Молитва — сіль і смисл посту, і, в той же час, це й мистецтво, і ціла наука. Господь дає молитву тому, хто молиться, лише Він Один може навчити молитві. Але й досвід святих, що докладно описали труд і солодкість молитви — неоціненна допомога тим, хто прагне спілкування з Богом. Пропонуємо до уваги читача вибрані фрагменти книги святого праведного Іоанна Кронштадтського «Моє життя в Христі» — чудового путівника в духовному житті й молитовному діянні.
Щоб провести весь день у святості досконалій, мирно й безгрішно, — для цього єдиний засіб — щонайщиріша, найгарячіша молитва вранці після пробудження від сну. Вона введе в серце Христа з Отцем і Духом Святим і таким чином дасть силу і міць душі проти приражень зла; тільки берегти серце своє потрібно.
...З твердістю сердечною вимовляйте слова молитви. Молячись увечері, не забудьте висловити в молитві до Духа Святого з усією щирістю та жалем серця ті гріхи, в які ви впали протягом дня, що минув, — кілька хвилин покаяння теплого — і ви очищені Духом Святим від усякої скверни, паче сніга убілені, і сльози, які очищають серце, потечуть із очей ваших, і ризою правди Христової ви прикриті та з Ним поєднані будете, як із Отцем і Духом.
Міру достоїнства своєї молитви будемо вимірювати мірою людською, якістю ставлення нашого до людей. Якими ми буваємо з людьми? Іноді ми холодно, без сердечного співчуття, з обов’язку або для пристойності висловлюємо їм свої прохання, похвали, вдячність або робимо щось для них; а іноді з теплотою, зі співчуттям серця, з любов’ю. Так само неоднаковими ми буваємо і з Богом. А треба завжди від усього серця висловлювати Богу й славослів’я, і подяку, і прохання; треба завжди від усього серця робити всяку справу перед Ним; усім серцем завжди любити Його та сподіватися на Нього.
Якщо хочеш, аби Господь давав швидше сердечну віру твоїй молитві, намагайся від усього серця все говорити й чинити з людьми щиро і жодним чином не будь із ними двоєдушним. Коли будеш прямодушним і довірливим із людьми, тоді Господь подасть тобі прямодушності та щиру віру й стосовно Бога.
Чи можна молитися з поспіхом, не шкодячи своїй молитві? Можна тим, хто навчився внутрішній молитві чистим серцем. В молитві потрібно, щоб серце щиро бажало того, чого просить; відчувало істину того, про що говорить, — а чисте серце має це ніби в природі своїй. Тому воно може молитися і з поспіхом і в той же час богоугодно, оскільки поспіх не шкодить істині (щирості) молитви. Але тим, хто не стяжав сердечну молитву, треба молитися не поспішаючи, чекаючи відповідного відлуння в серці кожного слова молитви.
Хто поспіхом, без сердечного розуміння та спочуття, читає молитви, бувши переможеним своєю ледачою та сонною плоттю, той служить не Богу, а плоті своїй, самолюбству своєму, і ображає Господа своєю неуважністю, байдужістю свого серця в молитві: тому що Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись (Ін. 4, 24) — нелицемірно. Якою б ледачою та розслабленою не була твоя плоть, як би не хилила вона тебе до сну, переможи її, не пожалій себе для Бога, зречися себе, хай буде дар твій для Господа досконалим, дай Богу своє серце.
Поспішиш на молитві для спокою тілесного, щоб відпочити швидше, а втратиш і тілесний спокій, і душевний. Ах! Якими трудами, потом і сльозами досягається наближення серця нашого до Бога; і невже ми знову будемо саму молитву свою недбалу робити засобом віддалення від Бога, і чи Бог не поставиться ревно через це? Адже йому шкода і нас, і наших трудів попередніх, і ось він хоче змусити нас неодмінно повернутися до нього знову від усього серця.
Коли твориш молитву, правило, особливо за книгою, не поспішай від слова до слова, не відчувши його істини, не поклавши його на серце, але дай собі й постійно давай собі труд почувати серцем істину того, що говориш; серце твоє буде противитись цьому — іноді лінню й закам’янілою байдужістю до того, що читаєш, іноді сумнівом і невір’ям, якимось внутрішнім вогнем і тіснотою, іноді розсіяністю й ухиленням до якихось земних предметів і турбот, іноді пригадуванням образи від ближнього й почуттям помсти й ненависті до нього, іноді уявлянням задоволень світу цього чи уявлянням задоволення від читання романів та взагалі світських книг, — не будь самолюбним, премагай серце своє, дай його Богу в жертву добру: Дай Мені, сину Мій, своє серце, і очі твої хай кохають дороги Мої (Прип. 23, 26), і твоя молитва поріднить, поєднає тебе з Богом і з усім небом, і ти наповнишся Духом і плодами Його: правдою, миром і радістю, любов’ю, покірливістю, довготерпінням, зворушенням сердечним. — Тобі хочеться скоро закінчити молитовне правило, щоб дати спокій утомленому тілу? Сердечно помолися й заснеш щонайспокійнішим, найтихішим і здоровим сном. Не поспіши ж помолитися як-небудь: виграєш на півгодини молитви цілих три години щонайздоровішого сну. На службу чи на роботу поспішаєш? Вставай раніше, не просипай — і помолися щиро — отримаєш спокій, енергію та успіх у справах на цілий день. Рветься серце до справ житейської суєти? Переламай його; хай буде скарбом його не суєта земна, а Бог: навчи серце своє понад усе приліплятися через молитву до Бога, а не до суєти мирської, хай не осоромишся у дні хвороби твоєї і в час смерті твоєї, як багатий суєтою світу й злиденний вірою, надією та любов’ю. Якщо не будеш так молитися, як я сказав, то не буде в тебе процвітання життя й віри та розуму духовного.
Не допусти, щоб серце твоє було холодним, особливо під час молитви, уникай по-всякому холодної байдужості. Дуже часто буває, що на устах молитва, а в серці — лукаве маловір’я або невір’я, устами нібито близька людина до Бога, а серцем далека. А під час молитви лукавий усіх заходів уживає для того, аби охолодити й злукавити серце наше найнепомітнішим для нас чином. Молись та й кріпися, серце своє кріпи.
Той, хто молиться, як голодний повинен алкати, жадати тих благ, особливо духовних, прощення гріхів, очищення, освячення, утвердження в чеснотах, яких він просить у молитві. Інакше марно слова витрачати. Те ж розумій про подяку й славослів’я Господа: бажай приносити подяку та славити Господа ненастанно, бо від Нього все, усе — дари Його благості та милосердя.
Запалюще скло тоді запалює дерево чи папір, або щось інше, що добре горить, коли ми наведемо його на предмет так, що промені сонця, зосереджені в фокусі скла, всі зосереджуються в одній точці запалюваного предмета, всією своєю сукупністю діють на нього, і, таким чином, ніби все сонце у зменшеному вигляді розміщується на предметі. Так і в молитві, тоді душа наша зігрівається, оживає й запалюється умним Сонцем — Богом, коли розумом своїм, як запалющим склом, ми наведемо на серце, як на духовну точку в нашому єстві, це мислене Сонце і коли Воно буде діяти на серце всією Своєю простотою і Своєю силою. Те ж і стосовно Богоматері, і Ангелів, і святих. Наведи на своє серце їх образи так, як вони є, з усією силою і святинею, хай серце прийме осяяння їхня на себе з усією можливою повнотою та силою, і воно спалахне їх сповненою любов’ю, ніби вогненною дією: їх чистота, святість, благість, сила передаються твоєму серцю, й воно буде саме очищуватися, саме укріплятись у вірі та любові, і чимдалі, тим рішучіше й постійніше матимеш ти своє серце обернутим до Бога і до Його святих, тим більше буде серце твоє освічуватися, очищатися й оживотворюватися.
Святі Божі люди мали просвітлені очі серця (Еф. 1, 18) і цими очима ясно споглядали нужди нашої розбещеної гріхами природи. Ясно бачили, за що нам треба молитися, чого просити, за що приносити подяку, як славити Господа, і залишили нам щонайчудовіші зразки молитов різного роду. О, які хороші ці молитви! Ми іноді не відчуваємо й не знаємо їхньої ціни, між тим як чудово знаємо ціну їжі та питтю, ціну модному одягу, добре умебльованій квартирі, ціну театрам, ціну музиці, ціну світській літературі, а дорогоцінні перли молитви попираємо ногами своїми; і тоді як усе мирське знаходить просторий притулок у серцях більшості, молитва — на жаль — не знаходить і тісного куточка в них, не вміщається в них. А коли вона попроситься до нас і зайде хоч однією ногою, її зразу виштовхують як жебрака, як людину, що не має одягу весільного.
Добре іноді на молитві сказати кілька своїх слів, що дихають гарячою вірою та любов’ю до Господа. Так, не постійно ж чужими словами бесідувати з Господом, не постійно ж бути дітьми у вірі та надії, а треба показати й свій розум, вилити від серця й своє слово благе, до того ж до чужих слів якось звикаємо й охолоджуємось. І яким приємним для Господа буває це наше власне лепетання, що виходить прямо від віруючого, люблячого, вдячного й благородного серця — висловити неможливо: потрібно лише те сказати, що душа під час слів своїх до Бога тріпотить радістю, вся запалюється, оживає, блаженствує. Кілька слів скажеш, а блаженства заживеш стільки, що не отримаєш його такою мірою від найдовших і найзворушливіших чужих молитов, проказуваних за звичкою і нещиро.
Іноді в тривалій молитві лише кілька хвилин бувають воістину вгодними Богові та являють собою істинну молитву та істинне служіння Богу. Головне в молитві — близькість серця до Бога, засвідчувана солодкістю Божої присутності в душі.
Кажуть: ми швидко втомлюємось молитися. Чому? Тому, що не уявляємо перед собою живо Господа, — бо Він одесную вас є (Пс. 15, 8). Дивіться на Нього ненастанно сердечними очима, і тоді ніч цілу простоїте на молитві й не стомитесь. Що я кажу — ніч! Три дні й три ночі простоїте й не стомитесь. Згадайте про стовпників. Вони багато років стояли в молитовному настрої духу на стовпі й перемагали свою плоть, яка як у тебе, так і в них була схильна до ліні. А ти тяжишся кількома годинами молитви спільної, навіть однією годиною!
О, якби ми чули й бачили молитву за нас і за світ Пресвятої Діви Богоматері, Ангелів та святих, ми вжахнулися б і почали соромитися своєї ліні й недбалості в молитві, ми не лише вдень, а й посеред ночі стали б на молитву та славослів’я Господньої благості, Божого довготерпіння, Божої величі, Божої премудрості та сили всемогутньої.
Деяким молитвеникам за себе чи за людей, для пробудження їхнього дрімотного серця та совісті, треба запропонувати таке запитання: чи потрібне тобі те, про що ти нібито просиш, і чи бажаєш ти це отримати? Чи бажаєш, наприклад, істинного виправлення і святого життя собі та людям?
У людей, які моляться мало, слабке серце; і от, коли вони хочуть молитися, серце їхнє розслабляється і розслаблює руки їх, тіло й думки, і важко їм молитися. Треба перемогти себе: постаратись молитися всім серцем, тому що добре, легко молитися всім серцем.
Поряд зі щонайвищими, найважливішими предметами віри, поряд зі щонайвищою святістю яка марнота, які дурні мріяння займають дуже нерідко багатьох із нас! Ось людина стоїть перед іконами Господа, Божої матері, Ангела, Архангела, святого або цілого лику, удома чи в храмі, й іноді замість молитви, замість відкладення на цей час, у цьому місці будь-якої життєвої турботи, вона зводить свої рахунки й розрахунки, витрати й прибутки, насолоджується прибутком, сумує через втрату прибутку або невдачу в оборудках (про душевні витрати й прибутки, звісно, і мови немає), або мислить зло про ближнього, перебільшуючи його слабкості, пристрасті, підозрюючи його, заздрячи йому, осуджуючи його, або, якщо це в церкві, вдивляючись у обличчя тих, хто стоїть поряд, також на те, як хто одягнений, хто гожий, чи будуючи плани, де побувати, в якому задоволенні або в якій марноті провести день тощо. І це часто буває, коли звершується найвище, пренебесне таїнство Євхаристії, тобто Пречистого Тіла й Крові Господньої; коли ми повинні бути всеціло в Богові, всеціло зайнятими роздумами про таїнство визволення від гріха, вічного прокляття, яке відбувається заради нас; про таємницю нашого обоження в Господі Ісусі Христі. Як змаліли, якими суєтними стали ми, а все чому? Від неуважності й недбання про своє спасіння, від пристасті до тимчасового. Від слабкої віри чи невір’я у вічність.
Стоячи в храмі, будь увесь як на небі з Богом; бо в храмі все небесне... Тут спільна молитва не за щось інше, житейське, а за спасіння душі, прощення гріхів, успіхи в добродіянні й дарування безсмертя душам нашим — молитва за всіх. Будь-яку житейську турботу слід відкладати вбік, заходячи у храм і стоячи в ньому.
У храмі особливо звершується таємниця очищення гріхів. Благоговій же до місця, де звершується очищення твоїх душевних скверн, де ти примиряєшся з Богом, де отримуєш істинне життя духу.
Найбільший дар Божий, якого ми більше за все потребуємо і який отримуємо дуже часто від Бога внаслідок нашої молитви, — це сердечний мир, як говорить Спаситель: Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! (Мф. 11, 28). І радійте й уважайте себе багатими, уважайте, що маєте все, коли отримали мир.
Коли в серці твоєму загориться злоба проти когось, тоді повір усім серцем, що вона — справа диявола, що діє в серці: зненавидь його і його породження, і вона полишить тебе. (Не визнавай її за щось власне, не співчувай їй). Випробувано. Біда лише, що диявол прикривається нами самими, приховує свою голову та свого хвоста, зачаюється, а ми сліпі й думаємо, що все це робимо тільки ми самі, стоїмо за діло диявольське, наче за щось своє, наче за щось справедливе, хоча будь-яка думка про будь-яку справедливість своєї пристрасті чисто помилкова, богопротивна, згубна. Тим же керуйся й стосовно інших; коли бачиш, що хтось злобиться на тебе, не вважай його злоби прямою його справою; ні, він лише пасивне знаряддя всезлобного ворога, не пізнав іще досконало його лестощів і обманюється від нього. Молися, аби ворог полишив його і щоб Господь просвітив його сердечні очі, затьмарені отруйним, гнилим диханням духа злоби. Треба сердечно молитися Богу за всіх людей, схильних до пристастей: у них діє ворог.
Коли молишся, слід так вірувати в силу слів молитви, щоб не відділяти самих слів від самого діла, що виражається ними; треба вірувати, що за словом, як тінь за тілом, слідує й діло, оскільки в Господа слово й діло неподільні: бо Він наказав, і створились (Пс. 148, 5). І ти так само віруй, що ти сказав на молитві, про що попросив, те й буде.
Душа наша, як істота духовна, діяльна, не може лишатися бездіяльною: або вона робить добро, або зло, щось із цього: або в ній росте пшениця, або кукіль. Але оскільки все добро від Бога, а засіб отримувати всяке благо від Бога — це молитва, то ті, хто молиться пильно, із глибини душі, щиро, отримують від Господа благодать до звершення добра, і перш за все благодать віри, а ті, хто не молиться, природно, лишаються без дарів духовних, добровільно позбавляючи себе від них через недбалість та охолодження духовне; і як у серцях людей, які пильно моляться й працюють для Господа, росте пшениця добрих помислів, схильностей, намірів і справ, так в серцях тих, хто не молиться, росте кукіль усякого зла й глушить малу кількість добра, яке в них лишилося від благодаті Хрещення, Миропомазання, потім Покаяння й Причастя.
Яка незмірно велика честь для людства, що воно може відкривати вуста свої перед Богом, вступати з Ним у бесіду, просити Його у своїх нуждах, дякувати за благодіяння, славословити Його за невимовну красу Його й бути впевненим, що ця жертва вдячності й славослов’я приємна Богові, що найкращі, духовні, спасительні для душ наших прохання завжди збуваються...
Молитва — доказ моєї розумної особистості, моєї богообраності, запорука мого майбутнього обоження та блаженства. Я з нічого створений; я ніщо перед Богом, оскільки нічого свого не маю; але я, з милості Його, маю розум, серце, свободу волі, і при своєму розумі та свободі можу сердечним зверненням до Нього поступово збільшувати в собі Його безкінечне царство, поступово все більше й більше примножувати в собі Його дари, черпати з Нього, як із вічного невичерпного Джерела, всяке благо духовне й тілесне, особливо духовне. Молитва надихає мене думати, що я образ Божий, що за смиренного та вдячного спрямування своєї душі перед Богом, із власною свободою волі, я, безкінечно примножуючи духовні дари Божі, можу таким чином нескінченно вдосконалюватися й до безкінечності збільшувати мою богоподібність, моє небесне блаженство, для якого я наперед призначений. Молитва — це знак мого великого достоїнства, яким ушанував мене Творець.
