Рідкісний поет, письменник, філософ не склав свого визначення про кохання. Серед формул, що починаються зі слів «Кохання — це...», немало тонких та дотепних зауважень. І все ж наймудріші слова про любов сказані монахами — тими, котрі знали Бога, Який є Любов, краще, ніж багато закоханих знають один одного. І з глибини духовного досвіду святих, і з середини «вдалого» сімейного життя однаково зрозуміло, що любов — це насамперед смиренність.

Конфлікти, сварки, образи, безкінечні докори... Чому без них не обходяться взаємини людей, які, здавалося б, люблять один одного? Чому двом часом здається неможливим існування на одній планеті? Навіть тим, хто давав обіцянку бути разом у радості й у горі, в багатстві й бідності, у будь-яких випробуваннях, які готує їм життя... Невже вони такі різні — чоловік і жінка? І, якщо блаженний Августин називав шлюб раєм на землі, то чому ж так важко роздивитися дорожні знаки й вказівники, що ведуть до цього «раю»?

Є головна вада, від якої потерпають усі, хто бажає створити сім’ю, малу Церкву — це самолюбство, егоїзм чи гордість. Гордість є одним із найгостріших кутів, об який боляче раняться недавні закохані, а тепер найвідчайдушніші противники. Не раз і не два, а тисячі й тисячі разів потрібно буде відроджуватись з попелу почуттів та емоцій, забувати, прощати, покривати своєю великодушністю те, що, здавалося б, не можна простити. І як тут побороти власне «я», яке, всупереч апостолу Павлу, як раз завжди «шукає свого»?

Гордість — це генеральний штаб усіх пристрастей, а її головнокомандувачі — гнів, осуд, злопам’ятство, заздрість... Ударити по цьому штабу й перемогти можна тільки любов’ю. Для цього необхідно правильно зрозуміти поняття любові, наперекір тому споганеному заміннику, який пропонує сучасний світ. У свій час мене вразили слова невідомого автора: «Любов — це такий ступінь відкритості й вразливості перед іншою людиною, за якого ви дозволяєте їй ранити себе і при цьому залишатися повністю беззахисним». У такій любові, як говорив старець Паїсій Святогорець, «есенція доброти, любов великої вдячності, вся доброта і смиренність... чиста любов смиренної людини, яка зовсім не шукає свого в тому, що вона робить». Про здатність любити в шлюбі дивовижно сказав митрополит Антоній (Блум): «Якщо тебе поранили в саме серце — не відповідай ні гіркотою, ні ненавистю; прости, зрозумій, тому що ти віриш, що жорстокість, зрада, нерозуміння, неправда — речі, що минають, а людина є довіку».

Кожен із подружжя скаржиться на нестачу любові й протягом багатьох років чекає врожаю там, де сам нічого не посіяв. Віддавати, не чекаючи нічого натомість, любити без очікування нагороди зможе далеко не кожен, але той, хто зможе, і буде по-справжньому щасливий. Як сказав Стендаль, «любов — єдина пристрасть, яка оплачується тією ж монетою, яку сама карбує».

Ні, йдеться зовсім не про те, що потрібно закривати очі на недоліки один одного й захоплюватися теорією непротивлення злу. Любов повинна бути вимогливою, але «вимогливість у любові виявляється перш за все в тому, щоб упевнити людину, що вона безкінечно значна й цінна, що в ній є все необхідне, щоб зрости у більшу міру своєї людяності» (митрополит Антоній). Допомогти іншому зростати — це подвиг. Для того, щоб надихнути ближнього свого, потрібно самому володіти духовним тактом і милосердям. Потрібно вміти, не ламаючи, не роздавлюючи тракторними гусеницями особистість, терпеливо говорити тому, кого любиш, як вас боляче ранить його байдужість. Видатний перекладач і Людина з великої літери Наталія Трауберг взагалі говорила: «Ти відійди в сторону і надай місце Богові». Ці слова — «надай місце Богові» — повторюються в Письмі з завидною частотою. Та чи багато ви бачили людей, котрі ці слова «почули»? Поступитися місцем Богу й просто чекати, коли Він Своїм Промислом усе розставить на місця, зможе тільки смиренний.

Святі отці у всі часи говорили про те, що той, хто має смирення, має всі чесноти. І в Євангелії сказано: Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать (Як. 4,6; Пет. 5,5). Знову наведемо слова блаженної пам’яті старця Паїсія Святогорця: «Де немає любові й смирення, там мешкає ворог, і люди разом із ним уже живуть тут, ніби в пеклі, і з кожним днем погіршують свою долю в іншому житті».

Залишилося тільки зрозуміти — хочемо ми любити чи лише щоб любили нас? І кого хочемо любити — себе чи ближнього?