До Зустрічі

Коли дивитись на життя з порогу стало нецікаво, відбулась «випадкова» зустріч. Декілька розмов, декілька прочитаних книг — і я вже стою перед мостом зі зневіри у віру. Тепер я розумію, що мені було дуже легко ступити на нього — на березі зневіри було все спалено, я не залишав там нічого.

Батьки хрестили мене в ранньому дитинстві за порадою якоїсь бабки, «щоб не хворів». Християнського виховання в родині не було, батьки просто докладали зусиль, аби я став хорошою людиною і, слід визнати, самі були гідним прикладом. Але мені потрібна була ідея, життя без неї було неможливим. До закінчення школи я став циніком: кожен сам за себе, людина людині вовк і т. п. Примітивна, але все ж ідеологія. Дивно, що маючи такі переконання, я міг приймати любов батьків спокійно і як належне...

В університеті під впливом старших друзів деякий час вважав своєю ідеологією анархізм. Ідея дурна — я відчував це з самого початку. Догризена до половини програмно-анархічна маячня Штірнера стала найкращим доказом. Довго затримуватись на цьому не можна було. Тут приспів Олдос Хакслі з привабливою пропозицією відімкнути «двері сприйняття» за допомогою психотропних засобів. Життя в цей час здавалось блідим, переповненим страждання і випадковостей. Не покидало відчуття, що мені потрібно дещо більше, ніж можуть дати всі багатства світу. Але рішення за Хакслі мене не влаштувало. Там, за «дверима», виявився несправжній, пластмасовий світ. Знайомство з ним тільки примножило і без того гнітючу нудьгу. Весь світ був злою помилкою, де за якоюсь жорстокою забаганкою жив я-помилка, зі мною траплялися дурнуваті події-помилки, що ніяк не могли задовольнити щось, що було в глибині в мені. Не залишалось вже ніякої ідеології, на яку можна було б спертися. Слушним рішенням здавалось припинити все, піти з життя.

Саме ця думка раптом внесла якийсь спокій: оскільки вже я можу в будь-який момент піти, то цікаво ще трошки подивитись на життя ніби збоку, з порогу: може, хто-небудь що-небудь цікаве про нього вигадав. Оскільки з початого курсу філософії я виніс, що багато філософів ламали голову над подібними питаннями, я кинувся читати різних філософів: Ніцше і Кант, Сартр і Шопенгауер і т. д. Після знайомства з десятком різних філософів глибоко в їх думки я не вник, але зрозумів — в жодного філософа немає того, що може спростувати моє відчуття жахливої помилковості, беззмістовності всього. Останній цвях у труну філософії для мене забили філософські новели Борхеса. З одного боку, вони дуже імпонували моєму сприйняттю світу. Чого вартий тільки його нескінченний всесвіт-бібліотека з нескінченною кількістю книг, літери в яких сполучаються випадково. Читачі, які живуть у цьому всесвіті, здогадуються, що серед нескінченної кількості книг з випадковим збігом літер все одно мають бути дуже глибокі, осмислені книги. Вони безуспішно шукають їх і знаходять інколи по одному-два слова на цілу книгу. Особливий успіх — речення, хай навіть і беззмістовне... З іншого боку — ці страхітливі головоломки Борхеса, постійні вкладені нескінченності і цикли, неможливість ні довести, ні спростувати що-небудь руйнували для мене можливість знати напевно що-небудь взагалі.

Ось тут, коли дивитись на життя з порогу стало нецікаво, відбулась «випадкова» зустріч: люди, які не мали ніяких рожевих окулярів з приводу страждань у світі, які читали чимало з тих книжок, які і я читав. При всьому цьому, вони були здатні жертвувати собою заради інших, в них було щось усередині, що дозволяло їм не зневірюватись, жити для чогось, чогось прагнути. Вони були православними християнами, а це «щось» було вірою в Бога. Мені було цікаво, що це за віра. Бога як творця цього безглуздого світу я міг уявити собі або жорстоким жартівником, або невдахою, що звідкись утік. Православні ж мені здавались жалюгідними, хворими людьми. Але тільки не мої нові знайомі.

Декілька розмов, декілька прочитаних книг — і я вже стою перед мостом зі зневіри у віру. Тепер я розумію, що мені було дуже легко ступити на нього — на березі зневіри було все спалено, я не залишав там нічого. Тоді ж зробити крок у невідомість було для мене великим ризиком. А на іншому березі був дивовижний спокій, на іншому березі все набуло яскравого змісту, на іншому березі була Зустріч.

Опублiковано: № 2 (13) Дата публiкацiї на сайтi: 09 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
До Зустрічі

До Зустрічі

Юрій Гамалій
Журнал «Отрок.ua»
Коли дивитись на життя з порогу стало нецікаво, відбулась «випадкова» зустріч. Декілька розмов, декілька прочитаних книг — і я вже стою перед мостом зі зневіри у віру. Тепер я розумію, що мені було дуже легко ступити на нього — на березі зневіри було все спалено, я не залишав там нічого.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 1 з 1
18:43 17.09.2010 | Наталия
Дуже хороша реальна історія. Зі мною було дещо подібне.В класі 9-му я була циніком, вважала,що "людина людині вовк",потім почала захоплюватись психологією(гіпноз,тренінги),пробувала читати Блавацьку.Намагалась знайти вихід: на душі був важкий гріх,який не давав спокою.І тільки коли прийшла в Православья знайшла вихід,спокійну совість і справжне життя,а не існування.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: