У Євангелії говориться, що разом з Христом розіп’яли і двох розбійників. Один із них ганив Ісуса. Другий — пожалів і просив спом’янути його в Царстві Небесному. У церковній традиції його називають розсудливим. Читаючи цей епізод, я згадав своє місто на початку дев’яностих...
Я виріс у невеликому містечку на Донбасі. Населення — сто тисяч. На околиці — великий нафтопереробний завод. На початку дев’яностих місцеві бандити крали з нього бензин. Керував ними міський «хрещений батько» — колишній боксер і чемпіон Югославії з боксу на прізвисько Архип. Чому саме в Югославії зійшла боксерська зірка Архипа — ніхто до ладу не знав.
Ночами його люди ганяли бензовози через заводські прохідні, затарювали каністрами з бензином автобуси. Вдень вони відсипались, а ввечері їх можна було бачити в спорткомплексі «Волна» в центрі міста. Вони тягали залізо, парились у сауні й пили сік з келихів у маленькому кафе. Мій товариш працював у ньому барменом. І я часто міг спостерігати цих великих, добре вдягнених, упевнених у собі людей. Здавалося, вони раз і назавжди схопили удачу за бороду і їхньому нескладному бізнесу ніколи не буде кінця.
Головний проспект міста закінчувався спуском до річки. Переїхавши через міст, ви потрапляли в інше місто, на околиці якого димів трубами хімкомбінат. І тут верховодив свій хрещений батько. На прізвисько Фома. Він також захоплювався боксом — був кандидатом у майстри спорту. А ще тренував хлопців у спортивній секції. Найбільш здібні згодом вливались у його команду. Вони збирали данину з місцевого бізнесу, опікувалися відвантаженнями продукції з хімкомбінату. Загалом, усе як завжди.
Я тоді працював на місцевому телебаченні, але кортіло знімати щось іще, окрім засідань міської ради й реклами поховальних бюро. І ми вирішили зняти документальний фільм про Фому. Нам здавалося, що доля міського авторитета наповнена якимись протиріччями, прихованими внутрішніми конфліктами. І ми зможемо розвернутися, досліджуючи його непростий внутрішній світ.
Треба сказати, що Фомі було менше 30. Він відслужив в Афганістані. І зміг повернутися звідти живим. Він дуже прихиляв до себе — відкрита чарівна усмішка, вміння ясно й лаконічно виражати свої думки. Про нього розповідали декілька історій — як він примусив кривдника якоїсь дівчини вибачитись і принести їй букет квітів. Як дав гроші на церкву. Купив безпритульному хлопцю нові кросівки.
Щоправда, мій знайомий, який одного разу став свідком його «ділової розмови» з боржником, розповідав, що інтонації у Фоми булі повністю блатні. І слова він використовував нецензурні.
Фома полюбляв казати, що нічого поганого не робить. Просто наводить лад у місті.
Зйомки фільму ми двічі переривали. Перший раз Фомі прострелили печінку. Міліціонер, який опинився поруч, заткнув рану пальцем. Це Фому і врятувало. Другий раз у хрещеного батька стріляли, коли він вийшов подихати свіжим повітрям на ганок ресторану. Стріляли в нього, влучили в його друга — комерсанта з Москви. Кадри з похорону також увійшли в наш фільм.
Повертаючись зі зйомок у своє місто, яке стояло на іншому березі річки, я все менше чув про Архипа. Він став рідше ходити до спортзалу. Хлопці з його команди зайнялися кожен своїм бізнесом. А сам Архип відкрив приватну охоронну фірму. Потім він якось запросив нас до себе в гості й розповів, що відкрив фонд, який займається реабілітацією наркоманів. І його мрія — побудувати в нашому місті реабілітаційний центр.
Слухаючи його, я бачив людину, яка звикла домагатися свого. І вірив, що він таки побудує той центр.
Довершив новий образ дзвінок знайомої — редактора міської газети.
— Уявляєш, — скаржилася вона, — о восьмій вечора Архип прийшов до мене на роботу читати свої вірші. Він, виявляється, вірші пише. Цілу годину читав, ледве вигнала!
Потім ми якось зустріли Архипа на вулиці. Він, сміючись, розповідав, як попросив у знайомого комерсанта грошей на реабілітаційний центр. Той обіцяв дати, а сам тут же написав заяву в міліцію. Мовляв, відомий міський бандит вимагає гроші.
Таким чином грізний боксер, хрещений батько моєї юності, перекваліфікувався в ідеаліста, який мріє врятувати світ.
Дивлячись на цього великого добродушного чоловіка, я дивуюся зміні, яка відбулась у ньому. Сила залишилась. Але вектор її застосування відкрив деяке джерело світла, яке проступало в його образі. Зосереджений погляд спортсмена став м’якшим і більше не дивився на співрозмовника з однією лише метою — спіймати момент, коли відкриється підборіддя.
А його колега через річку набирав силу. Дірки від куль, які залишилися в обшивці його джипа після останнього замаху, зашпаклювали в майстерні. Розповідали, що він їздив до ворожки. І вона сказала — замахів більше не буде. У фіналі нашого фільму ми питали в нього: якби він знав, що скоро загине — чи змінив би він спосіб життя? «Ні, — сказав він. — Ми стоїмо за правду. Наводимо лад. І ми підемо до кінця».
Учетверте його підстерегли на виході з під’їзду. Він потрапив під перехресний вогонь двох автоматів. Потім один зі стрільців підійшов до вже мертвого тіла й зробив контрольний постріл. Кажуть, у кіллерів у масках не заводилася машина, і вони штовхали її на очах у заціпенілих перехожих.
Я прочитав одну фантастичну розповідь. Там дві людини пливуть на плоту. По мальовничій річці. Вони зупиняються на ночівлю в тихих готелях на її березі. Добре їдять. Слухають музику. І лише одне тривожить їх іноді — якийсь шум, який долинає невідомо звідки. День за днем проходить у цій неспішній подорожі. І лише шум посилюється. В один прекрасний момент, коли річка пришвидшується й пліт починає нести все сильніше, вони розуміють, що це водоспад. І через декілька хвилин їхній пліт з гуркотом полетить у безодню.
Починаючи життя, кожен з нас стає пасажиром такого плота. Хтось сходить з нього, почувши шум водоспаду попереду, а хтось — коли починає нудити від розміреної буденності, присвяченої тільки собі коханому.
У цього світу є закони, про найголовніший із них сказав Творець під час Свого перебування на землі: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою... люби свого ближнього як самого себе; на двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять (Мф. 22, 36-40).
Я не знаю, чи читав Архип ці рядки. Але він почав виконувати цей закон.
Його товариш із міста на іншій стороні річки вирішив плисти далі. Думаю, вони вдвох чули шум водоспаду, але навряд чи злякалися — страх був частиною їхньої професії. Просто один із них підняв голову до неба. А другий вирішив, що можна прожити й без цього. Поки рівне дзеркало річки не розсипалося під ногами на тисячі уламків, які летять у безодню.
