Льюїс, Толкієн та одежна шафа

Услід за «Гаррі Поттером» та «Володарем Кілець» на екрани кінотеатрів вийшла ще одна казка — «Хроніки Нарнії». Після «Страстей Христових» це, можна сказати, другий вихід християнства на великі екрани, реванш істини у масовій культурі після «Коду да Вінчі» та фільмів Скорезе.

Приємні дрібниці

Глядач, який до походу в кінотеатр прочитав книгу, звичайно очікує побачити на екрані ті ж картинки, які уявлялися йому під час читання. Тоді, звичайно, розчарування не уникнути — адже режисер і вся компанія кіномейкерів бачать казку по-своєму. Якщо хочете отримати задоволення від фільму — або не поспішайте читати книгу, або не налаштовуйтеся на «свої» малюнки. Тому що книга й кіно — абсолютно різні субстанції. Вони окремо зроблені й живуть окремо.

Кіно вийшло зовсім непогане, а чому? По-перше, Ендрю Адамс показав себе хорошим мультиплікатором. По-друге, творці фільму уважно поставилися до дрібниць Наприклад, у перших кадрах фільму німецькі літаки летять бомбити Лондон. Кабіни літаків — справжні (консультувався у спеціалістів); бомболюки — справжні (консультувався у спеціалістів). Дітей знайшли найсправжнісіньких, а не «причесаних» фотомоделей. Таких дрібниць у фільмі безліч, й у підсумку залишається приємне відчуття: тебе не дурять!

Кіно чи мультик?

У 1959 році Льюїс був проти екранізації «Хронік Нарнії». Він вважав, що зображення антропоморфних тварин навіть на фотографії незмінно перетворюється у «блазенство або кошмар». Льюїсу здавалася блюзнірською думка про те, що актор буде грати роль лева Аслана. Ідею мультиплікаційної анімації Льюїс розглядав поблажливіше. Хоча в тому ж листі писав, що в Діснеї поєднуються «геній та несмак». Окрім того, це спростило б сенс, закладений ним у твір.

Зрозуміло, на той час були одні технічні засоби, зараз — інші. Адамс переконливо показав, які приголомшливі картинки виходять, якщо до діла застосувати сучасні технології.

Фільм знятий не точно за книгою, а за мотивами казки, у вільному переказі. Але, на щастя, без вільного трактування сенсу! (У мене тільки одне зауваження: Едмунд не був таким уже поганим та нестерпним із самого початку). Щодо сенсу: утішно, що творцю фільму вдалося точно розглянути в казці та передати у фільмі головне — жертовність Аслана. До речі, якщо когось бентежить це ім’я, скажу: Аслан — тюркське слово, означає Лев. У книзі Одкровень говориться про Христа як про Лева від коліна Юдиного. Цей образ використав Льюїс для своїх казок. З тюркської слово перекочувало до турецької, узбецької та чеченської мов. Так що не поспішайте вірити «знавцям», які стверджують, що режисер свідомо зробив випад на адресу Росії, використавши чеченське слово.

Сюжет

Жили-були в Лондоні четверо дітей. Коли Лондон почали бомбардувати, їх відправили до маєтку одного професора. А професор виявився письменником — так вони потрапили на сторінки казки.

Починається історія зовсім не казково. Граючись у хованки у старовинному домі, діти знаходять шафу, що якось «дивно себе поводить», точніше, кудись веде. Через шафу діти потрапляють у казковий світ Нарнії. До речі, у назві фільму фігурують слова «чарівна шафа», що не зовсім правильно: адже шафа звичайнісінька, і лише якщо хтось дуже захоче, вона стане чарівними дверима до іншого світу.

У Нарнії править Біла Чаклунка, яка встановила зиму без кінця. Ця зима страшна тим, що в ній ніколи не настане Різдво.

Традиційна силова боротьба добра і зла у казці — не головне. Так, відбувається вирішальна битва, є жертви — вбиті та поранені. Але все в казці умовно, немає потоків крові, як у Толкієна, немає натовпу орків. Основна битва Нарнії відбувається всередині: з ким ти? З Асланом чи з Чаклункою? Головна небезпека тут — прийняти зло за добро. Особливо якщо тебе чимось «підгодували» (чарівний рахат-лукум).

І ось з’являється зрадник, який за законами «стародавньої магії» повинен померти. За нього вмирає інший, і за законами «більш стародавньої магії», про які Чаклунка не здогадується, він воскресає.

У казці розгортається картина спасіння Нарнії, яку ось-ось захлесне зло. Те ж саме бачимо й у «Володарі Кілець», за однією відмінністю: у Толкієна зло — зовнішнє, воно з усіх сторін насідає у Середзем’ї. У «Хроніках» зло — всередині, саме зсередини кожної душі Чаклунка хоче назавжди заморозити Нарнію.

Три способи написати казку

Першу книгу «Хоббіт, або туди й звідти» — Толкієн склав з історій, розказаних на ніч своїм дітям. Саме вона найбільше з-поміж його книг і схожа на казку. Хитрі книговидавці сказали: «Давай далі!», і тут професор Толкієн розвернувся: з академічним підходом написав мегатрилогію. Так, Толкієн писав як християнин, але все християнство у нього виявилося настільки завуальованим, що й самим християнам складно розібратися. У Санкт-Петербурзі вийшло цікаве видання «Володаря Кілець» — переклад з богословськими коментарями та примітками. Там все розтлумачено і зрозуміло, але це капля в морі великих тиражів.

Льюїс первісно писав християнську казку (і не приховував цього). Тобто він писав просто хорошу казку — як християнин. Він уявив, як би розгорталося Євангеліє у казковому світі.

Льюїс в одній статті пояснює, що існує три способи писати для дітей будь-якого віку. Перший спосіб: розказати дитині, своїй або чужій, історію, подивитися на реакцію і записати. Так вчинив Толкієн, коли писав «Хоббіта». Другий спосіб: проштудіювати усю дитячу психологію — і на основі отриманих знань написати абсолютно незрозумілу книгу. Схоже, що Толкієн, знавець усієї можливої міфології, так вчинив зі своєю трилогією. Він придумав свій власний міф у складному світі, своєрідну сагу про героїв. Мені здається, що Толкієн перепильнував: вийшло добре, але трохи штучно. Існує думка, що між Льюїсом і Толкієном виникла суперечка з цього приводу. Толкієн дорікав Льюїсу щодо безпідставності його казки. Він вважав так: якщо вже щось писати, то треба продумати все, навіть мову ельфів. Льюїс у свою чергу заперечував, що казка — це не роман. Читаючи «Володаря», я пропускав стомливі есе про особливості хоббітів, нескінчені родоводи й т.і., хоча, звичайно, припускаю, що комусь подобається скрупульозно розбирати походження ельфійських прізвищ.

Третій спосіб, яким користувався Льюїс: потрібно просто малювати картинки на папері, словами або фарбами — неважливо. Дітям потрібні малюнки, а не романи. Розповідаючи про створення «Хронік Нарнії», Льюїс писав, що все почалося з образів. Спочатку з’явився образ фавна із парасолькою у засніженому лісі. Далі до цього малюнка він додав наступний, і так далі.

Льюїс і Толкієн задумували писати книги про християнство, не вимовляючи вголос імені Христа. У кого вийшло краще? Не знаю. Коли Толкієн писав «Володаря», суспільство, хоч і не відразу, але здогадалося, звідки вітер віє. Коли твір потрапив до нашого суспільства, де більшість людей Євангеліє зроду не читали, а лише чули про нього по телебаченню, — надсенс втратився. Люди настільки занурюються у цей вигаданий світ, що починають грати в нього (рольові ігри толкієністів). Мало хто думає про те, що книга Толкієна може щось означати. У «Хроніках» же християнська ідея відверто перебуває на поверхні, і казка здатна відразу дати посилання на Першоджерело. Іншими словами, можна придумати таку хитромудру алегорію (Толкієн), що втратиться той сенс, заради якого вона задумувалася. З іншого боку, коли почали згадувати, що є Така Книга, саме цей варіант здається найпридатнішим.

Друзі-письменники

Але за всіх відмінностей у творчості двох письменників спільного набагато більше! Праця їхнього життя ― літературне місіонерство. Звісно, воно було різним; у кожного письменника ― свої підходи й прийоми. В обох випадках є свої достоїнства й недоліки. Їхні голоси по-різному звучать у різних декораціях.

За життя письменники дуже допомогли один одному. Толкієн допоміг Льюїсу прийти до віри, коли той був атеїстом. У листі Льюїса читаємо: «Творець найбільшого міфу ХХ століття доводив мені, що християнство — не міф». У творчості Толкієна Льюїс бачить приклад проповіді художнім словом. У «Хроніках Нарнії» образ Професора списаний з Толкієна. Творці фільму навіть потурбувалися про зовнішню схожість.

При позірній різниці друзі-письменники створили тандем: один написав християнську казку для дітей, яку читають дорослі, інший написав християнський міф, який полюбили й діти. А нам пощастило — ми можемо обирати! Або читати обох, неважливо: головне — результат. Письменники заповнили прогалину між християнським і людським, Євангелієм та необізнаністю, вони заселили територію «Середзем’я» християнської культури.

Після сеансу

Подивившись кіно, багато хто захоче прочитати книгу. Рекомендую читати в перекладі Н. Трауберг і Л. Сумм або за редакцією Трауберг. Адже «працелюбні» книговидавці заповнюють прилавки сумнівними перекладами. Існує чудовий восьмитомник зібрань творів Льюїса, який невдовзі планують перевидати.

Хочеться вірити — глядачі, які бачили фільм, задумаються про те, що Аслан дуже на Когось схожий, що «десь ми це вже бачили (читали, чули)». В одній із казок діти, залишаючи Нарнію, кажуть: «Аслан, невже ми Тебе більше не побачимо?» І Великий Лев відповідає: «Я є і у вашому світі. Тільки в мене там інше Ім’я...»

 

Опублiковано: № 1 (20) Дата публiкацiї на сайтi: 13 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 8 з 8
19:45 30.04.2011 | Джон
Очень понравилась статья!!!! Как все тонко и ясно разложено по своим полкам. Узнал много нового, того чего и не знал))))) Но я где-то читал о том что Толкиен говорил о том, что он изначально не собирался писать книгу с христианским подсмыслом.... В общем статья ЗАМЕЧАТЕЛЬНАЯ)))
18:28 27.07.2010 | Рома
А я прочитал, вернее просмотрел Властелина уже будучи христианином и просто в восторге! Все дело в отношении к произведению, ведь в Евангелии тоже можно ко многому цепляться но стоит ли?
02:18 02.06.2010 | Сергей
Выбор предстоит каждому из нас, и каждый из нас ответственен за него сам.
02:13 02.06.2010 | Сергей
Любопытное дело. Одни пишут письма о сатанистах, увлекающихся Толкином. А я знаю человека, уверовавшего в Бога по книгам Толкина, особенно после прочтения книги "Сильмарион", и сопоставления ее с книгой Бытие.
Стремясь отказаться от язычества, мы можем несознательно переступить через черту разумности, отказывая себе в праздновании Дней рождения, Нового года, и еще много чего безобидного. А ведь вопрос не в том, хорошо ли праздновать, или плохо, а в том - как ты это делаешь? Ведь Господь эти праздники не запрещал!
15:36 01.06.2010 | Олег В
– Что же вы поняли?
– Произошло это, когда, изучая биографию Толкиена, я узнал, что он запретил переводить имена своих героев, героев своих демонических миров, на другие языки, а требовал сохранить такое же их произношение и написание, как в оригинале. Тут для меня кое-что стало проясняться. Не буду здесь давать этому серьезную богословскую оценку, это требует большого времени. Отмечу лишь кое-какие моменты, чтобы читатель задумался. Толкиен создавал космогонию. В его произведениях перед человеком разворачивается удивительное пространство миров, населенных некими сверхъестественными существами. Причем это не просто плоды авторской фантазии. Толкиен был профессиональным историком и лингвистом-исследователем. Поэтому он не столько изобретал, сколько реконструировал историю и очень многое черпал из древних культов, которые изучал очень внимательно. По сути, его фантазийная реконструкция была прямым отражением той языческой реальности, которая когда-то имела место в реальной истории. Многие его герои носят имена древних богов, то есть, с точки зрения Православия, демонических существ. Как и, в общем, его построения соответствуют определенным культам, которые он лишь слегка интерпретировал через призму своей фантазии.
Иными словами, его фантазия зиждется на той духовности, которая в свое время была побеждена христианством
15:34 01.06.2010 | Олег В
Приведу выдержку из интервью с православным психологом и сектоборцем Изяславом Адливанкиным.

Исходя из опыта, я задался вопросом, почему толкиенисты, бывшие (по крайней мере, в нашем культурном пространстве) в определенном смысле предшественниками «готов», с таким трудом выводятся из того тяжелого духовного состояния, в которое они впали под воздействием своего увлечения. А подчас и вообще не выводятся. Конечно, человек, увлекавшийся романами Толкиена, вовсе не обязательно становится сатанистом. Но я не знаю ни одного сатаниста, который бы в свое время не увлекался романами Толкиена! А у меня практика по этой части весьма обширна. Так вот, я задался вопросом, каким образом многие люди, которые начали увлекаться подобными вещами, быстро повреждаются как личности? Это очень серьезная проблема, своего рода феномен. И в какой-то момент я, как мне кажется, докопался до сути.
20:04 02.02.2010 | Кюша
Недавно прочитала повесть Льюиса "Расторжение брака".Очень понравилось,всем рекомендую.Хочу прочесть "Хроники Нарнии",автор статьи еще больше заинтерисовал.Спасибо вам большое.
12:47 27.03.2008 | Анастасия
Конечно надо читать, читать все части Хроник!!!!
И вообще ,люди, надо читать!!!!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: