«Яке твоє ім’я?» — Запитав я жартома у свого хрещеника. «Сашко», — усміхнувшись, сказав хлопчик. «Що значить Сашко?» — «Це значить ... мене так звуть» — здивовано відповіло мені дитя.

 

Та й звідки малюкові було знати, що його ім’я несе в собі впевнену силу, а іноді й зарозумілість. Адже з грецької мови Alexander перекладається як «мужній захисник». Приходячи в цей світ, дитина з народження отримує від батьків своє ім’я, яке й визначає її особистість. Також, наприклад, набуття чернечого імені під час постригу символізує набуття нового образу мислення, при якому постриженик отримує нове духовне самобуття. Ім’я — це насамперед знак, своєрідний символ. Але слід розуміти, що такий символ відображає і внутрішню сторону речей — їхній зміст. Наприклад, людина в Старому Завіті сприймалася за принципом яке ім’я її, така й вона (2 Цар. 19, 32). Ім’я в Біблії практично ототожнюється з особистістю його носія: слава імені означає славу його носія, безчестя імені означає втрату його носієм своєї гідності, загибель імені означає загибель його носія. Ім’я, що нарікається, може вказувати або на майбутню долю, або на основні властивості, або на обставини народження його носія, або на бажання того, хто нарікає, бачити в людині ті чи інші якості. Біблія свідчить, що Адам називає свою дружину Євою (євр. «життя»), бо вона була матір’ю всього живого (Бут. 3, 20); Ламех називає свого сина Ноєм («утішник»), сказавши: Цей нас потішить у наших ділах та в труді рук наших коло землі (Бут. 5, 29); дітям Ісаака й Ревеки були наречені імена одному Ісав («волохатий»), оскільки він вийшов на світ червоний і патлатий, другому Іаков («п’ятка» або «другий по народженню»), оскільки він народився слідом за братом, тримаючи його за п’яту (єп. Іларіон (Алфеєв) «Священна таємниця Церкви»). У відповідності зі своїм ім’ям як частиною внутрішнього устрою людина сприймає себе. Своїм ім’ям людина відображає одну з нескінченної кількості Божественних «граней» і змістів. Людина має лише одне ім’я, яке містить той чи інший задум Бога щодо її життя. Батьки назвали нас або Микита (від грец. «переможний»), або Василь (від грец. «цар», «царствений»), або Федір (від грец. «дар Божий»), або Анастасія (від грец. «воскресла», «повернута до життя») тощо. Дивно було б уявити людину з безліччю різних імен. Така особливість людини підкреслювала б абсолют її особистості. А цим володіє лише Господь Бог. Багато хто ставить собі запитання: «А що, власне, означає Бог? Це Його Ім’я чи „посада“?» Мабуть, тут доречнішим є питання про те, що ми хочемо сказати, коли вживаємо слово «Бог». Спробуємо розібратися. За даними істориків-лінгвістів, у слов’янській мові це слово може походити від двох коренів і мати два значення, але не протилежних, а навпаки, взаємодоповнювальних. По-перше, слово «Бог» походить від стародавнього санскритського слова bbaga, або давньоперського baga, що означає «багатий», тобто Той, Кому нічого не потрібно, крім того, що в Нього є; Той, Хто Сам у Собі. У слові «Бог» закладена повнота, новизна, нерозтраченість, достаток. Тому Бог створив людину не з необхідності чи примхи, а саме від надлишку любові, розділивши з нею Своє безцінне багатство — Життя, як пишуть святі отці.

Друге значення слова «Бог» знаходить відомий російський філософ-слов’янофіл Олексій Степанович Хомяков (1804 — 1860). Він писав, що слово «Бог» походить від слов’янського слова «бути». Інший релігійний філософ, Павло Флоренський (1882 — 1937), в одному зі своїх творів каже, що слово «істина» походить від слова «існувати», від форми дієслова «бути»; істина — це те, що насправді існує — це Бог. Він не створений, і не було моменту, коли Його не існувало. Не можна сказати, що Бог «був» або «буде». Він реальність, яка є тут, Бог є повнота життя, що торжествує, сенс якого полягає в тому, щоб віддавати себе — нескінченно, безмежно, вічно — кожному, хто тільки може мати в цьому потребу. Але словом «бог» позначали також і язичницьких богів. І в кожного було ім’я, відповідно до стихії, яку він представляв (наприклад, Даждь-бог (у слов’ян, Вакх (від слова bhaga) — у римлян). Яке ж Ім’я носить Бог богів — Всевишній Бог? І Я здавна Той Самий, і ніхто не врятує з Моєї руки, якщо Я вчиню, то хто це перемінить?... Я, Господь, перший, і з останніми Я той же Самий! (Іс. 43,13; 41,4). На стародавній землі священне Ім’я Бога зберігали лише ізраїльські племена... І сказав Мойсей до Бога: Ото я прийду до Ізраїлевих синів та й скажу їм: Бог ваших батьків послав мене до вас, то вони запитають мене: Яке Ім’я Його? Що я скажу їм? (Вих. 3, 13). Бог сказав Мойсею: ЙХВХ Ашер ЙХВХ, що дослівно означає «Я є Сущий», «Я є Той, Хто Я є» або «Бог є Бог». Так от, ім’я ІХВХ (або Ягве) вважається справжнім власним Ім’ям Бога, яке було відкрите Богом пророку Мойсею біля гори Синай. Коротка форма цього імені звучить приблизно як «Іах». У християнських грецьких писаннях вона входить до складу багатьох особистих імен, а також вигук «аллілу-Йах!» (або «аллілуя!»), що означає «вихваляти Ягве!». Важливо звернути увагу і на те, що за змістом це слово походить від дієслова «існувати», «бути», і приблизний переклад звучить як СПРАВЖНІЙ або «Той, Хто Існує» незалежно від існування чого-небудь.

Іудеї це ім’я вважають священним і намагаються не опоганювати його простим промовлянням. У стародавньому Ізраїлі справжнє Ім’я Бога дозволялося вимовляти лише первосвященику, який пройшов обряд очищення, та й то на повній самоті, у Святій Святих — спеціальному приміщенні всередині Храму, куди він мав право заходити лише один раз на рік, на свято Дня Спокути. Тому звичай вимагав при проголошенні вголос замість Імені ставити «титул». Ім’я Бога Ягве іудеї не вимовляють, а замінюють його при читанні на «ха-Шем» — «це Ім’я» або частіше Едонай — «Владика». У грецькому написанні Євангелій йому відповідає слово Кіріос — «Пан, Господар, Володар». Російською воно перекладається словом ГОСПОДЬ. Як вважають історики-лінгвісти, теперішня вимова «цього Імені» навряд чи точно відповідає давньоєврейській вимові й звучить приблизно. У середні віки західні переписувачі Біблії, щоб уникнути плутанини при читанні (пишеться Ягве, а читається Едонай), маленькими літерами над словом «Едонай» писали за порядком голосних у слові. А потім для спрощення поєднали приголосні зі слова YHWH або ЙХВХ і голосні — зі слова Е [д] О [н] А [й], і вийшло YEHOWAH, або Єгова. Така неправильна, штучно сфабрикована транскрипція «цього Імені» фігурує вже у версії Біблії Короля Якова (1690-і рр.). Для більш зручного та «стильного» звучання, наведеною транскрипцією широко спекулюють західні псевдохристиянські секти (зокрема «Свідки Єгови»). Тому хотілося б підкреслити, що Той, про Якого в Старому Завіті написано Ягве, є Господь.

Але ім’я Бога вперше було почуте людиною на багато років пізніше, ніж людину створив Бог. Тоді Хто ж створив людину? Являвся Я Авраамові, Ісакові та Якову Богом Всемогутнім, але Йменням Своїм Господь Я не дався їм пізнати (Вих. 6, 3). Ретельний аналіз Біблії виявив, що найдавніша її частина була написана в дев’ятому столітті до нашої ери. Її відмінною рисою є те, що для позначення Бога невідомі автори найчастіше вживають слово Елохім.

Слово «Елохім» є множина слова «Елох» (Бог), що походить від кореня «ель» (за тим же принципом побудовано шанобливе звернення на «Ви»). «Ель» дослівно перекладається на російську мову словосполученням «всі ці», а по суті означає Силу Єдності, наприклад, у перекладі з давньотюркської це слово означає «держава» або «основа основ». Тобто Елохім — це той прояв Всевишнього, який породжує єдність буття і світобудови в цілому. Елохім — це «одне джерело безлічі вищих сил». Але коли мова йде про Всевишнього, св. Письмо не допускає ніякої асоціації з аспектами множинності, тому що Бог єдиний. Тому, хоча наведене ім’я є формою множини, дієслова, які вживаються разом з цим ім’ям, завжди мають форму однини. Наведене ім’я вказує на те, що «всі ці» сили, де б вони не проявлялися, перебувають під владою Всевишнього. Якщо для язичників світ розпадається на безліч окремих частин, і в кожної його частини є своє джерело, своє «божество», то Елохім означає Єдиний Повелитель усіх сил і стихій, що існують у всесвіті. Елохім — Бог усього творіння, його Батько, Законодавець і Суддя. Він народжує Закон і Порядок, Своє Божественне Слово (Сина), котре надає всьому «міру», бо то Ним створено все на небі й на землі, видиме й невидиме, чи то престоли, чи то господства, чи то влади, чи то начальства, усе через Нього й для Нього створено! А Він є перший від усього, і все Ним стоїть (Кол. 1, 16-17). Євреї ще кажуть Елохім — «міра Закону» — і вживають це слово у звичайному житті на позначення тих, хто дає суспільству закон, який долає хаос і анархію. Це ім’я Бога можна прочитати в єврейському оригіналі Біблії у найперших рядках книги Буття: Спочатку сотворив Бог (Елохім) небо і землю... (Бут. 1, 1).

Тепер стає зрозуміло, що саме словосполучення «Ягве Елохім» означає «Господь Бог». Важливо також зазначити, що Ягве є ім’ям власним і вживається в Біблії без означеного артикля, на відміну від багатьох інших характеристик і означень Бога, таких як:

Саваот — Повелитель ангельських воїнств)

Адонай — Владика)

Еліон — Всевишній (Бут. 14, 18-20)

Шапат — Суддя)

Олам — Вічний (Бут. 21, 33)

Шаддай — Всемогутній (Бут. 49, 25) )

Шалом — Мир (Суд. 6, 24)

Брит — Заповіт (Суд. 9, 46)

Кадош-Ісраель — Святий Ізраїлів (Іс. 1, 4)

Цідкену — Праведний (Єр. 23, 6)

Шамма — Бог Тут (Іез.38, 45)

Елохім-Ісроель — Господь (Бут.33, 20)

Наведені імена Господа дають нам те чи інше уявлення про Його єдиний і нероздільній образ. І це легше буде зрозуміти, прочитавши православний катехізис митрополита Філарета (Дроздова), в якому написано, що «Бог є Дух Вічний, Всевишній, Усезнаючий, Всеправедний, Всемогутній, Всюдисущий, Незмінний, Уседостатній, Всеблаженний» у тому розумінні, що в Нього немає нестачі ні в чому. Всі ці імена визначають природу Бога. Але один титул, що досить часто вживається в Книгах Старого Завіту, заслуговує на особливий інтерес і увагу.

Свят, свят, свят Господь Саваот, уся земля повна слави Його! (Іс. 6:3)

Давньоєврейською мовою терміни «воїнство», «ангельське воїнство» і «зірка» часто зводяться в одне поняття «zaba». Традиційно, зоряне світло символізує світло ангельське, яке є гранню світла Божественного. Нескінченна безліч зірок — незліченне ангельське воїнство. Від цього слова «zaba» і походить часто вживане в Старому Завіті ім’я Бога — Elohim Zabaoth, «Бог Саваот», або «Повелитель Ангельських Воїнств». Чому ім’я Войовничого Господа настільки важливе для нас? Слід зрозуміти, що язичницькі племена, які заселяли в давнину землю, що належала народу Ізраїлю — Землю Обітовану — вклонялися своїм «місцевим» богам. Ці «боги» по суті — падші духи, що відводять людей від пізнання Істинного Бога. Вони створені Богом-Творцем, але повстали проти Його Божественної Волі й пали. Вони не здатні ні змінювати закони світобудови, ні творити нові світи. Вони перебувають під владою Бога Всевишнього й нічого не можуть робити без Його Божественного дозволу. Відповідно, народи, які вклонялися нечистим духам, були противниками Бога й ворогами народу Ізраїлю, який завдяки своєму праотцю Аврааму мав пізнання істинного Бога і служив Йому. Звільняючи Землю Обітовану від влади язичників, Господь Бог Саваот являв своєму народу великі чудеса й знамення (книги Старого Завіту), вражаючи видимі й невидимі стовпища ворога й охороняючи Ізраїль на всіх його шляхах. Господь Саваот — це перш за все праведно войовнича сила Бога. Господь Бог Саваот — це Бог, який рятує і відбиває абсолютно всі напади й ворожі сили. В ім’я Господа Саваота у вогні визвольних воєн звершувалася історія Старого Ізраїлю і порятунок народу.

Але колись ізраїльські пророки сповістили про те, що гряде Хтось — ім’я Йому — Спаситель (давньоєвр. Йхошуа — «Ягве рятує», грец. — Ісус). Бо Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть ім’я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру (Іс 9:5). Гряде Помазанник Божий (давньоєвр. «Месія» — Помазанник, грец. Христос) — Ісус Христос. Син Божий сходить на землю, рятуючи людей не від рабства язичницького, а від оков гріха й смерті, які опанували людиною в день гріхопадіння. До пришестя Месії люди знали безліч різних проявів Бога: Бога-Суддю, Бога-Творця Світів, Бога Всемогутнього, Войовничого Повелителя тощо. Але вони не відали Бога — люблячого батька. Ні, люди не цуралися справедливості, шляхетності, братерства і дружби. Але вони не жили досконалою жертовною любов’ю. Господь, не знайшовши в людях тієї любові, яка знову відчинила б перед ними ворота Едему, став людиною. Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерті, і то смерті хресної... Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я, щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних,і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця! (Флп., 2:6-11). І станеться, що кожен, хто покличе Господнє Ім’я, той спасеться (Дії 2:21). Після воскресіння Господа нашого Ісуса Христа до Його імені почали ставитися з тим же благоговінням, з яким у стародавньому Ізраїлі ставилися до імені Ягве. Ім’я Ісус Христос стало священним. Подібно до того, як у стародавньому Ізраїлі ім’я Боже ототожнювали з Богом і не відокремлювали від Бога, так і в християнській Церкві ім’я Ісуса не відокремлювали від Самого Ісуса: увірувати в ім’я Його означало повірити в Бога.

Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали (Дії 4:12). Ім’я, згідно з Апокаліпсисом, відображене на чолах тих, хто увірував у Нього і не побрав ім’я звіра: в майбутньому столітті ці люди отримають від Бога нове сакраментальне ім’я. Переможцеві дам їсти приховану манну, і дам йому білого каменя, а на камені написане ймення нове, якого не знає ніхто, тільки той, хто приймає його (Об’явл. 2:17). Адже саме це нове ім’я навічно освятиться в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Бо троє свідчать на небі: Отець, Слово і Святий Дух, і ці Троє Одно (1 Ін. 5, 7). Бог є нероздільна, єдиносущна Трійця, — проголошує Православне вчення. Слід розуміти, що цей титул Бога містить в собі образ Його святого Буття. Православна традиція дає зрозуміти, що Бог завжди відкривав Свою сутність у Трійці. Так, наприклад, при створенні Адама Бог, звертаючись до Осіб Святої Трійці, пропонує: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою (Бут. 1, 26). В образі Трійці Господь являвся й до праведного Авраама: явився до нього Господь між дубами Мамре, а він сидів при вході в намет під час денної спеки. І він ізвів очі свої та й побачив: ось три Мужі стоять біля нього. І побачив, і вибіг із входу намету назустріч їм, і вклонився до землі, та й промовив: Господи, коли тільки знайшов я милість в очах Твоїх, не проходь повз Свойого раба! (Бут. 18:1-3). Існують різні думки. Блаженний Августин уважав, що Аврааму з’явилися в подобі трьох мандрівників ангели — Божі посланці, які уособлюють собою Бога. Але в корені це нічого не змінює. Бог єдиний у трьох Особах. Таємниця творення світу є таємниця Святої Трійці. А правильне сприйняття Бога робить правильним весь лад душі. Завдяки цьому очищується молитва, перетворюється наш образ і освітлюється наша душа.

На закінчення хотілося б сказати, що, завершивши свій земний шлях, Ісус Христос відкрив людям таємницю сокровенного імені Бога, якого вони не знали до пришестя Христа: Я ж Ім’я Твоє їм об’явив й об’являтиму, щоб любов, що Ти нею Мене полюбив, була в них, а Я в них!... (Ін. 17:26). Це нове Ім’я і є одкровення Боже — Бог є Любов (1 Ін. 4, 8). Тому ми, хто закликає ім’я Господа нашого Ісуса Христа, закликаємо Самого Бога. То Той, що прийшов був водою та кров’ю, Ісус Христос. І не тільки водою, а водою та кров’ю. І Дух свідчить, бо Дух то правда (1 Ін. 5, 6). А Бог є Дух Любові. Відповідно, якщо ми живемо в ім’я любові — ми живемо істинно, вічно. Сьогодні наші православні душі й імена міцно пов’язані з Ім’ям Господа Ісуса Христа і Його святими. Ми носимо імена святих, мучеників і праведників, які в ім’я любові присвятили себе Богу, цілком віддавшись служінню Отцю Небесному. Наші імена ввібрали у себе ту благодать, якою жили святі. Не слід легковажно ставитися ні до особи святого, чиє ім’я ми носимо, ні до його благодатного житія, ні до змісту нашого імені. Ім’я має нагадувати нам про ангельську подобу святого, якому ми повинні наслідувати. Адже тільки тоді під своїм ім’ям, як під переможним прапором, перемагаючи світ марноти, пристрастей і недугів, ми поступово рухаємося до Бога.