Застава Ілліча (1964)

На початку 1960-х років до СРСР приїхав великий італійський режисер Федеріко Фелліні. На запитання послужливих радянських дипломатів, що маестро неодмінно хотів би побачити в Росії, Фелліні відповів: робочі матеріали до фільму Марлена Хуцієва «Застава Ілліча». Звісно, прохання було негайно виконано.

Молодий режисер Марлен Хуцієв на той час зняв уже кілька картин, і про його особливий, поетичний стиль уже ходили легенди. Так у радянському кіно ще ніхто не працював.

Картина, яку мріяв побачити Фелліні, вийшла на екрани під назвою «Мені двадцять років», і її відразу визнали маніфестом «кіновідлиги». Хуцієв створив портрет покоління шістдесятників, юних, закоханих, відкритих для життя. У фільмі звучать вірші Вознесенського, Ахмадуліної, Окуджави, Євтушенка, які без зайвих коментарів глибоко й образно висловлюють настрої та надії повоєнного часу. У цій картині в епізодичних ролях знялися молоді Андрон Кончаловський і Андрій Тарковський, уважаючи це за величезну честь. З героями фільму нас розділяє п’ятдесят років, але їхні переживання, їхні мрії, їхні помилки співзвучні й нашому поколінню.

Гамлет (1964)

450-річний ювілей від дня народження Вільяма Шекспіра відзначає в цьому році весь світ. Півстоліття тому, 1964 року, на екрани вийшов фільм Григорія Козинцева «Гамлет». Він з’явився в епоху «відлиги», тому так гостро й глибоко звучала в ньому тема протистояння особистості й системи.

Ця екранізація «Гамлета» — безумовний шедевр, створений сузір’ям геніальних акторів і художників, — відрізняється від інших, можливо, особливим містичним дотиком до світу Шекспіра. Режисер ішов до цієї постановки вісім років, ставив Шекспіра на сцені театру, вивчав епоху, накопичував і занотовував свої думки та переживання. Над створенням декорацій Датського королівства й замку Ельсінор працювали найкращі в Союзі спеціалісти з історії епохи: архітектори, мистецтвознавці та художники. А в ролі бентежного принца Гамлета виступив Інокентій Смоктуновський. І перевершити його в цій ролі, мабуть, неможливо. «Щось негаразд у королівстві датському» — з перших же кадрів заговорить з глядачем музика Шостаковича й поведе за собою в історію, на осмислення якої, певно, піде все життя.

Минулої ночі в Нью-Йорку (2011)

У житті будь-якого подружжя настає час випробовувань. Фільм розповідає історію, що сталася однієї ночі в родині молодят — американців Джоанни й Майкла. З першого погляду може скластися враження абсолютної ідилії в цій парі: вони молоді, вродливі, успішні, ну, хіба що скажений ритм величезного міста заважає їм побути наодинці одне з одним.

Вечір у Нью-Йорку, корпоративна вечірка... й одного побіжного погляду достатньо, аби в серце закрався сумнів. Недоговореність, почуття, які, здавалося б, пішли в минуле, — і ось на героїв картини чекає випробування — випробування їхньої вірності. Цей фільм корисний усім, хто переживає кризу у взаєминах, та й просто тим, кому цікава анатомія родинних стосунків. Варто зазначити, що фільм «Минулої ночі в Нью-Йорку» — дебют режисера Мессі Таджедін, і це особливо приємно, оскільки з’являється надія, що в американському кіно серйозні режисери працюватимуть не лише в стилі артхаус.

Дівчина й смерть (2012)

Ця картина, за визнанням самого режисера — нідерландця Йоса Стеллінга, — своєрідний омаж великій російській літератури. Але, мабуть, та концентрована патока, з якою стикається глядач із перших же кадрів фільму, дещо збиває з курсу й відводить від правильного прочитання самої ідеї фільму.

Джентльменський набір романтичної історії: вірші Пушкіна, вуалі та кучері, Шопен і сльози розлуки, — але, як не парадоксально, цей фільм не з категорії костюмованих мелодрам, які так обожнюють жінки в усьому світі. Йос Стеллінг відомий як майстер психологічного кіно, і «Дівчина й смерть» — фільм, який розповідає про еволюцію чоловічої душі. Яке воно — життя людини: в юності, з її піднесеними романтичними ідеалами й запалом; у зрілості, з її енергією, впевненою силою та жагою перемог; і в старості, коли, згадуючи життя, людина раптом розуміє, що щось надзвичайно важливе було пропущене, щось крихке й неймовірно цінне, чим вона знехтувала й що в цьому житті втратила вже назавжди.