Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

«Мені чотирнадцять років»

Знову виголошую слово, стримуване протягом довгої зими, — Весна!

 

Виходжу на вулицю. Вітер жене хвилі на Дніпрі, розбиваючи останні брили мертво-сірого льоду, пахне землею. Геть з набережної Дніпра, через Поділ угору — в місто, як там, весною?

 

Від непрогрітої землі ще віє холодом. Я крокую між калюжами і в такт своїм крокам читаю:

…Задворки с выломанным лазом.
Хибарки с паклей по бортам.
Два клёна в ряд, за третьим, разом -
Соседний Рейтарский квартал…

І неодмінно вголос, інакше не почуєш, не відчуєш...

 

Так, сьогодні Рейтарський квартал не той, який описаний поетом, а весна та ж...

 

У кишені мого пальто томик Пастернака. Відкриваю на ходу обшарпану книгу. Пастернаком потрібно перехворіти. Не так, як кором чи грипом, не заради імунітету, а так, як хворіють високою ідеєю, страждаючи від неможливості до кінця збагнути. Напевно, потім це минає, як минає врешті-решт будь-яка хвороба, але залишається слід.

 

Але це потім, а зараз: напівпорожній трамвай, коричневий томик, шепіт, тому що не можна читати ці вірші мовчки, потрібно обов’язково їх чути, щоби бачити, а все інше геть!

 

«Тебе Пастернак до телефону!»

 

Андрій Вознесенський згадує:

Заціпенілі батьки витріщилися на мене. Шестикласником, нікому не сказавши, я надіслав йому вірші й лист. Це був перший рішучий вчинок, що визначив моє життя. І ось він відгукнувся і запрошує до себе на другу годину, в неділю.

Був грудень. Я прийшов до сірого будинку в Лаврушинському, звісно, за годину. Зачекавши, піднявся ліфтом на темну площадку восьмого поверху. До двох залишалася ще хвилина. За дверима, очевидно, почули ліфт. Двері відчинилися.

Він стояв у дверях.

Усе попливло переді мною. На мене дивилося здивоване довгасто-смугляве полум’я обличчя...

Він заговорив з середини.

Вилиці його тремтіли, як трикутні остови крил, щільно притиснуті перед змахом. Я боготворив його. В ньому був лет, сила й небесна непристосованість. Коли він говорив, він підсмикував, витягував догори підборіддя, ніби хотів вирватися з комірця і з тіла.

Невдовзі з ним стало дуже просто. Нишком розглядаю його.

Короткий ніс його, починаючи із заглибини перенісся, зразу йшов горбинкою, потім продовжувався прямо, нагадуючи смуглий рушничний приклад у мініатюрі. Губи сфінкса. Коротка сива стрижка. Але головне — це хвиля магнетизму. «Он, сам себя сравнивший с конским глазом»...

...З цього дня моє життя вирішилося, набуло казкового сенсу й призначення: його нові вірші, телефоні розмови, недільні бесіди в нього з другої до четвертої, прогулянки — роки щастя і дитячої закоханості...

Чому він відгукнувся мені?

Він був самотній у ті роки, втомився від негараздів, йому хотілося щирості, чистоти стосунків, хотілося вирватися з кола — і все ж не тільки це. Можливо, ці дивні стосунки з підлітком, школярем, ця майже дружба щось-таки пояснюють у ньому? Це навіть не дружба лева з собачкою, точніше — лева з цуценям...

Його тягнуло до дитинства. Поклик дитинства не припинявся в ньому...

Говорив він захлинаючись, безоглядно. Потім раптово обривав розмову. Ніколи не скаржився, які б хмари його не затьмарювали.

«Художник, — казав він, — за суттю своєю оптимістичний. Оптимістична сутність творчості. Навіть коли пишеш речі трагічні, ти повинен писати сильно, а смуток і розмазня не народжують твори сили». Мова лилася непереривним заливистим монологом. У ній було більше музики, ніж граматики. Мова не ділилася на фрази, фрази на слова — все лилося несвідомим потоком свідомості, думка пробурмочувалася, поверталася, зачаровувала. Таким же потоком була його поезія.

Пастернак — підліток.

Є художники, відмічені постійними віковими ознаками. Так, у Буніна є чіткість ранньої осені, він ніби завжди сорокалітній. Пастернак же вічний підліток, неслух — «Я создан богом мучить себя, родных и тех, которых мучить грех». Лиш одного разу у віршах в авторській мові він позначив свій вік: «Мне четырнадцать лет». Раз і назавжди...

После перерыва

Три месяца тому назад.
Лишь только первые метели
На наш незащищенный сад
С остервененьем налетели.

Прикинул тотчас я в уме.
Что я укроюсь, как затворник.
И что стихами о зиме
Пополню свой весенний сборник.

Но навалились пустяки
Горой, как снежные завалы.
Зима, расчетам вопреки.
Наполовину миновала.

Тогда я понял, почему
Она во время снегопада.
Снежинками пронзая тьму.
Заглядывала в дом из сада.

Она шептала мне: «Спеши!»
Губами, белыми от стужи.
А я чинил карандаши.
Отшучиваясь неуклюже.

Пока под лампой у стола
Я медлил зимним утром ранним.
Зима явилась и ушла
Непонятым напоминаньем.

Весна

Все нынешней весной особое
Живее воробьев шумиха.
Я даже выразить не пробую.
Как на душе светло и тихо.

Иначе думается, пишется.
И громкою октавой в хоре
Земной могучий голос слышится
Освобожденных территорий.

Весеннее дыханье родины
Смывает след зимы с пространства
И черные от слез обводимы
С заплаканных очей славянства.

Везде трава готова вылезти.
И улицы старинной Праги
Молчат, одна другой извилистей.
Но заиграют, как овраги.

Сказанья Чехии, Моравии
И Сербии с весенней негой.
Сорвавши пелену бесправия.
Цветами выйдут из-под снега.

Все дымкой сказочной подернется.
Подобно завиткам по стенам
В боярской золоченой горнице
И на Василии Блаженном.

Мечтателю и полуночнику
Москва милей всего на свете.
Он дома, у первоисточника
Всего, чем будет цвесть столетье.

На Страстной

Еще кругом ночная мгла.
Еще так рано в мире.
Что звездам в небе нет числа.
И каждая, как день, светла.
И если бы земля могла.
Она бы Пасху проспала
Под чтение псалтыри.

Еще кругом ночная мгла.
Такая рань на свете.
Что площадь вечностью легла
От перекрестка до угла.
И до рассвета и тепла
Еще тысячелетье.

Еще земля голым-гола.
И ей ночами не в чем
Раскачивать колокола
И вторить с воли певчим.

И со Страстного четверга
Вплоть до Страстной субботы
Вода буравит берега
И вьет водовороты.

И лес раздет и непокрыт
И на Страстях Христовых.
Как строй молящихся, стоит
Толпой стволов сосновых.

А в городе, на небольшом
Пространстве, как на сходке.
Деревья смотрят нагишом
В церковные решетки.

И взгляд их ужасом объят.
Понятна их тревога.
Сады выходят из оград.
Колеблется земли уклад:
Они хоронят Бога.

И видят свет у царских врат.
И черный плат, и свечек ряд.
Заплаканные лица -
И вдруг навстречу крестный ход
Выходит с плащаницей.
И две березы у ворот
Должны посторониться.

И шествие обходит двор
По краю тротуара.
И вносит с улицы в притвор
Весну, весенний разговор.
И воздух с привкусом просфор
И вешнего угара.

И март разбрасывает снег
На паперти толпе калек.
Как будто вышел человек.
И вынес, и открыл ковчег
И все до нитки роздал.

И пенье длится до зари.
И, нарыдавшись вдосталь.
Доходят тише изнутри
На пустыри под фонари
Псалтырь или апостол.

Но в полночь смолкнут тварь и плоть.
Заслышав слух весенний.
Что только-только распогодь -
Смерть можно будет побороть
Усильем воскресенья.

Опублiковано: № 2 Дата публiкацiї на сайтi: 13 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
«Мені чотирнадцять років»

«Мені чотирнадцять років»

Варвара Шувалікова
Журнал «Отрок.ua»
Є художники, відмічені постійними віковими ознаками. Так, у Буніна є чіткість ранньої осені, він ніби завжди сорокалітній. Пастернак же вічний підліток, неслух — «Я создан богом мучить себя, родных и тех, которых мучить грех». Лиш одного разу у віршах в авторській мові він позначив свій вік: «Мне четырнадцать лет». Раз і назавжди...
Розмiстити анонс

Результати 1 - 2 з 2
17:19 29.01.2014 | Маша
Какие замечательные и трогательные стих. Перед глазами проносятся даже непережитые поспоминания, как будто ты на время видишь жизнь другого человека,и действительно, Пастернака нельзя не читать вслух, слова сами срываются с языка и льются гармоничными строчками, эдакий крик души. Думаю у этого человека в душе было 14 лет, потому что это такой возраст, когда все еще впереди и терять нечего, и есть надежда, которую утрачивают многие взрослые, надежда:светлая, наивная, детская, что мир каким бы ни был, но он все-таки прекрасен.
Благодаря таким авторам хочется жить!
21:17 01.06.2010 | Александр
Нет слов...

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: