Десант ойкуменської битви

— Ну, хлопчики, тримайтеся! Нелегко вам буде! — суворий начальник конвойно-транспортної служби повільно обводив поглядом нових бійців чергової — вже неймовірної за рахунком — десантної бригади, яка рухалася до місця висадки.

У м’якому заколисливому світлі, розлитому всередині транспорту, який то плавно линув, то тривожно здригався, їхні обличчя виглядали зовсім безтурботно. Очі, які ще не бачили жаху, були по-дитячому широко відкриті й світилися задерикуватим вогником, ніби передчуваючи цікаву пригоду. Але він-то знав, що зовсім скоро цим очам доведеться не раз наповнюватися сльозами: іноді сльозами радості від рідкісних перемог, але набагато частіше — від болю втрат і прикрих поразок.

Чи варта гра свічок? Чи варта очікувана нагорода тих надзусиль і тягарів, яких вимагатиме завдання? А воно вимагатиме, можна не сумніватися.

Але начальник конвойно-транспортної служби був твердо впевнений — варто! І коли бійці востаннє закриють свої почервонілі від пороху очі, кожен із них теж зрозуміє, для чого потрібна ця битва, чим загрожує поразка, а кожен нагороджений по-справжньому оцінить щастя нагороди...

— То що, вам усе зрозуміло?

Бійці радісно кивають головами й підморгують одне одному.

— Значить, нічого вам не зрозуміло! Давайте повторимо ще раз. Часу трохи є: в когось година, в когось і цілих три лишилося до висадки.

Витримавши недовгу паузу, начальник конвойно-транспортної служби став укотре вже карбувати слова:

— Спільне для всіх стратегічне Завдання ви вже, сподіваюся, знаєте. Недарма ж вас у навчальному підрозділі цілих дев’ять місяців готували! А от індивідуальні тактичні завдання будете самі вибирати на місці, виходячи з оперативної обстановки, — тут уже ви повинні постаратися й проявити себе! Крім того, кожного з вас буде дистанційно вести персональний супроводжувач. Він передаватиме вам оперативну інформацію з Бази, буде коригувати ваші індивідуальні тактичні завдання й узагалі, по можливості, підтримувати ваш зв’язок із Базою. Канал зв’язку з супроводжувачем надійно зашифрований, виявити його за допомогою доступних технічних засобів неможливо. Тут головне, щоб ви самі з ним зв’язку не втратили або, ще гірше, ворожого агента з ним не переплутали!

На рум’яних обличчях десантників разом з’явилося щире нерозуміння: «Та як же ми з ним зв’язок утратимо? Ось він, свій, рідний!»

Знизавши плечима, інструктор продовжував наставляти жовторотиків — зовсім не з солдафонської впертості, а з твердої впевненості, що його урок допоможе вижити недосвідченим учням:

— Зараз вам здається, що ви все зрозуміли й усе логічно. Але якої ви заспіваєте, коли надихаєтеся важкої атмосфери місця висадки й ваші думки сплутаються? Запам’ятайте мої слова: багато разів захочете, щоби знову все стало так само зрозуміло й просто — але тільки одиницям вдасться цього досягнути! А ще будуть місцеві інфекції, паразити, та й одне одного заражати будете... Тіло настільки огрубіє, що керувати ним буде важко. Тому пам’ятайте: для підтримання життєвих функцій дуже важливо регулярно приймати спеціальну їжу, що таємно передаватиметься з Бази. Без неї ви загинете, і швидше, ніж вам може здатися! І про передані з Бази засоби індивідуального захисту теж не можна забувати...

Тут начальника конвойно-транспортної служби перервав голос його заступника: «Доповідаю, надійшло оперативне зведення від командувача бригадою персонального супроводу у нашому секторі! Дозволите відразу ж передати до штабу чи дочекаємося зведень від інших?».

— От, хлопці, зараз і дізнаєтеся, що на вас чекає вже скоро! — начальник спохмурнів, готуючись мужньо прийняти нерадісну звістку, і скомандував: — Доповідай інформацію, щоб усім було чути!

— Слухаюсь! За останній час глобальних змін на фронті не відбулося. Однак, незважаючи на окремі наші досягнення, зберігається тенденція до поступової втрати нами своїх позицій та особового складу. Лютує епідемія вірусу «amartia» — особливо активно особовий склад заражає одне одного через медіа-носії, але цьому поки що не вдається запобігти ...

Раптом транспорт кілька разів сильно трусонуло, і він пішов ривками. Доповідь перервалася — бійців усередині хитало та вчавлювало в перегородки. Хіба слухатимеш, коли вся увага мимоволі зосереджена на люках аварійного виходу? Але скоро транспорт пішов рівніше, і начальник — а він, здається, взагалі не помічав хитавиці — знову запитав:

— А є там у зведенні щось про десантну групу, про яку я просив комбрига доповісти?

— Так, ситуація серйозна. Кілька бійців, перебуваючи в оточенні, періодично викликають зв’язок із Базою. В інших дезорієнтація і втрата самосвідомості становить близько 80—90 %. Засоби індивідуального захисту або зняті, або не діють через їх профанацію: бійці не встояли перед контрпропагандою ворожих інформаційних ботів. Залишається надія на рятувальну операцію — підготовку вже завершено й очікується санкція зі штабу командування.

— Як завжди? Жорстко?

— На жаль, так. Класика жанру. Планується, що ліквідація частини важливих життєвих зв’язків або значних матеріальних ресурсів послугує шоковою терапією і поверне до 50 % нормальних бойових функцій. У декого навіть прогнозується здача простроченого оперативного звіту, відновлення потреби в їжі з Бази й у засобах захисту. Щоправда, цей ефект не є довготривалим і його доведеться закріпити.

Останні слова доповіді на кілька секунд наче зависли в повітрі. Начальник здогадувався, що кожен із новобранців намагається приміряти почуте на себе. Але, судячи з усього, цей сумний досвід ніяк не вкладається їм до голови, не пасує до їхнього радісного запалу — як не налазять старі штани на людину, яка «роздобріла» на цілих 5 розмірів.

А транспорт тим часом знову пішов ривками. Вони все посилювались. Начальник уже майже кричав:

— Так, приготуватися до виходу! Пам’ятайте, якийсь час вам знадобиться на адаптацію і ви не зможете повною мірою вести активні дії. Але й захист працюватиме сильніше. Перший свій звіт можна буде передати на Базу через 7 років. А потім намагайтеся звітуватись якомога частіше. І взагалі, чим частіше ви будете виходити на зв’язок із Базою, тим краще! Тільки, я вас благаю, не помиліться з місцем явки! Там зараз створено багато ворожих опорних точок і структур, замаскованих під наші підрозділи — якщо потрапите в полон, вибиратися буде дуже нелегко. Ну, вперед! Із Богом!

І бійці один за одним почали залишати транспорт, ідучи на завдання з надією — скоріше повернутися додому з перемогою...

А через кілька хвилин на місці висадки:

— А-а-а! У-а-а!

— Подивіться, який хлопчик! Богатир! Чотири шістсот!..

— У вас дівчинка! Які оченята! Які ніжки! Точно фотомоделлю буде!..

— Ух, як розкричалася! Дорога їй, видно, прямо на естраду! Хай тримається вітчизняний шоу-бізнес! Вона ще чоловікам покаже!

— Цього — до VIP-палати несіть. Пощастило малому, в нього батько велике цабе... Бач, тільки народився, а вже до пенсії забезпечений!..

І тільки літня медсестра ще пам’ятала про спільне для всіх стратегічне Завдання і, дивлячись на щойно народжених воїнів, подумки передавала інформацію про них на базу...

Ойкумена, екумена (давньогр. οἰκουμένη «заселена» [земля]) — освоєна людством частина світу. Термін введений давньогрецьким географом Гекатеєм Мілетським для означення відомої грекам частини Землі з центром в Елладі. Amartia (давньогр. ἁμαρτία, ἁμάρτημα) — помилка, омана, провина, гріх.

Опублiковано: № 1 (73) Дата публiкацiї на сайтi: 29 January 2015

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Десант ойкуменської битви

Десант ойкуменської битви

Журнал «Отрок.ua»
! За останній час глобальних змін на фронті не відбулося. Однак, незважаючи на окремі наші досягнення, зберігається тенденція до поступової втрати нами своїх позицій та особового складу. Лютує епідемія вірусу «amartia» — особливо активно особовий склад заражає одне одного через медіа-носії, але цьому поки що не вдається запобігти …
Розмiстити анонс

Результати 1 - 2 з 2
18:53 12.02.2015 | Ирина
Спаси Господи за статью! Очень интересные метафоры!:)
20:59 02.02.2015 | Екатерина
Здорово!!!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: