Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Гра в будь-що: виклик постмодернізму

Сьогодні все рідше вимовляють слово «мистецтво». Заморське слівце «арт» немовби провело межу між тим, що в культурі модно, стильно і актуально, — і тим «баластом», який пора «скинути з пароплава сучасності». І хоча немає відбою від ба-жаючих бути залученими до постмодерну, відлуння, що зависає в повітрі після модних виставок і книжкових презентацій, більше нагадує завивання на місяць, ніж переможні марші. Нам стало цікаво підійти до лігва звіра, якого називають постмодернізмом. За-хотілося заглянути в його зіниці і зрозуміти, чим він страшний і в чому вразливий.

Сила порівняння

Работа художника В. Ерко

Відносно нещодавно мені довелося слухати лекцію про постмодернізм у літературі. Лектор радів постмодернізму, який, за його словами, виріс як щось більш розумне і глибоке, ніж директивний оптимізм літератури тоталітарних режимів. Постмодернізм, мовляв, бачить безпідставність тріади «свобода, рівність, братерство». Умовиводи лектора були цікавими, от тільки «свободу, рівність, братерство», гасло, за яке неодноразово проливалася кров під час революцій, якось надто вже легко спростовувати.

Постмодернізм запропонував не вірити ні в що, відмовитись від самого існування будь-яких абсолютних цінностей та в цій порожнечі грати, іронізувати, жонглювати чужими текстами й цитатами.

Є стилі в мистецтві, які виплескуються за межі літератури, живопису і музики в життя, у побут, у світовідчуття. Так, наприклад, «всегда восторженная речь и кудри чёрные до плеч» Ленського — данина романтизму в житті. Ленського писали з натури. Таких Ленсь-ких було багато в часи Пушкіна.

На жаль, постмодернізм теж не зникає за обкладинкою Зюскінда чи Павича. Нещо-давно у школі в день цивільної оборони я дивилася виступ бригади ЦО. Передбачалося, що в необтяжливій формі віршів та пісень школярі отримають корисну інформацію. Із цього два-дцятихвилинного виступу, де кілька десятикласників у протигазах та захисних костюмах пританцьовували під якусь популярну англомовну пісню, зі старанних намагань жартувати мені запам’яталося два рядки: «Там на неведомых дорожках мы вместе все протянем нож-ки». Такий собі дистильований постмодерн, який відповідає усім його визначенням.

Можна порівнювати цей стиль з лакованим неправдивим оптимізмом, але це буде лише справа смаку — як порівнювати, скажімо, дзвін битого скла і стукіт палиці по трісну-тому горщику. А якщо цей стукіт порівнювати з музикою? А якщо міряти співставленням із іншою тріадою «добро, краса, істина»? Ось тоді все й стане на свої місця і набуде своєї справжньої ціни. Це той вічний, не залежний від зміни стилів критерій, та межа, яка прохо-дить всередині того ж постмодернізму, точніше, виокремлює із загального потоку часом ав-торів, а часом деякі їх твори. «Стрітення» Бродського чи, скажімо, «Володар мух» Голдінга теж хронологічно належать постмодернізму, але ніякого заперечення істини в них немає, а є вірність правді, красі та добру.

Близько ста тридцяти років тому було здійснено першу спробу розірвати цю тріаду. Естетизм, новий гедонізм, імморалізм — усе це ввійшло у мистецтво в творчості письменни-ків та художників, найвідоміший з яких — Оскар Уайльд. Людина, яка проповідувала пошу-ки краси й насолоди при декларованій байдужості до моралі, інакше кажучи, до вірності до-бру, догралася до в’язниці за двозначні стосунки з молодим красенем. У в’язниці вся ця бай-дужість злетіла, і «Балада Редінзької тюрми», написана ним після звільнення, ніякого есте-тизму та імморалізму вже не проповідує.

Відміна істини

Усі революціонери багато говорять про благо народу, тобто про добро, але воно вмить виявляється псевдодобром, тому що дорогу до нього заливають кров’ю. Кровопролит-тя і терор — речі настільки страшні та лихі, що якось навіть дивно і другорядно говорити, що це ще й розгул потворності, нехтування красою, але це саме так.

У «Злочині і карі» Достоєвського є щодо цього цікаві сторінки. В душі Раскольні-кова, коли він ще тільки задумав злочин, у першу чергу повстає проти цього задуму естетич-не почуття: «Боже! — вигукнув він, — та невже ж, невже ж я справді візьму сокиру, почну бити по голові, розтрощу їй череп… буду ковзати в липкій, теплій крові, ламати замок, крас-ти і тремтіти; ховатися, увесь залитий кров’ю… з сокирою… Господи, невже? …та мене від однієї думки наяву знудило і жахом пройняло…»

Уайльд чи Лорд Генрі, найбільш «естетствуючий» його герой, з сокирою ніколи б не пішли, тому що шукали краси, а Раскольніков знехтував би естетичною манірністю та витонченою розбещеністю, тому що шукав добра. Проте їх «добро» і «краса» вже просяться в лапки, оскільки, відірвані одне від одного, відразу ж вироджуються у свою протилеж-ність.

Революція сімнадцятого року привела до правління богоборчу владу, яка боролася з Істиною у найповнішому її значенні. Я — путь, істина і життя, — говорив Господь (Ів. 14, 6). Але, як писав у своєму посланні до молоді патріарх Алексій ІІ, «в Росії комуністи-чній ми не лише багато втрачали, але дечого набували. Зокрема, в умовах, коли зовнішня, громадська активність була небезпечною, коли держава обпікала холодом, люди особливо вчилися цінувати тепло людського спілкування, тепло сімейного життя, вчилися мудрому вмінню жити миром своєї душі. Люди боялися відкриватись усім — проте до кінця розкри-вались перед небагатьма близькими. Люди відчували голод правди та нестачу інформації — проте всією глибиною душі чесно переживали кожну крихту правди».

Сучасний світ, зокрема, мистецтво постмодернізму, відміняє будь-яку правду, будь-яку істину разом з усіма абсолютними цінностями.

У зв’язку з цим згадується казка Міхаеля Енде, першу частину якої більшість добре знає з фільму «Нескінченна історія».

У неекранізованому продовженні тексту є місто, де «одна на одну спиралися якісь будівлі. Всі будинки в ньому стояли безладно, ніби їх купою витрусили з мішка. Та й самі будинки виглядали надзвичайно дивно: вхідні двері десь на даху, східці там, де вони нікуди не могли вести. Інші східці обривалися десь у порожнечу, вежі стояли косо, балкони висіли на стінах ніби обламані. Вікна були замість дверей, стіни замість підлоги, а мости наполови-ну не добудовані.

Збоку стояла велика група людей, чоловіків та жінок, молодих та старих, але вони не розмовляли між собою. На землі валялося безліч гральних костей, на кожній грані стояли букви. Люди знову й знову кидали кості та довго вдивлялися у те, що випало.

— Що вони роблять? Що це за гра?
— Гра в будь-що. Поглянь, що там у них?
Бастіан підійшов і прочитав:
Тівпрлнджбює
Иьмуцфхобв
Впшяцдевуц’я».
Саме ця картина здається мені найбільш відповідним портретом постмодернізму. Він уже напряму межує з божевіллям.

Поминки за Гоголем

Нещодавно я завдяки Миколі Васильовичу Гоголю і його двохсотріччю бачила, як межа між добром, красою, істиною — і постмодернізмом із майже матеріальною відчутністю перетинала зали його ювілейних урочистостей. З київського Будинку вчителя я вийшла з від-чуттям тотальної перемоги постмодернізму. Серед доповідей, зачитаних школярами, студен-тами і вчителями, були «Значення відкритого рота у Вечорах на хуторі поблизу Диканьки», «Символіка носа у Гоголя», «Шинель як артефакт» і навіть «Стихії вогню, повітря, води та землі в "Тарасі Бульбі"». Певна річ, у доповіді про «Шинель» навіть не промайнули головні слова: «Я брат твій». Інтереси інших доповідачів також із дивовижною послідовністю не то-ркалися моральних проблем. Гоголя розібрали на дрібні «артефакти», і виглядало це навіть не перемогою формальної школи, а саме літературознавчою грою. Хотілося запитати: «Люди добрі! А навіщо вам усе це? Кому від цього тепло чи холодно?»

Наступного дня в актовій залі головного корпусу Університету імені Тараса Шев-ченка мене нагородили конференцією, яку відкривав вітальним словом Блаженніший Мит-рополит Володимир. Головував владика Полтавський і Миргородський Філіп. Було безліч цікавих доповідей священнослужителів і поважних вчених-філологів з Москви і різних міст України. Було відчуття могутньої сили. Потік великої культури братських православних на-родів не вичерпався, не обмілів, а лився переді мною, як Дніпро у Гоголя. І ось, коли саме в цій залі прозвучала доповідь завідуючої кафедрою університету «Гоголь і сучасна літерату-ра», я оторопіла. До доповіді у мене немає претензій. Це глибоке літературознавче дослі-дження, головна думка якого в тому, що Гоголь залишається знаковою фігурою для нинішніх авторів, але в цій аудиторії, значну частину якої складали люди в рясах, такою кричущою безглуздістю звучали проаналізовані тексти. В одному з них Гоголь бомжує разом із Пушкі-ним та Достоєвським і, видираючи каструлю із супом у якоїсь жінки, що їх підгодовувала, виголошує монолог про те, що він заслуговує на цей суп, а жінка ця виявляється символом Росії та Ариною Родіонівною водночас, і кінець кінцем її здають у божевільню.

Мабуть, на конгресі психіатрів можливе читання маячні чи галюцинацій хворих як проявів діагнозу. Але в даному випадку ситуація була такою, ніби пацієнти виступали з рів-ноправною особливою думкою.

Жага справжнього

Я розумію, що я злісно перебільшую, що люди, які живуть постмодер-ном, страждають у порожнечі без ідеалів, що це живі душі, а їх іронія іноді захоплива й до-тепна. Але я наполягаю на тому, що постмодерн межує з безумством. Це така відмова від істини, за якою в потилицю дихає саме воно.

Стають зрозумілими слова Псалмоспівця: Яке то солодке слово Твоє для мого піднебіння, солодше від меду воно моїм устам!... Тому я люблю Твої заповіді більш від золота й щирого золота. (Пс. 118). Коли дерешся на камінь віри, з радістю відчува-єш, що стоїш на твердому, рятуєшся від сипучих пісків «гри в будь-що».

Для мене відрада — запропонувати увазі читачів думку Блаженнішого Митрополи-та Володимира, яку він висловив у промові під час присвоєння йому ступеня почесного док-тора Християнської богословської академії у Варшаві:

«Якщо ми говоримо про сучасну європейську культуру, то маємо згадати про пост-модернізм. Постмодернізм критикують, європейська культурна еліта постійно повторює, що «постмодернізм помер», і намагається знайти альтернативний вектор розвитку, але саме постмодернізм досі залишається явищем, яке найбільше відповідає духові часу.

Які виклики несе в собі сучасна постмодерністська європейська культура для хрис-тиянської свідомості? Щоб відповісти на це запитання, треба згадати деякі головні ознаки постмодерністської культури: фрагментарність, двозначність, іронію і деканонізацію, тобто руйнування будь-яких канонів, включаючи релігійні та національні. Постмодернізм воює з вірою подібно до тоталітарних комуністичних рухів ХХ століття, але його зброя більш не-безпечна, ніж у комуністів. Постмодернізм не вірить нікому і ні в кого. Віру висміюють, її намагаються зруйнувати шляхом тотальної іронії та сумніву. Адже якою може бути віра, ко-ли істина відносна, а буття — неоднозначне?

Як може Церква адекватно реагувати на виклик постмодернізму? У постмодернізму є вразливе місце — він шукає «справжнє». Тотальний цинізм та іронія можуть врешті-решт виявитися лише маскою на обличчі сучасної культури, яка перебуває в пошуку «дійсного» та «істинного». Отож, випробування постмодернізмом може стати тим очисним горнилом, яке готує людське серце до прийняття Євангелія. З одного боку, постмодернізм — це виклик, звернений до кожного християнина, виклик, який потребує, щоб наша віра і вчинки були позбавлені театрального пафосу, проте були справжніми, випромінювали справжню любов. З іншого боку, це виклик сучасному суспільству, яке також відчуває сьогодні обмеженість постмодерністського мислення та тугу за істинними цінностями: справжньою, чи цілісною, любов’ю; справжньою, чи цілісною, красою; справжнім, чи цілісним, спілкуванням. Євро-пейське суспільство тужить за Богом, хоча сучасні європейці нерідко забувають Його ім’я. Місія Церкви — нагадати нашим сучасникам, що справжня краса і спілкування можливі ли-ше в Христі Ісусі, Котрий оновлює наше серце відразу, як воно Йому відкривається».

Опублiковано: № 4 (40) Дата публiкацiї на сайтi: 17 September 2009

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Гра в будь-що: виклик постмодернізму

Гра в будь-що: виклик постмодернізму

Ірина Гончаренко
Журнал «Отрок.ua»
Я понимаю, что люди, постмодерном живущие, — люди, страдающие в пустоте без идеалов, что это живые души, и их ирония порой увлекательна и остроумна. Но я настаиваю на том, что постмодерн граничит с безумием. Это такой отказ от истины, за которым в затылок дышит именно оно.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 8 з 8
18:07 03.05.2010 | Крах
уважаемая Ирина, Вы и Митрополит Владимир совершенно всё совершенно верно уловили, но одно не годится - христианство. постмодернисты действительно ищут настоящее, но религия, в т.ч. христианская, из этого поиска уже исключена.

"Когда карабкаешься на камень веры, с радостью чувствуешь, что стоишь на твёрдом, спасаешься из зыбучих песков «игры в любое»" - нет ничего проще, дорогая Ирина, ухватиться за спасительную соломинку; вот именно с подозрением к этому (заметьте!), именно к этому человеческому желанию обрести духовный комфорт и выступает постмодернизм.
21:11 14.03.2010 | Natalia
действительно, очень удачная статья, хорошо раскрывает смысл и сущность постмодернизма и то, как на это следует смотреть с церковной точки зрения
20:24 20.12.2009 | Катя
Последние дни читаю о постмодернизме (для контрольной нужно) впервые нашла материал соответствующий моим интуитивным ощущениям. Вы очень метки! спасибо!!!
04:03 16.12.2009 | Людмила
люблю придельную реальность)
13:56 01.12.2009 | Николай Б.
Полностью согласен с автором. Спасением от бессмыслицы являются... трудности. Реальные обстоятельства реальной жизни. А количество и размер трудностей зависят от нашего подхода.
15:34 18.10.2009 | Захар
Спасибо за интересную статью. Но самое пугающее, на мой взгляд, это привнесение постмодернизма,как отказа от какого-то ни было смысла, развития, высоты(вернее смены местами "верха" и "низа"), в реальную жизнь.Так например, либерализм западного образца, это, по-моему, и есть постмодернизм в общественном строительстве.Политкорректность, толерантность и т.д. провозглашают гуманные цели, но на деле оборачиваются своей противоположностью. Помнится, один из современных философов (Хайдеггер?) говорил, что человек постмодерна готов к захоронению. Тогда, что можно сказать об обществе постмодерна? Начало конца?
22:35 06.10.2009 | Loveless
Ирина, большое вам спасибо!
Статья объективная(особенно о вызове обществу (и лицемерию)со стороны постмодерна...разделяю мнение о жестокости и бесчеловечности постмодерна(несмотря на то,что являюсь ценителем и (немного)участником оного).И ещё- у сторонников пост-м (особенно у инферналов(готы ,эмо) есть тенденция подавать себя в негативном цвете...И интерес большинства ценителей пост-модерна-это, в значительной мере,игра...
11:03 26.09.2009 | Марина
Уважаемая Ирина, к сожалению, не знаю вашего отчества, так как думаю, вы меня старше и не удобно обращаться к такому умному человеку только по имени. Позвольте поблагодарить вас за все ваши статьи и за идеи, которые вы ими высказываете.К сожалению, ни в школе, ни ( тем более) в университете не учат ТАК рассматривать произведения. Это то, чего в жизни мне не хватает. Пусть вас бережет Бог.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: