Екстрим

Зачасто в житті нам не вистачає пригод. Все йде у свою чергу, й дні спливають один за одним. Життєві турботи, маленькі радощі та невеликі негаразди минають змінюються у певній послідовності. Часом нам просто стає нудно. Хочеться «чогось такого». Щоб «аж дух перехопило»!

Екстремальні розваги або, як сьогодні кажуть, «естрим», стають дедалі популярнішими у молодіжному середовищі. Неможливо не помічати цього. Перш ніж засуджувати та критикувати, спробуємо вислухати та зважимося зрозуміти тих, для кого такий незвичний відпочинок став природним...

Дмитро, 27 років. Новоначальний. Трудоголик. Не бачить нічого екстремального у сноубордінгу.

Я став на сноуборд, тому що люблю швидкість. Сноуборд дає чисте відчуття швидкості. Тут немає двигуна, як в автомобілі, немає корпуса, як у яхти, навіть немає палиць, як у лижах. Є тільки дошка — все дуже просто.

А ще я вибрав сноуборд, тому що дуже люблю гори. Сноуборд особливо прекрасний на цілині, коли є тільки ти, гори та тиша, яку неможливо порівняти ні з чим іншим. Я питаю іноді, чому ця тиша є настільки привабливою? Хаос міського життя так поглинає увагу, що ми часто забуваємо про свої мрії та ті обіцянки, що давали собі. Та ось після години спуску, коли тіло згадувало призабуту під час сидіння у кріслі навичку, увагу зайнято пошуком найтоншої рівноваги, а свідомість сповнена радістю руху, захопленням красою та адреналіном, можна абсолютно безвідповідально зануритися у сніг, ще раз подивитися осторонь та насолодитися красою, яку здатний створити лише Бог... та замислитися про те, хто ти та чим зайнятий, і на що йдуть твої сили та твоє життя. Напевно, у праведників ці думки виникають за молитвою, у храмі чи пустелі, проте грішників осяяння відвідують зненацька та у найменш підходящих місцях. Тому іноді солідне перевантаження свідомості Божественною красою природи, фізичним навантаженням та адреналіном може дати якийсь невловимий, але такий цінний сигнал, якусь нитку, до якої ми потім звертаємося та яка потім виводить нас на той самий вузький шлях, який дано пройти не всім.

Юрій, 22 роки. Студент Православного Свято-Тихонівського богословского університету. Ділиться враженнями про перший стрибок із парашутом.

Мені відомі три типи «православного погляду» на стрибки із парашутом:

1) нігілістично-православний: враження не засолиш, нема чого стрибати;

2) пофігістично-православний: треба стрибати, нема чого думати;

 

3) золота середина, виважено-церковний: треба взяти благословення духівника.

 

Коли мені запропонували стрибнути, першим рухом було одразу погодитися — це ж здійснення дитячої мрії! Колись навіть відвідував парашутну секцію, а стрибнути — так і не довелось тоді. Потім все ж таки замислився. Зрозуміло, що не «для адреналіну». Очікував на щось подібне до того, що й від походів у гори (теж ризикована справа певною мірою). Завжди, абсолютно завжди є відчуття, що на останній глибині зміст та кінцева мета походу у гори зникає, залишається незбагненною, незрозумілою, несформульованою. Відкриваєш щось, але завжди здається, що це — тіні головного. І знову, й знову хочеться у гори. Хтось може побачити тут просто класичне формулювання пристрасті. Проте самі відношення із Богом схожі на це. Бог часом попестить та поцілує, часом заховається, часом відкриється ще якось несподівано. І все замало Його, хочеться ще та ще. Ніколи Його не вичерпати до кінця. Гріховна пристрасть залишає спустошеним та озлобленим — скорбота та тіснота усякому, хто робить зле. Спрага, шукання Бога — відкриває щось. Гори теж відкривають та не залишають просто пустим. Тому вважаю, що це прагнення саме по собі не є гріховним, хоча й може бути таким.

Чогось подібного очікував й від стрибка із парашутом. Не сподівався зрозуміти та відчути усе (інакше навіщо люди стрибають сотні разів?) Різницю між горами та парашутом жартома уявляв собі як різницю між довгою медитацією та склянкою горілки. Так воно і є, але лише у плані швидкості дії, та не її якості. Вистрибнути з літака, ступити в безодню — треба було докласти зусиль для цього. Потім на якусь мить настав хаос. У голові — уривки слів та звуків, в очах — миготіння. Потім струс — та тиша. Над головою — купол та небо, знизу — земля. Одразу стали зрозумілими слова інструктора про те, що чутність у повітрі відмінна, можна прокричатися. Дякую всім, хто стрибав тоді. Жодного не поперло, як від склянки горілки, жодний не кричав, усі слухали тишу.

Ось ця тиша — найважливіше в цьому стрибку. Чи це все? Знову ж таки, здається — це тінь чогось. Чи я буду шукати цього? Так, здається, буду. Чи я сподіваюся вичерпати усе до кінця? Ні, не сподіваюсь.

Отець Миколай Могильний, 33 роки, настоятель тюремних храмів Київської області. Проповідує християнство за допомогою екзотичного захоплення — підводного полювання.

Якось після перенесеного захворювання лікарі порадили мені загартовувати імунну систему, плаваючи у басейні. Проте природа із її цікавим підводним світом вабила мене значно більше, ніж кахельна підлога басейну. І от, вже будучи в сані, я захопився підводним полюванням. Господь послав мені прекрасних наставників, які навчили мене особливостям полювання (як затримати дихання, поводитись із рушницею, розповіли про звички риби). Слово «полювання» в цьому випадку мене не засмучує. Священикові заборонено проливати кров тварин, але рибна ловля не забороняється. Ловити рибу на вудилище чи з рушниці — великої різниці, мені здається, немає.

Праця священика нелегка. Вона складається не тільки із вистоювання довготривалих богослужень. Скільки людей несуть до батюшки свої проблеми, своє горе, скільком долям співчуває його серце... Із риболовлі я повертаюся із міцним зарядом позитивної енергії, із новими силами для свого головного служіння. Просто необхідно буває залишитися наодинці із собою, подумати, помолитися. Під водою мені вдається по-справжньому відпочивати, це прекрасне емоційне та фізичне розрядження.

А ще для мене підводне полювання багато у чому є проповідуванням. Виїжджаю я, як правило, не сам, намагаюся брати із собою тих людей, що саме зараз потребують спілкування із священиком. Адже мало хто готовий одразу прийти на сповідь до храму... А побачивши православного батюшку у гідрокостюмі, в ластах та з ліхтарем, люди злегка розлучаються із багатьма своїми забобонами. Розповім один випадок. Моя парафіянка довго жалілася, що ніяк не вдається запалити вогник віри у її чоловіка. Він категорично відмовлявся від сповіді, причастя, посту, хоча було очевидно, що душа в цієї людини прекрасна. Я постарався зацікавити його підводним полюванням, і він так загорівся, що одразу придбав усе екіпірування та став моїм постійним супутником. Через рік спостережень, спілкування із віруючими людьми коло багаття з юшкою, усе його життя змінилося — головувати в ньому став Христос. І таких випадків немало.

Ігумен Валеріан (Головченко):

Ну, то що ж! Для чистих все чисте (Тит. 1,15) — православні очі всюду бачуть благодать Божу. Звісно, «екстрим» буває різним.

Ризик для життя у більшості екстремальних форм відпочинк" мінімальний. Не більш, ніж ризик вбитися, послизнувшись у ванній. Є лише «відчуття». І тут важливо, навіщо ти це робиш. Якщо заради розвитку своєї особистості, тоді це може бути похвально. Якщо заради гордині та пихи, тоді це буде осудливо. Якщо заради пошуку «нового стану», тоді це згубно. Адреналін — це певний «самонаркотик», і «підсісти на нього» неважко. Безперечно одне — в нашому складному, сумбурному світі «екстрим» може стати своєрідною формою психологічного загартовування. За тотальної безпорадності та інфантильності навіть дуже може стати у нагоді вміння не панікувати у «позаштатних ситуаціях», що виникають раз за разом. Іноді це може врятувати життя...

Проте, одна справа — стрибати із парашутом, інша — дертися по будинках без страхувального облаштунку. Тому що «ще написано: не спокушай Господа Бога свого!» (Мф. 4, 7). А ризикувати життям лише заради власного марнославства не варто.

Ігумен Сергій (Рибко):

Господь дбайливо та обережно ставиться до людини, і навіть у тому, щоб ризикувати власним життям, дав людині волю. Мені здається, за межею ризику людина шукає якусь духовну реальність. Звісна річ, краще її віднайти у Церкві, проте кожний йде своєю дорогою.

Немає канонів, що забороняють відспівувати людину, яка загинула під час стрибку із парашутом, як самогубцю. Тому якщо до мене прийдуть за благословенням лізти на гору або стрибнути із парашутом, я поблагословлю. Нещодавно показували по телебаченню, як якісь хлопці зустрічали Новий рік на дні моря, в аквалангах, із шампанським та ялинкою, причому взяли на це благословення священика (він сам плавав на човнику поруч). І я б поблагословив, з ікономії*, тому що все одно полізуть, якщо зібралися. Один бік медалі екстриму — це ризик, а інший — пізнання Бога. До речі, із одною парафіянкою нашого храму так і сталося. Вони із чоловіком любили лазити по горах та потрапили одного разу у сильний туман — нічого не видно на відстані простягнутої руки. Вирішили зупинитися, поїли, лягли спати. Вранці прокидаються — туману немає, а вони лежать у півметрі від краю величезної прірви, і поруч безліч вінків та хрестиків, тобто маса людей загинула. Тоді вони стали на коліна і помолилися — вперше у житті. Бог є всюди...

* Ікономія — принцип вирішення церковних питань з позиції поблажливого ставлення, практичної користі, зручності.

Опублiковано: № 2 (13) Дата публiкацiї на сайтi: 10 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Екстрим

Екстрим

Журнал «Отрок.ua»
Зачасто в житті нам не вистачає пригод. Все йде у свою чергу, й дні спливають один за одним. Життєві турботи, маленькі радощі та невеликі негаразди минають змінюються у певній послідовності. Часом нам просто стає нудно. Хочеться «чогось такого». Щоб «аж дух перехопило»!
Розмiстити анонс

Результати 1 - 2 з 2
17:50 28.09.2010 | Вера
Уже достаточно давно хожу в церковь, что не мешает мне заниматься альпинизмом. В Евангелии есть строки: "15 Итак, когда увидите мерзость запустения, реченную через пророка Даниила, стоящую на святом месте, - читающий да разумеет, -
16 тогда находящиеся в Иудее да бегут в горы;
(Матф.24:15-16)
". Так что умение жить и передвигаться в горах может пригодиться именно христианам!
21:23 24.07.2008 | Вит
еще раз убеждаюсь, что полнота в Православии... 10 лет был протестантом, чего-то искал...

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: