Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Норвегія: шлях додому

Земля кругла, а тому всі дороги кільцеві, вони замкнені на свій початок. Ми починаємо наш шлях за горизонт у передчутті нового, а знаходимо лише звичне, але оновлене й підсилене розлукою відчуття ― відчуття Батьківщини й дому. І поки наш шлях туди, за горизонт, не привів нас додому, його не завершено, і не буде спокою тому, хто йде, аж доки не простягнеться над ним склепіння рідного неба. Не вдома ми завжди в дорозі, ми весь час пасажири нашої неспокійної допитливості й непозбутньої ностальгії... Цього разу мій шлях додому проліг через північні широти ― через далеку Норвегію.

На північ

До Норвегії я їхав підготовленим, щоправда, дещо несподіваним чином. У березні в Києві відбувся концерт Яна Гуннара Хоффа, норвезького джазиста, який об’єднав свої творчі зусилля з американським гітаристом Майком Стерном. Нічого не можу сказати про музику Хоффа або імпровізаторський талант Стерна ― лише про свої відчуття. Уже деякий час я помічав, що кожен день починається і проходить однаково: думки біжать по одному й тому ж звичному колу, що складається зі стомливо-знайомих проблем і турбот. Немов тяжкі вагонетки, біжать вони по цьому колу, стукотять і гуркочуть, цей стукіт став звичним, але залишився помітним. Стук-стук, стук-стук, від однієї знайомої проблеми до іншої, і все спочатку, і навіть уві сні я бачив ці маленькі залізні вагонетки, пофарбовані вохрою, обсипані вугільним пилом... Стриманий, неамериканський джаз норвежців уперше за цілий рік заглушив стукіт вагонеток; цілу годину мені здавалося, немов біжу я, майже не торкаючись землі, посипаною жовтим піском стежиною серед яскраво-зеленої трави з плюшевими плямами величезних жовтих квітів. Хоча видіння було якимось мультиплікаційним і нереальним ― там зовсім не було неба і сонячного світла, лише зелена трава і жовте ― пісок, квіти, ― у ньому не було нічого такого, що б лякало. Щаслива тиша панувала в моїй голові...

З цим відчуттям тиші, зеленої трави і жовтих квітів місяць по тому я вирушив до Норвегії. У перекладі з давньоскандинавської назва країни означає «шлях на північ». І справді ― з Києва, що вже умлівав від передчуття спеки, я потрапив на північ, але північ затишну й гостинну ― на яскраво-зелених, немов із мого джазового видіння, газонах під промінням жовтого сонця плавився напівпрозорий напівсніг-напівлід. Мабуть, квітень у Норвегії буває і суворим ― лише іноземці наївно походжали у плащах і піджаках, а місцеві жителі, нащадки вікінгів, що колись страхали Старий і Новий Світ, усі як один ― у в’язаних шапках з вухами до пояса і рукавицях.

Свої люди

Перша помітна відмінність більшості північних країн від південних сусідів ― у тому, що там дуже чисто. Там така всеохопна чистота, що доходить до стерильності, ― прозоре, «немовби кришталеве» повітря, скромна, але яскрава й наче вмита зелень, прозорі струмки, річки й моря ― усе це створює фізичне відчуття чистоти, яке обгортка не тротуарі не зіпсує. Норвегія в цьому сенсі не виняток ― стоячи на давній набережній Бергена, яка повністю ― з будиночками, дерев’яним тротуаром і 10-метровим культурним шаром ― перебуває під охороною ЮНЕСКО, я бачив дно бухти до найдрібнішого камінця. Опустив голову ― бачиш каміння на дні; підняв очі ― і кожну сосонку на крутих схилах, що з усіх боків стискає бухту, виразно, до гілочки, бачиш із набережної.

Про те, що в бухті досить глибоко, свідчили розміри військового корабля, який уночі пришвартовувався біля набережної (а від сосен на схилі гори він видавався іграшковим). Під прапором королівського військово-морського флоту Норвегії ніс вахту темношкірий матрос. «Афро-норвежець», ― політкоректно подумав я. Така ситуація характерна для Скандинавії в цілому: сьогодні вона буквально колонізована вихідцями з «третього світу».

Існує в Норвегії і українська колонія. Щоправда, норвезьких українців я бачив лише в Києві, біля посольства. У Норвегії вони живуть вже по 10-15 років, займаються сільським господарством, працюють санітарами, будівельниками, нафтовиками. Раз на рік повертаються на батьківщину ― продовжити візу. У Норвегії вони все ще не свої, а тут ― уже чужі, про українські справи розпитують: «а як у вас?», про Норвегію кажуть: «у нас». «Норвезький» фермер, кремезний дядько з-під Тернополя, а тепер ― з-під Бергена, з непідробним подивом розповідає: «Земля ― камінь. І дощ увесь час. А картопля ― отакенна (показує здоровенні кулаки, складені докупи). Полуниця, черешня ― отакі! (знову кулаки, але по одному) ― проте все несолодке». Мабуть, і йому дим вітчизни все ще здається солодшим за норвезьку полуницю, проте він уже міцно вріс у кам’янистий ґрунт півночі, пустив коріння. «Не повернеться», ― вирішив я. «Точно не повернеться», ― сказав я собі, коли фермер почав говорити, що заможні громадяни й чиновники фіордів зовсім позбавлені звичок і амбіцій, що властиві деяким нашим землякам, які обіймають посади вахтера й вище і які володіють «соткою» землі й більше. Потім з’ясувалося, що задумливість і небагатослівність фермера пояснювалися головним чином сильним сп’янінням. «А може, і повернеться», ― подумав я.

Не більше, ніж потрібно

Ця загальна риса північних націй ― їхня нечисленність і суворі умови життя навчили цінувати людське товариство й людське спілкування. Пам’ятаю, шведи вразили мене своєю щирою та емоційною зацікавленістю в новій людині. Італійці, наприклад, однаково бурхливо і щиро радіють усьому підряд ― дитина, квітка, к’янті, світлофор, протяг, пів на третю... Норвежці також досить відкриті й доброзичливі, лише дещо стриманіші за шведів. Загалом, норвежці мають гостріше переживати зустріч з новою людиною; шведів біля 9 мільйонів, а норвежців ― трохи більше 4. Таким незначним населенням вони багато в чому зобов’язані своєму історичному минулому і братерським скандинавським народам. Майже тисячу років норвежці вели безперервні міжусобні й загарбницькі війни; у найбільш тривалі й криваві вони втягувалися внаслідок троїстого союзу Данія—Швеція—Норвегія, який змушував країну брати участь у всіх походах її неспокійних партнерів по коаліції. У підсумку життя ставало все тяжчим, норвежці втратили державність і змогли відновити її лише в 1905 році. Навіть свою національну мову їм довелося відновлювати заново, оскільки довгий час офіційною і літературною мовою вважалася датська.

Нечисленні норвежці напрочуд роботящі. Достатньо було глянути на вулички Бергена, які просто висічені в камені, на дороги й тунелі, прокладені крізь товщу граніту, аби зрозуміти, що тут довелося добряче попрацювати (у Норвегії є навіть тунелі, прорізані всередині гір серпантином). Можливо, така непоступлива природа навчила їх з повагою ставитися до себе, тому міста дуже гармонійно вписуються в ландшафт і не простягають у всі боки щупальця звалищ і шлейфи диму. Людина взяла від природи рівно стільки простору, скільки необхідно й достатньо: коли автобус рухається прокладеною крізь граніт дорогою, до сірої скелі можна без зусиль дотягтися рукою, а на поворотах інстинкт змушує відсахнутися від вікна.

Візитівка

Завдяки теплому диханню Гольфстріму природа Норвегії несподівано багата для країни, третина території якої розташована за Полярним колом. Типовий для Скандинавії набір ― скелі, сосни, ручаї, озера й море ― тут доповнено квітами й деревами з більш південних широт. Деякі з них у квітні все ще не мали листя, але багато вже квітли, їхні тропічні пелюстки на тлі засніжених вершин і велетенських сосен виглядали по-справжньому екзотично... Несподівано мій споглядальний настрій був порушений гуркотом барабанів ― ціла група барабанщиків майстерно, віртуозно виконувала складну мелодію. Порушниками тиші виявилися хлопчаки років 7-8, в однакових червоних куртках, котрі просто на вулиці били у великі білі барабани, серйозно дивлячись один на одного...

На жаль, найзнаменитішу смугу ландшафту країни ― фіорди ― я бачив лише на листівках, у рекламних проспектах і трохи ― зі схилів гори Floien, найвищої точки Бергена. Довжина берегової лінії Норвегії, прийнята за пряму лінію, складає всього 2650 км (на 200 км менше берегової лінії України), проте з урахуванням фіордів, заток і 50 тисяч островів її протяжність сягає 56 тисяч км ― майже півтора екватора! Кажуть, це надзвичайно мальовничі 56 тисяч кілометрів (можливо, достатньо глянути на один фіорд, аби зрозуміти, якими є інші). А ще в Норвегії безліч водоспадів ― через гористий рельєф навіть струмки часом перетворюються на водоспади.

Про архітектуру країни можу робити висновок лише по Бергену ― першої столиці Норвегії. Не буду описувати характерні деталі, назв яких я не знаю, відзначу лише єдність архітектурних ансамблів. Найдавніша частина міста, прилегла до набережної Брюггена, складається з різного розміру, але вельми подібних між собою будиночків на кам’яному фундаменті, обшитих дошками нахлистом і пофарбованих в один колір (зазвичай ― блакитний, білий, вохряний), під череп’яними дахами. Є і зовсім крихітні хатинки на одну кімнату, є і триповерхові маєтки, але будь-який із них може слугувати ілюстрацією вислову «ось із таких будиночків зведений Брюгген». Трохи вище в гору ― дещо новіша забудова, і знову однаковість ― не одноманітність, а саме однаковість ансамблю. Кожен будинок індивідуальний, а всі разом вони ― справжній Берген. Найяскравішим контрастом такій забудові мені видається наш Дніпропетровськ, де «сталінки» і «хрущовки» сусідять із чимось абсолютно діккенсівським, із червоної закіптюженої цегли, а поруч ― мало не мазанки в оточенні чогось багатоповерхового та блискучого зі скла і сталі. Дивишся на цю жахливу еклектику ― і серце стискається: «Батьківщина!»

У Бергені безліч пам’ятників ― рибалкам, морякам, ученим, музикантам, дипломатам, історії Норвегії, правам людини. Пам’ятники виявили моє невігластво: я дивувався, чому всюди статуї, барельєфи, профілі та погруддя Ейнштейна. З’ясувалося, що це пам’ятники композитору Едварду Грігу, уродженцю Бергена, який написав тут майже всі свої твори і тут же похований. Вік живи ― вік учись. Найбільш масштабний пам’ятник давньої частини міста, набережна Брюгген, створена ще ганзейськими купцями, складається зі щільного ряду дерев’яних гостроверхих будинків червоного, жовтого й білого кольору, що стоять дещо навскоси. Цей зубчастий ряд червоно-біло-бежевих будинків міста Брюгген багато разів горів, остання масштабна пожежа сталася в 1955 році, так що від будівель ХІV-ХV століть лишилося небагато (окремі обгорілі дошки та кам’яні фундаменти). Тепер по стінах і дахах Брюггена звиваються труби системи пожежегасіння, немов дивовижний плющ, що квітне металевими трояндочками розпилювачів.

Після бенкету

Офіційно Норвегія ― країна лютеран. Королі «втовкмачували» християнство впертим і запеклим прихильникам Одина ціле століття. Лише втративши віру в неминучу долю, норвежці припинили напади, що наводили жах на близьких і далеких сусідів і зайнялися більш мирними справами. Давні храми Бергена ― із сірого каменю, скромної, навіть суворої архітектури, як то кажуть, без надмірностей. Їхня «німа» лаконічність якось неприємно гнітить, навіть затиснута в середньовічні вулички. Біля храмів ― могильні плити з напівстертими надписами, крокуси й тюльпани... На пагорбі над містом височить більш сучасний цегляно-червоний собор св. Іоанна (Johannes-Kirken), оточений парком, що переходить у Ботанічний сад. До собору ведуть стрімкі сходи; завдяки безмежжю вільного простору навколо ― зверху, знизу, праворуч і ліворуч ― здаля складається враження, наче храм висить у повітрі... А в магазинах Бергена, глянувши на ціни, я зрозумів, що норвежці ― безбожники!

Королівський палац Хокансхол не вражає розкошами, хоча король Хокан, який його спорудив, був одним із наймогутніших королів середньовічної Європи. Палац складається з однієї величезної зали ― для прийому гостей, для церемоній та виконання правосуддя. У скромності палацу ― данина практичності й данина часу, це не стільки палац, скільки фортеця. Найяскравіша деталь королівського палацу ― кам’яні барельєфи у вигляді людських голів, що розташовані по периметру. Жоден барельєф не повторюється. Король у норвежців справжній, і ставляться вони до нього з повагою. Для учасників конференції, в якій і я брав участь, за дозволом короля влаштували прийом у палаці. Нас пропустили до зали з накритими столами через маленькі бокові дверцята, до яких ми досить довго йшли вузьким коридором, що оперізує палац; центральний вхід до зали з окремим виходом на невеличку площу перед палацом ― лише для короля, пояснили нам. Простодушних громадян, котрі після бенкету спробували вийти через королівські двері, ловили за руки й наполегливо повторювали: лише для короля.

Проте головна принадність Норвегії чекала мене попереду ― вдома. Я наче оновив усі свої почуття, і Київ бачився мені таким світлим, чистим, радісним... Ось вона, цінність подорожей ― перетворення буденного в неповторне! Виявляється, шлях за горизонт ― це завжди шлях додому. Радість на початку шляху тому й буває, що ми нарешті тікаємо від своїх зледачілих почуттів і йдемо ― додому, до домівки, яку ми знову побачимо й відчуємо всією душею; і радість на початку цього шляху не порівнювана з повною, глибокою, новою радістю повернення... Вдома! Слава Богу!

Опублiковано: № 6 (36) Дата публiкацiї на сайтi: 09 February 2009

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Норвегія: шлях додому

Норвегія: шлях додому

Максим Федорченко
Журнал «Отрок.ua»
Така непоступлива природа навчила норвежців з повагою ставитися до себе, тому міста дуже гармонійно вписуються в ландшафт і не простягають у всі боки щупальця звалищ і шлейфи диму. Людина взяла від природи рівно стільки простору, скільки необхідно й достатньо: коли автобус рухається прокладеною крізь граніт дорогою, до сірої скелі можна без зусиль дотягтися рукою, а на поворотах інстинкт змушує відсахнутися від вікна.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 6 з 6
18:44 11.03.2009 | Автор
Киномеханику: пожалуйста, конкретно, с цитатами, без общих мест, где это я "попинал" Норвегию? А то я "попинал" и не понял, что "попинал". Благодарю Вас, Киномеханик!
13:58 10.03.2009 | Киномеханик
Честно говоря, такое впечатление, будто статья из времен совка. Вот де, я был в такой стране, так вы туда не ездите, чего вы там не видали. Я может, еще поеду, посмотрю, чтобы вам еще уверенне рассказть, что ездить туда не надо. В чем, извините, смысл? Попинать Норвегию? Ну так, норвежцам от этой статьи ни холодно, ни жарко. Показать, какой мол, я по-православному продвинутый - даже в путешествии грежу о доме? ну так это типично русская черта - ностальгировать по поводу и без. осадок после статьи очень неприятный.

Хотите узнать о Норвегии - послушайте Эдварда Грига, почитайте Сигрид Унсет (великую христианску писательницу и Нобелевского лауреата) или Эрленда Лу (я очень хорошо помню, что его романы советовал читать отец Андрей Ткачев на страницах "Отрока"), или еще лучше - при возможности - езжайте сами - и удивляйтесь этой земле, этим людям, а еще больше - Богу, который все это создал.
12:18 18.02.2009 | В.А.С.
Спасибо за коментарий. Я не знал о том, как была задумана рубрика, между строк я этого не прочёл.
Неужели смысл только в этом? Хватило-бы последнего раздела "После банкета".Прямо как-то "Частно и честно" "зарубили" Норвегию с её населением, повесили на неё "штамп".

Не сердитесь на меня, пожалуйста. Под статьёй есть ссылка "Добавить ваш коментарий", которой я и воспользовался чтобы выразить своё впечатление о прочитанном
08:14 17.02.2009 | В.А.С.
"Норвегия:путь домой", меня сразу восхитили фотографии, необыкновенно красивые места. Начало статьи было хотя и "туманно", но, не настораживало. У меня невольно вырвалось:-"... А, может, переедем в Норвегию?, там, кажется, очень хорошо, и люди хорошие..."-спросил я шутя у жены Ани...
Но дальше строчка за строчкой статья меня полностью разочаровала. Это какая то серая, невзрачная, не блещущая живыми впечатлениями автора, а лиш живыми красками фотографий "статейка". И фотографии на много ценнее всего текста. Жаль, что нету фотографий людей...
В прошлом году я смотрел передачу "Вокруг Света",что ли, точно не помню. Автор и ведущий - мужчина в возрасте, кажется росиянин. Передача была про Норвегию. Так вот, она была полной противоположностью этой статье. В ней автор без какой либо религиозной "подоплёки" рассказывал про такую замечательную страну как Норвегия, про её гостеприимных, хороших людей, про великолепную природу, про климат, про рыбалку, про фьёрды, про национальные традиции. Дух странствий, новых встреч, неизведанных открытий, свежих впечатлений завлекал и завораживал...
А здесь, что я узнал:норвежци - безбожники?!!!, а дома - в Киеве - класно!???. И вообще, что это за такая навязчивая ностальгия во время путишествия?
Простите за мою несдержанность.
Я считаю, что статьи о других странах должны нести нечто большее, потому, что через них, мы как через окно заглядываем туда, где никогда, возможно не сможем побывать, но куда, несомненно хотелось бы отправиться.

Коментар:
Уважаемый, обратите внимание на название рубрики, в которой публикуется статья. "Мир моими глазами" был задуман как возможность поделиться личными, частными и честными впечатлениями о далеких краях, избегая штампов и банальностей. Отбирая материал для рубрики, мы ценим наблюдательность и нестандартный взгляд автора. Цель этих статей - не продать подороже путешествие в ту или иную страну. Набор затертых клише для туристов - климат, рыбалка, плотность населения и популярные спиртные напитки - можно в изобилии найти в проспектах туристических фирм и путеводителях.

10:39 11.02.2009 | Irina
Spasibo, za xoroshyy statjy.
Ja sama zivy V Danii 6 let. Vernylas xot bu zavtra, nesmotra na to chto mogy zdes sebe zarabotat na xleb nasychnuj. A ne mogy vernytsa potomy chto na Ukraine ne svodila konzu s konzami, rabotay v biblioteke, Da ese suny nado dat obrazovanie, a na Ukraine, pri postyplenii v instityt takie zenu nazuvayt...Doveli narod, chto yezayt, a zdes nikogda ne privukny, mne ne po sebe chto sun rastvoritsa v etoj ne pravoslavnoj srede, zdes est pravoslavnue xramu, no slyzbu ne regylanu. Vot tak blagodara ykarainskomy pravitelstvy, narod bezit iz stranu.
22:21 10.02.2009 | Ярослав Марчик
Я, как член молодежного братства с Кривого Рога при храме Рождества Пресвятой Богородицы хочу Вас очень поблагодарить за этот чудесный журнал который читаем не мы но и наши родные. Спасибо!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: