Творчість — справа тонка. Заглянути в лабораторію генія, препарувати його працю, розкласти її на молекули неможливо. Проте якщо йдеться про створення шедевра, одна аксіома очевидна: натхнення — необхідна, але не достатня умова.

У своєму первинному значенні єврейське «руах» і грецьке «пневма» мають цілком матеріальне значення. Це «дихання» або «подих», тобто якийсь процес, пов’язаний із рухом повітря. З часом ці терміни міцно зв’язалися спочатку з діями Бога, а потім — із Особистістю Утішителя, «Який від Отця походить». Саме так ми розуміємо вираз «Руах Елогім» і "Агіос Пневматос«,тобто Дух Божий і Дух Святий.

У російській мові слово «дыхание» — зі своїм мінливим коренем «дух-», «дых-», «дох-» — використовується абсолютно аналогічно до мов біблійних. Це й ім’я Боже — «Дух Святой»; це й «дыхание» живої істоти; це, звичайно, й «вдохновение».

Сама лексична близькість натхнення до Духу Святого впливає на носіїв нашої мови, й творча дія, дія «за натхненням», розглядається у нас дуже часто, як якась «блаженна одержимість». Поет сказав:

Служенье Муз чего-то там не терпит. Зато само обычно так торопит, что по рукам бежит священный трепет и несомненна близость Божества.

Стосовно такого розуміння природи творчості є тисячі аргументів, з якими не варто сперечатися. Є тільки одна серйозна ремарка, і стосується вона тих, хто зі зневагою ставиться до навчання й праці, а весь центр ваги переносить на те саме «натхнення», «нашіптування на вухо» й «священне рабство у вищих сил».

Кожна не позбавлена естетичного почуття людина знаходить задоволення, і навіть більше — насолоду, спостерігаючи за роботою майстра. При цьому може здатися, що музикант грає так легко, так водночас і віртуозно, і природно, що народився він не інакше як у фраку зі скрипкою в руках. І лише близька дружба з маестро, або знання закулісного зворотного боку, або ж особиста причетність до музики відкривають людському погляду виснажливу, титанічну працю генія.

Так само найприблизніше знайомство з іншими видами творчості змушує людину, яка цей предмет вивчає, взятися за голову. Виявляється, письменники могли переписувати один (причому масштабний) твір десятки разів. У деяких робота зупинялася на місяці через відсутність однієї потрібної фрази в абзаці. І ці місяці вони проводили в болісних пошуках потрібних слів. Непосвяченій людині це може здатися ознакою психічного розладу. «Отакої! Слів людині мало!»

Цілком мав рацію Маяковський, який сказав:

Поэзия — та же добыча радия. В грамм добыча, в год труды. Изводишь единого слова ради тысячи тонн словесной руды.

Йдеться тут не тільки про вимогливість художника до свого творіння, а й про готовність до надмірних зусиль. Справа творчості не зводиться до одного лише «натхнення» й «вишнього відвідування».

Звичайно, це втручання з іншого світу в процес творчості існує. Якби його не було, поезія, мистецтво взагалі стало б тим, чим його хотіли бачити різні «цеховики» від культури, тобто ремеслом. Не було б і тієї страшної німоти, яка на довгі роки опановувала багатьма і якої так бояться справжні поети.

Поштовх до творчості можна порівняти із зачаттям. Є багато жінок, чиє лоно безплідне, незважаючи на те, що їм відома чоловіча ласка. Вочевидь, не все тут залежить від людини, але до любові двох повинно доміситися благословення Третього. Це знав Яків, який у відповідь на слова Рахілі: «Дай мені дітей!» — відповідав у серцях: «Хіба я — Бог?» Так само для творчості не вистачить механічно доданих один до одного ерудиції, свіжості почуттів, розуму, сильного бажання. Потрібно те саме «ще щось», яке завжди — таємниця і без якого творчий процес закінчується, як у дитячих віршах: «Не хватило мне чернил и карандаш сломался».

Оскільки поборників головної ролі натхнення завжди більше, ніж наполегливих трудівників, повернімося до правоти останніх.

Потрібен труд. Ті, хто живе через стінку з оперним співаком або піаністом, знають — їхні сусіди рідко залишаються без діла. Звичайно, жодна розсудлива людина не стане стверджувати, що варто їй узяти до рук пензель художника, або флейту, або різець скульптора, як одразу ж від цих зусиль народяться шедеври. Будь-кому зрозумілий острах Розенкранца й Гільденстерна, що виник у відповідь на гамлетівське «зіграйте». Їм, які грають особливу роль в тій плутанині, що запанувала в Датському королівстві, принц простягнув музичний інструмент. Коли ж вони стали відмовлятися, посилаючись на те, що не навчалися музики, Гамлет присоромив їх, сказавши, що він складніший за якусь там дудку, однак на ньому вони намагаються грати.

У всіх видів мистецтва є заслони й кордони,що їх межу не перетне людина, яка зовсім нічого не вміє в даній галузі. Тільки бідній поезії пощастило найменше. Кожен, хто вміє читати й писати, відчувши себе «обранцем Небес» і «улюбленцем натхнення», починає ліпити слова й рядки одне до одного в повній впевненості, що після руху кулькової ручки по аркушу на папері залишається нетлінний твір.

Ситуація лише погіршується, коли предметом поезії стають сюжети й теми Божественні. Тоді до «виправдання натхненням» додається «виправдання тематикою», й ситуація вже може стати невиліковною.

У Р. М. Рільке є низка листів «Молодому поетові», які під цією назвою були опубліковані, як окрема книга. Варто прочитати її тим, хто відчуває в собі покликання до поезії. (Притому, що взагалі потрібно вчитися до закипання мозку й душевної знемоги, що я боюся повторювати часто, щоб не набриднути.)

Серед безлічі глибоких і дивовижних підказок там є порада не братися до певного часу за теми загальні, наприклад, за тему любові. Подібні теми — найскладніші й вимагають вже не проби пера, а справжньої самобутньої сили й викуваного стилю. Я особисто хотів би, щоб цією порадою скористалися люди, які намагаються писати вірші про Бога, оскільки «тема Бога» в поезії незмірно складніша й відповідальніша за «тему кохання».

 Не всі метри настільки уважні й тактовні у поводженні з поетами-початківцями, як Рільке. Мандельштам, наприклад, міг вигнати геть з редакції молоду «невизнану геніальність» і ще, вибігши, навздогін кричати: «А Андрія Шеньє друкували? А Ісуса Христа друкували? » Тож, краще, за порадою Спасителя, сісти нижче самому, ніж чекати, поки тебе «попросять» із зайнятого місця.

І фізично, і хронологічно наше покоління з’явилося і «після», і «завдяки» поколінням попередників. Щоб сказати щось нове, нам необхідно ретельно й наполегливо, дбайливо й уважно вивчати все, що було створено до нас. У