Питання про любов — що може бути складніше і цікавіше? Питання є навіть у тих, хто зустрів у житті кохану людину. У тих, хто не зустрів, питань іще більше. Ось тільки деякі з них. Хто їх задає? Дівчина, якій ніколи не було нудно самій, але яка нарешті подорослішала і задумалася про те, чи буде вона і далі жити одна, а якщо ні, то як і де шукати ту близьку людину, з якою почнеться нове життя у власній щасливій родині? Звичайно, у вас є свої неясності і тривоги, а можливо, деякі ваші запитання збігаються з моїми. У будь-якому разі, стає легше, якщо є хтось, кому їх можна поставити.

На питання Юлії Самариної відповідає протоієрей Андрій Ткачов.

— Одні кажуть: «Треба сподіватися й чекати, любов прийде». Інші кажуть: «Ми не повинні чекати милостей від природи. Любов потрібно шукати і завойовувати! Зроби це! Ти можеш!» А посередині стоїш ти і дивишся, як у колодязь, у невідомість. Де він — той чоловік, із яким прийде любов, діти, щастя, із яким буде тепло і надійно все життя? Невідомо. Прийде він коли-небудь чи його марно чекати? Невідомо. Чи це моя провина, що любові досі немає? Як у цьому розібратися?

— Є східна приказка: коли учень готовий, приходить учитель. Вона доречна для багатьох життєвих ситуацій, у тому числі й для питання заміжжя. Бажання вийти заміж — не що інше, як бажання бути щасливою, реалізуватися як мати, жити в душевному теплі та комфорті, дарувати свою любов. Потрібно перш за все виховати в собі правильне ставлення до шлюбу і за цим камертоном правильних думок налаштувати свій внутрішній світ, свою душу. Є сенс зайнятися собою, стати кращою, аби потенційний чоловік був якомога щасливішим, а інше віддати на волю Божу. Може статися, що у Господа про Вас інші думки, вам приготована інша доля. Це буде видно із обставин життя, і з цим треба буде змиритися. Але якщо Ваша доля звичайна і чоловік для Вас Богом передбачений, а Вам так і не вдається улаштувати особисте життя, то, можливо, це тому, що Ви не готові.

Згоден, що чекати важко, і невизначеність мучить. Але це з розряду неминучого, тому прийміть моє щире співчуття. Це доля усіх дочок Єви.

— Усі навколо виходять заміж, а ти — ні. До внутрішніх питань додаються питання батьків: «Будуть у нас колись онуки чи ні?» Знайомих: «Ну, як ти? Як особисте життя? Давай розповідай!» Однокласників: «Так ні з ким і не познайомилася? Ну, так, звичайно, з ким попало не треба...» Тебе чи то поважають, чи то жаліють. Ти і сама знаєш, що час, мовляв, іде, і своїм чи то невмінням, чи то небажанням виходити заміж ти ставиш у безвихідь своїх друзів, стаєш якоюсь «незручною». Так і ходиш одна, ніби ніхто тебе не вибрав, смоківниця неплідна. Значить, є в тобі щось неправильне, і вони (чоловіки) це відчувають! Чи правда, що я і є саме ця смоківниця і Бог не хоче, щоб від мене хтось народився?

— Ніяка Ви не «безплідна смоківниця». Я вірю в те, що раз у Вашому серці народилося найсвятіше для жінки бажання — народити, то Владика світу і Господар нашого життя дасть Вам можливість це бажання реалізувати. Не гризіть себе і постарайтеся встановити внутрішню дистанцію між собою і армією жалісливих доброзичливців. Усі ці любителі поохати і прицмокнути язиком насправді тільки роз’ятрюють душу і додають страждань. Просто не звертайте уваги. У кожного своє життя і свій хрест, відповідно, кожному своїх турбот вистачає.

— Потрібно молитися за те, щоб Бог вказав тобі твого обранця (обраницю), але як за це молитися? А раптом Бог не хоче, щоб у мене була сім’я? Що якщо я не годжуся для сім’ї або Бог приготував для мене якесь інше покликання? Чи молитися за те, чого ти хочеш, потрібно в будь-якому випадку?

— Старанна молитва випробовує ступінь бажання. Буває так, що молишся довго і приходиш до внутрішнього питання: а воно мені треба? Це означає, що Ви молитвою відкрили в собі таку глибину, на якій потреба зникла. Якщо ж таке бажання не минає, то значить, це дійсно потреба всього вашого життя. Продовжуйте докучати Господу як одна євангельська вдова (Лк. 18:2-5) і не забувайте закінчувати молитву словами: «не як я хочу, а як Ти».

— Припустимо, ви познайомилися і між вами виникло щось, від чого хочеться бігати по вулицях із оберемками квітів, усміхатися продавцям у магазині, допомагати людям похилого віку і дітям. Що роблять у цій ситуації християни? Чи може християнин дозволити собі просто закохатися? А чи це занадто легковажно?

— Кураєв часто цитує, як він каже, богослова Вінні-Пуха. Я ж насмілюся процитувати Черепаху Тортиллу: Юный друг, всегда будь юным...
....Плачь и смейся невпопад.
Я сама была такою
Триста лет тому назад.

Тримайтеся за руки, цілуйтеся на здоров’я, не переступайте дозволених меж, які не тільки загрожують передчасною вагітністю, але і просто роблять людину розпусною. Згоден, питання тонке й не підлягає чіткому визначенню. Але можна постаратися знайти простір для природної ніжності, яка не переходить у гріх.

— Блуд засуджують за те, що він — блуд. Ніхто до ладу не пояснює, у чому його небезпека: чому нам неодмінно потрібно вінчатися, створювати сім’ю і народжувати, народжувати, народжувати дітей, замість того щоб пожити деякий час «так» і зрозуміти, добре нам разом чи ні? Адже краще розібратися одразу, аніж давати обітницю бути разом усе життя, а потім розлучитися?

— Зачекайте «народжувати, народжувати, народжувати». Спробуйте спочатку народити первістка. Що ж до блуду, то природа його сокровенна, бо паразитує на таємниці Божій. Двоє стають однією плоттю, назавжди забирають із собою частину іншої людини, назавжди віддають їй себе. І все це настільки загрозливо відповідально, що може і повинно безпечно і невинно відбуватися тільки під святим покровом шлюбу в атмосфері любові та душевного комфорту. Слід також побоюватися тієї поганої нескінченності випадкових зв’язків, які маячать за першою близькістю. Толстой одного разу сказав, що йому відомі жінки, які знали тільки одного чоловіка, але невідомі жінки, що мали тільки одного коханця. Там, де з’явився один, знайдеться місце для другого, а кінець цього ланцюжка — на дні пекла.

— Любов вважають найпрекраснішим, що є на землі, але любов християнина, схоже, накладає на нього більше зобов’язань, ніж дає задоволення. Значить, і любов — це теж важка праця? Навіщо створювати сім’ю, якщо це не радість, а безпросвітна робота?

— По-перше, протиставляти радість і роботу не можна. Робота і труд — це теж синоніми радості. Повірте, що християнський ідеал, присутній у Вашій душі, не завадить Вам жити повнотою подружніх стосунків і відчувати їх виняткову радість. Безумовно, шлюб не лише окриляє, а й обтяжує; не лише дає права, але й зобов’язує. Але оскільки все це святе, остільки й не важке, і не чуже радості.

— Любов Ромео і Джульєтти — романтична любов — для християнина ніщо? Як Церква ставиться до того, що називається романтикою?

— Ми дуже страждаємо від зникнення романтичних відносин, від доступності та відкритості всьому світу жіночого тіла, від ранньої обізнаності у таємницях статі, від цинізму та приземленості, якими люди заражаються ще у віці безвусих юнаків. Хтось із письменників, здається, Флобер, сказав, що чим довше жінка бажана, чим довше триває залицяння, тим довше і сильніше в шлюбі вона кохана. Альтернатива романтизму — це, на жаль, тільки той реалізм, який на практиці виявляється цинізмом. Тому я за романтичний ренесанс у стосунках між чоловіком і жінкою.

P. S. Оскільки питання прийшли з боку прекрасної половини людства, хочу на прощання сказати: милі незаміжні дівчата, не сумуйте і не засмучуйтесь. Думайте про шлюб як про свою священну місію і готуйтеся до нього, очищаючись і освячуючись християнським життям і озброюючись усіма корисними життєвими навичками. Моліться старанно Богу. У вас будуть чоловіки і діти. Вище носа! І буде на вас благословення Господнє.