«Кращий захист віри – це життя за вірою»

Окрім богослужіння та молитов, перебування в Церкві зобов’язує до зміни способу життя та думок. Розуміння того, що можна в Церкві, а чого — не можна, з’являється не одразу. Милість Божа, якщо вдається знайти спільну мову з батюшкою, з церковними однолітками — тоді з’являться відповіді на багато запитань. Адже, на жаль, не про все пишуть у духовних книгах. За традицією, для вирішення непростих питань молоді ми зустрілися з отцем Андрієм Ткачовим.

— Найчастіше перед неофітом гостро стоїть питання про прийнятність різноманітних форм дозвілля. Чи обов’язково тим, для кого було радістю «зависнути» в клуб та «відірватися» на дискотеці, відмовлятися від улюбленого способу відпочинку?

— Людина протягом життя неминуче змінюється. Як ракета, що летить угору, вона відкидає непотрібну драбину. Те, що було цікавим ще рік тому, сьогодні може бути абсолютно байдужим. У Чехова в одному з оповідань є образ лакея, який заходить до зали, коли застілля досягло вже кульмінації та виголошує каламбур. Всі сміються. Потім минають роки, і автор опиняється в тій самій компанії. В якийсь момент заходить той самий лакей, який вже постарів і змінився, і знову звучить все той самий каламбур. Всі знову сміються, але відчуття виникає моторошне. Роки йдуть, а люди не змінюються. Я хочу сказати, що якщо людині і рік тому, і вчора, і сьогодні цікаве одне й те ж, наприклад, дискотека, тобто погляди та інтереси не змінюються, то людина перебуває в жахливому стані.

Просто забороняти нічого не можна. Дурне та дрібне треба переростати. Тому нехай молода людина, яка почала ходити до церкви, не вимучує із себе подвижництва. Нехай вона продовжує ходити до церкви і нехай органічно та поступово переростає те примітивне, яким вона раніше жила.

— А як щодо інших мирських радощів? Наприклад, рок-концертів...

— До цього питання я ставлюсь упереджено. Тому не можу бути радником. Деякі рок-групи мені подобаються, наприклад, ДДТ. Однак я гадаю, що слухати музику вдома та на рок-концерті — різні речі. В зібранні великої кількості людей починають діяти особливі механізми, ніби закони великих чисел. Тут першотравнева демонстрація мало відрізняється від футбольного стадіону чи того ж рок-концерту. Те ж розчинення особистості в світі індивідуумів, неможливість противитися загальній течії. Особисто мене відчуття натовпу тривожить і навіть лякає. Я б не радив вливатися малою краплею в це бурхливе море. Це шкідливо не тільки для віри, але навіть для здоров’я та життя.

— Чи припустимі для православної людини переживання спортивного вболівальника?

— Напевно, так, хоча я не впевнений. Якщо до спорту ставитися як до життя, тобто знати, що бувають ті, хто програв, і ті, що перемогли, і не ламати з цього приводу стільців, то можна вболівати. Якщо ж ти не розумієш, що не можна весь час вигравати — п’єш валер’янку, спізнюєшся на роботу через трансляцію матчу — то ти не просто не православний, тобі лікуватися треба...

— Батюшка, як нам порадите зустрічати Новий рік? Свято ж випадає на найсуворіший етап Різдвяного посту.

— До жовтневої революції і Церква, і держава жили за юліанським календарем. І Новий рік святкували після Різдва. Після ленінського декрету про перехід на григоріанський календар маємо ситуацію, при якій церковний рік різниться зі світським на 13 років. Тут — корінь проблеми. Були б ми католиками, чи жили б ми до революції, наш Новий рік випадав би на свято, а не на піст. А сьогодні потрібно пристосовуватися до того, що є.

Новий рік можна святкувати, але не по-язичницьки. Взагалі Новий рік — це відповідальний момент, коли людина дивиться і назад, і вперед одночасно. Майже як дволикий Янус. Минуле вона осмислює, а до майбутнього готується. Власне, момент переходу минулого в майбутнє, «коли годинники дванадцять б’ють» — це момент трепетний, він вимагає молитви. Зовсім не відповідні цьому моменту бабахання корків від шампанського та веселі крики. Думаю, мене пробачить митрополит Никодим (Харківський та Богодухівський), якщо я розкрию одну зі сторінок його життя. Коли він був митрополитом Львівським та Тернопільським, то Новий рік святкував у храмі. Коли по хатах починали біситись і пиячити, тобто о 24-00, митрополит розпочинав літургію в домашній церкві. Ось це святкування — правильне. Почати Новий рік з молитви, з прохання до Бога простити минулі гріхи та благословити початок нового року життя — що може бути кращим?

На практиці ж найбільша кількість гріхів здійснюється в новорічну ніч. Рікою ллються спиртні напої, ну а потім — пам’ятаєте: не напивайтеся вина, бо в ньому блуд (Єфес. 5, 18). Вранці важка голова та очевидний смуток про те, що дива не трапилось. Тому я б радив не ідеалізувати це світське свято і ні на що особливе не сподіватися від нього. Якщо друзі вас чекають із накритим столом, підіть до них. Любов вища за піст. Хоча не обов’язково їсти скоромне — можна обмежитися рибною або овочевою їжею. Найневинніше зайняття цієї ночі — це перегляд «Блакитного вогника» та задушевна бесіда.

— Не можна заперечувати, що саме мова дозволяє почуватись вільно в тому чи іншому середовищі. В молодіжних компаніях ми звикли користуватися певним лексиконом, просто кажучи, сленгом. Наскільки принципово церковній людині утримуватися від таких мовних зворотів, які деякі представники старшого покоління називають словесним сміттям?

— Вважаю, що в першу чергу церковна людина не повинна засвоювати «церковний сленг». Тобто такої єлейної мови, якої легко навчитись і яка ні до чого не веде. Наприклад, «всі ми грішні», «простіть, благословіть», «спокуса» і т. д. Як правило, людина, яка почала ходити до церкви, дуже швидко вбирає зовнішні навики: де встати, як перехреститись, як привітатись. Якщо процес не пішов у глибину, а зупинився на зовнішньому, то це небезпечно. Я проти такого сленгу.

Що ж стосується молодіжного сленгу, то розумне використання його в спілкуванні з тінейджерами може бути корисним. Як завжди, питання в пропорціях, адже отрута і ліки — це саме питання пропорції. Скажи сучасній людині «аще убо» чи щось на зразок цього — вона знизає плечима і нічого не второпає. Навпаки, вчасно процитувавши якийсь молодіжний хіт, можна налаштувати слухачів позитивно. Адже спільна мова — це неодмінна умова гарної комунікації. Тому можна почати говорити зі своїми друзями їх мовою, не забуваючи про мету — своїм прикладом навчити їх говорити з часом сучасною мовою Церкви та гарної літератури. Тільки за наявності такої мети гра зі сленгом виправдана.

— В мирських компаніях прийнято жартувати багато і часто, і не завжди жарти і теми для обговорення пристойні для християн. Як неофітові уникнути пліток, обговорювань та дурнуватих жартів, які постійно звучать у компанії його нецерковних друзів?

— Уникнути цього не вдасться. Варто вчитися своєчасно «оглухнути», тобто не вникати в те, що тобі не до душі. При цьому всім своїм виглядом не показувати цього, тобто не засуджувати балагурів. Досвід свідчить про те, що присутність у компанії однієї серйозної людини змушує всю компанію підвищити планку серйозності. Тобто від кожного з нас залежить і тема розмови, і характер спілкування, і градус пристойності.

— Звісно, наше навернення до Православ’я викличе в друзів багато запитань. На жаль, як показує практика, мало коли ці запитання бувають доброзичливими. Як правило, хочеться не дізнатись, не зрозуміти, а посперечатися, при цьому використовуються найнекоректніші аргументи типу: «я знаю, всі попи в піст їдять ковбасу». Як правильно поводитись у такій ситуації?

— В розмові зі злобителями варто будувати свою лінію на позитиві. Приблизно так: я не в попів, а у Христа повірив. Або: лікарі теж погані бувають, що ж тепер медицину відмінити? Треба розуміти, що людина, яка нападає на Церкву, керується не логікою, а керується душевним неприйняттям вашої віри. Це неприйняття вона озвучує в наздогад підібраних словах, яких сама, можливо, соромиться. Віруюча людина повинна бути слоном відносно цих мосьок. Треба дати людям відчути, що те, що я маю в Церкві, настільки грандіозніше різних нападів, що навіть говорити про це смішно. Найкращий захист віри — це життя за вірою і небажання розмінюватися на даремну балаканину.

— Питання про «нелюбов». Якщо хлопцю подобається дівчина, а він їй — не дуже, чи може він добиватися її любові?

— Нехай добивається. Якщо любить по-справжньому, нехай доводить своє почуття різноманітними способами (поле можливостей величезне). В процесі боротьби йому самому стане зрозуміло, чи хоче він досягти мети, чи ні. Тобто, чи вартий об’єкт любові в його очах витрачених зусиль. Чи втомиться він боротися, чи боротьба ні до чого не призведе — все це буде знаком того, що варто заспокоїтись. Серйозність почуттів перевіряє життя.

— Протилежна ситуація: дівчина відверто симпатизує хлопцю, а той зовсім не горить бажанням приділяти їй увагу. Як бути — якомога швидше з’ясувати стосунки чи чекати, що з плином часу все вирішиться саме собою?

— Наймерзенніше в цій ситуації — це те, що юнак має можливість скористатися з почуття дівчини. Якщо молодий чоловік не відчуває прихильності до дівчини, то найголовніше, що він має зробити, — це не скористатися її слабкістю. Відверті розмови на особисті теми, як правило, боляче б’ють і не приносять користі. Тому не раджу розставляти всі крапки над «і» з тими людьми, які до вас небайдужі. Краще за все уникнути можливих зустрічей. Не дарма сказано: око не бачить — серце не болить. Потрібно поважати чуже почуття і не з’являтися на очі цій дівчині з іншою, не говорити нічого образливого на її адресу і ніяк не ранити її розтривожену душу. Решта — в руках Божих.

— Якщо студент через заняття вимушений пропускати деякі богослужіння — чи потрібне таке навчання? А якщо пропускати навчання, то який тоді спеціаліст буде з такого студента?

— Навчання — це робота. Бог ледарів не любить. Трудитися треба чесно та старанно. Тому пари пропускати через богослужіння не рекомендую. За удаваною боголюбивістю можуть ховатись елементарні лінощі. Думаю, що студент повинен вчитися (майже за дідусем Леніним), вчитися і ще раз вчитися. Нам у майбутньому будуть потрібні не набожні телепні, а гарні лікарі, кваліфіковані інженери, професіональні військові... Запитання, взагалі, зайве. Праця — це матеріалізована молитва. Праця студента — його навчання.

— Чи варто, на Вашу думку, забороняти православному отроку брати участь у бійках?

— Я переконаний, що хлопці повинні лазити по деревах та парканах, гризти немиті яблука, приходити замурзаними з футбольного майданчика, битися, якщо це необхідно. На підтвердження цієї думки скористаюсь авторитетною думкою старої Тортили. «Драться надо — так дерись», — казала вона Буратіно в чудовій радянській екранізації «Золотого ключика».

Сучасні матері, що в дитинстві вчиняють синам скандал з приводу синців та подряпин, по досягненні ними повноліття не пускають їх до армії, обираючи для них життєвий шлях, шукають їм теплих місць, де можна було б працювати без поту, і в результаті просто позбавляють світ справжніх чоловіків.

Бесіду вела Катерина Ткачова

Опублiковано: № 1 (12) Дата публiкацiї на сайтi: 17 January 2010

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
«Кращий захист віри – це життя за вірою»

«Кращий захист віри – це життя за вірою»

Андрій Ткачов
Журнал «Отрок.ua»
Розуміння того, що можна в Церкві, а чого — не можна, з’являється не одразу. Милість Божа, якщо вдається знайти спільну мову з батюшкою, з церковними однолітками — тоді з’являться відповіді на багато запитань. Адже, на жаль, не про все пишуть у духовних книгах. За традицією, для вирішення непростих питань молоді ми зустрілися з отцем Андрієм Ткачовим.
Розмiстити анонс

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: