Отрок.ua

This page can found at: http://otrok-ua.ru/ua/sections/art/show/ehto_khorosho-1.html

Це — добре

Максим Федорченко

«Не пізнати Творця із споглядання світу — нічого не бачити ясним полуднем».
Свт. Василій Великий

 

Дійсно суєтні за природою усі люди, у яких не було відання про Бога, які через видимі досконалості не могли пізнати Сущого і, дивлячись на діла, не пізнали Винуватця.
(Прем. 13, 1)

 

Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозвід.
(Пс. 18, 2)

 

Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме.
(Рим. 1, 20)

У «Точному викладенні Православної віри» св. Іоанн Дамаскін пише: «Самий склад, збереження та скеровування всякої тварі показує нам, що є Бог, Котрий все це створив, утримує та опікується всім». Очам християнина відкритий, ніби книга, дивний світ природи, де хвалить Господа все, що живе (Пс. 50, 6). Людина здатна пізнавати Бога через гармонію, красу, доцільність, якими наповнений світ. Такою є природна реакція людської душі, яка, згідно зі словами вчителя Церкви Тертуліана, за природою своєю є християнкою.

Мій «червоний» диплом червоніє недарма — іспит із філософії загрожував мені гарантованим «незадовільно», а диплому — більш стриманим кольором. На щастя, мій друг відповідав блискуче, і захвату викладача вистачило на двох. Тепер колір заслуженого сорому на моєму дипломі помилково сприймають за колір незаслуженої «відзнаки»...

Та з курсу філософії все ж пригадую, що людина поєднує в собі біологічне і соціальне. Біологічне — тобто наше тіло — споріднює нас з усім іншим, що є «живим» і не є «людиною».

Відповідно до того, як людство збагачувалося знанням, дедалі важче виявлялося відрізнити живе і неживе, людину і нелюдину. Останнє вирізнення виявилося, напевно, найскладнішим, однак читач отримає більше задоволення, якщо послідує за Веркором в його іскрометних вишукуваннях на сторінках повісті «Люди чи тварини?»

І живе, і неживе навколо — все, що існує поза межами наших не завжди розумних зусиль, ми називаємо словами «світ», «Всесвіт», «універсум», «природа». Матеріалістична філософія визнає наш зв’язок із природою та навіть підкреслює його. З православної точки зору, цей зв’язок також існує — і природа, і ми є творіннями, і створені ми з пороху земного. Відмінність в тому, що природа має абсолютну унікальність, а ми створювалися за образом і подобою. Остаточно людина виокремилася з-поміж природи, коли Господь дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею (Бут. 2,7)

Як не дивно, але досягнення науки часто вважають доказом чогось більшого, ніж ці досягнення насправді демонструють. Ось, мовляв, якщо певну сукупність білків об’єднати в ланцюжок, він сам звивається в спіраль ДНК. Скорочення м’язів викликається подразненням нервових закінчень. Світло має хвильову природу. Що ж доводить наше розуміння того, як улаштований світ або як працює природа? Хіба більше того, що усвідомлене невипадково?

Осягнення різноманітних невипадковостей створює картину світу, підпорядкованого закономірностям, що утворюються із безлічі інших закономірностей. Яблуко падає на землю — це діє сила тяжіння! Але Місяць не валиться на Землю, а Земля — на Сонце, відповідно, сила тяжіння на Землі є частиною якось іншого — всесвітнього — закону тяжіння, який утримує в рівновазі світ.

Закономірності оточують нас, пізнані та непізнані. Їх об’єднує одна риса, яка, на мій погляд, відрізняє «натуральну» природу від грубих виробів людини. Всі природні закономірності та їх прояви прекрасні — навіть якщо їх сприймає людське око. В Книзі Буття є свідоцтво, що це було «добре» і не тільки з людської точки зору: І Бог побачив, що добре воно (Бут. 1, 10).

Створена за образом і подобою Творця людина також має здатність творити. Але, на відмінну від Творця, людина не володіє повним знанням і розумінням усіх закономірностей природи, якій можливо лише слідувати, але не протистояти. Natura parendo vincitur — природу переможе той, хто їй підкорюється. Тому людина може незручно спланувати місто, без смаку облаштувати житло, незугарно написати статтю (або наклеп), зшити жахливий одяг та прикрасити його «директивним бантиком», однак знайти щось подібне в природі важко. Навіть грізні й смертоносні для людини явища природи заворожують масштабами закладеної в них естетики, викликають «згубний захват». Людина ж, яка є лише подобою Творця, може створювати тільки подобу Його творінь.

В Європі існує одна-єдина пустеля. Можливо, той факт, що належить вона саме нам, українцям, доводить нашу обраність (хоча є думка, що у нас «нещаслива географія»). Щоб пустеля не розповзалася, у п’ятдесятих роках її засадили соснами. Рівні ряди дерев тягнуться на кілометри і кілометри. Заблукати неможливо — цей «ліс» розпланований на «стріти» і «авеню», наче якийсь Манхеттен. Навіть на карті ця місцина визначена не як «ліс» або «ліси», а як «піски» (Олешківські піски в Херсонській області. Центральна частина пустелі дійсно — піски, лісу там немає. Колись я бачив ці піски з висоти 5 кілометрів — фантастична картина, ніби рідким золотом плеснули серед зелених полів.) Хвоя зеленіє лише на верхівках — нижні гілки висохли та почорніли від спеки. Однак є невеличкі ділянки, де ліс висаджувати не довелося. Там стримлять в небесну безодню вкриті золотом і міддю столітні сосни, їх голки виграють на сонці відтінками малахіту і смарагду, підніжжя вислано м’якими довгими пасмами трав... Наше творіння неестетичне, «зате дешеве, надійне і практичне», а нерукотворне — прекрасне. «Добре».

Спроби людини відтворити природу викликають різного ступеню подив. Нещасних тварин, зібраних докупи всупереч географії і клімату на крихітній території, позбавлених можливості відправляти природні потреби природним способом, оточених антропогенним ландшафтом, галасом і кіптявою, називають зоопарком, який має познайомити нас із природою. Пригадую, в Київському зоопарку з’явилася горила. Кожен її рух і навіть її нерухомість були втіленням надзвичайної сили — але втілення за товстими сталевими ґратами, під грудою гілля і зів’ялого листя, виглядало безпомічно і приречено.

Про походження всесвіту існує багато теорій. Одна з них — теорія Великого Вибуху; вона стверджує, що в певний момент часу, близько 13,7 мільярда років тому, всесвіт перебував у такому стані, який визначався безкінечною щільністю і температурою, в результаті чого відбувся Великий Вибух, почалося розширення та еволюція всесвіту, утворення зірок і планет. У принципі, згідно з цією теорією, досягнувши меж всесвіту, що розширюється, можливо побачити і власне Великий Вибух, адже світло, випромінене ним, все ще рухається у просторі з належною йому швидкістю. А що ж було до Вибуху? Вважається, що Стівен Хокінг у 1967 році довів, що ніякі наші відомості про те, що відбулося в момент та після Вибуху, не зможуть дати нам ніякої інформації про те, що відбувалося до нього. Такий же висновок можна зробити на підставі першого рядка Старого Завіту: На початку сотворив Бог небо й землю (Бут.1,1). Що відбувалося до цього моменту — «початку» або, користуючись науковою термінологією, Великого Вибуху, — науці невідоме та поки що для неї не пізнаване, і не описане у Біблії.

У цій теорії вражає не стільки потужність науки та збіг її висновків із текстом Старого Завіту, скільки краса і масштаб описуваного процесу. Так, можна бути скептиком і циніком і заявити, що, мовляв, «забагато шику... дика краса». А можна скептиком і циніком не бути. Можна не бути егоцентристом і визнати, що так «добре» ми творити не здатні, та якщо наші творіння в чомусь добрі, то в іншому вони не добрі й навіть погані. Естетика нерукотворної творчості — хай це масштаби галактики або якоїсь кульбабки на узбіччі — виявляється не лише у приємній для ока формі, але й у глибокому і продуманому зв’язку кожного створіння з усіма іншими, колишніми, сущими та майбутніми. Вночі листя поглинає двоокис вуглецю, що виробляється живими істотами. Удень кванти сонячного світла насичують листя енергією, зелений хлорофіл із води та вуглецю виробляє цукор і кисень. Листя споживає цукор, киснем дихають живі істоти, виробляючи вуглець, і все починається спочатку.

А як же динозаври? — А що динозаври? Що взагалі доводить наявність в ґрунті кісток велетенських тварин? Можливо, те, що вони жили у норах. А можливо, те, що творіння світу описано у Біблії «за результатом», вже знайомим і тому доступним сприйняттю сучасника. Навіщо було перелічувати все, що відбулося між «нехай буде» і «стало так», якщо людина наділена жагою знань і цікавістю. «Шукайте і знайдете» — як бачите, Творець щедро подбав, аби було що шукати і здобувати у пошуку. Немає підстав заперечувати, що всі донині знайдені скам’янілі рештки тварин і рослин, всі визначені вченими геологічні епохи існували між «нехай буде» і «стало так». Можливо, це було не «добре» або це було «добре», лише приховане, ніби якийсь скарб, для допитливого людського розуму.

А мистецтво? — Адже деякі твори примушують нас плакати або сміятися. Це правда. Але плачемо чи сміємося лише ми, люди. Більше того, «що руському добре, то німцю смерть» — культури знищували і продовжують знищувати надбання інших культур. Людське мистецтво має значення виключно для людини, в той час як природа, будучи сукупністю самодостатніх і взаємозалежних зв’язків, людині необхідна. Вона викликає в людини естетичне захоплення, однак цілком здатна обійтися без людини та її мистецтва. Так що наша творчість, мабуть, є такою рисою людської натури, яка природи не стосується і спрямована на задоволення потреб тієї частини людського їства, якою вона природі не належить.

Але ж є в природі й таке, що аж ніяк не можна назвати прекрасним. Бактерії і віруси, невиліковні хвороби віднімають життя у мільйонів людей. Нас жалять, кусають, поливають отрутою і вражають електричними розрядами смертоносні комахи, плазуни, рослини, риби і тварини. Що ж це за прекрасний закон, якому підпорядковані всі ці неестетичні неприємності? Все це відбувається тому, що колись історія пішла всупереч планам Вседержителя. Людина жила в Едемі й не бідувала, поки не сталося вигнання. І тепер людина змушена жити в середовищі, до якого вона не повною мірою пристосована, та піддаватися впливу факторів, від яких її оберігали межі раю.

Вересаєв писав, що люди, далекі від медицини, вважають її всесильною, напівзнайки в ній зневірюються, і лише глибоке вивчення медицини розкриває перед освіченим поглядом, що медицина дійсно здатна багато на що. Так будь-яка галузь науки демонструє освіченому багатство законів природи, невипадковість процесів, що відбуваються, їх глибокий взаємозв’язок, приховану в них мудрість. Звісно, не кожен здатен витратити роки на проникнення у таємниці всесвіту, аби відчути цю мудрість та проникнутися побожною повагою до величі замислу Творця. Але майже кожен може дивитися на зорі — немає місця на землі, звідки не видно зірок. Подивіться, це «добре», бачите? І зорі, і трави, і дощ — це «добре» навіть без глибокого розуміння прихованих у них таємниць. Дивіться — і насолоджуйтеся. Світ перед нами, і ми у світі, і можемо бачити його красу. Слава Богу!

Опублiковано: № 3 (33) Дата публiкацiї на сайтi: 07 July 2008