Велика й благословенна Субота минула... Тіло Вчителя, зняте з Хреста, повите чистою лляною плащаницею, було покладено учнями на холодне кам’яне ложе нового гробу, що висік у скелі Йосип Арімафейський. Він був радником синедріону, таємним послідовником Господа Ісуса Христа. У цю Суботу земля сповнилася великого страху: вона розкрила свої надра для неживого Тіла Владики видимого й невидимого світу. Створена Його помахом, вона упокоїла нетлінне Тіло Того, Хто освятив її з Хреста Своєю Кров’ю, безстрашно й безжалісно пролитою синами людськими. Усе суще оплакувало Владику. Сонце приховало промені, неспроможне дивитися на Розіп’яту Боголюдину, що свідчила про Себе: Я світло для світу (Ін. 8, 12). Земля здригнулася, і камені Голгофи розпалися, викриваючи тим жорстокосердість боговбивць. У цю Суботу все затамувало подих, очікуючи Воскресіння, бо спочивав Тілом у землі Той, Хто був сильніший за смерть.
Як минув день упокоєння, на світанку першого дня тижня, прийшли подивитися гроб слабкі, але наділені безстрашним духом жінки — святі учениці Господа з ароматами в руках для помазання Тіла Вчителя. Ледь зайнявся ранок, коли вони підійшли до саду Йосипа Арімафейського. Вся природа спала тихим сном... Теплий вітер іще не ворушив листя благословенних олив, ще не піднімали своїх прекрасних голівок квіти Палестини, обтяжені дрімотою, ще не прийняла небесна блакить білих горлиць для вранішнього славослів’я Творця, — як здійснилась незбагненна таємниця Воскресіння з мертвих. Про неї благовістить нам у простоті Духа Святого Євангеліст Матвій: І ось стався великий землетрус, бо Ангел Господній зійшов із небес і, приступившись, відвалив камінь від дверей гробу й сів на ньому... (Мт. 28, 2). У той час, як варта, приставлена синедріоном, спала важким сном, Ангели, вічно живі, безтілесні, розумні й святі істоти, з рішучістю й відвагою виконували веління Господа. На вигляд Ангел був як блискавка, і шати його білі, як сніг (Мт. 28, 3). Небожителі і єдиним порухом думки бояться образити Творця, тому сповнені вогненної, росоносної благодаті, що сяє в них і через них. ...Від страху перед ним затряслася варта і стала як мертва... (Мт. 28, 4.) Люди, прикуті помислами до землі, затьмарені невір’ям, відчувають жах від небаченого, від присутності вищих, святих Сил.
Та ангел озвався і промовив до жінок: не бійтеся, бо знаю, що ви шукаєте Ісуса розіп’ятого; Його нема тут — Він воскрес, як сказав. Підійдіть, подивіться на місце, де лежав Господь, і підіть хутчіше, скажіть учням Його, що Він воскрес із мертвих і випереджає вас у Галілеї; там Його побачите. Ось, я сказав вам (Мт. 28, 5–7). Ангел виявляє турботу й про Апостолів, які не мали мужності мироносиць прийти до гробу Господа свого. Переконаєтеся, — рече нетлінний слуга Божий, — місце порожнє, покривала спорожнілі, незабаром побачите в Галілеї Того, хто був мертвий, а ось живий повік (Одкр. 1,18). І пішли вони хутко від гробу, і зі страхом і радістю великою побігли сповістити учням Його (Мт. 28, 8). Благочестивих жінок поява Ангела сповнює неземною радістю, підсиленою велінням благовістити Воскресіння Христове. Коли ж ішли вони сповістити учням Його, і оце Ісус зустрів їх і сказав: Радійте! (Мт. 28, 9). Пізнайте, люди, закарбуйте на скрижалях сердець перше слово Воскреслої Боголюдини! І вони підійшли, ухопили за ноги Його й поклонилися Йому (Мт. 28, 9). Доторкнулися жінки до стіп Господа, щоб ніхто нині не сумнівався в істинності Його тілесного постання від сну смерті. Упали долі — научаючи нас благоговінню й страху Божому. Тоді говорить їм Ісус: не бійтеся; ідіть, сповістіть братам Моїм, щоб ішли в Галілею, і там вони побачать Мене (Мт. 28, 10).
Не боїться нічого на землі той, хто боїться Небесного Батька; дізнаємося також, що Ангели суть вісники волі Божої, тому що вирекли точно те, що нині повелів Спаситель святим жінкам.
Денне світило розсіяло свої промені на пагорби й долини Землі Обітованої, коли вже зійшло Сонце правди — постав з мертвих Господь Іісус Христос. Світло чуттєве зробило безперешкодним повернення мироносиць у Єрусалим, а світло нематеріальне, світло Духа Святого, відвідало їхні розуми й серця, вказало їм ясно й виразно шлях віри, надії й любові в Царство Боже. Це дивовижне Божественне світло зходить у серця наші через таїнство хрещення. Про це світло свідчить любимий учень Христа, дівич і богослов Іоанн: Було Світлом правдивим Той, Хто просвічує кожну людину, що приходить у світ (Ін. 1, 9). Це світло, ці промені линуть від Сонця правди, Воскреслого Господа, що наказує Своїм чадам: ...Ходіть, поки є світло, щоб не огорнулаа вас темрява: а хто ходить у темряві не знає, куди йде. Допоки світло з вами, віруйте у світло, тож будете синами світла (Ін. 12, 35–36).
Променями Духовного Сонця, Христа, зсередини освячена душа вірного Його учня, цим світлом насичується, ним оживотворюється, ним свідчить далеким і зовнішнім, що Христос воскрес.
Душе християнська! Чи маєш ти в собі те, про що заповідає Господь твій: Так нехай світить світло ваше перед людьми, щоби вони бачили ваші добрі справи й прославляли Отця вашого Небесного.
Подивися, душе, всередину себе, осягни нематеріальні світлоподібні промені благодаті, що виходять від Бога, який створив тебе. Знай, що пітьму невір’я, незнання Господа проганяє промінь святої віри, що відкриває майбутнє немов нинішнє і дарує прозріння тим, хто осліп від себелюбства й гордості.
Зігріває душу промінь надії, що спонукає нас молитися Живому Богу зі сподіванням: «Господи, Іісусе Христе, Сине Божий, помилуй мене, грішного». Зневіра, розпач, туга — виплодки пітьми — змертвлюють; надія на Батька Небесного, Творця, Захисника, Судію Праведного, але Милостивого, Живильника душ і тіл наших, — животворить.
А наскільки втішний для віруючого серця промінь Божественної любові! Любов геть виганяє страх. Любов Батьківська гріє серце, переповнює його духовною теплотою світу горішнього, невидимого, незримого. Хто пізнав цю любов, що виходить від Бога променеподібно, той приймає і завіт Господа: Будьте відважні — я світ переміг! (Див. Ін. 16, 33). Тому зрозумілі слова Владики: Віруйте в Бога, і в Мене віруйте, нехай не лякається серце ваше. Я з вами усі дні довіку (див. Ін. 14,1; 14, 27; Мт. 28, 20). Освітлює найвіддаленіші куточки серця й промінь миру, як дар Божий: Мир Свій даю вам (Ін. 14, 27). Промінь цей виявляє себе таємниче й росою небесною — зрошує вона душу спокоєм, тишею, священною безмовністю.
Хочеш отримати це світло? Зведи очі на Хрест — і почуєш від Розіп’ятого: Прийдіть до Мене, всі струджені та обтяжені, і Я заспокою вас... навчиться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим... (Мт. 11, 28–29).
Зверни обличчя твоє, душе, до Сонця правди — і звеселить тебе інша блискавка Божества — радість. Радість Мою даю вам, і ніхто її у вас не відбере (див. Ін. 16, 22). Цією радістю насичувані йшли подвижники Христові в лісові нетрі й пустелі, щоб не заглушити благодатного тихого віяння небесної радості шумом і суєтою скороминучих і тлінних радостей земних.
Чим ближче, душе, наблизишся до Сонця — Воскреслого Христа — покаянням і смирінням, тим більше променів благодаті Його в тебе увійде. Лише приступай до Нього з дитячою вірою, без сумніву й лукавства. Довідаєшся, що є мудрість, що мужність, що милосердя, що помірність. Даровані тобі будуть нетління й чистота, краса й правда.
Не нехтуй, душе, таким багатством і щедротами Божественними! Бог, наче Людина, з мертвих Повсталий, Милостивий і Багатомилостивий!
Уставай, сплячий, — і освітить тебе Христос! (Єф. 5, 14.)
