Каппадокія: інша Туреччина

Каміння, скелі, долини, каньйони. Спокійний, розмірений ритм життя. Це Туреччина, така не схожа на масовий туристичний продукт, котрий активно рекламують, продають і купують. Каппадокія вабить не тільки унікальними ландшафтами, над якими тисячоліттями працювали вулкани, вода й вітер, а й скельними монастирями зі стародавніми фресками, багатоповерховими підземними містами та іншими природними і рукотворними принадами. Ніхто не лишиться байдужим до батьківщини Василія Великого, Григорія Ніського і Григорія Богослова: вона приваблює тим, що ні на що не схожа.

Ландшафти: як усе починалося

Рух сонця та зміна пір року роблять кожну мить у Каппадокії неповторною. Самобутній регіон, що розташований у самому серці Туреччини, у центральній Анатолії, займає площу близько трьохсот квадратних кілометрів. Це невелике плато лежить на висоті тисячі метрів над рівнем моря.

Загадка химерних геологічних утворень криється в історії їх виникнення: 60 мільйонів років тому Каппадокія була регіоном активних вулканів, серед яких найбільші — Хасан, Медендіз і Гюллюдаг — щедро викидали попіл і лаву. З часом попіл перетворився на туф, а лава — на базальт, що тонким шаром укрив м’яку туфову породу. Місцями товщина туфового шару досягала ста метрів! Зміна клімату в регіоні запустила роботу інших природних сил: опади, вітер і річки різьбили з туфу свої візерунки. Там, де він не був укритий базальтом, утворилися долини, схожі на снігові кучугури. На пагорбах височіють фігури, що менше піддалися ерозії: туфові гриби з базальтовими капелюшками. Ці «кам’яні феї» або «кам’яні гриби» — найбільш упізнавана візитна картка Каппадокії. Турецькою їх називають «перібаджаларами», що означає «каміни фей». Ландшафт дивує не тільки формами, але й фарбами: туф різних відтінків — від білого до червоного — утворив сюрреалістичні пейзажі, Червону та Рожеву долини.

Люди здавна селилися в Каппадокії. Через своє географічне розташування вона була легкою здобиччю для завойовників. Тут змінювали одні одних протохетти і хетти, фригійці, мідяни, перси, македонці, римляни, візантійці, турки-сельджуки, османи. Як писав Петро Вайль у книжці «Геній місця», «сюди несла відцентрова сила імперій. У цих порожніх місцях був намісником Цицерон, тут Кір бився з Артаксерксом, Сулла з Мітрідатом, араби з візантійцями, тут проходили гопліти і пелтасти Ксенофонта, який написав про цей похід „Анабазис“ — велику книгу, просту і бентежну. Сюди помістив Бродський дію свого вірша про природу та історію, про природу історії — „Каппадокія“».

Назва регіону, «Катпатука», прижилася за персів і означає «країна прекрасних коней». Це найпопулярніша етимологічна версія, але є й інша, яка стверджує, що назва «Каппадокія» давніша і сягає імені хеттсько-хурритської богині Кхепат.

Каппадокія християнська

Упродовж своєї тривалої історії Каппадокія переживала злети й падіння. Християнство, що прийшло сюди із проповіддю апостолів Петра і Павла, вдихнуло нове життя в ці землі.

На початку IV століття, за часів імператора Діоклетіана та його послідовників, посилилося переслідування християн, і скеляста Каппадокія стала притулком для багатьох із них. У період гонінь богослужіння проводилися у важкодоступних місцях. Коли нова політика імператора Константина звільнила християн від гонінь, у Каппадокії виникло безліч скельних церков і монастирів. Вона стала значущим релігійним центром і колискою братського чернецтва. Була вона зручним місцем і для пустельників: ченці обирали печерні келії для молитви й усамітнення. Регіон у церковному відношенні став підпорядковуватися Константинополю.

Піддатливість туфу зробила його ідеальним будівельним матеріалом. Скільки скельних церков у Каппадокії? Джерела називають різні цифри: від 600 до 3000. Активне будівництво церков тривало до XIII століття.

Каппадокія стала батьківщиною видатних служителів Церкви, яких згодом назвали отцями-каппадокійцями, — сьогодні їх знає весь християнський світ. Василій Великий, Григорій Богослов та Григорій Ніський увійшли в історію як значні церковні діячі та письменники-богослови, борці з єресями. Вони виклали у своїх працях вчення про Пресвяту Трійцю, яке було затверджено на Другому Вселенському Соборі в 381 році й закріплено у Нікео-Царгородському Символі віри. Василій Великий народився в Кесарії Каппадокійській (сучасне місто Кайсері) і очолював там архієпископську кафедру. Святитель був одним із перших, хто розвивав традицію братського чернецтва, переконуючи ченців, що жили окремо, об’єднуватися в монастирі.

Завоювання Каппадокії турками-сельджуками в XI столітті принесло в ці землі нову релігію, іслам. Наприкінці XIII століття Каппадокія скорилася новим — уже останнім — завойовникам, османам. Вона проіснувала у складі Османської імперії до 1918 року й увійшла до складу Турецької Республіки вже тихою провінцією.

За мусульманського правління християни залишалися на цих територіях, і представники різних релігій мирно співіснували. Після завоювання сельджуками тут поряд одночасно зводилися храми та мечеті. Християни жили на цих землях до початку ХХ століття, коли підписання Лозаннського договору 1923 року призвело до примусового обміну населенням і масової еміграції. Тоді християни покинули регіон. Зараз, коли пройшло майже століття, сліди їхні знаходимо в покинутих грецьких містах і сотнях скельних церков, що стали музейною спадщиною. Чинних церков у Каппадокії немає, як, утім, майже немає тут і християнського населення. Проте щороку на Великдень сюди приїжджає служити Патріарх Константинопольський Варфоломій, часто — у церкві Константина і Єлени в містечку Мустафапаша (колишнє грецьке місто Сінасос). Також окремі богослужіння проводять священики, які приїжджають із паломницькими групами.

Збереглися печерні розписи VIII століття часів іконоборства: червоною вохрою на білих стінах нанесені ранньохристиянські символи: хрест, риба, пальмова гілка. Розквіт монументального живопису настав уже в постіконоборчий період, найвидатніші його зразки сягають XI–XII століть. На жаль, багато церков були забуті та занедбані. Частина їх увійшла до державного музейного фонду й підлягала реставрації, але більшість самотньо розсіяні по долинах Каппадокії, і тільки допитливі мандрівники зазирають у них. Але в цілому розписи тисячолітньої давнини вражають яскравістю фарб. Час нібито пройшов повз них.

Зниклі міста

Ще одне диво Каппадокії — унікальні підземні міста. Через те що територія була важливим перехрестям торгових шляхів, вона часто потерпала від ворожих нападів і пограбувань. Мешканці «побудували» під землею багатоповерхові міста, щоб мати можливість цивілізовано йти в підпілля при нападі ворога і місяцями залишатися там. Деякі міста могли вміщувати до 30 тисяч жителів!

Напевне невідомо, хто й коли розпочав це масштабне будівництво вглиб землі. Імовірно, перші яруси міст уже існували в хеттський період, близько VIII–VII століть до н.е. У візантійський період наявні міста поглиблювалися й розширювалися. Навряд чи будівництво потребувало надто багато зусиль: туф — м’яка порода, що твердне при зіткненні з повітрям.

У містах існувала розгалужена система приміщень, де були житлові кімнати, кухні, їдальні, церкви, підсобні приміщення, скотарні й навіть виноробні! Була розроблена хитромудра система оборони від ворога: двері-жорна закривали вхідний отвір зсередини. Остерігаючись отруєння води ворогом, жителі обладнали внутрішні колодязі, а для циркуляції повітря були прорубані глибокі вентиляційні шахти. Підземні міста використовувались і в нашому тисячолітті, коли місцеві християни ховалися в них від набігів арабів.

Сьогодні відомі й розкопані далеко не всі, але деякі відкриті для відвідування. Наприклад, печерне місто Дерінкую, де розкопано вісім із двадцяти поверхів — одне з найбільших. Також можна дослідити підземні міста Каймакли, Озконак, Татларин, Аджигьоль та інші.

Голубники

Коли гуляєш у долинах, око вихоплює з пейзажу маленькі віконця, прорубані високо в скелях. Спочатку незрозуміло, що це: замуровані келії, житла відлюдників? Розгадка проста — це голубники, яких у Каппадокії сила-силенна. Річ у тім, що голубиний послід — природне добриво. Селяни здавна влаштовували в скелях голубники, замуровуючи вхід від диких звірів і раз на рік збираючи пташиний послід. На жаль, іноді для цього використовували занедбані скельні церкви — і тоді внутрішні розписи природним чином знищувалися. Якщо вікна церкви розширювали, приміщення ставало вразливе перед дощем і вітром. Віконця для голубів барвисто розписані: орнаменти й кольори зберігають символіку місцевості або роду занять власника голубника. Є навіть Голубина долина — у ній розташовано безліч голубиних будиночків. Навіть сьогодні, попри величезний вибір хімічного добрива, деякі використовують голубники за призначенням.

Міста і села

Місцевість виткана з мережі містечок і селищ. Тут немає мегаполісів, а в найбільшому місті Кайсері проживає близько ста тисяч людей. Саме в Кайсері подорожній потрапляє в першу чергу, якщо вирішить діставатися літаком. Місто знаходиться біля підніжжя вулкана Ерджіяс. Сьогодні цей відносно молодий вулкан спить і виконує роль популярного гірськолижного курорту, а його мальовничий конус видно з багатьох точок регіону.

Серцевиною та найпривабливішим туристичним об’єктом є Музей під відкритим небом Гьореме, котрий об’єднав багато скельних монастирів та церков. Окремо варто згадати про Темну церкву XII–XIII століть. Розписи в ній збереглися краще, аніж будь-де в регіоні, адже через особливості її будівництва денне світло й волога майже не проникали всередину. Однак це не вберегло її від руйнування людиною. Після тривалих реставраційних робіт вона знову була відкрита для відвідування. Сюжети Таємної вечері, Розп’яття, Преображення вражають яскравістю барв. Саме містечко Гьореме — осередок готелів, магазинів і туристичних офісів. Здавна населення пристосувало скелясту місцевість під себе: і донині повсюди трапляються житла й кафе, що були видовбані в скелі чи присусідилися до неї.

Сусіднє містечко Ортахісар зовсім не схоже на метушливий Гьореме. Туристи на його вулицях — дивина, утім вистачає традиційних радощів Каппадокії: порізаних стежками долин, старих будинків, привітних жителів. Тут знаходиться затишний етнографічний музей, ініціатива місцевих молодих підприємців, у якому показані сцени традиційного побуту селян: приготування їжі, вибір нареченої, ніч хни — церемонія нанесення візерунків хни на руки нареченої, своєрідний дівич-вечір напередодні весілля, власне весілля тощо. Тут знайомі привели нас до кафе, що сховане поміж скель, де ми в сяйві місяця слухали, як турецькі дідусі собі на втіху співають і грають на традиційних музичних інструментах. Я не пам’ятаю, та й не знаю назви цього кафе, такі місця не вказують у путівниках Lonely Planet, такі зустрічі трапляються тільки спонтанно.

Нерукотворна фортеця Учхісар висотою 60 метрів піднімається майже на 1400 метрів над рівнем моря. Ця покарбована зсередини ходами і віконцями колишня військова фортеця — найвища точка в околиці, у минулому — ідеальний спостережний пункт, сьогодні — один із найкращих оглядових майданчиків. Кращий від неї — тільки вид, що відкривається з повітряної кулі. Прогулянка на повітряній кулі, яка піднімається на висоту 800 метрів — одна з найпопулярніших розваг. Існує близько 20 компаній, що конкурують за можливість покатати туристів. Щодня до світанку в повітря злітають десятки куль — це дуже цікаве й красиве видовище.

Невшехір, обласний центр, найчастіше служить лише проміжним пунктом у мандрівці до казкових долин Каппадокії. Однак це саме та Ніса, яка вгадується в імені Григорія Ніського. Тут також є музеї і є на що подивитися. Однак сьогодні це все-таки місто з однаковими фасадами будинків і активним дорожнім рухом, і старовину тут потрібно спеціально відшукувати. Коли ж потрапляєш до сільської Каппадокії, дивовижні місця чекають на кожному кроці.

Містечко Аванос — центр гончарного ремесла. Тут кожні двері ведуть до гончарної майстерні-крамнички. Річ у тім, що Аванос лежить на річці Кизилирмак (у перекладі «червона річка»), відомій своєю червоною глиною. Це найдовша річка в Туреччині, і гончарство тут процвітало ще з хеттських часів. Тож коріння спадкових ремісників сягає углиб тисячоліть.

Прогулявшись із Гьореме пішки до селища Чавушин, можна натрапити одразу на кілька примітних пам’яток: занедбане скельне місто, покинуте через обвали, кам’яні гриби незвичайної форми, церкву Іоана Хрестителя (V–VI століття), яку вважають однією з найдавніших.

Пашабаг — можливо, найкрасивіше «грибне» місце. Кам’яні статуї тут високі й величні, на одній ніжці трапляються два, а то й три грибні капелюшки, саме тут за характерними шарами «гриба» легко простежити геологічні трансформації. Пашабаг іще називають «Долиною ченців»: відлюдники видовбували в «грибах» келії на висоті 10–15 метрів, де усамітнювалися для молитви. Тут в одному з «грибів» вирубана каплиця Симеона Стовпника, який служив зразком аскези для чернецтва. Сучасне використання «грибних» приміщень викликає усмішку: в одному з них облаштували поліцейську ділянку.

Варто зазначити, що в Туреччині чудово розвинений внутрішній транспорт, дістатися літаком зі Стамбула до Кайсері коштуватиме стільки ж, скільки й квиток на 10-годинний автобус. З ближчих міст — Анкари чи з узбережжя — також неважко буде доїхати зручним і чистим автобусом. Дороги в Туреччині, до речі, теж відмінні.

У Каппадокії можна орендувати авто, квадрацикл, велосипед, коня, однак найкращий транспорт — власні ноги, якими можна пройти казкові долини вздовж і впоперек. Без перебільшення неповторні ландшафти здатні підкорити і назавжди оселитися в пам’яті, умовляючи приїхати туди знову. Для далеких переїздів цілком підійдуть дешеві місцеві маршрутки.

Незважаючи на те, що регіон консервативний, а в консервативних мусульманських місцинах алкоголь під забороною, Каппадокія — ще й місцевість, де виробляється вино. Клімат каппадокійських долин сприятливий для розведення винограду. Якщо потрапити туди восени, можна самому переконатися, який він солодкий.

Куди тепер?

Європейці відкрили Каппадокію у XVIII столітті. Французькі та британські мандрівники й дослідники приїжджали сюди і, зачаровані незвичайною місцевістю, писали захоплені звіти й робили зама­льовки. Підземні міста почали досліджувати в 1960-х, а туристичний бум прийшов сюди в 1980-х. Виникає враження, що в Каппадокії кожен другий — власник печерного готелю, кожен третій тримає сувенірну крамницю, а кожен четвертий працює пілотом повітряної кулі. Як туристичний напрям Каппадокія зберігає золоту середину: тут розвинена інфраструктура, однак ніхто не смикає за рукави з проханнями купити бодай щось. На щастя, Каппадокія не поспішає ставати популярним туристичним центром — завдяки тому, що тримається осторонь від курортної зони, і туристів зі середземноморського узбережжя привозять сюди максимум на два-три дні. У високий сезон — від середини весни до середини осені — місцевість наводнюється туристичними групами з Азії, Америки та Європи. Гості з СНД тут поки рідкість, найчастіше це поодинокі самостійні мандрівники. Серед населення нерідко можна зустріти європейців, а то й азіатів. Історії втомлюють одноманітністю: спочатку вони приїхали як туристи, були зачаровані місцевістю, і, надумавши лишитися, приєдналися до лав місцевих жителів.

Існує каппадокійська мова, якою розмовляли в регіоні протягом XI–XX століть, але вона вже зникає, невелику кількість її носіїв нещодавно виявили в Греції — це нащадки переселенців часів обміну населенням.

Скельні церкви Каппадокії та печерні міста занесені до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Місцеві вчені спільно з європейськими колегами проводять археологічні дослідження та працюють над збереженням культурного надбання. Ерозія, що колись створила інопланетну місцевість, продовжує свою непомітну для ока роботу. Колись Каппадокія зникне з лиця землі. Але поки вона жива, кожен може доторкнутися до дива.

Два образи Каппадокії ваблять до себе подорожнього: місячні ландшафти й стародавні печерні храми, в яких збереглися розписи. Немов поїдені шашелем, скелі й фортеці піднімаються серед долин. У селах на призьбах сидять такі ж бабусі, як і в нас, тільки в хустках іншого крою і вітаються турецькою: «Мерхаба». Щоразу, приїжджаючи сюди, я дивуюся, що серед цих інопланетних пейзажів, серед чужої культури та мови відчуваю, що я вдома.

Опублiковано: № 4 (64) Дата публiкацiї на сайтi: 24 September 2013
Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 5 з 5
20:25 16.11.2014 | Andreyka37
Интересно, да. Сами ездили в мае. Из интересных мест я бы посоветовал ещё озеро Туз, если едете летом. Бесконечная плоская белая соляная равнина.
Есть что посмотреть в районе Кайсери - красивые места с видом гору-вулкан, которая и сформировала когда-то всю Каппадокию. Описывал подробно все места тут: http://dar-n-lie.ru/id763
16:44 21.08.2014 | Тамара
Очень хорошая статья, много интересной информации, и что самое главное ощущается настроение и колорит Каппадокии, как будто и читатель получает возможность хотя бы мысленно попутешествовать по этим самобытным местам.
01:48 01.04.2014 | Автор:)
Наталья, спасибо за теплые слова:). Насчет богослужений могу посоветовать такое: зарегистрируйтесь на сайте http://cappadocia-elenatruva.ru/forum, это самый подробный сайт о Каппадокии на русском. На форуме можно задать вопрос о богослужениях, возможно, Вам подскажут.
17:58 31.03.2014 | Наталья
Очень хорошая статья! Большое спасибо автору - Ирине Малишевской. Сразу видно, что она человек глубокий, думающий и талантливый. В интернете, в основном, все друг у друга тексты подворывывают, а тут такая жемчужина. Спасибо.
Мы с мужем собираемся в Каппадокию в этом году на Пасху. Подскажите, пожалуйста, в каком храме Каппадокии будет служить Патриарх Константинопольский Варфоломей в 2014 году. На сайте Патриархата пока ничего нет, к сожалению, а может они и не аннонсируют такие вещи?
10:08 25.09.2013 | Валентина
хорошая статья...смотришь на эти фотографии, живя в мегаполисе, и вспоминаешь "...и укрой меня, Господи, в сокровенной пустыне спасения Твоего"

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Отрок.ua в:   
bigmir)net TOP 100 Яндекс цитирования сайта otrok-ua.ru Rambler's Top100