Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Дивовижна привабливiсть Обломова

Кого з вас, любі читачі, називали словом «обломов»? А може, не вас, а когось у вашій присутності? А можливо, ви самі користувалися цим загальним іменем, аби висловити своє невдоволення? А чи не дивився цей «обломов» на вас із дзеркала? На мене, наприклад, дивився.

 

Для наймолодших, кого школа вже познайомила з цим знаменитим персонажем і хто не встиг ще доторкнутися до нього сам, поясню, що це неймовірний ледар, створений письменником дев’ятнадцятого століття Гончаровим. Ледар, але не тільки. Щоб пояснити, наскільки важливе це «не тільки», дозволю собі деякий відступ.

У середині сімдесятих років минулого століття померла дуже гарна людина, Володимир Іванович Львов. Цей уродженець Петербурга зовсім молодим пройшов усю війну і повернувся з неї обвішаний нагородами й без ноги, втратив у блокаду геть усю родину, був після війни директором заводу і, звісно, про те, що йому властиві лінощі, не було й мови.

Його вдова, яка пережила його на двадцять п’ять років, була жінкою дуже діяльною. Вона поєднала в собі риси батьків: заповзятливого сибірського купця і польської акторки — і стала неординарною вчителькою літератури, кандидатом педагогічних наук, автором книг. І ось ця вдова із властивою їй наполегливістю прикрашала надгробок свого чоловіка голубом. Спершу бронзовим — його вкрали, потім з іншого металу. Вдова залишала записки для тих, хто прийде красти, що метал цей не має цінності. Його вкрали про всяк випадок. Вона замовила керамічного. Чому? І як це стосується згаданого літературного персонажа? Безпосередньо.

За життя Володимир Іванович Львов вперто опирався будь-якій діяльності напоказ, тікав від партійної радянської метушні, від будь-яких фанфар, від підкреслювання своєї значимості. Він навіть жодного разу не піддався наполегливості дружини і не при­йшов до школи дев’ятого травня в ролі ветерана. «Ти голуб», — казала йому жінка, цитуючи роман Гончарова. «Я люблю Обломова», — зізналася вона якось. Голубом назвав Обломова його діяльний товариш Штольц, який теж любив його віддано все життя. За що?

За рідкісну і справжню відсутність марнославства. І тут, можливо, слід поставити крапку, зупинитися, через те що інші гарні риси Обломова: і його щиросердість, і його доброзичливість до людей — теж дуже глибокі і щирі, але не такі дивовижні, мабуть.

 

Неможливо говорити про роман, не торкаючись його екранізації, здійсненої Микитою Михалковим ще в 1979 році разом з художником Олександром Адабаш’яном і оператором Павлом Лебешевим. У фільмі Обломов і Штольц протиставлені не просто як людина діяльна, Штольц, — і людина бездіяльна, Обломов. У фільмі акценти інші. Якщо Штольц думає, як жити, то Обломов — навіщо жити. Діяльність Штольца подана як суєта, гідна осуду, а Обломов не просто ледар у фільмі, він схильний до споглядальності, хочеться сказати, до вдячної, вдумливої споглядальності, що знову таки не погано, а добре. Мова кіно інша, не така, як у літературі. І якщо для того, щоб передати суєтність бурхливої діяльності Штольца, використано повторення нав’язливого нехитрого мотивчика, то правильність життєвої позиції Обломова підтверджує напрочуд поетичний, зворушливий відеоряд: за вікном дерев’яної лазні, де розмовляють Обломов і Штольц, через засніжене поле рухається вдалині хлопчик із собакою, а підвішений пучок калини, сухі квіти, припалий до них метелик і червоний прозорий напій у склянці, пройнятий світлом із вікна, доповнюють слова Обломова, розгортаються в самостійну щемну, тривожну для серця розповідь про плин часу, про зміну пір року, про низку людських поколінь на землі. Це, мабуть, домінанта фільму. Фільм починається зі сну Обломова та його дитячого крику: «Матінка приїхала!», — а закінчується тим, що маленький син Обломова біжить із криком: "Матінка приїхала!«,— і губиться в розкішному літньому середньоросійському пейзажі під могутній спів «Нині відпускаєш раба Твого, Владико».

Обломов багато в чому позитивний персонаж. Цікаво, що й у Толстого є протистояння діяльного, вольового героя, князя Андрія, і дуже далекого від того, щоб бути вольовим і зібраним П’єра, але обидва вони — улюблені герої Толстого. Він пише: «Якщо часто П’єра вражала в Андрієві відсутність здатності мрійливого філософствування (до чого особливо був схильний П’єр), то і в цьому він бачив не недолік, а силу». Судячи з цитати, сам Толстой бачить у цій відсутності саме недолік.

І Обломовка, в якій виріс Ілля Ілліч, — це радше ідилія, ніж місце, гідне осуду. Якщо ми порівняємо Обломовку та побут її мешканців зі «Старосвітськими поміщиками» Гоголя, то не знайдемо різниці зовсім: і тут і там життя зосереджене довкола сніданків, обідів та вечерь, але й тут і там їжа — це не просто їжа, а вияв любові у пригощанні один одного, у гостинності та хлібосольності. Ненажерливість в усій своїй непривабливості — це Собакевич, а не Обломов. Їжа в Обломовці та в «Старосвітських поміщиках» — це гостинність, привітність, вияв турботи.

І свята в Обломовці, коли з’їжджається численна рідня, теж важко сприйняти як щось варте осуду, особливо в наш час міцніючого індивідуалізму й відокремленості всіх від усіх. Дозволю собі ще один далекий від тексту приклад — фільм «Моє велике грецьке весілля», де так втішно спостерігати за родинністю греків на противагу звично холодним і замкненим у собі американцям.

І те, що в Обломовці зростають «рожеві й здорові купідони», бо в цьому головна турбота матерів, — теж дуже добре. Так багато хорошого, що коли ми примірюємо на себе обломовські лінощі, то майже кокетуємо цим, як певною неминучою особливістю національного характеру.

Є велика різниця в тому, якими словами назвати те погане, що ми робимо. Для стислості скористаюся анекдотом.

— Покласти вам торт?

— Ні, мені не можна, я така товста... гладка... повненька... пухкенька... Покладіть мені шматочок тортику.

Спробуйте сказати про себе не «ми, Обломови, любимо поїсти», а «ми, Собакевичі, ладні зжерти баранячий бік з кашею».

А між тим роман «Обломов» — справді страшна історія людини із цілковито паралізованою волею, не здатної щось зробити, щось довести до кінця, не здатної не тішити себе їжею, навіть якщо це вочевидь шкодить здоров’ю. Та він і помер у сорок з чимось від повторного «удару» або, як ми сказали б зараз, інсульту.

 

Найгірше, що є в Обломові, Гоголь розподілив між двома своїми персонажами: Маніловим і Собакевичем. Коли ми промовляємо слово «маніловщина», ми маємо на увазі порожнє прожектерство, те, що являє собою заздалегідь нездійсненні дурниці. Проте Манілов — це не лише «маніловщина», це є та сама нездатність до дії, нездатність довести щось до кінця.

Манілов несе в собі ще й ту безликість, для якої у Гончарова існує інший персонаж, Алексеєв: ні в місті Богдан, ні в селі Селіфан. У фільмі Михалкова й Алексеєв інший: його головне призначення — відтінити обломівську доброзичливість діловитою жорстокістю Штольца.

Персонажі Гоголя, його галерея мертвих душ написана так, що кожний наступний страшніший за попередній: від Манілова до Плюшкіна. І якщо Манілов — перший, то Собакевич — четвертий, передостанній. Він нічим не схожий на Обломова, окрім ненажерливості, яка в ньому існує поруч із власницьким інтересом, злостивою підозрілістю і якоюсь до патології повною відсутністю естетичного начала.

 

Те, що відносно миле і що можна пробачити в Обломові, зовсім непривабливе не лише поруч з іншими рисами характеру, але й саме по собі. Чому ж ми не лякаємося?

Ще одна причина того, що ми любимо Обломова, у тому, що йому протиставлений Штольц. Обломову дуже легко бути кращим за Штольца, тому що позитивність Штольца зводиться до того, що він, по перше, багатіє завдяки практичності й працьовитості; по друге, освічений і подорожує, бачить світ, цікавиться мистецтвом; по третє, наносить візити, відвідує театри й раути, читає газети. У житті Штольца, як і самого Обломова, немає живого нерва віри. У ньому автор втілює певний поширений позитивний ідеал свого часу. А вірити у Бога всерйоз за часів Гончарова людині освіченій було якось непристойно. Це відображено в романі. Ось красномовна цитата. Обломов розмовляє про літературу з якимось Пєнкіним, котрий схвалює викривальний пафос новітніх письменників, а Обломов, заперечуючи йому, каже: «Ви пропонуєте забути, що зіпсована людина — все ж людина, тобто ви самі. А як ви викинете її з кола людства, з лона природи, з милосердя Божого?

— Он куди метнули! — з подивом сказав Пєнкін.

Обломов побачив, що й він далеко метнув».

Якщо погодитися з такою точкою зору, Агафія Матвіївна біжить подавати записки про здоров’я Іллі Ілліча і ревно молиться за нього від невігластва свого. А коли, йдучи за правдою життя й правдою характерів, Гончаров виявляє, що його Ольга Ільїнська, побравшись зі Штольцом, тужить, мабуть, відчуваючи неповноту його зразковості, то Штольц пояснює їй це якимись невиразними незрозумілими прагненнями: «Пошуки живого роздратованого розуму пориваються іноді за житейські грані, не знаходять, звичайно, відповіді, і з’являється смуток... тимчасове невдоволення життям... Це смуток душі, який запитує життя про його таємницю...»

Можливо, Гончаров не поділяє світогляду освіченого стану, до якого належать Штольц і Ольга? Можливо, автор співчуває Агафії Матвіївні, яка біжить до храму подавати записки про здоров’я Іллі Ілліча і регулярно буває на літургіях і на всеношних? Можливо, не для Гончарова, а лише для Штольца та Ольги життя Обломова з Агафією Матвіївною — катастрофа, бо вона не грає на фортепіано, не говорить про Ренесанс і політику?

Гончаров констатує жертовну відданість Агафії Матвіївни, її любов, її віру, її байдужість до багатства і свого нового статусу поміщиці, але все це якось так, немов йдеться про якусь нижчу касту: вона «тупо» слухає, говорить «монотонно», рухається «як машина» і шаль укриває її, «немов попона». Інша справа — заслабла після пологів Ольга, яку Штольц плекає на кримській дачі.

Цікаво, що такої кастовості зовсім немає у Гоголя, який міг написати: «Та годі-бо, чи справді ж Коробочка стоїть так низько на нескінченних сходах людського вдосконалення? Чи справді така велика прірва відділяє її від сестри її, недосяжно відгородженої стінами аристократичного дому?»

А, можливо, і кастовість у Гончарова лише уявна: просто він підкреслює, що справжнє кохання і доля Обломова — Ольга. Цікаво звернути увагу на її прізвище «Ільїнська», адже Оболомов Ілля Ілліч.

Та все ж головна життєва катастрофа Обломова не в Агафії Матвіївні самій по собі, не в тому, що вона турбується про його побут і здоров’я, але арій не співає, не в тому, що ставлення Обломова до неї подібне до рівного спокійного тепла без романтичних сплесків. Катастрофа Обломова в тому, що його лінощі, його готовність потішити себе теплом і спокоєм і чимось смачним розрослися жахливо і зламали, занапастили його, як нищить алкоголіка горілка, а наркомана — наркотик. Це той самий страшний параліч волі, який не дає людині рухатися до Бога, параліч, котрий людина, навіть розуміючи свою погибель, дуже часто не може подолати. У цьому відношенні Обломов Гончарова схожий на Мармеладова Достоєвського. Обломов не встане, навіть якщо буде бачити, що встати потрібно, як не встав він навіть заради найщирішого і найглибшого свого кохання. Але якщо торкнутися віри й смислу життя, то в романі йому й немає чого вставати: акценти розставлені письменником так, що нам пропонується бігти слідом за Штольцом, не бентежачись, що пальне його бурхливої діяльності багато в чому — самолюбство, певне традиційне інтелігентське почуття зверхності, або, як сказали б зараз, «креативність» і «самореалізація». Протистояння Обломова й Штольца — певна дискусія двох однаково вразливих життєвих позицій, як начебто про зелений огірок сперечалися б, червоний він чи синій.

Усе в Обломові стане на свої місця, якщо поставити його поруч навіть не з Сергієм Радонезьким, або Ломоносовим, або Суворовим, а з багатьма трудівниками, людьми діла, якими багата земля наша і які так само уособлюють наш національний характер. Повернуся до вищезгаданого Володимира Івановича Львова, який поєднував і мужність, і працю, і повну відсутність суєтності. Говорячи про національний характер, я маю на увазі й росіян, і українців, і білорусів. Ані життєві зустрічі, ані читане, ні бачене не дали мені приводу помітити, що ці характери різні.

 

На цьому можна було б і закінчити, але Гончаров у «Обломові» підняв ще й проблему виховання. Розповідаючи про обломовське дитинство, він пише, як Іллюшеньку пестять, кутають у ковдри, не дають пограти в сніжки із селянськими дітками, за його дорученнями бігає численна двірня. Але тоді виходить, що лише поміщикам і загрожує «обломовщина». Чому ж тоді такий самий «обломов» — Захар? Чому селянин з Обломовки Онисим Суслов не зміцнить свою хату, що висить над урвищем, а ризикуючи життям, роками забирається в неї? Адже й Захар, і Онисим і в сніжки в дитинстві грали, і працювати змушені були.

Якщо не батьківське марнославство, то тільки справжня необхідність виростити людину, життя якої не минатиме так, що недбалість обернеться загибеллю, змушує виявляти у вихованні розумну нещадність. Лицарі віддавали своїх дітей у пажі й джури іншим лицарям, розуміючи, що своїй дитині важко не потурати. У російських поморів на Півночі було таке лагідне прізвисько хлопчаків, які починали допомагати промисловикам на суднах, «зуйки», за назвою маленьких пташок, які супроводжували моряків і знаходили біля них собі поживу. До сьомого поту ганяли цих «зуйків», особливо з сиріт, котрих нікому було пожаліти, — і якими витривалими, умілими й самостійними вони ставали.

Поморів виховували помори, лицарів — лицарі, і горе тим із нас, хто захоче, закутавши ноги пледом, негайно взятися виховувати зі своїх дітей подвижників та аскетів. Починати, як завжди, слід із себе. І оскільки гостинні трапези, і затишок, і душевна тепла ласка все ж, як не крути, не є лихом у чистому вигляді, порадіємо посту, котрий жене нас геть саме від «обломовщини» в першу чергу.

Опублiковано: № 2 (56) Дата публiкацiї на сайтi: 29 March 2012

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Дивовижна привабливiсть Обломова

Дивовижна привабливiсть Обломова

Ірина Гончаренко
Журнал «Отрок.ua»
Кого з вас, любі читачі, називали словом «обломов»? А може, не вас, а когось у вашій присутності? А можливо, ви самі користувалися цим загальним іменем, аби висловити своє невдоволення? А чи не дивився цей «обломов» на вас із дзеркала? На мене, наприклад, дивився.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 5 з 5
12:26 20.04.2012 | Анна
Милая Ирина, скажите пожалуйста, как с Вами связаться? Мы - учителя и родители школы в Киевской области очень обеспокоены уровнем школьной программы по зарубежной литературе, а после сегодняшней новости вообще возмущены. Пытаемся связаться с родительским комитетом Украины. Давайте составим документ, организуем акции протеста. Это же немыслимо....детей в школу страшно отправлять. Спасибо за Ваш труд.
15:12 04.04.2012 | Светлана
Спасибо
14:55 02.04.2012 | Диана
Шикарная статья!! Как и все статьи Ирины Гончаровой. Лишний раз получила подтверждение тому, что истинную оценку тем или иным поступкам, действиям модно дать лишь тогда, когда ясен мотив. Очень важно, что движет человеком, во славу ли свою он живет, действует, творит, или во славу Божию. Спасибо автору!!
10:10 02.04.2012 | Аня З
Только бы найти правильный путь и ту золотую середину, чтобы не впадать в крайности. Бесспорно,статьи в Отроке всегда с глубоким смыслом.Относятся к каждому из нас.
14:18 30.03.2012 | СаШа
Больная тема для многих....спасайте нас информационо, погибаем от леньки по причине невежества)))

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: