«Отці наші їли манну в пустелі», — казали Ісусу іудеї, вимагаючи від Нього подібного знамення. У пустелі за сорок років Господь явив багато чудес. Народ перемагав численних ворогів силою зброї, але ж то були не воїни, а народ пастухів, котрий пройшов крізь горнило багатовікового рабства. Вони пили воду з каменя; їх жалили змії, а щоб зцілитися від укусу, треба було поглянути на мідну статую змії. Було й багато інших подій, чудесних і унікальних, але саме про манну і більше ні про яке інше з тих чудес говорили Христу юдеї. 
Уся шоста глава Євангелія від Іоанна присвячена темі небесного хліба. Цей «хліб, що зійшов з небес», «хліб живий», «хліб Божий», є Плоть і Кров Ісуса Христа. Слід вчитатися в усю цю главу і, більше того, вжитися в Церкву, котра е Тілом Христовим, щоб зрозуміти: питання про Таїнство Причастя — одне з небагатьох, що вбирає в себе християнство уповні. Саме у зв’язку з Євхаристією, як пророцтво про неї і як вказівка на неї, може бути по-справжньому важливою та цікавою історія з манною.
Саме слово «манна» означає запитання. Коли вперше побачили «щось дрібне, подібне до крупи, мов паморозь на землі», сини Ізраїлю казали один до одного: що це? Бо не знали що то (Вих. 16,14-15). Запитання «що це?» звучить приблизно як «манна». Походження цієї їжі невідоме і власного імені в неї, по суті, немає. Це — диво і несказанна таємниця, тобто таємниця, що не може вміститися в слові.
Саме такою тайною і є Причастя. Воно не приховується і не втаюється від людей. Навпаки, які та манна, Святе Причастя подається віруючим. Але природа цього явища, за словами Амвросія Медіоланського, «Божественним прихована покровом». Отці Церкви, кажучи про Причастя, відповідали на запитання «що?», але страхом Божим утримувалися від міркувань на запитання «як?». «Духом Святим», — відповідали вони бажаючим дізнатися про механізм перетворення, і цією відповіддю слід було задовольнитися. Бо і менші чудеса не вдається розгадати нашому допитливому розуму.
Перетворення звичайної їжі на нашу плоть і кров теж є чудесним. Воно може бути описане з використанням численних біологічних термінів, таких, як «ферменти», «білки», «вуглеводи», але природа цього процесу збереже як чудесність, так і Божественне походження. За всієї сучасної обізнаності про внутрішньоутробне життя дитини, чесний і розважливий лікар і сьогодні підпишеться під словами Соломона: Як не відаєш... як кості зростають в утробі вагітної, так не можеш знати чину Бога, Котрий робить усе (Еккл. 11,5).
Манна не падала з неба. Коли роса спадала на табір вночі, тоді спадала на нього і манна (Числ. 11, 9). Роса не падає у вигляді дощу, але з’являється при перепаді температур. Так і манна називається небесною через Божественне походження, але не через видиме сходження з небес. Наші земні дари на літургії — хліб і вино — також не переміщуються у просторі, але на них закликаєтьсяВсетворний і Всемогутній Дух Божий, знаменуванням Котрого звершується Таїнство.
Книга Вихода говорить, що смак манни був подібний до смаку хлібця з медом. Смак меду міг нагадувати про властивості землі, в яку йшли євреї. Бо ж про цю землю сказано, що вона «тече молоком і медом». Тобто їжа мандрівників цілком відповідає якості майбутнього життя. Це сповна стосується Євхаристії. Радість і благодать, властиві літургії, — це лише крихти, що падають з небесного столу. За смаком цих крихт можна скласти уявлення про насолоди майбутнього бенкету.
Книга ж Чисел говорить про смак хлібця з єлеєм. Цілком імовірно, що манна змінювала смак, пристосовуючись до кожного, хто їв її. Адже й інші якості манни доводять її «живий» характер. Так, наприклад, у того, хто зібрав багато, не було зайвого, і у того, хто мало зібрав, не було нестачі (Вих. 16, 18).
Коли манни збирали більше, ніж було необхідно, вона червивіла, але зібрана напередодні суботи у подвійному обсязі манна не псувалася. Це був уповні хліб насущний, про який моляться християни, тобто хліб на кожний день (Лк. 11,3). Цим хлібом не-можливо запастися, для нього немає спеціальних комор. Про нього треба молитися щодня, щоразу наново.
Причастя таємниче виліковує людське єство. Воно приймається, як було сказано Христом на Таємній Вечері, «на відпущення гріхів». Механізм, як завжди, нам незрозумілий, але плоди Причащання відчутні. Варто зізнатися, що ми не знаємо себе до кінця. Самі для себе ми є, можливо, найбільшою загадкою. Не знаємо ми і своєї гріховності. Частина скоєних гріхів усвідомлюється як гріх і пам’ятається нами. Та це мала частина. Багато що вислизає від свідомості або забувається. Ще більшою темрявою оповиті внутрішні, у глибині серця сховані беззаконня. Ці, можливо, не актуалізовані через вчинок гріхи становлять головну «ваду» людини і небезпеку для неї. Христос у Причасті, як колись у сходженні до Пекла після смерті на хресті, сходить у жахливу глибину людського серця і здійснює його зцілення. Це — надзвичайно тонка робота вправного лікаря. Хірургія ока в порівнянні з цією роботою видасться рубкою дров.
Хворе гріхами серце зцілюється не вмить, але поступово, і необхідність у небесному хлібі не відпадає після його однократного спожиття.
Мандри пустелею є величною картиною, багато в чому схожою з життям віруючої людини. Це — довгий і небезпечний шлях, як струна натягнутий між землею рабства і землею свободи. Перша, Єгипет, — образ гріховного життя. Друга, Палестина, Земля Обітованна, — образ спасіння в Христі і вселення у вічні обителі. Перехід через Червоне море — Хрещення, споживання манни — Причастя. Харчування прив’язане до подорожі. Маннаперестала падати на другий день після того, як вони стали їсти з урожаю землі, і не було більше манни синам Ізраїлевим (Іс. Нав. 5,12). Отже, ізраїльтяни вже не їли незвичайну їжу, оселившись у Палестині. Тільки золотий сосуд, що зберігався у Ковчегу Завіту, мав у собі, серед інших святинь, трохи манни, взятої на згадку про минулі чудеса. Бачити цей сосуд євреї не могли. Там, де він був, у Святому Святих, з’являтися могла лише одна людина — первосвященик, та й то тільки раз на рік. А що ж ми? Споживаючи на землі благодатні дари Христа, чи будемо ми озбавлені їх у вічності?
Писання говорить, що ні.
В Одкровенні йдеться, що переможцеві буде дана «манна прихована» (Одкр. 2, 17), на противагу, можливо, тій манні, котра була явною для всіх.
Людина і в раю повинна буде споживати їжу, хоча й не так, як зараз. Нічим не живитися означає бути самодостатнім і мати життя в собі. Ніхто зі створених істот не самодостатній. Ангельський світ живиться благодаттю, або, як можна сказати після Григорія Палами, Божественними енергіями. Людина поєднує в собі властивості і Ангела, і тварини. Як тварині, їй сьогодні потрібна земна їжа. Але, як духовній істоті, їй завжди була й буде потрібна їжа духовна, оскільки не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що сходить з вуст Божих (Мф. 4,4). Потреба в духовній їжі підтверджує духовну спорідненість людини з ангельським світом. І про манну в псалмах сказано: і спустив, немов дощ, на них манну, і збіжжя небесне дав їм. Хліб ангельський їла людина (Пс. 77, 24-25).
Святі Тайни Христові є істинним ангельським хлібом, оскільки це хліб одночасно і земний, і благодатний. Він подвійно живить людину, яка має двоскладову будову, живить і її тіло, і її душу.
Як планети Сонячної системи обертаються навколо Сонця, так життя Церкви обертається навколо євхаристичної Чаші. Вона дає нам можливість не померти від специфічного голоду тут, у пустелі сучасного життя. Вона ж готує нас до життя майбутнього і ще на землі робить причасниками небесного дару і сили майбутнього віку (Євр. 6, 4-5).
Отже, у той час, коли ми ще в мандрах, як заповідь повинні звучати в серцях християн слова Спасителя: Пильнуйте не про поживу тлінну, але про поживу, що зростається на вічне життя, яку дасть вам Син Людський (Ін. 6, 27).
