Незатоплена Оболонь

Родзинки Оболоні — зелень, вода й метро. Але найсмачніша з них — це вода. Такої кількості прилеглих озер й річних русел немає в інших місцях Києва. А патріоти Оболоні кажуть: «Тут інше повітря. Воно мокре».

Так, повітря Оболоні — вологе, річне, лугове. Масив просочений диханням Дніпра, наче Оболонь розташована не на березі, а десь на острові посеред річки.

Париж — на Сені, Оболонь — на сіні

І правда, це місце колись було ланцюгом островів в дніпровських плавнях. Текла північніше від Києва знаменита річка Почайна — рукав Дніпра, від котрого нині залишився лише ланцюг озер. А між Почайною та головним руслом Дніпра лежав архіпелаг маленьких островів, розділених ланцюгом невеличких проток. Один ряд із цих островів зараз став Рибальським півостровом, інший — був розташований в районі станції метро «Петрівка». А ось третя, найбільша група почайнінських островів, — це нинішня Оболонь.

Колись з кожною повенню всі заливні плавні ненадовго покривалися Дніпром, що розливався. Після цього влітку починалося справжнє буйство трав і чагарників. Власне, слово «оболонь» і означає «оболочене», трохи заболочене місце, заливний луг. Як величезні сіножатні пасовища згадується Оболонь і в давньоруських літописах, і в хроніках польсько-литовських і козацьких часів, і в документах епохи Російської імперії.

Адже трави й сіно в ті часи — це як нафта сьогодні: основне «паливо» для «транспорту» (коней) і «сировина» для «харчової промисловості» (худоби). А головними київськими сінокосами впродовж тисячі років були саме Оболонь з Трухановим островом. Тому значущість цих, здавалося б, «пустих» місць для економіки міста важко переоцінити. Цікавий нюанс: на початку ХХ століття підприємці навіть проклали по оболонських купинах гілку приватної вузькоколійної залізниці — щоб легше вивозити величезні об’єми тутешніх дарунків природи.

«Смешались в кучу кони, люди...»

Утім, не тільки мирним сіном знаменита історична Оболонь, але й справами воєнними. Наприклад, у далекому 1036 році вся печенізька орда, розбита біля стін Києва, відступила на Оболонь — степова кіннота завжди прагнула стати на відпочинок на найкращих пасовищах. На підході до Оболоні війська князя Ярослава Мудрого заманили печенігів на болота в руслі річки Сетомль (нині Сирець) — це район від нинішньої станції метро «Петрівка» до торговельного центру «Караван» — і там добили й потопили орду.

З тих пір печеніги в джерелах не згадуються. Зате з’являються билини про битву богатиря Добрині зі Змієм Гориничем «на Пучай-річці поблизу Оболоні». Народний епос відбився в назвах тутешніх сучасних вулиць Богатирської й Добрининської.

До речі, назва сусіднього Труханова острова також пов’язана зі степовиками. Вона походить від імені половецького хана ХІІ століття Тугоркана — його орду постійно запрошували київські князі для участі в княжих міжусобицях. При цьому половецька кіннота в очікуванні битв подовгу «квартирувалася» під Києвом на трав’янистих дніпровських островах.

З кінця ХV століття несінокісні ділянки Оболоні — чагарники, переліски — стали середньовічним навчальним полігоном: тут освоювали ази військового мистецтва київські міщани (міське ополчення). А в 1651 році на Оболоні відбулася одна з битв Хмельниччини — тут, відтіснивши київських козаків, отаборилися війська польського воєначальника Радзівілла. Зазнавши декілька козацьких нападів на свій оболонський табір, поляки не вигадали нічого хоробріше, ніж таємно підпалити Київ і саме так на деякий час захопити місто.

У 1706 році на Оболоні квартирувала російська армія Петра І. За особистим указом царя, Оболонь, як стратегічно важливе пасовище, оточили земельним валом; на валі розставили півсотні дощатих веж з гарматами. Втім, розливи Дніпра, що нищили вали, через півстоліття вимусили киян відмовитися від оболонської фортифікації.

На жаль, в ті ж роки зникає й основний «шлях» від Києва до Оболоні — річка Почайна (адже Дніпром угору проти течії на човні не поплаваєш). Нижня половина Почайни злилася з Дніпром у 1710 році через активну діяльність жителів Подолу, верхня обміліла й розсипалася на озера через бурхливе зростання населення сусідніх Куренівки й Пріорки. Що ж, як написала Ліна Костенко:

Мені відкрилась істина печальна:

Життя зникає, як ріка Почайна.

Через віки, а то й через роки,

Ріка вже стане спогадом ріки.

І тільки верби знатимуть старі:

Киян хрестили в ній, а не в Дніпрі.

Маленька Венеція

У 1811 році після великої пожежі київського Подолу погорільці деякий час тулилися в тимчасових помешканнях на Оболоні. В подальшому, аж до середини ХХ століття, в несіножатних куточках Оболоні халупок постійно ставало більше — місцевість перетворилася на подобу сучасних кримських самозахоплень. Власті й власники угідь закривали очі на цю циганщину — по-перше, навесні всі ці помешкання покривала повінь. А по-друге, тутешні невибагливі мешканці добре й майже безкоштовно виконували роль охоронців сінокосів, пастухів і навіть пасічників — адже на медових лугах процвітала й ця агрокультура.

Ось як описував Олександр Купрін у фельєтоні «Оболонське розорення» типову весняну ситуацію в плавнях на межі ХІХ—ХХ століть:

«Ми пливемо вздовж широкого каналу, утвореного двома рядами непоказних маленьких хатинок, що ледь виглядають з води верхніми кутами вікон. У цей канал впадають інші, менш широкі. Вода швидка, майже коричневого кольору, на поверхні її плаває солома, пір’я, тріски, корки, папір. Повсюди вздовж каналів снують рибальські одновеслові плоскодонки з носами, що стирчать високо з води. Якщо додати до цього яскравий сонячний день, веселе небо й дзвінкі балачки прекрасних оболонських рибачок, то в цілому виходить враження маленької Венеції.

Ми під’їжджаємо впритул до одного потопленого будиночка. Я притягую руками човен до віконної рами й заглядаю в неї. Вода наповнює кімнату до підвіконня; голі стіни потріскалися від вогкості; розвалена піч зяє чорною димовою трубою; у воді серед всякого домашнього скарбу плаває забута через поспіх колиска...»

Підводний човен у лугах Оболоні

В останні роки перед революцією частина Оболоні (нинішню територію однойменного пивзаводу) займав один із 12 київських міні-аеродромів — авіація тоді тільки-но зароджувалася, але вже була в великій моді. На Оболонському льотному полі номера пілотажу демонстрували публіці знамениті авіатори: одесит Сергій Уточкін, киянин Петро Нестеров.

З перших радянських років Оболонь увійшла до складу Петрівського району Києва — назву присвоїли на честь українського комуніста Григорія Петрівського. В устах робочих заводів, що виникли тоді на південній Оболоні, офіційний термін швидко перетворився на звичайну «Петрівку». І хоча Петрівський район згодом перейменували, народна версія цього імені прижилася й через півстоліття була увічнена в назві станції метро. А ще через декілька років київська Петрівка стала відомою на всю Україну завдяки найбільшому в країні книжковому ринку.

Із 1936 року в оболонських плавнях велося секретне будівництво «Об’єкта № 1» — підземного залізничного тунелю під Дніпром (другий такий самий будувався північніше від Києва, від Жукова острова до Осокорків); на грандіозному будівництві працювало більше 5 тисяч осіб. Після зрозумілої перерви в 1941-44 роках будівництво поновили дуже мляво, а в 1949 році від цієї ідеї й зовсім відмовилися на користь метро. Закинутий похмурий портал тунелю, що нагадує гігантський підводний човен, і тепер можна побачити на березі Дніпра поблизу елітних будинків Оболонських Липок — привертаючи до себе безліч графітчиків, любителів історії та тих, хто прагне екстриму.

Нарешті, в 1968 році почався намив товстої піщаної «подушки», який завершив існування знаменитих лугів Оболоні. І вже в 1973-му прийняли мешканців перші будинки величезного масиву, що спланований у формі бджолиних стільників. А ще за 10 років посеред вже забудованого проспекту Корнійчука (нині Оболонського) прокладали лінію метро відкритим способом — жителі проспекту протягом декількох років споглядали унікальну картину метробуду з власних вікон.

Справи допотопні й потопні

Один із «батьків» української історичної науки Володимир Антонович писав: «У докняжу епоху центр міського життя Києва розташовувався, очевидно, на нинішній Оболоні».

Сміливе припущення підтвердилось на всі сто. Перед будівництвом масиву археологи відкрили на Оболоні велике поселення межі нової ери — так званої зарубинецької культури. До речі, Інститут археології АН України працює також на Оболоні; і спеціалісти цієї установи свідчать: в історичному центрі Києва настільки значних поселень зарубинецької епохи не знайдено. А це означає, що дві тисячі років тому центром життя на території Києва була саме Оболонь. І, схоже, апостол Андрій пророкував про майбутнє благодатне місто, перебуваючи на околицях величезного оболонського селища.

Дещо схоже на «центральність», «столичність» відродилося тут і в наші дні. На Оболонській набережній у 2000-х роках виник перший у Києві окремий квартал особливо якісних новобудов — так звані Оболонські Липки. Що ж вабить наших небідних сучасників так далеко від центру Києва? Звісно ж, вода. Як кажуть, Дніпро під вікнами!

Утім, якщо говорити про річну воду, Оболонські Липки стали водночас і найнебезпечнішим районом у випадку прориву вишгородської греблі Київської ГЕС. Старожили Оболоні з жахом згадують 1984 рік, коли радянське радіо оголосило про знищення греблі — як виявилося, це була навчальна тривога для спецслужб, помилково розтиражована на публіку. Якщо б з електростанцією дійсно щось сталося, страшна маса води Київського водосховища за лічені хвилини залила б Оболонь на висоту одного поверху, викликала б замикання еклектропроводки і, відповідно, пожежі, а також затопила б лінію метро. Під масою води просіли б деякі місця піщаної подушки, на котрій стоїть масив, від чого декілька будинків повністю обрушилися б... і так далі.

Усі ці чутки зближують Оболонь з Петербургом (там теж одвічно марять темою затоплення міста). Крім того, повторимось, на Оболоні повітря, як і в Петербурзі, вологе, острівне. А головна схожість з Петербургом, визнаним центром арт-виробництва й театрально-музичною столицею, надають Оболонським Липкам їх мешканці. Тому що неабияка частина мейнстримових імен української масової культури саме в цих кварталах і мешкає.

Тому завершити наш нарис хочеться словами людини, котра збиралася написати оповідання про обрушення вишгородської греблі й затоплення Оболоні (не написала, бо «якщо напишеш, що обрушилася гребля, вона може обрушитися»). Це поет і співвокаліст групи «Танок на майдані Конґо», відомий як Фоззі — він же емігрант з Харкова, нинішній оболонець Олександр Сидоренко. За його компетентним спостереженням, «все те добре, що відбувається в світі, відбувається або в Харкові — або на Оболоні».

Опублiковано: № 5 (35) Дата публiкацiї на сайтi: 08 March 2010
Код для блогiв / сайтiв
Незатоплена Оболонь

Незатоплена Оболонь

Олег Кочевих
Журнал «Отрок.ua»
Колись з кожною повенню всі заливні плавні ненадовго покривалися Дніпром, що розливався. Після цього влітку починалося справжнє буйство трав і чагарників. Власне, слово «оболонь» і означає «оболочене», трохи заболочене місце, заливний луг. Як величезні сіножатні пасовища згадується Оболонь і в давньоруських літописах, і в хроніках польсько-литовських і козацьких часів, і в документах епохи Російської імперії.
Розмiстити анонс

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Отрок.ua в: