Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

«Ніхто» чи «хтось»?

«Загальне» чи «одиничне», «ідеальне» чи «реальне» є протиріччями лише в галузі абстрактної думки. Реальне життя здатне стирати протиріччя і переплавляти складне різноманіття у не менш складну єдність. «Хто я у Церкві? Ніхто — чи хтось?» Спробуємо про це поговорити.


Армія сильна не лише завдяки новітній техніці та мудрим стратегіям. Найміцніша і найнеобхідніша ланка армії — це рядовий, простий солдат, від хоробрості та воїнського уміння якого залежить боєздатність армії. Він може здаватися безликим, цей один із багатьох, чию могилу після кровопролитних боїв так і називають — могила невідомого солдата. Але він не безликий. Він — особистість, і її не приховають ні простенькі погони, ні стандартний формений одяг.

Розмова про армію нам потрібна як затравка. Від цієї теми перейти до розмови про Церкву найлегше. Починаючи з апостола Павла, який закликав християн до духовної битви та порівнював види духовної зброї зі зброєю римських солдат, і Климента Римського, який Церкву уподібнював до чітких та дисциплінованих бойових порядків, і до наших днів — про Церкву зручно говорити як про військо. І як сила армії в рядових, так сила Церкви в парафіянах. Їх багато, і знати всіх в обличчя неможливо. Наш обов’язок знати лише перших із народу Божого, обов’язок знати імена й обличчя предстоятелів. Але Бог, що вираховує число зорям, і кожній із них дає ймення (Пс. 146, 4), без сумніву, знає в обличчя та на ім’я усіх незліченних парафіян Своєї Церкви.

Без народу священик ніхто. Це генерал без армії, генерал, чиї лампаси, ордени і зірки на погонах виглядають як насмішка, коли нікому виконувати його накази. Священик — не монах, не самітник, і якщо він нікого не веде за собою, нічому нікого не навчає, не наставляє на молитву зібраних разом християн, то він безсилий і безплідний. Навіть літургію сам, без богомольців, він не може служити. Це той один, який у полі не воїн.

Але й парафіяни без священика теж ніхто. Це люди, схожі на тих, яких жалів Христос, люди, розсіяні, немов вівці без пастиря. Нікому хрестити та миропомазувати новонароджених, нікому наставляти вмираючих, нікому благословляти тих, хто бере шлюб, нікому клопотатися перед Богом і приносити Безкровну Жертву. Їм неодмінно треба зустрітися, священику і парафіянам, щоб стати самими собою, і в цьому віднаходженні себе знайти і сенс життя, і силу Христову.

Людина не здатна оцінити свій вклад у спільну справу. Дзеркало, в яке вона зазирає, майже завжди виявляється кривим. То вона вбачає в собі велетня, здатного на гігантські кроки та могутні дії, то здається самій собі блохою і всі свої дії схильна вважати блошиними. І те, і інше неправильно. І не ми будемо ставити собі оцінки на останньому екзамені. Безсумнівною істиною є те, що без малого не існує великого, і хоча «одна сніжинка — ще не сніг», окремо кожна сніжинка є необхідним мазком художника на полотні з зимовим пейзажем.

Які наші молитви? Нічого вогняного, нічого чудотворного. Але якщо ці краплини зібрати у пригорщу, то від спраги вже не помреш. Приходячи в храм «для себе», заради своїх потреб і зі своїми думками, ти ризикуєш нічого не отримати та ні з ким нічим не поділитися. Але приходячи в храм як на спільну справу, молячись за хворих, подорожуючих, за скорботних, стражденних, за владу та військо, ти можеш сміливо розраховувати на те, що інші згадають про тебе у своїх молитвах, і ти будеш помилуваний чужою любов’ю. Священик, щодня вислуховуючи людські скарги та прохання, може і повинен виносити їх парафіянам. «Сьогодні, — може сказати батюшка, — я прошу вас помолитися за Петра, чоловіка однієї з наших парафіянок, який дуже хворий та чекає на операцію». Про непутящих дітей, які хочуть втекти з дому, про вдале влаштування на роботу, про пологи, що почалися, і про сотні подібних нужд люди можуть дізнатися від священика для того, щоб на богослужінні молитися з ним за тих, хто потребує допомоги. «Рамено Господнє не ослабло, і рука Його не скоротшала, щоб не помагати», — так говорили пророки. Умолений одностайними проханнями людей, Господь у наші дні може творити те, що творив у дні давні. В одному з великих прокимнів ми говоримо слова із псалму: «Ти єси Бог, творяй чудеса», — а потім говоримо: «Сказав єси в людях силу Твою». Єдиний Чудотворець і сьогодні може в нас, людях, сказати, тобто проявити силу Свою, якщо тільки багато крапель зіллється у струмки і багато струмків зіллється у ріки молитовних прохань.

Я не хочу применшити окрему, таємну, особисту молитву людини. Цю розмову з уст в уста, насолода якої відома багатьом, не можна применшити. Але думається мені, що спосіб життя наших парафіян де в чому нагадує устав самітників. Шість днів на тиждень ці люди жили далеко одне від одного зі своїми питаннями, хворобами, зойками та зітханнями. Що хто їв, хто скільки спав, як хто молився — було таємницею їх і Бога. В недільний день вони збиралися до церкви, щоб помолитися разом, причаститися, потім розділити трапезу та, втішеними спілкуванням, повернутися на місце свого усамітнення. Так і ми шість днів вовтузимося, метушимося, грішимо, дратуємось. Потім приповзаємо на сповідь, каємось, причащаємось і знову розходимося до наступної неділі чи свята. Режим нашого ходіння до церкви формально схожий на самітницький. Але ж нам, хто живе в миру, цього дуже мало. Нам не можна жити для себе, лише раз на тиждень збираючись разом. Потрібно вчитися жити для інших, з іншими та заради інших, і навіть у спільних молитвах вникати в чужі нужди і просити за них у Бога.

У поле зору людей, які причащаються від однієї Чаші, повинні потрапляти і життєві нужди одне одного. Як наші молитви поодинці здебільшого є слабким шепотом, а зібрані разом перетворюються на чудову та повнозвучну Херувимську, так і наші копійки, кинуті в склянку самі по собі малі та мізерні, але зібрані разом, можуть бути достатніми для багатьох добрих справ. Священик окремо чи парафіянин окремо від інших може допомогти ближньому дуже обмежено. Сили та можливості множаться на сто, коли люди збираються разом заради спільної доброї справи. Будь-яка парафія в силах допомогти ліками, чи грішми на навчання дітям, або на сплату комунальних боргів комусь із парафіян у випадку гострої необхідності.

По суті, священику потрібно перетворити парафію на сім’ю, на органічну єдність людей, які моляться одне за одного та турбуються про нужди одне одного. «Кому допомогти?», «За кого помолитись?» — ці питання повинні постійно звучати у храмі серед парафіян. І життя, повірте, не дасть прожити жодного тижня без конкретної відповіді на таке питання.

Кожен із нас приходить до храму сам, у різний час, після різних життєвих подій. Хто від прочитаної книги, хто від душевного болю, хто за порадою друга, хто за руку з мамою. Спочатку церковне життя є для нас «особистою справою», маленькою таємницею, чимось дуже інтимним, чим поділишся не з кожним. Але це церковне життя в його таємному внутрішньоутробному стані. Воно зародкове. Воно вже є, але ще не дихає власними легенями. Лише тоді, коли парафія стане сім’єю, священик — батьком, а недільна літургія — головною подією тижня, можна буде говорити про нашу церковність як про народжену дитину.

Нам доведеться розширити своє серце та увібрати в нього нужди багатьох людей. Нам доведеться стати братом і сестрою для десятків братів і сестер, що стоять поряд, та тисяч братів і сестер, яких ми не бачимо, але які складають завдяки Церкві одну родину. Нам доведеться заслужити та отримати високе ім’я — парафіянин. Воно не таке просте і неважливе. Воно таке ж славне, як звання гвардії рядового у міцного чолов’яги, що пройшов усю війну і дзвенить на ходу дюжиною медалей.

Опублiковано: № 4 (40) Дата публiкацiї на сайтi: 02 November 2009

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
«Ніхто» чи «хтось»?

«Ніхто» чи «хтось»?

Андрій Ткачов
Журнал «Отрок.ua»
Приходячи в храм як на спільну справу, молячись за хворих, подорожуючих, за скорботних, стражденних, за владу та військо, ти можеш сміливо розраховувати на те, що інші згадають про тебе у своїх молитвах, і ти будеш помилуваний чужою любов’ю.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 14 з 14
16:24 10.02.2010 | Nina
Сразу захотелось послать эту статью какому-нибудь священнику - готовая проповедь. А какому? У нас на приходе о.Настоятель все время об этом, но другими словами говорит. У самого 18 детей, все в храм ходят, мальчики в алтаре, девочки за младшими или с матушкой на клиросе...
О другом знакомом подумала - тоже не надо ему - он сам человек внимательный, коммуникабельный, храм не большой, всех замечает, привечает... Почему же у меня такое желание появилось?
Сама воцерковляясь ходила на беседы при соборе (беседы были интересными, постоянные слушатели - около 100 человек, в основном из собора, общались, конечно, между собой до и после бесед, есть и приятели, и близкие друзья с этого времени. Тогда почему такое желание? На форуме часто спрашивают: "как подружиться с другими верующими?" Всегда отвечаю - через общее дело. Любое - беседы, поездки, уборка в храме, и пр. И через общительность и приветливость с рядом стоящими на службе.
15:32 19.01.2010 | Андрей

А об общении - не ждите пока к вам подойдут, будьте сами приветливы первыми. "В почтительности друг друга предупреждайте", - как говорит ап. Павел. Но не будьте назойливы, имейте чувство такта. Если видите человека в нужде - попробуйте познакомиться с ним, если он открыт, узнайте о его беде - может для него ваше неравнодушие будет бОльшим утешением, чем деньги. (Хотя второе не исключает первого, но наоборот - исполняет слова участия на деле). Еще раз приведу слова ап. Павла - "будьте снисходительны друг ко другу, в почтительности друг друга предупреждайте", т.е. здоровайтесь, приветствуйте человека первым - старший он или младший - и вы не потеряете своей награды от Бога.

Спаси Господи! С праздником Крещения всех!
15:31 19.01.2010 | Андрей
"Ведь мы приходим помолиться Богу каждый по отдельности, и не надо превращать нас в какое-то стадо."

На самом деле здесь есть о чем задуматься - действительно, зачем я иду в воскресенье в церковь? Если помолиться по отдельности - то зачем для этого идти куда-то, ведь Бог есть везде - Он Вездесущий и Ему можно молиться на любом месте.

Так зачем же я иду молиться в церковь? Хорошо сказал о. Андрей здесь - "Какие наши молитвы? Ничего огненного, ничего чудотворного. Но если эти капли собрать в пригоршню, то от жажды уже не умрешь." Даже если мы не знаем друг друга, но молимся вместе, думаем о словах молитвы, которые поются хором - мы вместе, мы уже общаемся. Нельзя согреться, если не собрать щепки воедино и не зажечь костер.

В церкви, в собрании молитва каждого из нас поддерживается общим молением, и наоборот - общее моление представляет из себя ничто иное как собранные воедино молитвы каждого из нас. Вот почему мы собираемся для молитвы - не из-за особенного места, но ради друг друга. Но все мы собираемся в условненном месте и это место освящается, становится святым, но не потому, что оно само по себе представляет нечто особенное, а потому, что здесь молятся люди и Бог бывает среди них - Он и освящает место.
11:13 08.12.2009 | Ирина
Так хочеться, чтобы и в церкви, и в обществе, и в семьях строились так отношения между людьми как написано.Чтобы старший учил младшего. чтобы ценности жизненные были нормальными человеческими, все было бы проще и легче
08:49 26.11.2009 | Наталья
У отца Андрея все проповеди прекрасны. И ни в одной из них нет некорректностей. такое впечатление, что его устами говорят великие проповедники прошлого. При всем этом он говорит доступным нам современным языком.Его хочется слушать и по телевизору и читать здесь на сайте.
А на мелкие укусы со стороны некоторых форумчан не стоит даже обращать внимание.Значит они не слышат то, что отец Андрей говорит.
16:47 24.11.2009 | Ксения
И будет одно стадо и один Пастырь".(Ин.10.16).Сознание западного человека раздробленно, он раздробляет свою жизнь на отдельные стремления, и в каждой минуте жизни является, как иной человек. Православно верующий же человек знает, что для цельности истины нужна цельность разума и искание этой цельности составляет постоянную задачу его мышления"(И.В Киреевский). Такое же представление и о стаде у Николая - западное.
10:10 15.11.2009 | Людмила
Когда читаешь статьи протоиерея Андрея Ткачева то всегда получаешь подсказку на свои вопросы жизни или слушаешь его на сайте.На душе становиться легко и ты веришь что ты в этом мире не один.Я часто когда еду в транспорте молюсь за людей которых вижу перед собой.Я не знаю какие у них нужды а просто прошу у Господа дать им силы и помочь обрести правильный путь.Тогда и у меня все хорошо.Бог один для всех.Он всегда слышит нас.Нам надо научиться слышать ЕГО!!!
09:59 11.11.2009 | Алла
Ваша статья очень актуальна.Иногдга в храме чувствуешь себя чужой.На нового прихожанина смотрят как на диковинку, даже спросить бывает не у кого.А иногда хочется получить тепло и от окружающих тебя в храме людей.
22:54 07.11.2009 | Лидия
Действительно молюсь, прошу помощи у Бога лишь для себя и своих близких. Есть над чем задуматься...
19:17 05.11.2009 | р Б.Виктория
Я считаю статья очень нужная и злободневная!Я как раз об этом и думала,только так бы изложить не сумела бы.Мы с мужем воцерковлены уже почти 8 лет, а нет у нас ни друзей там ни знакомых,все замкнутые,общаться никто особо не хочет, чего то боятся, искушений наверное.Вобщем очень мне лично тяжело так жить.Духовное? да стремишься,падаешь и опять карабкаешься.... ценишь от этого еще больше советы и наставления духовника...а вот душевного не находишь к сожалению, Спаси Вас Господи.
23:53 03.11.2009 | Андрей
Неправда, Николай! Всё, что написал батюшка, полностью соответствует Православному учению. Спаситель говорит: "Не бойся, малое стадо!" Во многих местах Священного Писания и Святоотеческих книг вы найдете и о Воинстве Христовом, и о брани нашей, и о Соборности Церкви. Даже неудобно это говорить в адрес Православного. Но я осмелюсь предположить, что вы по духу протестант. Слава Богу, если вы при этом посещаете какую-нибудь протестантскую "организацию". Но горе нам, если вы с такими воззрениями являетесь формально членом Церкви. Тогда обновленцы-модернисты-автокефалисты обрели ещё одну единицу для уничтожения нашей Матери-Церкви.Да не будет!
21:17 03.11.2009 | Дмитрий
Что значит СТАДО? Разве не Спаситель говорил Петру паси овец Моих? Прихожане и все верующие есть воинство Христово!
14:08 03.11.2009 | Елена
"...В поле внимания людей, причащающихся от одной Чаши, должны попадать и житейские нужды друг друга...
«Кому помочь?», «О ком помолиться?» — должны быть постоянными вопросами, звучащими в храме среди прихожан..."
Как раз об этом говорил и наш батюшка в прошлое воскресенье. Всё верно, "...Нам предстоит заслужить и получить высокое имя — прихожанин..."
11:24 03.11.2009 | Николай Б.
Завершение статьи намного лучше, чем её начало. Как по мне, сравнение Церкви с армией некорректное, а про словесных овец вообще бы не стоило. Ведь мы приходим помолиться Богу каждый по отдельности, и не надо превращать нас в какое-то стадо. Да и Бог у каждого свой. Свт. Апостол Павел говорит : "Мой Бог". На Западе поют: "My personal Jesus".

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: