Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Колись настане час у млі холодній розтанути й мені

Неправда, що думка про смерть важка й холодна. Неправда, що вона отруює відчуття моменту і заважає жити. Вона, навпаки, творчо розфарбовує життя, і примушує думати, і дає перспективу.

З одного боку людина виходить на сцену життя і мружиться у світлі рамп, аби невдовзі піти зі сцени в інший бік. Туди, де темрява мовчить за лаштунками. Зала також ховається в темряві, і людина бачить лише перші декілька рядів і маківки музикантів в оркестровій ямі. Нічого більше напівосліплий артист не бачить...

Хто найчастіше думає про це? Той, хто частіше за всіх зустрічає чергову людину, яка відіграла свою роль, на межі, що відділяє залиту світлом сцену від залаштункової пітьми. Це — лікар, священик і могильник. Ці троє — мудреці за покликанням. Ловіть гіркі й скупі слова, що злітають з їхніх вуст. Вони дуже цінні. На вміло накладений грим, на запилючені бутафорські костюми і гучні завчені фрази вони не звертають уваги. Нехай людина зрозуміла для них не до кінця, нехай не знають вони її так, як знає її Бог. Та все ж знають вони людину глибше за інших, і погляд їхній на людину більш відвертий і чесний. Ці троє мають більше можливостей думати про суть, а не про деталі.

Лікар не завжди розумний, як Чехов. Священик далеко не завжди святий. Що ж до робітника кладовища, то і він не завжди здатний, викопуючи могилу, промовляти шекспірівські монологи. І все ж сумне «не завжди» не співпадає з немилосердним «ніколи».
Серце найдужче вражається звуками. Плачем дитини, куванням зозулі, скрипом дверей у спорожнілій квартирі... Серце Богоматері розривалося від стуку молотків, що вганяли цвяхи у безневинну плоть її Сина. Молоток, що методично б’є по голівці цвяха, розриває мільйони людських сердець, коли робітники на кладовищі забивають віко домовини. Священик також це чує. Він читає Трисвяте і співає Вічну пам’ять. Він чує стогін і схлипування, крики і зітхання людей, які поки що лишаються, але прощаються з тим, хто вже йде. Щоразу з кладовища священик повертається розумнішим. Він із подивом дивиться в тарілку з наготованим обідом, а перед очима в нього все ще стоять вінки, хрести й розкритий отвір могили. Новини по телебаченню чи голос співачки, що линуть з радіо, звучать для нього образливо, як блюзнірство. Адже він щойно чув дзвін, який лунав і по ньому.

Справжній поет теж трохи священик. Він не може не писати про смерть.

Вже скільки їх поглинула безодня,

Розверзта вдалині.

Колись настане час у млі холодній

Розтанути й мені.

У вас знову вибори, а в нас — вселенська панахида. У вас — презентація нових товарів і жвавий звіт про останні успіхи. А в нас — кадильний дим і світла думка про неминуче. Думка б’ється, немов птах у клітці, й поривається до Єгипту. Не до Шарм-ель-Шейху і не до Хургади, а туди, до часів фараонів. Думка рветься в ті часи, коли для людей було очевидно: на землі ми живемо мить, а поза землею — вічність. І люди вважали за дурість віддавати землі з її метушнею всі свої сили і не готуватися до вічного і живого майбутнього.

Навіть під час весілля, у розпал бенкету, присвяченого торжеству життя, ці люди вносили до кімнат, де святкували, мумії померлих родичів. І байдуже, для чого це робилося, — для залучення мертвих до радості живих чи для нагадування живим про спільний кінець. Важливо, що це правильно. Правильно чинять і наші молодята, коли напередодні вінчання йдуть молитися на могили померлих родичів.

Якщо я, майбутній покійник, буду думати про це частіше, я не буду сердитись на сусіда (також майбутнього покійника), який вечорами вмикає гучну музику. І якщо сусід буде про це думати бодай зрідка, хіба стане він вмикати з настанням темряви свою ревучу аудіосистему? Світ стане тихішим і більш задумливим, світ стане більш чуйним і співчутливим. Я хочу жити в такому світі.

То чому ж ви кажете, що думка про смерть тяжка і нестерпна?

Ці краплі дощу, немов джмелі, що гучно б’ються у скло, і цей запах матіоли, що запливає до кімнати з лоджії, воістину чудові з точки зору майбутньої смерті.

* М. Цвєтаєва. Переклад Є. Чуприни.

Опублiковано: № 5 (35) Дата публiкацiї на сайтi: 04 December 2008

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 12 з 12
17:17 16.03.2011 | Александр
Прочитав статью, я был потрясен поэтизмом и глубокой духовной философией. Отец Андрей, очень люблю читать Ваши статьи, они неожиданны и блистательны, они мудры и поучительны. одна Ваша статья может заставить задуматься миллионы людей и привести их к вере. Даже самые закоренелые материалисты, прочитав эти сроки, могут задуматься: а ведь, если в церкви служат такие мудрые люди, то ведь это неспроста, значит, Бог есть!
18:20 04.11.2009 | юра геспер
но мысль о смерти пробуждает от совершения греха...
16:58 13.05.2009 | Елена
Пишите, пишите, отец Андрей. После прочтения Ваших статей становится намного легче и понятнее для чего мы живём. Спаси Вас Бог!
00:36 25.04.2009 | Владимир О.
Благодарю...
23:27 19.02.2009 | tatiana
Spasibo! Ja regent i tozhe casto byvaju na pohoronah. Umenie pomnit' cto my - buducsie pokojniki usmirjaet dushu i daet vozmozhnost' zhut' bolee polno , ne zacyklivajas' na melocah
20:03 07.01.2009 | Anatoliy
Благодарю и хочу добавить только одно, смерть делает жизнь честнее!
20:04 25.12.2008 | Pablo
Вот интересно, на будничной службе стоишь как-то растеряно, мысли где-то гуляют. А стоить оказаться на молитве по усопшему, так весь собираешься, иногда даже и слезы появится могут.
Может это очень по человечески, по душевному? НО иногда так не хватает именно этого простого: слез, мечты, простого понимания.
Почему-то у нас, у православных, не принято проявлять чувства, по отношению к себе ... Надо обязательно задушить это в себе, схоронить, как фараона, в пирамиде, и чтобы веками неоткрывать дверей своего сердца. А правильно ли это??!
00:24 06.12.2008 | людмила
сижу и плачу, спасибо
20:40 05.12.2008 | татьяна
vivere memento!стоя и молясь на панихиде,мне кажется, лучше всего понимаешь жизнь, и молитва очень искренняя...Сейчас я смерти не боюсь, но когда она прийдет,думаю будет очень страшно...
11:35 05.12.2008 | Р.Б.
Спасибо за статью. Очень чувственно, тонко, с проникновением, и к сожалению (а может к радости) точно. Пишите больше, нам очень не хватает духовности. Это как очередная проповедь священника. Заставляет задуматься, а иногда и всплакнуть.
10:33 05.12.2008 | Юрий
Спасибо,отец Андрей,за трогательную статью,в которой напоминаете нам о Вечности.Momento more!
02:37 05.12.2008 | Наталья
Да, как же все в этом мире призрачно. Увы, понимаешь это лишь изредка, и, увы, с легкостью забываешь...
"Имей память смертную" - истина и свет, единственный свет, по-настоящему ведущий по жизни. Возможно, смерть близких помогает вспомнить о Боге, так часто забываемом за суетою, хлопотами, бесконечной гонкой жизни. Потому что именно в момент потери, понимаешь, что главное, а что преходящее.
Спасибо Вам за статью! Заставляет задуматься о многом!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: