— В православному середовищі існує думка, що близькість подружжя можлива лише з метою зачаття дитини. Чи дійсно це так?
— Гадаю, ні. Стосунки чоловіка й жінки в шлюбі зберігають подібність до стосунків Христа й Церкви, хоча чоловік і жінка вже не наречений з нареченою. Церква живе повнотою благодатного життя, і всередині шлюбу є своя повнота, своя «плірома» (з грецької — повнота). Бездітний шлюб ні в якому разі не є пустим. Чоловік і жінка, які не мають дітей, зовсім не зобов’язані ставати монахами. Вони можуть бути на це й нездатні. Їхній статус вже визначено: вони — миряни, що перебувають у шлюбі. Вони не гірші за тих мирян, які мають дітей. Тут — воля Божа. Ми не можемо сказати, що Іоаким та Анна до народження Богородиці, або Авраам та Сарра до народження Ісаака не були повноцінним подружжям. Зведення сутності шлюбу до народження дітей властиве католицизму, а не православію. Взаємна ніжність, готовність на жертву заради коханої людини, містична єдність, коли, за словом Христа, двоє є плоть єдина, цінні самі по собі. І близькість подружня — багатогранна.
Порівняємо з їжею. Звичайно, ми їмо, щоб рухатися, працювати... тобто їмо, щоб отримувати енергію. Але ж не лише для цього, чи не так? Накритий стіл супроводжує будь-яку важливу подію в людському житті від народження до смерті. Прийняття їжі — це таємниця по суті. Спільна трапеза зближує. Так само можна думати й про шлюб. Подружжя ділить ложе не лише функціонально, як майбутні батьки. Вони вже зараз потрібні один одному. Вони не можуть жити один без одного. Тому я без страху й сумніву можу порадити молодому подружжю кохати один одного, дарувати одне одному себе, не обов’язково постійно думаючи про майбутніх дітей. Якщо ми не вбиватимемо їх у череві, вони прийдуть самі собою. Як яблучко від яблуньки.
— Отче, чи немає тут потаємної лазівки для егоїзму, для бажання пожити заради себе?
— Звичайно що є. Лазівки є всюди. Будь-яку святу справу можна зіпсувати, спотворити. Адже недарма диявола називають «мавпою Бога». Він не творить нового, але псує те, що існує. Але я думаю, що, як правило, з’являються клопоти, скорботи, пов’язані з народженням дітей. Вони та повсякденне життя не дадуть подружжю можливості безперервно насолоджуватися. Життя це зовсім не суцільне свято. Чисту радість єднання двох людей в одну плоть треба відділяти від усього іншого. В Старому Завіті ця радість дозволяла жениху не йти на війну. Чоловік, який щойно одружився, навіть у разі військової небезпеки для свого народу мав «втішати свою дружину». Не дарма існує «медовий місяць». Це не рік і не п’ятирічка, це саме місяць. Але він має існувати. Життя додає свою ложку дьогтю в мед молодим.
Я хочу сказати: не бійтеся загрузнути в егоїзмі. Якщо ви віруючі люди і, в цілому, живете правильно, Господь через обставини життя й отверезить вас, і подбає про цнотливість. Тільки самі не намагайтесь зробити це раніше ніж треба. «Блажен, кто смолоду был молод, блажен, кто вовремя увял».
— Отже, молоді люди можуть жити, насолоджуючись своєю «пліромою», свідомо відкладаючи народження дітей на потім, як зараз кажуть, «плануючи сім’ю»?
— Ні в якому разі! Коли ми вінчаємо молодих, ми вимолюємо в Бога для них «плод чрева», можливість дожити до «синів своїх синів», «благодать над чадами» і т.д. Аби не лицемірити, народжувати дітей треба одразу після вступу в шлюб, не віддаляючи й не «плануючи» ці святі речі слабким своїм розумом. Саме про це я й кажу: треба втішатися одне одним і радіти взаємній близькості, поки є можливість. Дітлахи, що невдовзі з’являться, а також клопоти, що прийдуть разом із ними, назавжди позбавлять вас можливості безтурботної насолоди шлюбом. Це буде друга смуга вашого життя. Ви вже не будете просто «коханим» та «коханою», «милим» та «милою». Ви станете «батьком» та «матір’ю». Цього не можна планувати, це має прийти від Бога. А до цього уся радість життя — ваша.
— Скажіть, батюшко, те, що Ви говорите, це Ваша особиста думка, чи Ви проголошуєте думку Церкви?
— Звичайно, я не оповісник вчення Церкви. Те, що я говорю — це мої думки, мій досвід, моє внутрішнє переконання. Але бажаючим почути авторитетне слово Матері-Церкви я можу порадити уважно прочитати один із доволі свіжих церковних документів — Соціальну Концепцію Православної Церкви. В цьому документі — голос не окремого архієрея, духівника або священика, але соборний голос всієї Церкви. Там, де моя думка розходиться з думкою Концепції — читай Концепцію.
— А чи не схоже це на анекдот про начальника? Пам’ятаєте, пункт перший: начальник завжди правий. Пункт другий: якщо не правий, див. пункт перший?
— В жодному разі! Будь-яка віруюча людина прекрасно розуміє різницю між силою свого слабкого розуму та розуму Матері-Церкви, між своїм мізерним життєвим досвідом та досвідом багатьох поколінь віруючих людей. Тому нам завжди неважко змиритися перед Церквою сформульованою істиною.
— Кількість накопичених в цій галузі питань колосальна. Важко обрати з них найважливіші. Але хоча б дещо з того, що лежить на поверхні. Чи вважати за блуд невінчаний шлюб?
— З цього приводу не існує єдиної думки. Шлюб — таїнство старозавітне. Більше того, шлюб — райське таїнство. Шлюб — це те, що не зруйноване ні гріхом, ні Всесвітнім потопом. Коли Христос прийшов на брак в Кану Галілейську, то він прийшов саме на шлюб, а не на блуд, хоча ще не існувало таїнства вінчання як такого — тільки благословення. Мусульманське подружжя, подружжя в іудеїв, язичників, в кого завгодно я не назву товариством блудників. Вони народжують дітей, разом долають життєві перепони, готові захищати одне одного, і називати такі шлюби блудом — нісенітниця. Невінчаний шлюб — це шлюб, але на цей шлюб ще не прийшов Христос. Коли ми вінчаємо людей, що прожили в шлюбі багато років, народили, виховали дітей, ми говоримо так: «Ви жили чоловіком та дружиною і до сьогоднішнього дня, а тепер ви стали чоловіком і дружиною у Христі. Христос на шлюбі в Кані перетворив воду на вино. Ваше життя до вінчання було водою. Вона освіжала та живила. Тепер, з приходом Христа на ваш шлюб, воно має стати вином, тобто має стати красивішим, смачнішим і кориснішим». Такий погляд здається мені православним.
Більше того, мені здається, що на наше горе, ми багато чому можемо навчитися від нехристиянських шлюбів. Поважати старших, берегти честь дружини як власну, любити та бажати дітей, а не винищувати їх, вже зачатих, краще за нас вміють багато хто з нехристиян. Це наш біль і поле нашої діяльності.
— А як ставитися до так званих громадянських шлюбів?
— Не варто судити ні про що категорично. Сучасна людина в більшості випадків — освічений дикун. Він не вихований у правильному розумінні слова. Його не вчили молитись. За нього самого часто ніхто не молиться. Згадаємо самарянку. Христос сказав, що в неї було п’ять чоловіків, і жоден з них не був її справжнім чоловіком. Таких самарянок сьогодні мільйони. Необхідне виховання в сім’ї і потрібні позитивні приклади повсякденного життя. Поки цього мізерно мало, людей, що потопають у безбожжі та розпусті, може бути від усього серця шкода. На них не можна приміряти моральні норми церковної людини.
— Отче, питання, що хвилюють молодь у цій сфері, нескінченні. Чи можемо ми і в майбутньому піднімати їх на сторінках нашого журналу, розглядати їх з Вашою допомогою?
— Буду цьому радий. Дай, Боже!
И еще, раз уж затронул Микеланджело. Неужели все ренессансное искусство тоже однозначно греховно и несовместимо с христианством? Рафаэль, Леонардо да Винчи, тот же Микеланджело? Они ведь в основном писали для храмов, но - не в иконописном стиле. И вот это зачастую является основанием для поливания грязью их великого творчества.
Да, "Иоанн Креститель" Леонардо да Винчи действительно довольно похотлив. Но ведь это - лишь одно из произведений того периода. Остальные - шедевры. Не иконы, но написаны с Богом в душе.
Пожалуйста, ответьте мне на оба этих вопроса. Заранее спасибо.