Один батюшка в юності був хіпі та рок-музикантом. А потім полюбив Христа всім серцем та пішов до Оптіної пустині, став монахом. Невдовзі услід йому поїхали й інші хіпі. А батюшка став вже ієромонахом та хрестив хіпі в озері Любові.

Один батюшка в юності був хіпі та рок-музикантом. А потім полюбив Христа всім серцем та пішов до Оптіної пустині, став монахом. Невдовзі услід йому поїхали й інші хіпі. А батюшка став вже ієромонахом та хрестив хіпі в озері Любові. Почувши про дивного батюшку, який грає на гітарі Deep Purple, безліч юнаків та дівчат з рюкзаками за плечима, романтикою в душі та іскрою Божою в серці з різних кінців Радянського Союзу стопом потяглися до монастиря, що в землі Калузькій. І стали жити в наметах на озері Любові. Батюшка-хіпі приходив до них по вечорах, грав на гітарі, сіяв сім’я Боже в юні душі, а потом й хрестив водами спасительними в ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Нові християни складали свої барвисті фенечки до батюшчиного полотняного мішечка, і, поживши трохи в благословенній Оптіній, одні залишалися в монастирі, інші їхали відроджувати Святу Русь, адже ставали вони хто пастирями Церкви, хто матушками, хто монахами та монахинями, а хто просто православними підприємцями. Приїжджали в Оптіну і журналісти з радіо й телебачення, задавали свої питання: чи не соромно, батюшко, з неформалами спілкуватися? А батюшка їм казав: «All you need is love!»*

*«All you need is love» — «Все, що вам потрібно, це любов» — пісня гурту «Битлз»).

Тепер батюшка-«радикал», ігумен Сергій (Рибко), служить в Москві. В 2004 році Святіший Патріарх Олексій вручив йому премію «Обретенное поколение» — саме за цю діяльність, адже не полишив він її: сьогодні він бажаний гість в московському рок-клубі. Отець Сергій вважає, що євангельська проповідь повинна лунати не тільки в храмі, але й у будь-якому місці, де вона може бути почута, і не існує більш благодатного ґрунту для цього, ніж юне серце. А потенційним опонентам відповімо словами грецького старця Порфірія: «Наша любов у Христі повинна проникати усюди і досягати навіть хіпі на Маталі*. Я дуже хотів поїхати туди... щоб залишити для бесіди з ними саму любов Христову, яка перетворює». А тому нехай розмірковують ті, хто любить «відціджувати комарів», а ми поспілкуємось з отцем Сергієм, який робить свою справу пастиря, як заповів йому Христос.

*Матала — місце в Афінах, де збираються хіпі.

— Колись юнак запитав Христа про спасіння і, почувши відповідь «Продай майно своє і слідуй за Мною», відійшов від Господа засмучений. Євангеліє не вписується у вузькі рамки, і євангельський юнак — це образ душі, що не наважується слідувати за Господом з якихось своїх міркувань. Але, може, не випадково Євангеліє каже саме про юнака: змолоду особливо не хочеться позбавляти себе т.з. радостей життя, адже Церква накладає певну відповідальність на людину, багато в чому вимагає обмежень. Як багато людей і зараз відходять від церковних дверей засмученими, зізнаючись: я вірю в Богу, але щоб хреститися, треба відмовитися від того й від цього... Може, справа у невірному розумінні Церкви як інституту заборон? Чи можливий якийсь компроміс між слідуванням за Христом і звичайним для юності світосприйняттям?

— Я можу відповідати на засадах свого власного досвіду, оскільки прийшов у Церкву в 18 років, а з 19, з Божої ласки, при ній трудився. Коли я відкрив для себе багатство Церкви, ту радість, яку Господь обіцяє, кажучи: царство Боже всередині вас, я зрозумів, що саме тут починається блаженство за мірою праці людини над собою, тому я доволі легко покинув усе мирське.

Є речі дозволені православному християнину (створити сім’ю, мати роботу, добробут, друзів, якісь захоплення), а є речі заборонені, тобто власне гріхи. Гріх — це певне свавілля, коли людина порушує визначені межі. "Все непомірковане від бісів«,— сказав прп. Пімен Великий. Їсти — це не гріх, а об’їдатися вже гріх, мати законну вінчану сім’ю не гріх, а вдаватися до розпусти — гріх. Молоді люди, за своїм незнанням учення Церкви, плутають, що дозволено і що — ні. Часто віра в Бога виявляється сидінням в чотирьох стінах в чорному вбранні і оплакуванням казна-чого, наче людина вже померла.

Однак все це зовсім не так. Просто необхідно знати ті рамки, в які поставляє Церква людину. Наприклад, цнотливість. Адже розбещеність, подружня зрада навіть світом засуджується, навіть серед язичників це не в пошані, оскільки руйнує інститут сім’ї. Відмові від гріха дає людині справжню радість, кожна перемога над гріхом наближує людину до Бога, а відтак, до справжнього, не замінюваного жодними земними благами, блаженства.

— Сучасний юнак виховується в іншій дійсності, відмінній від тієї, в якій пройшла Ваша юність. Зараз, коли впала залізна завіса, настала епоха вседозволеності й культу розпусти. Чи в цій атмосфері не приглушуються почуття, що приводять людину до Бога?

— Св. Письмо каже про примноження спокус в останні часи, які дійсно несуть страшну руйнівну силу, але душа за природою християнка, і зараз є багато людей, що зберегли чистоту і цноту, які відчужуються гріха. Завжди в цьому світі вистачало бруду. Римська імперія була не менш розбещена: в Спарті люди ходили голими по вулиці, і розпуста оспівувалася поетами, однак християнство народилося в цих умовах і знайшло своїх послідовників. І завжди на таких людях стояла віра в Бога, на таких людях світ стоїть. До того ж, з чистотою поєднані й інші чесноти, адже недарма існує слов’янське слово целомудрі, яке означає, що людина цілісно сприймає світ, вона мудрує правильно, а розпусник розкладається, втрачає розум, не кажучи вже про безліч хвороб. Або візьмемо наркотики. Вони також завжди були доступні людству, зараз вони доступні в більшій мірі, ніж в наш час, але і тоді і зараз були і є люди, які знаходили в них сенс свого існування й ті, хто дивився на них як на дещо руйнівне. Наркотики — це ліки для зменшення страждань хворих людей, це милість Божа, надана людству. Однак те, що люди перетворили їх на джерело своєї загибелі, є проблемою цих людей.

Завжди були люди, які хотіли бути з Богом і не хотіли бути з Ним. Кожна людина робить вибір сама для себе: чи обере вона ті блага, що пропонує Господь, чи ті блага, що пропонує матеріальне життя. Якщо людина прагне стати твариною, вона стане твариною, якщо хоче стати людиною — вона стане людиною. Тут свобода волі. Дурні стають тваринами, а люди більш розумні обирають життя з Богом, хоча вона в цьому світі може бути поєднана з певними складнощами.

Один з проповідників сказав, що відтоді коли на землі з’явилась Істина, світ розділився на людей гордих та смиренних. А я б сказав, що на людей дурних і мудрих. Будь-яка людина хоче мати якомога більше благ і якомога менше страждань, але якщо людина обирає для себе задоволення «покоління пепсі», вважаючи благом тільки матеріальне, вона себе обкрадає, оскільки, окрім тіла, в неї є душа й дух, які теж мають свої потреби. Якщо людину почати купати в задоволеннях, душа й дух зголодніють, вони волатимуть, адже того, чого достатньо свині, людині замало. В людину закладено певний потенціал, прагнення добра, добротолюбіє, і поки це прагнення не буде задоволено, людина не буде щаслива, гармонійна. Тому людина розумна спостерігає за собою, за життям навколишнього світу, своїх близьких, і рано чи пізно вона це зрозуміє.

— Чи не складається враження, що зараз менше молоді приходить до храму?

— Ні, не справляється — навпаки, більше. Справа в тім, що гріх набридає душі. Людина створена таким чином, що її не може наситити матеріальне життя. Через що руські люди п’ють? — Через те, що руська людина як представник Святої Русі має великий потенціал богоспілкування, і якщо через різні причини він не досягає цього богоспілкування, то починає пити, щоб забутися, заглушити в собі це прагнення Бога. Поки людина не відкриє для себе Бога, він не буде задоволений, хоч ти його золотом засип. Золото вважається благом у цьому світі, але християнство говорить, що життя людини не залежить від багатства її. Безліч випадків, коли людина має золото, але не є щасливою. Монахи ж, які взагалі нічого не мають, блаженні й радісні, тому що в царстві Божому живуть вже тут на землі.

— В юному віці ця туга за Богом більш загострена, але ж її можна й заглушити...

— Все можна, можна занапастити свою душу, можна вбити своє тіло, адже людина є вільною. Вона може досягти богоспілкування, стати богоподібною, а може й втратити людський вигляд і стати за образом та подобою демонів. Вмерти душа вже не може, а руйнувати себе без кінця можна. Це — вибір людини. Є багато причин в цьому світі, які заважають пізнати Бога. Всі вони називаються пристрастями, або гріхами, за допомогою яких душа руйнує себе. Це справа дурних людей. Людина розумна обов’язково знайде істину. Дійсно, змолоду ця туга є більш гострою через чистоту душі, її незіпсованість. Юний з дитячою простотою відчуває присутність Божу і неповноту власного життя внаслідок його віддаленості від Бога. В принципі все життя дається людині на пізнання Бога, але в молодості, коли ніщо людину не зв’язує, легше і простіше прийняти Бога і слідувати за Ним, а кожна затримка дедалі більше віддаляє від Бога. Туга ця підсилюється, людина починає її заглушувати — задоволеннями, суєтою, чим завгодно, аби лиш бути подалі від Бога. Це, знов-таки, чергова дурість. Про що свідчить людина похилого віку, яка не вірить в Бога? Про те, що вона все соє життя пручалася Божому поклику, доки не заскорузла у своїй впертості. Але якщо людина не хоче царства Небесного, ніхто її туди силою не затягне. Її цілком задовольняє цей світ, який створений як тимчасовий готель, аби, знаходячись у ньому, людина розв’язала для себе певну математичну головоломку. А її влаштовує ситуація без цього рішення. Та постає питання: що ж далі, за порогом смерті? Звичайно, легко заколисувати себе, відповідаючи, що там нічого нема, та насправді жодна душа цим не задовольняється. Ця відповідь дає лише тимчасове заспокоєння.

— А якщо нема цього поклику в юному віці?

— Значить, людина просто є духовно хворою, такою вона вийшла з утроби матері. Адже ми дуже багато наслідуємо від наших батьків. Якщо це порядні, чесні люди, то й людина народжується з такими завдатками. В людей, що вбили в собі образ Божий, і дитина народжується такою, хоча будь-яка іскра може розпалитися з допомогою Божої благодаті, таїнства Хрещення. Все можливе для Бога. Це в руках Божих — хто спасається, а хто — ні. І народжені серед християнських народів не цінують цього і гинуть, і папуаси-язичники стають християнами і спасаються.

— Людина повірила в Бога. Як слідувати Богу і в чому полягає служіння Йому?

— У виконанні Божих заповідей, у бажанні пізнати Бога саме в християнській філософії, у сповіданні своєї віри, у житті відповідно до тих істин, які християнство несе в собі. А воно несе достатньо, дає відповіді на всі запитання: як влаштований цей світ, зримий на незримий, як має жити людина, для чого вона має жити, в чому добро і в чому зло. Християнство цілком задовільно відповідає на всі ці запитання, нема жодного питання без відповіді. Людина, яка захоче, ці відповіді отримає.

— Юнак був вихований у вірі, і це стало для нього звичкою: є зовнішнє благочестя, але немає особистої, живої зустрічі з Богом. Чи повинно в юності відбутися переосмислення своїх християнських почуттів?

— Якщо людина послідовна в своїй вірі, то вона не буде задоволена, доки ця зустріч з Богом не відбудеться. Те, що людина з дитинства бере участь у таїнствах Церкви, має досвід християнського спілкування в сім’ї, особливо якщо вона бачить нелицемірне християнське життя своїх батьків і може порівнювати це життя з іншими соціальними групами — це велика підмога. Є сосуд, який залишається наповнити змістом. Іншому потрібно вистраждати, аби зрозуміти якісь істини — а тут багато чого вже готово. Церковне життя не стане мертвою звичкою, якщо батьки не зловживатимуть, спекулювати на вірі, на християнських почуттях. Однак рано чи пізно дитина, підліток буде поставлена в ситуацію, коли треба буде робити вибір: або ти з Богом, або ні.

— Як Ви думаєте, чи можна сполучувати захопленням рухом хіпі з християнством? Якщо хлопець був вихований в православній вірі та раптом захопився?

— Або він так і не був християнином, або в нього відбувається тимчасовий відступ, і це його помилка. Людина, яка вже має досвід спілкування з Богом, може, і захопиться, але ненадовго, їй вже нічого іншого просто не треба. Той, хто вкусив солодкого, не схоче більше гіркого, той, хто вкусив благодатних радостей і переживань, не захоче світських радостей вони набагато грубіші.

— А звичайні юнацькі захоплення? Як людина може вибирати, що можна, а чого не можна?

— Захоплення, що не віддаляють від Бога, допустимі. Аби зрозуміти, треба керуватися совістю. Не завжди є поруч вчителі, добрі люди, але завжди є совість. Якщо людина прислухатиметься до неї — це найкращий керівник. Це голос Божий в людині, і все, що совісті не суперечить, не паплюжить її, — можна. Що не заборонено — то дозволено.

— Вміння битися — чи є воно необхідним для православного юнака? І з приводу східних одноборств нема єдиної думки. Кажуть, що займатися ними і залишатися вільним від цієї філософії неможливо.

— Неправда. Там є певна філософія, але залишимо її китайцям та японцям. Наші б’ються таким самим чином і залишаються при цьому православними. Це примітивний погляд на речі. Я спілкувався з православними людьми, які цю думку заперечують. Один батюшка з Володимирської області заснував при храмі секцію тоеквандо. Зібрав кілька десятків підлітків, почав викладати їм боротьбу, і поступово вони стали православними. Будь-який чоловік може опинитися в ситуації, коли потрібно когось захистити: дружину, матір, просто перехожого, тому справжній мужик повинен вміти битися.

— А куріння? Відомо, що імператор Ніколай II курив, а він — серед святих...

— Все, що забирає здоров’я — гріх. Тепер на царя всі посилаються. Це був його гріх, адже він також людина. Мученик Воніфатій і пив, і вдавався до блуду. Однак, коли він став мучеником, він вже не пив і не блудив, приніс каяття. Свт. Іоанн Златоуст каже: «Нащо ти мені показуєш приклади грішників? Я тобі покажу приклади святих. Але якщо ти наслідуватимеш грішників, то разом із ними потрапиш до пекла, а якщо наслідуватимеш чесноти святих, то потрапиш до раю. Хочеш — залишайся грішником, а я хочу наслідувати святих».

— Якщо щойно навернений молодий чоловік палить, треба різко кинути цю звичку?

— Я завжди вважав паління чимось нехорошим, навіть коли невіруючим був. А коли став вірити в Бога й дізнався, що це гріх, став вести непримириму боротьбу. Кожна цигарка, яку я спалював, була докором сумління, я кидав двічі чи тричі, користуючись постами. Піст починається — я кидаю. А зараз я не розумію, навіщо людина курить. Всі релігійні системи вчать, що чим менше бажань, тим менше страждань, а тут людина виховує в собі зайву потребу, щоб, задовольняючи її, отримувати сатисфакцію.

— Чи можна носити довге волосся? Деякі священики, посилаючись, очевидно, на Книгу правил, вважають це виключним правом монахів.

— Книга правил багато в чому відображає погляди часу. Наприклад, за Книгою правил дівчині можна виходити заміж в 13 років, а юнаку женитися в 15 років. Треба брати до уваги умови, що змінилися. Я нічого поганого не бачу в довгому волоссі. Якщо є бажання — носіть.

Бесіду вела Олена Миролюбова