Жили собі якось такі індіанці — ірокези. П’ять великих племен і ціла зграя маленьких. Усі вони були схожі в одному — дуже вже агресивні, войовничі були хлопці. Нешадно пригноблювали сусідів — інші племена, що не входили до союзу. Причому гнобили не заради якоїсь там великої здобичі чи данини у вигляді бізонових туш — просто подобалося людям воювати і показувати іншим, шо вони круті. А крашого трофея, ніж знята з голови ворога разом із шматком шкіри шевелюра, для ірокеза не було. До речі, у деяких ірокезів (із племені мохоків) зачіски були досить гарні. Скроні виголювали і на черепі залишали тільки поздовжню смугу волосся. Це волосся мохоки мастили салом — ну, або тим, шо в індіанців замість сала, — неважливо. Виходив гребінь, шо стирчить на голові. Напевно, на ворогів це справляло належне враження. Коротше, все одно скінчилося тим, що всіх без розбору індіанців перебили білі — крутішими за всіх насправді виявилися вони.
Індіанці пішли в історію. Але зачіски як добра пам’ять про тих, хто плював на правила і стереотипи, залишилися. Їх так і називають — «мохок» або «ірокез». А моду на такі ірокези відродили інші славні хлопці — панки. Про них і ведемо розповідь.
Історики пишуть, що з’явилися панки в тій самій Америці в 60-ті, а розквіту й апогею цей рух досяг у 70-ті роки в Англії. Напевно, це не принципово. Тим більше, що ці історики часто плутають і змішують музичний напрямок панк-рок і панк як прояв суспільної культури, точніше, антигромадської контркультури.
Можна довго сперечатися про музику панк — померла вона чи, все ж таки, «not dead». Факт безперечний — самі панки нікуди не ділися, принаймні, в нас вони точно є. Ірокези панкам сподобалися не випадково — з індіанцями їх єднає показна войовничість.
Але не скальпи їм потрібні, і томагавків у панків немає. Воюють вони не з оточуючими зок-рема, а із суспільством у цілому. Причина війни така: всі моральні цінності й авторитети, що нав’язуються суспільством, помилкові, брехливі і зневажають людську волю. Зміст такої непримиренності найпростіше висловив ідеолог російського панка Єгор Лєтов: «Я завжди буду проти».
Своєму ворогу панки дали лиховісне ім’я — Система. Видимі аспекти Системи — суспільна мораль і «добропорядність». Найпростіша зброя панка проти цих проявів — його зовнішній вигляд. Панкові подобається дратувати, а ще більше — шокувати публіку одягом, зачіскою, поведінкою. Його зовнішність начебто говорить — а мені плювати, що ви про мене думаєте. Насправді, не плювати — справжній панк отримує задоволення від того, що викликає відразу.
Саме слово «punk» — гниль, покидьок, брудна свиня — не самоназва, а навмисне зневажливе прізвисько, дане першим панкам добропорядними громадянами. Але хлопці не образились, а навпаки, радісно прийняли це ім’я — так, саме такі ми і є.
Довелося спостерігати панків у трамваї — зайшли двоє хлопців у дуже брудних джинсах, солдатських черевиках і куртках із відірваними з м’ясом рукавами, рясно пописаних маркером. Вільних місць не було, вони їхали стоячи. Один ковтав пиво, періодично із задоволенням відригуючи, а другий щось йому розповідав, глибокодумно чухаючись під пахвами і не тільки. Пара небідно одягнених бюргерів, яка сиділа напроти, дивилася на панків із жахливою відразою, як на пацюків чи павуків. Хлопці наче й не помічали цього. Коли вони виходили, чоловік і дружина проводжали їх тими ж повними ненависті поглядами. Проходячи повз вікно цієї парочки, панки не змовляю чись харкнули на скло і продемонстрували пасажирам довжину середніх пальців на своїх руках. Немов заявили: «Ми дуже раді, шо сподобалися вам!»
Панки заявляють, шо нігілізм є основним засобом боротьби панка-діяча. Взагалі-то вся ідеологія панка побудована на негативі, запереченні. Цим вона залучає молодих, бунтівних людей, які не хочуть присвячувати юність мережевому маркетингу і ставати частиною споживацько-міщанського суспільства. Та в цьому полягає і вада панка. Для того, шоб заперечувати, потрібно мати, що заперечувати. Панк неможливий без Системи, він утрачає свій сенс. Є анекдот про панка в пустелі, який, гинучи від спраги, останні краплі води витрачає на зміцнення ірокеза. Але в реалі панку в пустелі взагалі нема чого робити — кому там кидати виклик?
Ще один приклад боротьби панків із брехливим суспільством — розповідь одного з них: «Коли я нещодавно в тролейбусі принципово відмовився поступитися місцем якійсь бабці, вона образилася і наговорила мені всякої гидоти, сказала, що я хворий і незабаром сконаю... Я пишаюся, що розбудив у ній негативні емоції і змусив зробити аморальний учинок!» Хлопець, звичайно, не правий. Але чомусь йому легко повірити. Самі нерідко зустрічаємо таких бабусь. Не тільки в тро-лейбусі...
Підтекст панківського виклику суспільству очевидний — дивіться, я не такий жлоб, як ви, мені плювати на ваші жлобські цінності й авторитети, а самі ви насправді не такі гарненькі, як про себе думаєте. Панк не збирається виховувати лицемірне суспільство, йому подобається штурхати його і тицяти на його лицемірство.
Та панківська агресивність заради агресивності переходить у бажання не просто роздратувати суспільство, а поранити душу іншому. Наприклад, опоганити святиню. Емблема панка — буква «А», шо накресленням нагадує пентаграму, самими панками розшифровується і як «анархія», і як «антихрист». Хоча реальний антихрист навряд чи співчуватиме панкам — побудова суспільства тотального контролю і тотального споживання саме в його інтересах.
Людина не може постійно існувати в негативі, в пітьмі. Рано чи пізно колишні панки стають звичайними програмістами, вантажниками, продавцями компакт- дисків. Деякі, напевно, розуміють, шо головний ворог — не зовнішня Система, а порожнеча всередині себе самого і боротися варто саме із нею.
