Радості стає більше, коли нею ділишся. Особливо якщо ця радість — великодня. Ні з чим не порівнювана, ні на що не схожа, вона не дружить зі словами і передається від серця — до серця..
Великдень — що це за свято для вас? В чому відмінність Пасхи від Різдва?
Юрій Шевчук, «ДДТ»:
Пасха для мене, як і для будь-якої православної людини, — велике Свято.
Різдво в мене завжди в селі, з тих пір, як я хрестився. Або я з сином, або один. На Різдво в мене внутрішній діалог дуже серйозний, завжди пишуться вірші. Цього разу написалося:
Сегодня ночью Рождество,
Звезда рассыплется на свечи,
И мы сольемся в Одного,
И Он возьмет, и Он ответит,
И поведет нас под венец,
У алтаря откроет тайну,
Что все на свете — неслучайно
И смерть для жизни — не конец...
Я відправив отцю Андрію Кураєву, він дуже похвалив.
На Різдво — пишеться... А от на Пасху я завжди у храмі. Куди доля заносить, у різні міста: був і Єрусалим (Великдень із сином), був і Париж, був і Ростов, був і Київ, і Петербург, і Москва... І завжди свято, завжди дуже весело, легко на душі.
Пасха — завжди радість велика. А Різдво... коли до Різдва підходжу, росте зосередженість. Різдво — це таке «Единочество», є в мене альбом такий. Мене прямо тягне в село, я туди їду — один на один із Небом. А Пасха — це завжди храм, радість, народ... Христос воскрес! — весело як, свято, свято велике!
Олег Карамазов, «Брати Карамазови»:
Я прийшов до Церкви вже доволі-таки дорослою людиною. Тут я відчуваю переживання, яких не відчував ніколи і ніде, в жодному іншому місці на землі. Тому і церковні Таїнства, і церковні свята для мене — дещо важко пояснюване словами. Напевно, ці переживання душі так само важко описати, як важко описати благодать. Відчуєш її — і охоплює жах, коли це відчуття тебе покидає. Ти його намагаєшся схопити, втримати, запитуєш себе, чому ти його втратив... Тут, напевно, і починається Шлях: служити, вірити, намагатися це почуття повернути.
Ось так само важко описати, що таке для мене Пасха, що таке Воскресіння. Що більше я думаю про це, то більше розумію, що мудрувати тут не треба. Треба іти до церкви, треба молитися, і цей стан душі обов’язково до тебе прийде і стане результатом.
Пасха — найвеличніше свято, свято Воскресіння Спасителя. Господь прийшов на землю, був розіп’ятий, воскрес — і в мене в зв’язку з цим з’явився смисл життя. Напевно, це і є Пасха — віднайдення певного смислу існування людинкою, яка тут живе своє життя.
Пасха і Різдво для мене дуже взаємопов’язані. Коли ми відвідували Святу Землю, спершу побували в Єрусалимі — місці, більше пов’язаному з Великоднем, а потім — у Віфлеємі, місці, де народився Спаситель. І так наочно видно цю нитку, цей зв’язок, цей шлях між Різдвом, смертю і Воскресінням...
Чи пам’ятаєте Ви свій перший Великдень?
Юрій Шевчук:
Перший усвідомлений Великдень — це було в місті Петербурзі. Після хрещення. Я був у Олександро-Невській Лаврі.
Хоча ми ж і студентами бігали ще, нехрещені... Все одно було дуже цікаво, особливо за радянської влади, коли молодь із храмів ганяли, фотографували... Ну ми були такі волохаті ж, хіпани. Це було важливо так — піти туди, проти влади: з Богом, а не з вами. Але там більше понтів було. А от у Лаврі — я пам’ятаю вже і вхід, і собор дивовижний, ці могилки навколо, і кладовище. Вогні, народ радісний такий. Дуже мене захопила ця радість...
Цікава Пасха була в Парижі, в храмі Олександра Невського, я випадково туди якось потрапив...
Иисус воскрес, Иисус воскрес —
На этот раз в Париже,
На паперти народу лес,
Ему оттуда ближе...
Один раз — у Ростові-на-Дону. В нас наступного дня мав бути концерт якраз, ми прилетіли, і Пасха, і казацька церква в передмісті Ростова, така маленька, гарна... Давно це було, але як чудово! І хресний хід навколо храму, і зовсім інша атмосфера, ніж у Петербурзі.
Це свято я відзначаю в різних просторах, відзначаю зі світом.
Олег Карамазов:
Перші дотики до віри, перші спогади про Пасху, на жаль, викликають у мене відчуття сорому. В мене була віруюча бабуся. Я пам’ятаю, якось її приїзд збігся з інформаційним бумом через перші польоти в космос. По телевізору показували космонавтів, і я, хлопчисько, слідкував за новинами. І коли бабуся читала вечірнє правило, я підкрадався ззаду, лякав її і задирав: «Бабуню, космонавти в космос літали і нікого там, у хмарах, не виявили! Пішли їсти пироги, нічого витрачати час на молитви!» Зараз, поминаючи бабусю в своїх молитвах, я прошу в неї прощення за свій ідіотизм дитячий...
І перша великодня історія пов’язана з певним роздвоєнням. Бабусі й дідусі, яких я дуже любив і поважав, були віруючими людьми, вони йшли цього дня в церкву. В мене, дитини, це викликало неприйняття, я не міг зрозуміти їх, мій розум вибудовував свої дитячі логічні ланцюжки, пов’язані з космосом, з атеїзмом... І все ж усередині звучало: це — таємниця, і в цій таємниці щось є! Так, десь глибоко в душі я розумів, що дещо більше відбувається цього Дня, і відчуття свята все одно було, при повній невірі дитячого розуму.
Потім, уже в дорослішому віці, був інтерес: а що ж ТАМ, у храмі? Адже навіть у часи нашої соціалістичної держави на Пасху до церкви ішли всі, включно з міліціонерами. Я пам’ятаю, що по телевізору спеціально крутили «мелодії і ритми зарубіжної естради», щоб молодь якомога довше посиділа біля телевізора. Якусь групу «Smokie», яку до цього не показували нікому і ніколи. Саме на Пасху я вперше побачив у «ящику» групу «Eagles» з «Hotel California».
Ну а пізніше — більш усвідомлені відвідування, Іонінський монастир — кілька років я сюди приходив на Пасху. Пізніше була Феофанія, зараз — Голосіїво. Вже цілком усвідомлені радісні моменти, коли всією родиною ідеш на пасхальну відправу.
Всі великодні ночі різні за відчуттям. Зараз, здається, я проживаю за рік декілька років. Це пов’язано і з кількістю книг, які я зараз читаю, в тому числі зі святоотецької літератури, і з тією кількістю духовних людей, яких я зустрічаю. Дається вже стільки їжі, що кожного разу, приходячи до церкви на Великодню заутреню, вже по-іншому сприймаєш усе: більше в тебе інформації, і віра інша, по-іншому бачиш і відчуваєш Свято. Тому віриться, що ті деньки чи роки земні, які відпущені мені, будуть відкривати смисл великодньої радості — глибше і глибше.
А якою, на Ваш погляд, має бути великодня радість?
Юрій Шевчук: Так, радості бувають різні! Буває радість від великої зарплати — це одне, а це все-таки інша радість. Порівняв би її з благодаттю, не покрививши душею. Ця радість — дитяча дуже, іншого слова не знайду. Так тобі радісно, ніби ти не грішив ніколи. Великодня радість — дитяча, захоплена і водночас умиротворена.
Олег Карамазов: Щоб передати, що для мене означає Пасха, слово «радість» підходить найбільше: радість від того, що в тебе є смисл, радість від того, що ти розумієш, навіщо ти тут і радість від того, що в тебе є надія. Я прожив на землі сорок років, і мені здавалося, що гра на гітарі, складання слів, особливо в риму, розпивання з друзями портвейну на сонечку, поїздки в цікаві місця, концерти та інше — це те, що складає весь інтерес життя. І от нарешті — не так давно — прийшло розуміння, що ж дійсно є головним, в чому ж дійсно смисл людського буття. Ось вона — радість.
Борис Гребєнщиков:
Пасха — святе і ясне свято, яке повністю виходить за мої скромні можливості описати його. Бог починається там, де закінчуються наші уявлення про Нього, як казав, здається, Псевдодионісій Ареопагіт.
