Крик

Осінь. Різдво Богородиці. На всеношній чотири людини. На літургії ― три. Це якщо разом зі мною рахувати. Прибуток храму за два дні ― чотири гривні. Навіть «постійний» безхатченко втік, бачачи нашу вбогість.

Наша парафія нікому не потрібна. Точніше, потрібна лише для того, щоб «поговорити про життя». Зі священиком. Тобто зі мною. Всі мають мільйон запитань ― як їм жити? Кожного разу, відповідаючи, я переживаю епізоди їхніх життів, сприймаю їхні скорботи. Допомагаю, чим можу, й іноді навіть виходить. Якщо не виходить ― у них завжди залишається можливість потай звинувачувати мої поради.

У цих розглядах життєвих проблем минає весь час. Безперервно дзвонить телефон. Усім хочеться «поговорити». Ледве стримуюся, щоб не вибухнути:

― Та чого ти причепився! Із Богом поговори! Замість того, щоб годину вантажити мене своїми сімейними інтригами й оцінками світових проблем, краще встань і хоч півгодини помолися Богу. За свою сім’ю. За богохраниму країну нашу, за її політику та економіку. Адже Бог, мабуть, кращий Утішитель, ніж я!

Але Бог високо, а я поруч. Хоча Бог близько, але не кожен відчуває це. Зате я ― завжди «на дроті». Намагався не брати трубку ― ображаються. Кажу, що зайнятий ― образа переходить в обурення. Слава Богу, хоч від мобільника відмовився! А то б і дорогою спокою не мав.

Просять помолитися. А коли? Відразу після «Трисвятого» до «Отче наш» знову хтось подзвонить. На молитву залишається тільки ніч. Але ж молитвеник я недбайливий, та й сил із роками не додається.

Парафією ніхто не займається. Бо ж у всіх сім’ї, квартири, дачі, роботи. Розповів їм притчу Христову про званих на бенкет. Зітхнули й дали трохи грошей. Немов би «у спокутування провини». І на тому спасибі. Змушувати, а тим більше загрожувати ― марно. Просто підуть. Адже й так їдуть до цвинтарної церкви через усе місто. А біля будинку ― храми і ближчі, і багатші. І храмових обов’язків ніяких.

Адже самі чесно визнають, що ходять сюди лише тому, що я їх слухаю. І дзвонять тому ж. І знайомим своїм радять. Часто думаю: «Я що, один священик у світі?» Може, варто на самому початку розмови пояснювати, що «поговорити» вже коштує п’ятдесят баксів. Буде більше грошей і менше порожніх розмов.

Гроші. Я ніколи не вмів їх заробляти. У чернецтві простіше ― завжди можна втішити себе даною колись обітницею нестяжання. Я досі не знаю, звідки у оточуючих з’являються кошти на квартири, машини. Суму більше ста доларів останній раз тримав у руках років п’ять тому. Ні, брешу ― фотоапарат у минулому році подарували. Напевне, найдорожчий подарунок за все життя.

Нікуди не їжджу. Подорожувати автостопом ― вже не ті роки і не той світ. Крим, Греція, Єрусалим... Й упродовж усієї подорожі економити на мінералці? Навіть на закордонний паспорт немає коштів. У Москві востаннє був років із десять тому. Зараз грошей вистачить тільки на проїзд. А провести весь час поїздки, стоячи з простягнутою рукою в переході, ― радості мало. Жебракувати краще вдома ― хоч на ночівлю не витрачаєшся.

Давно вже виглядаю страхопудалом. Дехто списує це на нестяжання, дехто ― на злоюродство. Адже ж не відповіси на зауваження успішного бізнесмена, що підтоптані пальто й курточка зі шкірозамінника ― весь мій верхній одяг. Хотів би я побачити, як виглядає його модна дублянка після тролейбуса.

Надії на спонсорську допомогу багатих людей? Не з моїм щастям! Та й чого заради? Що можу я запропонувати їм навзаєм? Безкорисливих жертводавців у світі небагато. І вони вже знайшли більш достойних прохачів, аніж я. Стати гідним їхніх милостей? А не запізно починати? До того часу, як пожертвують, потрібно буде тільки на могильну огорожу...

Як хочеться змиритися з добровільною вбогістю! А якщо не вистачає доброї волі? Якщо, вмиваючись, перш ранкових молитов ти встигаєш запалитися ненавистю до облупленої стелі у ванній і слабенького струмка води, що пробиває дорогу у викрутах іржавих труб старого будинку...

Усе частіше ниє серце. Ходити по лікарях ― марно. Стануть посилено лікувати до самого фіналу. Ці хвороби не лікуються. Вони «від життя». Тільки гроші зведеш на ліки.

Я задихаюся від елементарного хронічного безгрошів’я у світі, де все вирішують фінанси.

Відчуття таке, ніби дивишся на красивий світ, що проноситься повз, крізь вузьке віконце брудного товарного вагона. Тебе просто везуть кудись, немов худобу. Поїзд гуркоче на рейках, а за вікном проносяться пейзажі. Я ― проїздом...

Коли тобі «без двох сорок» вже можна говорити про те, що півдороги проїхали. Напевно, навіть більше половини. Далі буде лише важче й гірше, адже роки беруть своє.

Я вже почав ховати друзів дитинства. І «пам’ять смертна» перестала бути просто благочестивою фразою. Боюся потрапити в пекло, а самої смерті, «моменту переходу» ― ні. Нема за що мені тут чіплятися.

Мне уже многое поздно. Мне уже многим не стать. И к ослепительным звездам Мне никогда не летать.

― Звучить на магнітофонній плівці голос Лози. В юності я не звертав уваги на ці слова. Зараз вони вже звучать як вирок.

У серці ще залишилося місце щирій, часом дитячій, вірі. Ще не згоріла в полум’ї любов. А ось надій майже не залишилося.

Опублiковано: № 7 (18) Дата публiкацiї на сайтi: 11 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв

Крик

Парафіяльний священик
Журнал «Отрок.ua»
Втрата інтересу до роботи, низька зарплатня, відсутність кар’єрного зростання чи конфлікти в колективі змушують нас шукати нове місце роботи. Але священицьке служіння ― не робота. Володіючи тими ж людськими слабкостями, часом знемагаючи від житейських випробувань, священик до кінця несе свій хрест, щоб залишитися вірним своєму покликанню.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 6 з 6
12:43 06.10.2011 | Антонина
Батюшка, дорогой! Вы не оидноки в своей боли. Многие из нас чувствуют себя крысами, которые загнаны жизнью в дальний угол. Но даже туда проникает свет...Сил вам и храни Боже.
16:48 09.02.2010 | Ростислав
Отче, не унывайте!Вот вы говорите три человека, но и Господь наш говорит "где двое или трое там и Я посреди них"...,прибавьте к этому числу иконы святых ведь они тоже молятся вместе с нами, ведь Церковь земная и небесная, все в Господе. Вы говорите 3- 4 гривны прибыль, но вспомните, что одна вдовица уже положила две драхмы, люди не заметили, а Христос знал её сердце,и теперь эти "две драхмы" пишутся золотыми буквами Евангелия!Отче я не был в такой ситуации, мне нельзя вам советовать,только желаю, чтобы вы не охладевали в своём священническом служении, п.ч. б.великой бедой, когда Христос спросит за эти три таланта,и нечем будет ответить, как в притче... Представьте если бы на службе было 300 человек, ответственность увеличивается в 100 раз!!! У каждого свой крест и надо им дорожить, догоняйте бомжа и умоляйте...
19:42 04.12.2009 | елена34
Ой батюшка судить не берусь ,но уж больно как то... Да ведь Бог не мог ошибиться давая вам такой крест.Ой ей ей...Спаси и сохрани.
17:53 10.09.2009 | Ірина
Слава Ісусу Христу!
Я Вас прекрасно розумію, отче! В самої серце часто болить, інколи просто падаєш і немає сил встати. Але коли ти сподіваєшся, віриш, коли надієшся навіть тоді, коли здається, що це кінець, Господь обов'язково втішає.
Він не забирає мої проблеми,
мої тяжкості, Він просто дає серцю радість, надію. Ніколи не говорю собі, щоб себе втішити - така Божа воля.
Говорю з радістю - ТАКА БОЖА ВОЛЯ. Бо Божа воля полягає лише в нашому вічному щасті!
14:54 13.06.2009 | Alexandra
Батюшка,

ну что вы такими серыми красками описали! Нет нам дороги унывать! Помоги Вам Господи! У всех нету денег, как говориться, трава всегда зеленее на другой стороне. Не отчаивайтесь, все может измениться! А если нет, то,значит, так Богу угодно.
17:34 02.06.2009 | Люся
Батюшка!Хорошо, что Вы написали "почти", а то я уже испугалась!Держитесь, Вы на передовой!Спасибо за статью, и пусть Господь укрепит Вас!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: