Наша сьогоднішня бесіда з протоієреєм Андрієм Ткачовим — не про гучний серіал. Ми говоритимемо про місце краси у нашому житті, про те, що нам дає і чого позбавляє нас краса. Наша бесіда стосуватиметься здебільшого зовнішньої краси, і тому торкнеться лише одного виміру цього об’ємного і дивовижного поняття.
— Батюшка, чому Господь створив одних людей такими некрасивими, а інших наділив привабливою зовнішністю?
— Краса може бути сходами до Неба, бо райське життя — це невимовна краса. Але оскільки ми не вміємо правильно користуватися Божими подарунками, Господь дозовано і премудро розподіляє їх серед людського роду. Богу завгодно, щоб світ був строкатим та різноманітним, мов великий букет, що складається з різних квітів, польових і оранжерейних. У кожної людини є свій талант, свої особливості. Красу можна розглядати як один із них. Один письменник так і каже: краса — це талант. Людина, що не відрізняється модельною зовнішністю, напевне у вигляді «компенсації» отримує від Бога незрівнянно цінніші якості, тому не треба ні сумувати, ні заздрити. Варто пошукати в собі те, чим Господь обдарував нас із надлишком. Напевно, це більш важливо для життя, аніж гарненьке личко.
— Для православного християнина проблема зовнішньої привабливості не настільки болюча, як для людини нецерковної. Але навряд чи знайдеться чоловік, а тим більше жінка, абсолютно байдужі до своєї — та й чужої — зовнішності. Чи саме байдужість до зовнішньої краси є нормою для віруючої людини?
— Оскільки зустрічають по одягу, то й православна людина не виключена з числа людей, для яких проблема зовнішності болюча. Тому не треба думати, що віра бетонною стіною відгороджує людину від усієї мирської проблематики. Віруюча людина може, як і будь-яка інша, соромитися капловухості або веснянок, неслухняного чубчика або гаркавості... Людей, байдужих до своєї та чужої зовнішності, немає або майже немає. Людині властиво прагнути до краси. Краса входить у вічну трійку разом із Добром та Істиною. Тому люди реагують на красу як на захопливу таємницю і повз красу байдуже пройти не можуть.
— Так як же потрібно християнину ставитися до власної зовнішності? Як поводитися красивій людині, щоб не бути людям спокусою і правильно користуватися Божим даром? І друге — як не впадати у відчай і не зневірятися людині, що не отримала від Бога в подарунок гарної зовнішності?
— Красеням і красуням хочеться сказати: ви поблизу вогню. Ступінь вашого впливу на світ може бути майже чаклунським. Найголовнішою противагою вашій зовнішності повинен бути страх Божий. Тому, хто «спокусить одного з малих цих», Господь загрожує таким покаранням, у порівнянні з яким потоплення в морі з каменем на шиї є милістю (Мф. 18:6). І внутрішній ресурс для правильного розпорядження своєю зовнішністю у красивих людей є, інакше Господь не дав би їм привабливу зовнішність. Щастя жінки — не багато чоловіків, а один. Те ж стосується і чоловіків. До вас, красенів і красунь, у свій час прийдуть хвороби, на вашому чолі з’являться зморшки, ослабнуть руки і поблякне сяйво очей. Не пропустить вас і про вас не забуде кістлява жниця з косою в руках. Так що пишатися вам особливо нічим. Більше того — прихід старості або просто в’янення краси ви переживатимете особливо болісно, навіть панічно. По суті, доведеться «відстраждати» за всі роки бездумного пурхання по життю в променях чужих захоплень вами. Закінчимо про це, пославшись на Соломона: Краса то омана, а врода марнота, жінка ж богобоязна вона буде хвалена! (Прип. 31:30).
Ви ж, милі й добрі, безсумнівно, по-своєму красиві — хай не карколомно — витріть слізки й посміхніться. Тільки в тому випадку, якщо ви не мислите свого життя поза екраном і подіумом, можна засмучуватися через відсутність таких вій, як у Грети Гарбо. Якщо ж ви хочете прожити життя тихо і щасливо, то у вас це вийде краще, ніж у тих, на кого на вулиці обертаються. Це тривіально, але факт: людина з глибокою душею і добрим серцем, така людина, в якої є таємниця, не потребує пропорцій 90-60-90. Варто тільки вийти з тінейджерського віку, оскільки проблема зовнішності особливо гостра в отроцтві і юності. Потім Премудрий Господь через обставини життя все розставить на свої місця, і свою роль почнуть відігравати набагато важливіші й потрібніші якості, ніж пишність волосся й гладкість шкіри. Я навіть боюся, що красива людина може все життя не вийти з положення арабського скакуна або античної вази. Тобто навколо неї все життя можуть ходити, цокаючи язиком, прицінюючись і облизуючись, так ніколи й не ставлячись до неї як до живої душі, а не просто красивого тіла. Так що за всієї глибокої ненависті до серіального жанру, погоджуся з надокучливим слоганом: «не дивися ти по сторонах, залишайся такою як є, залишайся сама собою».
— Краса — категорія об’єктивна чи суб’єктивна?
— Суб’єктивна. Вірніше, кожна епоха має свої уявлення про красу. У часи Марлен Дітріх і Любові Орлової цінувалися жінки щільні, збиті, які пашать здоров’ям. Тоді важко було повірити, що років через п’ятдесят у моду ввійде образ «непритомного глиста» — такої собі кістлявої шмаркачки з безбарвними очима, що широко крокує від стегна і дивиться вперед немигаючим поглядом.
Ми б не зрозуміли краси єгиптянки Нефертіті з її голеною налисо головою і відтягнутими мочками вух. До сьогоднішнього дня багато народів, наприклад, Африки мають свої критерії краси, що випадають з наших понять про естетику. Так що тут є поле для маневру, і немає одного разу назавжди даних критеріїв.
— Але Ви, отче, говорите швидше про осмислення краси в конкретній культурі, але ж існує просто самодостатня, усім очевидна природна краса?
— Можна сміливо сказати, що як досконале творіння Бога людина навіть після гріхопадіння майже божественно красива. Це прозріли греки, і тому їх мистецтво зберегло актуальність аж до сьогодні дня. На красу людини ми дивимося не так, як дивимося на красу природи, бо окрім природи, людина завжди ще і носій конкретної культури. Її одяг, прикраси, знаряддя праці, навіть вираз обличчя завжди говорять про клімат, у якому вона живе, про народ, серед якого вона народилася, і ще про нескінченну масу речей. Тобто людина завжди «задрапована». Греки ж роздягли її, позбавили від усіх нашарувань та обгорток і спробували дати її в ідеальному вигляді, тобто не елліна, чи іудея, чи перса, не раба і не вільного, а просто людину. Такі Дискобол і Списоносець. Ці люди пропорційні, злагоджені, красиві. Таке зображення людини є неусвідомленим і непрямим прославлянням Творця як Великого Художника. «Пам’ятай, що мов глину мене обробив Ти, і в порох мене обертаєш. Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згустив Ти мене, мов на сир? Ти шкірою й тілом мене зодягаєш, і сплів Ти мене із костей та із жил. Життя й милість подав Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа» (Іова 10:10-12).
Краса в такому розумінні постає перед нашим поглядом як подарунок Божий, як відображення Божественної краси. І потрібно все життя вчитися дивитися на красиву людину як на майстерний виріб Великого Бога.
Розповідають про одного єпископа. Його звали Нонн Іліопольський. Побачивши сліпучо красиву блудницю, що йде в супроводі натовпу ошатних юнаків, Нонн розчулився і заплакав. Він подумав: «Ця жінка так наряджає і намащує себе заради смертних коханців. Я ж не прагну прикрасити свою душу для Безсмертного Жениха». Там, де інші розпалювались й уражалися хіттю, свята людина думала зовсім про інші предмети. Вона спасалася, дивлячись на те, що для інших було приводом до загибелі.
— Є якість, яку звуть чарівністю. Кожен з нас зустрічав людей, які мають якусь «родзинку», привертають оточуючих, у тому числі й осіб протилежної статі. Не могли б Ви роз’яснити поняття «чарівність»?
— Сенс слова «чарівність» близький до слова «чари», або навіть «чаклунство». Тобто чарівність — це зовсім ірраціональний вплив однієї людини на іншу, що не піддається логічному розбору. Хоча вона діє через погляд, голос, дотики, тобто за допомогою тіла, все ж схоже на те, що чарівність — це дія душі на душу, явище таємниче. Всі ми зустрічали таких людей, дехто, може, в таких людей навіть закохувався всупереч доводам логіки, естетики і здорового глузду. Тобто це ще одна втіха для тих, хто, дивлячись у дзеркало, частіше сумує, ніж радіє.
— Як Ви вважаєте, чи допустимі пластичні операції?
— Якщо людина потворна від народження або знівечена в результаті нещасного випадку, то полегшити їй життя в суспільстві за допомогою сучасної медицини, іншими словами, виправити і поліпшити її зовнішність — справа блага і похвальна.
Пластична хірургія стає мерзенною, коли обслуговує інтереси багатих і самозакоханих сластолюбців, які не бажають старіти. Ці люди, бажаючи вічно жити й вічно насолоджуватися, не маючи при цьому віри в майбутнє життя, прагнуть створити для себе на землі рукотворний рай. Це, на мій погляд, гідно осуду.
— Отче Андрію, на цей раз ми з Вами говорили в основному про красу в її зовнішніх, навіть життєвих проявах. І майже не торкнулися краси як філософської категорії, як окремої теми в літературних творах...
— Класики нашої літератури, Гоголь і Достоєвський, багато міркували над феноменом краси та багато думок залишили нам у спадщину. Так, для Гоголя краса була двозначною і моторошною. Він ніби боявся, що за маскою сліпучої краси ховається інша особа, може бути навіть обличчя демона, що гигоче. У «Невському проспекті» Микола Васильович описує моторошний контраст між божественною красою незнайомки та глибиною її падіння. Герой не може зрозуміти, як такий діамант може жити в вертепі розпусти й при цьому навіть не мучитися совістю (героїня порожня й безтурботна). Багато на цю тему писав і Достоєвський. Для нього гарне обличчя було знаком таємниці або навіть покликання людини до чогось вищого. Загалом, тема ця не раз піднімалася на сторінках великих творів, що іще раз підтверджує: тема краси — тема животрепетна. Думаю, і ми будемо повертатися до неї неодноразово.
Розмовляла Катерина Ткачова
