Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Ім’я Боже

У 1913 році я вдруге гостював в Оптиній пустині.

Мене помістили з одним ієромонахом, студентом Казанської Духовної Академії, о. А., у скиту.

Якось, виходячи на літургію, ми забули взяти ключ і зачинили за собою двері; вони механічно замкнулися, і щоб їх відчинити, потрібний був особливий гвинтовий ключ.

Що робити? Не розбирати ж скло у вікні?

Після літургії розповіли економові о. Макарію про нашу необачність.

Він був чоловіком мовчазним і навіть трохи суворим. Та в економи в монастирі й не можна вибирати м’якого і люб’язного — надто марнував би добро.

Нічого не сказавши, він узяв зв’язку ключів і пішов до нашого житла. Але виявилось, що серцевина підібраного ним схожого ключа була менша за отвір нашого замка. Тоді він підняв з підлоги тоненьку лозинку, відламав від неї трісочку, приклав до серцевина ключа і почав крутити... Але скільки ми не трудилися, усе було марно, ключ безпорадно крутився, не витягуючи засува.

— Батюшка, — кажу я йому, — ви, певно, надто тоненьку вклали лозинку! Візьміть грубшу, тоді тугіше буде!

Він трішки помовчав, а потім відповів:

— Ні, це не від цього... А від того, що я без молитви почав.

І тут же ревно перехрестився, промовляючи молитву Ісусову.

«Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного».

Почав знову крутити з тією ж лозинкою, і замок одразу відімкнувся.

Потім я і на своєму, і на чужому досвіді багато разів перевіряв, що вживання імені Божого творить дива навіть у дрібницях. І не лише сам користувався і користуюся ним досі, але й інших, де можна, тому ж навчаю.

Ось інший приклад.

Був я на одному з’їзді християнської молоді в Німеччині. Почали облаштовувати церкву.

Молодий чоловік, на прізвисько «Шу-шу» (скорочено — Шура-Шурович, Олександр Олександрович), розвішував ікони на стіні.

Будівля була кам’яною. Вдарить він молотком по цвяху, а той і зігнеться — на камінь натрапив. Бачу я невдачу його й кажу:

— Шу-шу! А ви б перехрестилися та сказали б «в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа». Ось тоді у вас справа піде.

Він повірив. Змирився. Адже молодому не так це й легко. Перехрестився, згадав ім’я Боже, наставив цвях в інше місце, вдарив молотком і влучив у паз. І далі вся робота пішла вдало.

Якось недавно згадав я про цей випадок в колі знайомих. Кілька днів по тому одна жінка, вдова К., яка нещодавно втратила чоловіка, розповіла мені: «Прийшла я після вашої розповіді додому і лягаю спати. А я давно вже страждаю на безсоння... Нерви здають, мабуть. І раптом я пригадала: ви веліли згадувати ім’я Боже навіть і в малих речах. І сказала я собі: „Господи! Допоможи заснути!“ І навіть не пригадую, здається, тієї ж миті й заснула. А до того довго потерпала від безсоння».



Читав я в одного сучасного письменника оповідання про силу імені Божого. То було в німецьку війну. Перевозили на позицію гармати.

Пройшов дощ. Дорогу розвезло. Тяжко неймовірно. Кілька пар коней. Гармата загрузла у вибоїні. Солдати б’ються, мучаться, лихословлять, шмагають коней. Ні назад, ані вперед...

І чим би скінчилися ці даремні страждання і людей, і коней, хтозна. Але в цей час до цього місця підійшов один благовидий, літній вже, чоловік.

Цей поважний дідок спершу лагідно привітав солдатів. Потім в ім’я Боже побажав їм успіху. Погладив конячок. А потім, коли й коні, і солдати трохи перепочили, він запропонував спробувати рушити ще раз. І так лагідно звернувся до солдатів. Вони —хто до коней, хто до гармати. А дідок тут і каже:

— Нумо, любі, з Богом!

Солдати крикнули, коні рвонули, і гармату витягнули. Далі вже легко було.

А скільки таких випадків! Тільки ми, сліпі, не помічаємо. Але добре, що говоримо мовою, і це одне часто захищає нас від сили ворожої.

Проте у нові часи почали соромитися вживання цього рятівного імені.

І часто ми чуємо або гірку скаргу на тяжке життя, або, навпаки, легковажну похвальбу:

— Чудово, пре-чудо-во!

А іноді й божевільні слова: «пекельно добре», або з уживанням «чорного слова». І жаліючи людину, хочеться її виправити.

Бувало, почувши хвальбу, я або сам додам, або того, хто говорить, попрошу додати:

— Скажіть: «слава Богу!»

— А навіщо?

Ось і розкажеш йому таку історію. Хтось і візьме до уваги...

Митрополит Веніамін (Федченков) з книги «Промисел Божий у моєму житті»

Опублiковано: № 5 (53) Дата публiкацiї на сайтi: 31 October 2011

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Ім’я Боже

Ім’я Боже

Веніамін (Федченков)
Журнал «Отрок.ua»
«Прийшла я після вашої розповіді додому і лягаю спати. А я давно вже страждаю на безсоння... Нерви здають, мабуть. І раптом я пригадала: ви веліли згадувати ім’я Боже навіть і в малих речах. І сказала я собі: „Господи! Допоможи заснути!“ І навіть не пригадую, здається, тієї ж миті й заснула. А до того довго потерпала від безсоння».
Розмiстити анонс

Результати 1 - 8 з 8
22:37 15.12.2011 | Зоя
Спасибо
22:37 15.12.2011 | Зоя
Спасибо
16:58 30.11.2011 | Юлия
Прочитала полностью книгу "Промысл Божий в моей жизни" В. Федченкова!!!!
Спасибо редакции журнала!!!...
21:03 16.11.2011 | Юлия
Хочется добавить еще одну такую историю, которая произошла в наши дни. Надо ли говорить, что рассказал нам ее лаврский игумен...
К нему на исповедь пришел парень и поведал следующее:
он встречался с девушкой и пригласил ее в ресторан, там они заказали разные снеди. Говорили, обедали и...
Девушка поперхнулась куском мяса и стала задыхаться. Парень вызвал скорую помощь, но до больницы ее не успели довести - она скончалась по дороге.
После, она стала ему являться во сне и говорить, чтоб ели бы он только произнес в слух Господи, она была бы жива.
Как этот парень теперь себя казнит...
21:43 04.11.2011 | Михаил
100%. Это реальность. Это красота - жить с Богом.
Вот недавно у меня было: поставили новые металлопластиковые окна. Повернул ручку к верху - не открыл на распашку, а поставил на проветривание, на пол дня. Начал закрывать - доходит до положения "под 45 градусов" и дальше не идёт, ну никак не идёт. Такое и раньше было, еле-еле как-то выставил, что закрылось. Потом мастера вызывали, он наладил. А видно время прошло и окно просело. И в этот раз как ни крутил - не могу закрыть, не получается. И Я попросил: "Господи, поможи окно закрыть, на всё воля твоя, Господи" (примерно так), и с тугим ходом, с усилием, как бы преодолевая препятствие, ручку повернул на закрытие, поблагодарил Бога. И это было так естественно. И на душе так приятно. К этому, считаю, нужно привыкнуть и ни в коем случае не загордиться. Желаю всем быть с Богом! Ангела Хранителя!
14:55 01.11.2011 | Анна
Спасибо!
11:42 01.11.2011 | vik
...і не робити діл, перед якими не можна згадати Імя Господа.Спасибі!
01:29 01.11.2011 | Наталья
Как правильно и верно про сон сказано, сама так всегда говорю "Господи пошли крепкий сон до утра". Взять бы еще в привычку перед каждым делом поминать имя Божие.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: