юре

У минулому житті я була юристом. Упевненим, вдоволеним. Невимушено сиділа в затишному кабінеті. Показово відповідала на телефонні дзвінки. Доленосно скрипіла подарунковим «Паркером». Розсипала фальшиві посмішки. Перетворювала чужі життя на папери. Охайно складала їх у течки. Чиїсь біди й нещастя приносили мені прибуток та успіх. Життя здавалося міцним, як єгипетська піраміда. На її верхівці сидів «гірський орел» – розпухле почуття власної гідності.

Серйозні розмови трапляються не лише в кулуарах. Ще в дитинстві, сидячи на горщиках, ми діловито розмірковували про майбутнє. Хтось марив про кар’єру Медсестри. Хтось хотів стати Шофером. А хтось мріяв бути Сантехніком… Як тато!

Незнайомі слова на кшталт «прокурор» чи «інспектор» лякали не тільки нас, але й дорослих. І тільки в третьому класі ми дізналися: Синоптик – зовсім не лайка, а почесна професія.

Закінчуючи середню школу, ми опинилися перед вибором, у порівнянні з яким вибір випускної сукні та нової пари туфель просто бліднів. Нікого тепер не надихала перспектива стати Двірником чи Ткалею. І навіть Космонавти викликали лише в’ялу посмішку. Слух пестили зовсім інші слова: «Директор»… «Менеджер»… «Юрист»!.. Ооооо! Хто вони такі? В принципі, великої різниці між цими поняттями для нас не було. Уява малювала дивовижні, схожі одна на одну, картини безхмарного майбутнього. Звичайно, багато хто мріяв про Служіння. Батьківщині, людям. Але хотілося й іншого. Прокидатися вранці в гарній квартирі. Пропливати вулицями в солідному автомобілі. Топтати рівненький газон заміської ділянки. У відпустку – на Мальдіви. А майбутні діти – неодмінно в Гарвард.

Слава Богу, до цих «високих» ідеалів прямували не всі. У старших класах ми з друзями прочитали Інституції Гая. Всерйоз захопилися римським правом. Стоячи перед цим громадищем – світовою правовою системою – ми мріяли захищати честь, гідність та права людини. Нам здавалося – купка однодумців, місіонерів від юриспруденції здатна переробити сьогоднішній викривлений та недосконалий світ. Ми збиралися бути кришталево чесними і щосили стояти за правду.

Пройшло кілька років. Я і мої друзі – прокурор, суддя та подружжя-адвокати – тепер зустрічалися тільки на свята. Хвалилися виграними справами, вдало підписаними угодами, новими костюмами та стильними кріслами. Непомітно перетворилися на хитрих, спритних лицемірів. Навчилися вмовляти свою совість, відводити очі вбік, коли бачили бідну чи нещасливу людину. Мало хто з нас витримав випробування владою, славою і комфортом. Наше «служіння» звелося до виконання встановлених правил. Уміло знаходили пробоїни в законі, коли це було потрібно для досягнення наших цілей, – і натхненно вказували на нього, коли ситуація поверталася іншим боком. Ми забували про обличчя, але фанатично піклувалися про майно, про власність, про речі, про позиви та обов’язки. Щоденно випробовували свій інтелект і, роздуваючись від гордості, демонстрували його переваги. Раніше ми сиділи над книгами й копітко шукали правду. Тепер у наших руках опинялися долі людей і процвітання великих компаній. Кому тут потрібна правда? Ми повинні були відстояти, зберегти та примножити дещо для одних – та, неминуче, відняти та зменшити це в інших. Як правило, у тих самих, захищати яких так мріяли в юності.

Можна сказати на захист юристів багато різних слів. Мовляв, це не ми такі, а світ. Ворожий, гріховний, з виразками. Це він перетворив нас, розумних та яскравих мрійників, на самовдоволених циніків. А куди ви без юристів? Хто ж вам тоді буде справи ваші складні, заплутані розплутувати? Виносити вироки, надавати відстрочки? Хто врятує вас від неминучого провалу? Усе вам передбачить і визначить? На кого ви у найважчу хвилину покладетеся? Може, на Господа Бога?! Ні, на нас, на юристів. Ось і виходить – ми в захисті не маємо потреби.

За моїм вікном каштан скидає жовте листя. Я сиджу за стареньким комп’ютером. Повільно натискаю клавіші. Навколо мене – тиша і спокій. Кілька років тому я стала православною. Втекла від минулого життя. Живу тепер у своє задоволення, працюю в монастирі. Усе добре, тільки совість мучить. Усе частіше думаю: може повернутися? Адже потрібні юристи, потрібні! Справедливі, непідкупні, справжні… Мимо проходять люди. Багатьом потрібна допомога. Від мене – не дочекалися. Намагаюся розібратися у своєму житті. Оглядаюся назад. І нарешті розумію – юристом може стати будь-хто. А ось майстром своєї справи – тільки людина православна… з Божою допомогою.

Опублiковано: Архів Дата публiкацiї на сайтi: 09 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Де-факто о де-юре

Де-факто о де-юре

Олена Троян
Журнал «Отрок.ua»
У старших класах ми з друзями прочитали Інституції Гая. Всерйоз захопилися римським правом. Стоячи перед цим громадищем — світовою правовою системою — ми мріяли захищати честь, гідність та права людини. Нам здавалося — купка однодумців, місіонерів від юриспруденції здатна переробити сьогоднішній викривлений та недосконалий світ.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 11 з 11
11:00 17.05.2011 | Максим
Полезное чтение для воцерковившегося юриста - Street Lawyer
23:52 19.03.2010 | Анна
Легко приходить к православию, когда у тебя быт уже устроен, когда ты материально благополучен. Конечно, что вам, состоявшимся финансистам и юристам... А как сложно изначально,с разу жить по Богу:(( Почему так?
19:18 23.12.2009 | Влад
А мне в прошлой жизни довелось быть финансистом, работать с чужими деньгами. Настольная книга - "Финансист" Т.Драйзера. Однажды, аккурат накануне моего 40-летия "…и треснул мир напополам…". В результате «кидалова» я потерял долю в бизнесе. Более того, выяснилось, что меня предал друг. Такого удара от судьбы я не ждал и оказался перед выбором: отомстить обидчикам, или смириться (все, что ни делается – к лучшему). Я избрал последнее. После принятия таинства Крещения я обрел свободу - от лжи, лицемерия и прочих мерзостей. Но не только! Я обрел веру, я почувствовал, что моя жизнь наполнилась смыслом, на меня снизошла Благодать Божия. Это было так необычно! Я буквально видел Добро и Зло. Кинув мимолетный взгляд на человека, я видел, на какой он стороне… Посмотрев в документы, я видел их порок… И т.д., и т.п. Этому можно найти много объяснений, начиная с инсайта и заканчивая обычным опытом… Не знаю, не знаю…
Не обошлось и без «этапа переоценки ценностей», на неизбежности которого в жизни всякого новопосвященного указал Олег (коммент от 27.09.07). Жизнь также разделилась для меня на прошлую и Новую. Но… Помните, как у Шевчука – «…Новая жизнь никогда не дается даром...»? Разглядев за деревьями лес, за лесом я увидел …высочайшую гору…
И я солидарен с Олегом. Действительно, вера без дел мертва. Начал я… с обустройства синичника. Сейчас мне уже 3 года (все условно в этом мире). Я заочно закончил второе высшее. Стал юристом. Ничего не боюсь. На сделки с совестью не иду. Помогаю другим бороться за Правду. Бог меня хранит! Храни Господь всех нас!
09:15 07.02.2009 | Михаил
Видимо, я ...
23:08 03.07.2008 | АКК
Хорошо вам!!"Я православная"- и голову в песок!!!Я вот тоже православная,и как мне нужен сейчас грамотный юрист-ой-ей-ей..И нет никого,блин!Все порядочные разбежались,душу спасают.Кто нам помогать будет- неизвестно.
12:03 30.05.2008 | Анна
С одной стороны, очевидно, что конечно же нужны юристы, просто они должны быть порядочными людьми. Но тут ещё встаёт проблема, что честного юриста, журналиста, милиционера могут и убить. Или шантажировать детьми. Так что для представителей этих профессий всё сводится не только к философствованиям за чашечкой чая. Проблема была бы решена, если бы большинство юристов были православными, тогда, как говорится, всех не перебьёшь, а так я побоялась и решила подобных профессий избегать. А может, кто-то просто чувствует, что это всё равно его судьба.
01:26 09.04.2008 | Дарья
Очень ждала последнего абзаца - чем закончится история? Где она - моя панацея? ...Как всегда в какой-то готовой (даже неоконченной) истории ищу ответов на свои вопросы. Или на вопросы своей совести.
Понимаю, что уйти, "переквалифицироваться в управдомы" - это зарыть свой талант. Спрос же будет строгим. Об участи раба, растратившего талант по своему усмотрению на "отстоять, сохранить и приумножить", страшно даже подумать!
Все понятно, но нет ни сил, ни решимости. Проще говоря - нет сраха Божия. Вот и панацея...
21:43 25.02.2008 | Маша Троян
Присоединюсь к Троянам т.к. сама такая же.Мне еще предстоит выбор профессии, и ваша,Елена, статья помогла мне определиться кем я НЕ БУДУ.
Спасибо за честность
00:08 01.02.2008 | Дарья
СпасиБо автору. Елена действительно затронула больное место юриста, у которого не светятся доллары в глазах.
Мои внутренние терзания чем то похожи. Два года проработала секретарем судебного заседания. Рабочий день проходит непосредственно с судьей,который по национальности еврей, по вероисповеданию католик, по убеждению циник. Полтора года моих трудовых будней прошли в наивном удивлении и бестолковых спорах о том, что
функция судьи не в том, что бы "завернуть и отфутболить навящивых граждан" простите за слэнг.Слава Богу 4 месяца назад судья поспешно уволился по собственному желанию. А я тоже как то охладела к работе, хотя работать получается и есть перспектива стать помощником судьи,но нет желания. Куда податься пока размышляю.
21:07 05.10.2007 | Вячеслав Троя
Интересная история, а главное до боли знакомая :)
23:27 27.09.2007 | Олег
Вера без дел мертва. Православный юрист - разве он не мастер своего дела? Профессиональный навык можно тренировать бесконечно, но важно что юрист может помочь действительно многим и нужда в этом большая - причем постоянно. Юрист обретший начальную веру - в силу своей "рассудочности" часто "застревает" на "мировом зле", коррупции, лицемерии вокруг - это издержки профессии и этого не избежать на этапе переоценки ценностей. Но все эти явления не мешают использовать профессиональные знания, навыки для решения проблем людей, коммерческих организаций, общества, Церкви - конечно с обязательной избирательностью - от рейдерства и взяток придется отказаться - возможно придется и прервать профессиональную деятельность - чтобы разобраться чем заниматься дальше чтобы жить в согласии с самим собой - новым православным человеком. В этом и есть мастерство, работать профессионально в согласии со своей совестью - это и есть свое дело.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: