Отрок.ua

This page can found at: http://otrok-ua.ru/ua/sections/art/show/dvolikii_monarkh_iudeji.html

Дволикий монарх Іудеї

Протоієрей Олег Скнар

Ірод Великий. Джеймс ТіссоРіздво Христове — це історична подія, що мала просторово-часовий вимір. Коли Євангеліє говорить про Різдво Спасителя, йдеться про конкретне місце на землі — Вифлеєм Іудейський — і про конкретні історичні постаті — кесаря Римської імперії Августа, сирійського намісника Квіринія, іудейського царя Ірода І Великого...

На особі останнього ми хочемо зупинитися докладно. Розмова про цього унікального монарха допоможе нам чіткіше уявити атмосферу тієї епохи, в якій утілився Спаситель світу Господь наш Ісус Христос.

Постать Ірода Великого сповнена суперечностей. У християнській літературі цар Ірод постає мало не втіленням антихриста. Так само і єврейські хроністи його просто ненавидять за властивий його політиці колабораціонізм. З іншого боку, цей монарх, який володарював 33 роки, увійшов у історію як «Великий». За період свого правління він розширив володіння Іудейського царства, полишивши по собі унікальні зразки мистецтва й шедеври архітектури. Проте досі за ним міцно закріпилася репутація нещадного тирана, яку він набув через різанину й масове вбивство немовлят у Вифлеємі Іудейському.

Зародження Іродіанської династії

Понад 135 років правила на Святій Землі династія, що була заснована Іродом І Великим. Імена Іродів, котрі в такій кількості зустрічаються в літературі з історії, можуть навіть заплутати — Ірод І Великий, Ірод Архелай, Ірод Антипа, Ірод Філіп, Ірод Агриппа І, Ірод цар Халкіди та Ірод Агриппа ІІ. Усі вони належать до генеалогічного дерева іудейського монарха Ірода Великого.

Основні біографічні відомості про Ірода Великого ми маємо завдяки Йосифу Флавію — єврейсько-римському історику, який у свою чергу добував інформацію у Николая Дамаського — радника й особистого придворного історика Ірода.

Ірод ((הוֹרְדוֹס [Hordos]) був сином правителя Ідумеї Антипатра, який перейшов до іудаїзму, й аравітянки Сіпри (Кіпри), принцеси з набатейської Петри (сучасна Йорданія). Батько Ірода Великого обіймав посаду прем’єр-міністра Іудеї, якою на той час формально правив Гіркан ІІ Йоханан. Саме під час громадянської війни прибічники Гіркана відкрили ворота Єрусалима римським військам. Проте через певний час римляни вже не бачили в слабкому Гірканові самостійного керівника Іудеї, здатного збирати податки на користь імператора. Отож пропозиція прем’єр-міністра Антипатра, у минулому особистого друга Юлія Цезаря, поставити власних синів Ірода й Фазаеля намісниками в Галілеї та Єрусалимі була сприйнята позитивно. Мало того, з цієї пропозиції починається майбутня Іродіанська династія.

Ставши у 25 років губернатором Галілеї, Ірод одружується з ідуміянкою на ім’я Доріс, і незабаром у нього з’являється син Антипатр. Саме тоді, приблизно в 47-46 роках до Р.Х., між Іродом і Синедріоном виникає конфлікт, який був спровокований стратою без суду змовників, що підняли повстання проти його батька. Конфлікт вдалося залагодити завдяки мудрості Антипатра-батька, проте бажання помститися членам Синедріона Ірод зберігав протягом кількох років. А тим часом в очах римської влади Ірод стає благонадійним; незабаром він отримує призначення стратега (намісника й командуючого військами) Палестини та Південно-Західної Сирії.

У 43 році до Р.Х., після смерті батька, повноваження Ірода розширюються, хоча формально на троні ще лишається Гіркан ІІ Іоханан. Той факт, що країною фактично править наполовину араб Ірод, хоча й обернений в іудаїзм, провокував невдоволення багатьох верств єврейського населення.

Антигон, син Аристовула (молодшого брата Гіркана І Іоханана), який втік до парфян і заручився їхньою військовою підтримкою, а в 40 році до Р.Х. захопив Єрусалим, узяв у полон Фазаеля, котрий незабаром наклав на себе руки. Після здобуття Єрусалима Антигон ув’язнив свого дядька Гіркана й оголосив про відновлення Хасмонейського царства. Іроду вдалося врятуватися втечею до Єгипту, звідки після аудієнції у цариці Клеопатри він прямує до Риму...

Тож у 37 році до Р.Х. Ірод з римськими легіонами вже стояв під Єрусалимом. Після п’ятимісячної облоги міста Ірод відтяв голову останньому монархові з Хасмонейської династії — Антигонові. Пізніше Ірод казатиме, що підняв корону монарха Іудеї з багнюки.

Фатальний поворот

Однак населення Іудеї і далі ставилося до нового правителя з недовірою і навіть з деяким презирством, немов до чужинця. Ірод діє рішуче: він виганяє свою жінку Доріс із трирічним сином Антипатром, аби не було перешкод для шлюбу з Хасмонейською принцесою Маріамною (Мір’ям), онукою Гіркана ІІ. Цей союз дійсно давав Іроду формальне право на владу. Але дивовижно, що Ірод надалі саме у Мір’ям вбачав свою політичну супротивницю, від якої, на думку Ірода, йшла загроза його владі, так само як і від тещі Александри й від молодшого брата Маріамни Арістовула.

Отримавши формальне право на владу, амбіційний і безпринципний Ірод задля повного контролю в Іудеї страчує 45 членів Синедріону, прибічників партії Хасмонеїв, тим самим задовольнивши своє давнє бажання помсти. Цим фактично була підірвана політична сила Синедріону, який перетворився всього лише в релігійний суд і втратив вплив на практичне законодавство країни. Ірод також привласнив собі право призначати первосвящеників Єрусалимського Храму, котрими свавільно маніпулював.

Отже, у 35 році до Р.Х. Ірод приймає фатальне для Арістовула, брата Мір’ям, рішення — призначає його первосвящеником Єрусалимського Храму. Згодом Ірод пожалкував про це. Саме сімнадцятирічного первосвященика Арістовула ІІІ Хасмонея жителі Єрусалима зустрічали, віддаючи йому царські почесті, маючи його за справжнього спадкоємця престолу Іудеї. Доля Арістовула була вирішена... Ірод запрошує свого родича до Єрихонського палацу, і Арістовул, купаючись в басейні «ненароком» тоне. Сталося це якраз напередодні поїздки Арістовула до Єгипту на запрошення самого Марка Антонія та Клеопатри.

Марк Антоній, довідавшись про смерть Арістовула, негайно наказав Іроду з’явитися для пояснень. Перестраховуючись, Ірод віддав наказ начальнику охорони про страту Маріамни і тещі Александри на випадок його смерті. За свідченням Йосифа Флавія, таємне розпорядження Ірода було розкрите Маріамні, за що після його повернення з Єгипту був страчений начальник охорони. Сама ж Маріамна затаїла ненависть до чоловіка.

Сходження на престол

Можна сказати, що в політичному відношення правління Ірода Великого в цілому розпадається на два періоди — до й після 31 року до Р.Х. На першому етапі влада в Римській державі була розділена між Октавіаном, володарем Заходу, який знаходився в Римі, і Марком Антонієм, правителем Сходу, з резиденцією в Александрії. Основна проблема Ірода на той час полягала в тому, що фаворитка і співправителька Марка Антонія знаменита Клеопатра VІІ, колишня муза Юлія Цезаря, з усіх сил прагнула використати свою владу й збільшити володіння руками Марка Антонія. Іроду Великому коштувало чималих зусиль і грошей відстояти незалежність Іудеї, хоча Клеопатра на деякий час зуміла відбити на свою користь прибуткові плантації пахучих гаїв у Єрихоні. А другий етап співпадає з періодом встановлення в Римі одноосібної влади кесаря Октавіана Августа.

Після поразки Марка Антонія в громадянській війні проти Октавіана Ірод, який зберігав до того вірність Марку Антонію, перейшов на бік переможця, котрим тепер став кесар Август. На знак подяки Октавіан Август затвердив у 30 році до Р.Х. Ірода на престолі Іудеї і, крім подарованих нових територій, повернув ті ділянки, що були відібрані Клеопатрою.

Живописная реконструкция Иерусалимского Храма, выполненная художником Джеймсом Тиссо

Тепер до царства Ірода Великого включалися всі території Хасмонейського царства, за винятком деяких міст Десятимістя. Перебуваючи в політичній залежності від Риму, Ірод, проте, володів повною автономією в питаннях внутрішньої політики. Він заснував Дорадчий союз, в який, так само як і на багато адміністративних посад, призначалися переважно еллінізовані євреї і навіть іноземці. Армія тепер була переважно найманою і складалася з фракійців і/та галлів. Ірод докладав багато зусиль для еллінізації населення Іудеї, що пояснюється як політичними причинами, так і особистою симпатією монарха до грецької культури. Так, навіть нові номінали монет, що були викарбувані за Ірода Великого, вже не мали палеоєврейського шрифту — його було замінено на давньогрецький та латину. А символіка монет, розроблена попередниками Ірода — Хасмонейськими монархами, — була повністю скасована, хоча фрагментарно зберігалися єврейські мотиви, які ледве можна було впізнати.

Іродом була створена справжня служба розшуку, де агенти в різних частинах країни мали виявляти змовників і саботажників, що виступали проти інтеграції Іудеї до римської спільноти і загалом проти політики й особи Ірода. Внаслідок роботи інформаторів цієї шпигунської мережі в різний час за таємними наказами Ірода загинула величезна кількість людей, про імена яких ми вже навряд чи колись довідаємось. Але деякі з них історія все-таки зберегла.

Параноя Ірода

Маріамна народила Іродові п’ятеро дітей. Їй було лише 25 років, коли вінценосний чоловік ув’язнив її за сфабрикованим звинуваченням у подружній зраді. Дивно, але головним свідком проти Маріамни була її мати — Александра! Очевидно, Александра рятувала своє життя, бо й сама була в списку смертників. Зрозуміло, що слухняний суд виніс вирок, що вже був підготовлений Іродом напередодні, — смерть.

Іродіон. Тут була знайдена гробниця Ірода. Фото: журнал National Geographic

Проте страта коханої жінки стала для Ірода карою. Йосиф Флавій повідомляє, що Ірод після страти поринув у депресію. Він наказав забальзамувати тіло Маріамни й залишити її в палаці, а сам при цьому несамовито блукав своїми покоями і кликав її. Очевидно, в Ірода розпочинався психоз — йому навіть марилися голоси. Ірод був серйозно хворим.

Ірод Великий — естет-творець

Отже, можна сказати, що Ірод Великий цілком заслужив репутацію царя-вбивці. Однак дивовижно, як суперечить цей жахливий образ тому образу монарха-естета, який закріпився за ним завдяки збудованим ним унікальним архітектурним пам’ятникам.

Протягом усього свого правління Ірод перепланував велику кількість міст як в Іудеї, так і в Галілеї, а самий Єрусалим значно розширив і зміцнив. Окрім того, у далеких Афінах, Тарсі, на острові Родос, в Александрії та й у самому Римі на його кошти були збудовані терми й форуми, гімназії та арени для спортивних ігор.

Будівельні проекти Ірода Великого відрізнялися особливою розкішшю й монументальністю. Йосиф Флавій повідомляє, що монарх особисто брав участь як у проектуванні, так і в кожному етапі будівництва своїх об’єктів, незалежно від того, в якій частині країни вони знаходились. Очевидно, Ірод був достатньо освіченою людиною. У своїх проектах він використовував розроблену римськими інженерами революційну архітектурну техніку. Заслуговують на особливу увагу такі унікальні міста, що з’явилися завдяки будівничому генію Ірода, як Кесарія (отримала назву на честь патрона Ірода — кесаря Августа Октавіана) і Себастія. Ці міста спроектовано із системою паралельних і перехресних вулиць, храмами, театрами, амфітеатрами, термами й житловими кварталами. Славу Кесарії, безперечно, становив її порт — одна з унікальних в інженерному плані споруд.

Проте, напевне, найграндіознішим будівельним проектом царя Ірода Великого стала реконструкція Єрусалимського Храму, яку Ірод розпочав у 20 році до Р.Х.

Збереглася легенда, згідно з якою Ірод, бажаючи заручитися формальним дозволом Риму на цей масштабний захід, послав делегацію до імператора не перед початком робіт, а вже під час будівництва. Шлях делегатів до Риму зі сходу узбережжя Середземного моря в ті далекі часи був не лише складним, але й тривалим. Коли делегація досягла Риму і домоглася аудієнції в імператора, відповідь була такою: «Якщо ви ще не розпочали роботи — не починайте, якщо вже встигли розібрати старий Храм, то новий будувати не потрібно, а якщо вже все готове, то навіщо ви нас про це питаєте?» Поки ця відповідь з делегатами повернулася до Іудеї, Храм уже був перебудований. Поспіх виправдовувало те, що жертвоприношення в Храмі не мали перериватися, хоча роботи з реконструкції площі тривали аж до смерті самого Ірода.

Масштабність Храму Ірода Великого вражала не лише сучасників. Вона й досі справляє враження на тих, хто намагається уявити, яким був цей Храм. Для спорудження храмового комплексу одразу була збудована масивна платформа із землі й каменю площею 144 000 квадратних метрів, а це приблизно 12 футбольних полів! Висота становила 32 метри. Площа Храму вдвічі перевищувала Форум імператора Трояна в Римі!

Театр в Кесарии, построенный Иродом Великим. Фото: журнал National Geographic

Ненависть населення

Проте, не зважаючи на таке піклування про найбільшу святиню єврейського народу, Ірод Великий все ж не зміг домогтися любові жителів Єрусалима та всієї Іудеї. Паралельно з реконструкцією Храму Ірод почав будівельні роботи зі зведення в самому Єрусалимі впритул до єврейської святині театру й іподрому, що в релігійній свідомості населення ніяк не поєднувалось. А в самій Кесарії Ірод зводить храм на гроші платників податків Іудеї на честь римського божества — кесаря Октавіана Августа. Навіть підтримка єврейських громад по всій Римській імперії не змогла змінити ставлення до Ірода громадян Іудеї. Більша частина сприймала його за напівкровного чужинця, який ошуканством захопив владу в країні й прагнув силою включити Іудею до орбіти римсько-елліністичної культури, ігноруючи авторитет Тори як основи всього устрою життя єврейського народу.

Мабуть, саме ненависть населення була причиною того, що більша частина з двадцяти палаців, що була зведена Іродом Великим на території Іудеї, виконувала функції фортифікаційних укріплень. Палаци були збудовані на однаковій відстані один від одного, аби забезпечити зв’язок за допомогою дзеркал.

У таких палацах-резиденціях, як Макерус, Масада, Іродіон і в багатьох інших, цар міг почуватися цілком безпечно. Усі ці палаци-фортеці були готові до тривалих облог. Археологами під час розкопок були знайдені великі комори для зберігання зерна, резервуари для води. У цих фортецях для оборони було розміщено цілі гарнізони солдатів. Напевно, Ірод дійсно відчував якийсь страх. Очевидно, загроза йшла не від зовнішніх ворогів Іудеї, а зсередини.

Паралельно із цим, мабуть, пам’ятаючи, яким чином він сам опинився на престолі іудейських монархів, Ірод звідусіль очікував обману й змови. Він до кінця днів не міг позбутися фобії, що в нього відберуть царську владу. Так, коли Іроду виповнилося 65 років, йому здалося, що двоє його синів готують переворот. Дії Ірода вже можна було спрогнозувати — синів було страчено.

Помилка, міф чи реальність?

Уявивши собі психологічний портрет Ірода, спробуємо тепер визначити, чи здатний був цей підступний монарх віддати наказ про побиття немовлят у Вифлеємі Іудейському.

Дивовижним є те, що інформація про масову різанину міститься лише в стислій згадці євангельської розповіді від апостола Матфея: «Спостеріг тоді Ірод, що ті мудреці насміялися з нього, та й розгнівався дуже, і послав повбивати у Вифлеємі й по всій тій околиці всіх дітей від двох років і менше, за часом, що його в мудреців він був випитав» (Мф.2.16).

Ніхто з істориків більше не згадує про цей факт як історичну подію. Мало того, навіть Йосиф Флавій, історик, котрий у своїй праці «Іудейські старожитності» відвів значне місце опису біографії Ірода, не приховуючи відвертої огиди до цього «персонажу» з усіма його параноїдними рисами, з його схильністю до насильства й владолюбства, загадково мовчить, не згадуючи про вифлеємську різанину. Це дало привід деяким коментаторам припустити, що такого факту в реальності не було. На захист цієї гіпотези було наведено низку аргументів, про які слід згадати.

Прихильники того, що побиття немовлят у Вифлеємі є міфом, вказують на таку єврейську легенду. Під час перебування євреїв у Єгипті фараон довідався від віщунів про те, що в Єгипті народився визволитель Ізраїлю. Рятуючи свій народ, саме він знищить або самого фараона, або одного з його спадкоємців. Так згодом і сталося, адже Вихід стався вже за часів правління сина цього фараона. Ця звістка стала приводом для вбивства всіх немовлят чоловічої статі, які народилися в єврейських сім’ях.

У загальних рисах легенда подібна до євангельських подій Різдва Христового. Вчені, які вважають різанину у Вифлеємі міфом, припускають, що ця історія з’явилася в оповіді євангеліста Матфея штучно. Орієнтуючись насамперед на єврейську аудиторію, апостол Матфей свідомо використав цю паралель для ототожнення Спасителя світу Ісуса Христа як Месії з пророком Мойсеєм. Євангеліст розраховував на знання цієї легенди в середовищі палестинських євреїв. Існують також інші версії, на яких немає можливості зупинитися докладно.

З іншого боку, цікаво те, що євангельська оповідь не повідомляє про кількість жертв у Вифлеємі. Це стало приводом до появи різних цифр у церковній традиції. Так Візантійська традиція сповіщає про 14 000 убитих немовлят, у традиції Коптської Сирійської Церкви наполягають на 64 000, а в пізнішому Середньовіччі йшлося про 144 000 жертв різанини у Вифлеємі.

У січні 2001 року ЗМІ облетіли сенсаційні повідомлення: «У Вифлеємі відкопали жертв Ірода», «Ще одна подія, що описана у Біблії, а саме „побиття“ немовлят, отримала наукове підтвердження» тощо. У статтях розповідалося про те, як археологи, котрі працювали в околицях давнього Вифлеєма, виявили в його передмісті могильник І століття по Р.Х. із рештками сотень немовлят, що загинули насильницькою смертю.

Підтвердити достовірність цих повідомлень виявилося неможливим, бо в реальності могильник взагалі не був знайдений археологами! Навіть професор Ехуд Нецер, який присвятив усе життя вивченню особи Ірода Великого, нічого не знав про експедицію, що нібито працювала в регіоні, де він вів розкопки протягом більш ніж 30 років!

Цікаво, що рештки, які знаходяться в кістниці базиліки Різдва Христового у Вифлеємі, також не можуть належати вбитим немовлятам, оскільки більша частина цієї кісткової органіки ідентифікується з будовою вже сформованого кістяка дорослої людини. А припущення, що ці кісткові фрагменти дорослих людей можуть належати батькам, які прийняли мученицьку смерть, захищаючи своїх дітей, так само не витримують критики, оскільки рештки датуються спеціалістами пізнішим періодом, а точніше — VІІ століттям по Р.Х. Вірогідно, це рештки жертв різанини 614 року по Р.Х., яку влаштували перси, що окупували цей регіон Святої Землі, в результаті чого було вирізане все населення Вифлеєму.

Фрагменты каменного саркофага Ирода. Фото: журнал National Geographic

Тож чому окрім євангельської оповіді не збереглося повідомлень про вифлеємський злочин Ірода? Можна припустити, що наказ було віддано таємно, як і багато подібних наказів Ірода. Можливо, історикам не було відомо про цей злочин Ірода, тим більше, що у випадку розголосу йому знову довелося б пояснювати все Римському імператорові.

З іншого боку, демографічні дані І століття по Р.Х. свідчать, що Вифлеєм був невеликим містечком з населенням від 300 до 1000 осіб. Виходячи з коефіцієнту народжуваності, немовлят чоловічої статі від двох років і менше на той момент насилу нараховується більше 20. Ця цифра вже сама по собі пояснює, чому, наприклад Йосиф Флавій міг не згадати про це лиходійство Ірода, зосередившись на більш масштабних злочинах.

Проте ми можемо сміливо констатувати, що Ірод, котрий приблизно в цей самий час віддав наказ стратити юнаків-зелотів, які зламали прапор із зображенням римського орла, що був виставлений за його наказом перед входом до Храму, відзначався достатнім садизмом і в нього справді був параноїдний мотив для вчинення вифлеємської різанини, нехай навіть не в таких значних масштабах.

Епілог

Навіть римські покровителі Ірода Великого знали про жорстокість і холоднокровність своєї маріонетки на Близькому Сході. Так за 5 днів до смерті Ірод віддав один з останніх своїх жахливих наказів: стратити свого первістка Антипатра. Дивовижно, але й тут Ірод вирішив заручитися формальним дозволом Риму. Затверджуючи цей вирок, Август Октавіан, знаючи про заборону іудеям вживати в їжу свинину, промовив: «Бути свинею такого чоловіка краще, аніж бути його сином!»

Звістка про смерть деспотичного царя Іудеї застала Святе Сімейство в Єгипті. Богонемовляті Господу нашому Ісусу Христу виповнилося тоді чотири роки. А два тисячоліття по тому, 27 квітня 2007 року пошукова археологічна експедиція під керівництвом Ехуда Нецера виявила у фортеці Іродіон гробницю цього монарха. Чудова якість каменю, тонке різьблення, багатство декоративних елементів свідчили про те, що гробниця належить саме Іроду Великому. Привертало увагу те, що цей саркофаг витонченої роботи було розбито ударами молота й розкришено на десятки дрібних фрагментів. Це було зроблено невдовзі по смерті ненависного узурпатора. Краса, витонченість — й безмежна ненависть і лють, як і за земного життя Ірода, виявилися сплетені тут, у місці спочинку дволикого монарха Іудеї. Знищення гробниці сповіщало про те, що мешканці Палестини втомилися від тиранії владолюбного вбивці й хотіли щось змінити в долі своєї країни. Але насправді зміни вже настали, і не лише в масштабах Іудеї. Незабаром усе людство відчує, що у світі втілилася Божественна Любов, через яку вся людська історія знову наповниться смислом.

Опублiковано: № 1 (49) Дата публiкацiї на сайтi: 13 April 2011