Лютерів догмат

Лютерів догмат ― «Тільки Писання» ― чув кожен, хто спілкувався з протестантами. Люблять вони цитувати одне з останніх речень в Апокаліпсисі, де йдеться про погрози тим, хто додасть або відніме щось від слів пророцтва книги цієї (див. Об’явл. 22, 18-19). Слова ці гострі, і правильне розуміння їх дає людині зброю, неправильне загрожує найбільш необережному користувачу. Такими є всі Писання.

Апокаліпсис завершує Новозавітне Одкровення, але не завершує історію. Історія триває, а отже, триває дія в ній Духа Божого та Промислу Божого. Єдина історична книга Нового Завіту ― книга Дій апостольських ― не закінчується словом «амінь». Це аж ніяк не випадковість. Слово «амінь» ― не просто завершення тексту та закарбування його, але й ім’я Христове: Оце каже Амінь, Свідок вірний і правдивий (Об’явл. 3, 14). Апостол Лука, який поставив «амінь» у кінці свого Євангелія, сміємо думати, не просто забув дописати його в кінці книги Дій. Правильно буде вважати, що Сам Бог, Який керував рукою апостола, у потрібний час цю руку стримував. Книга Дій не закінчена в тому сенсі, що історія, яка почалася, безперервно продовжується, і тільки в останні миті людської історії, перед Страшним Судом, книга ця буде цілком завершена і разом з небесами згорнута.

 

Для правильного погляду на співвідношення Передання та Писання звернімося до досвіду старозавітного. Заборона на віднімання від слів Письма прописана в Біблії набагато раніше, ніж вона з’являється в Апокаліпсисі. У книзі Второзаконня читаємо: Кожне слово, що я наказую його вам, будете виконувати, не додаси до нього, і не відіймеш від нього (Втор. 12, 32). Якщо поставитися до цих слів із сучасною протестантською категоричністю, то треба обмежити священні книги тільки П’ятикнижжям, відмовивши у священній вартості книгам історичним, учительним та пророцьким. Така спокуса дійсно була. Садукеї, наприклад, казали, що немає ні воскресіння, ні янгола, ні духа; а фарисеї визнають і те, й інше (Діян. 23, 8). Формальна правда на боці садукеїв, оскільки про воскресіння й духовний світ мовчить Закон. Але правильне розуміння на боці фарисеїв. Вони розуміли священну історію не тільки як збереження одного разу даного, але і як просування вперед та накопичення досвіду. До синагогального читання Тори додали читання пророків. До основних свят, які були встановлені в П’ятикнижжі (це Пасха, П’ятидесятниця та Кущі) додали свята, які виникли пізніше. Найвідоміші з них ― Пурим і Ханука. Був накопичений величезний досвід позахрамового благочестя, який полягав у вивченні та тлумаченні Писань, молитві й надзвичайно ретельному вибудовуванні життя у відповідності до Одкровення. Якщо ми зараз користуємося всіма скарбами Старозавітних Писань і знаємо, що всі вони «свідчать про Христа», так це завдяки не тільки збереженню одного разу даного на Синаї, але й завдяки історичній відкритості Старозавітній Церкві. Завдяки уважності до слів і діянь Бога та чуйному прислуханню до пульсу священної історії.

 

Звичайно, таке життя складне й породжує спокуси. Скільки, наприклад, треба було внутрішньої праці та небесної допомоги, щоб включити до канону Пісню над піснями! Набагато легше було сховатися за Тору й назвати Пісню над піснями книгою спокусливою. Але в тому ж і подвиг Церкви, що вона повинна відділити правду від брехні, і не дай Бог одне з іншим переплутати!

Цілком зрозумілий страх заплутатися у переказах людських та відшукати скелю, на яку можна безстрашно обпертися. Протестанти так і роблять. «Ось Писання», ― кажуть вони, не намагаючись зрозуміти, що це не Книга, яка в готовому вигляді впала з Неба, але книга, яка довгими століттями писалася Церквою, спочатку Старозавітною, а потім Новозавітною. Мусульмани вірять у те, що Коран існує на небі й був одного разу й назавжди даний Мухаммеду. Ми так про Біблію не думаємо. Ми знаємо, наприклад, що саме Об’явлення Іоаннове, у якому є погроза тим, хто хоче додати чи відняти, не було відразу введене до новозавітного канону. До нього та замість нього могли читати на зібраннях інші книги, які зараз не входять до канону. Бог дав таке право Церкві й, навіть більше, поклав на неї обов’язки виділяти з потоку Передання певну фіксовану й закарбовану на письмі частину. І ця записана частина Передання може бути зрозумілою і засвоєною тільки в більш широкому контексті Передання. Таким є закон: спочатку Бог і Церква, потім ― Книга, яку Бог дав Церкві. Саме слово «Біблія», яке так люблять протестанти, відсутнє в Писанні. Златоуст назвав цим грецьким словом зібрання священних писань, і будь-який протестант, який каже, що любить Біблію, користується при цьому терміном із Передання Церкви.

 

Ніхто не сперечається сьогодні про доповнення та розширення книг біблійного канону. Канон сформований ось уже протягом більш ніж півтори тисячі років. Суперечки можуть тривати й тривають лише про правильне розуміння Божих слів, про методи розкриття їхнього смислу і, що незрівнянно складніше й важливіше, про наближення до Автора Біблії та спілкування з Ним. Бог первинніший за Писання, і спілкування з Ним було можливим без посередництва книг у часи від Адама до Мойсея. Церква й зараз не виводить догмати від Писання, але підтверджує догмати Писанням, оскільки догмати віри Церква отримала від усної проповіді апостолів, які сказали безперечно більше, ніж написано. Іноді обряд, такий як земний поклін перед освяченими євхаристичними Дарами, свідчить про стосунки людини й Бога більше, ніж багато сторінок тексту. Протестант же, навпаки, відкидає історичну Церкву, яка зберігає Об’явлення, намагається відновити її, виходячи з текстів, які отримані від Церкви, і відповідно до свого особистого розуміння тексту. Якщо є Церква, то є і Писання, і правильне розуміння останнього. Якщо ж є тільки Книга, а людині залишена сваволя інтерпретацій, то Істина неминуче буде страждати від служіння смертоносним буквам (2 Кор. 3, 7), що ми й спостерігаємо наочно на прикладі Реформації, яка не має свого завершеного обличчя.

Нам, звісно ж, треба буде й ділом, і словом доводити родовий, органічний зв’язок Церкви й Писання, Писання та Євхаристії. Нам доведеться вибудовувати міст, який буде приводити людей, які полюбили Ісуса Христа через Книгу, до Церкви, Головою Якої Ісус є. Праця ця не проста, але освячена й багатоплідна. Книга Діянь продовжує писатися, і слово «амінь» у кінці її ще не поставлене. Дух Божий живе в Апостольській Церкві й продовжує діяти тихо, але дивовижно. «Протестанти всіх країн, воцерковляйтеся», ― можна сказати без будь-якої тіні іронії. Тільки трохи більше уваги до історії, трохи більше знання її, і шлях від Книги до входження в благодатне лоно, яке народило Книгу, помітно скоротиться.

Дата публiкацiї на сайтi: 17 November 2010

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 9 з 9
01:12 04.10.2012 | читатель
Православный отличается от Евангельского христианина тем, что православными называются, а Евангельскими христианами становятся.. Делать или быть, вот в чем разница. Марфа и Мария..
20:09 15.03.2011 | Василина
Дякую за ці прекрасні слова!
Протестанту,щоб знайти істинну віру необхідно пройти нелегкий шлях...Але тільки коли непоборне бажання,він може досягнути бажаного-ІСТИНИ!Віра не у власну впевненість,а у досвід тих,які були першими у Христовій Церкві!
Слава Богу,що є такі люди як Отець Андрій,які можуть словом достукатись до людьських сердець та свідомостей!
11:57 12.01.2011 | Юрий
Не перестаю удивляться тому, насколько упрощенным, редуцированным является представление православных о протестантах. Здесь всё куда хуже, чем, скажем, представление о католицизме у Альбера Камю. Кстати, возможно, история Церкви после Книги Деяний включает и Реформацию. Я представляю, какое количество доводов можно привести против этого допущения, но радуюсь тому, что все эти доводы - всего лишь человеческая логика, пусть даже красноречивая.
23:02 13.12.2010 | Вит
Пока протестант не разочаруется в своей вере, то тех пор он удержан от Православия.

Протестанту нужно прийти в интеллектуальный, духовный, богословский, социальный тупик, чтобы начать попытки перелезть через лабиринт-тюрьму, в которой он все что-то ищет.

Надо каждому протестанту развенчать миф о некой глубине протестантизма и его личного погружения в воды Писания.

Они постоянно ныряют в бассейн без акваланга, думая что это океан.
18:19 07.12.2010 | Дмитрий
Подумать только, сколько людей получили просвещиние, от достоющих до глубин сердца слов Отца Андрея.
Спасибо Вам
10:39 20.11.2010 | Людмила
"...земной поклон перед освещенными евхаристическими Дарами" дал мне то, что не могли дать двадцать лет изучения Библии... Спасибо за статью, уже воцерковленная "протестантка"
22:57 19.11.2010 | Сергій
прекрасна стаття. Спаси Господи !!!!!
14:51 18.11.2010 | Анна
Дякую!
23:48 17.11.2010 | студент
Спаси Господи ! ! !

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: