Ми проходимо по життю, не зупиняючись, як швидкісний потяг повз полустанок. І всюди нас оточує друковане слово. Літери, складені в слова, у вигляді реклами спалахують навіть вночі, коли, здавалося б, читати неможливо...
Якби в Давньому Римі були газети...
У тому самому Римі, куди вели всі дороги, де люмпенам роздавали безкоштовний хліб від імператорських щедрот, де можна було легко загубитися, наче маленькій дитині, яка опинилася на східному базарі.
Хоча, що означає «якби були»? Газети в Римі були.
Починаючи з часів Цезаря, на стінах будинків вивішували аркушики зі щоденною важливою інформацією. Аркушики називалися «Щоденні справи римського народу».
Вони тоді не називалися «газетами», бо не було ще ні Венеціанської Республіки, де з’явилася преса в сучасному вигляді, ні дрібної монети із зображенням ворони, яка називалася gazzetta, і яку платили за ту першу в історії газету.
А в Римі за новини не платили. Вони були безкоштовні, як дармовий хліб і криваві видовища.
У Римі не було типографій, і аркушики писались від руки. У Римі не було журналістів, і важко зрозуміти, хто і за яку платню — чи під страхом якого покарання — заповнював ці аркушики текстом.
Очевидно, хтось розумний і наближений до найвищих осіб виходив нечутними кроками з прохолодних покоїв у визначений час і передавав текст «газетної матриці» з рук у руки комусь дурнішому і страшнішому на вигляд. А той, узявши в широку долоню згорнутий трубочкою контейнер з новинами, йшов туди, де на підлозі сиділи люди, які вміли писати. Ті за командою розкладали на колінах дощечки з письмовим приладдям і починали записувати те, що розповідав їм, розмірено, як ворон, походжаючи поміж рядів писарів, начальник імператорського інформаційного цеху.
Коли чорнила висихали, аркушики згорталися і передавалися до рук люмпенів із «транспортного цеху», мабуть, швидконогих хлопчаків, котрі таким чином заробляли свій денний хліб. Ті мчали, кожний — до свого місця, де чи то клеїли, чи то прибивали дерев’яними цвяшками, чи то кріпили іншим способом неслухняний аркуш, що намагався скрутитися в трубочку. А любителі новин уже чекали свіжої порції словесної поживи, цієї державної пропаганди і приводу до вуличного марнослів’я. Чекали так, як жителі інших міст, інших епох чекають вранішнього потягу на платформі або свіжої газети біля кіоску з іншими новинами. Втім, хіба іншими?
Новини завжди схожі. Вони не ті самі, але вони схожі. На глибині, там, де відбувається абстрагування від деталей стилю і фактажу, а залишається гола суть, вони просто однакові. Настільки однакові, що той, хто відчув цю однаковість, зразу стає на кілька секунд Соломоном. «Усе суєта, — говорить черговий сумуючий мудрець і додає: — немає нічого нового під сонцем».
— З ким воюємо? Чи немає ворогів на кордоні?
— Почому хліб цієї осені? Чи не подорожчав? Кажуть, з Єгипту судна йдуть з перебоями.
— Пишуть, що Квінт Марцій повісився. Нехай брешуть більше. Кожний пес у Римі знає, що його вбили через коханку.
— А хто б’ється завтра? Хто б’ється, я питаю? Чи не вийде на арену той здоровенний галл, котрий так усім сподобався на попередніх видовищах?
Читав, звісно, новини хтось один або кілька грамотіїв, а решта слухали. Грамотність не була загальною. Голоси тих, хто читав, часто забивалися криками й коментарями. Відразу ж біля стіни з новинами могла спалахнути й швидко згаснути бійка.
Однак перелік питань чи, як ми зараз можемо сказати, тем і рубрик, був до смішного схожий на наші рубрики й теми.
«Економічні новини», «Справи в Сенаті», «Огляд поточних справ божественного Імператора», «Політичний прогноз про стосунки з варварами і стан справ на кордоні». Окремо — «Чутки і плітки». Окремо — «Новини культури і спорту», тобто відомості про те, хто скаче на колісницях у найближчі вихідні й хто бренькає на кіфарі в перерві між боями гладіаторів.
«Астрологічний прогноз», а можливо — «Новини гаруспіка» або «Про що віщують нутрощі жертви?» У розділі «Містика», наприклад, — новини про особисте життя жреців Елевсінських містерій.
Звичайно, «Погода». Рим, як вулик бджолами, був сповнений ледарями та пройдисвітами, а погодою цікавляться найбільше селяни та мореплавці, але тим не менше, погода цікавила всіх, як і зараз. Чому — невідомо.
Там ще могла бути інформація про податки, про страту злочинців. Деякі «номери» могли виключно присвячуватися імператорському едикту. Але в цей самий час корабель із полоненим Павлом, який вимагав суду в кесаря, міг підпливати до найближчої гавані, і газети про це мовчали.
Вони мовчали і про Петра, який ходив десь поруч при світлі сонця і якому вночі не бракувало пастви, що жадібно ловила його солодкі й страшні оповіді про Спасителя. Газети могли заговорити про них пізніше — коли повітря вже наповнилося чутками, коли людей, які при зустрічі малювали на піску рибку, можна було зустріти в кожному другому будинку. Проте й тоді писемні відомості не могли бути докладними.
Натовп не філософствує. Натовп жадібним ротом хапає повітря, а жадібні руки простягає до дармового шматка. Саме таку інформацію він лише й визнає: гарячу, немов повітря стадіону, і котра заходить усередину, як безкоштовний хліб.
Тому про Петра й Павла не могли писати газети Риму. Тому, згодом, посміхаючись, говорили й ми: «В «Известиях» немає правди, а в «Правде» немає «ізвестій».
Тому епоха загальної інформованості є епохою жонглювання мізками й таких масштабних обдурювань, які неможливо вже ніколи ні виявити, ні викрити повністю людськими зусиллями.
Рим — це не просто точка на карті або історична мізансцена, що затяглася. Рим — це щось більше. У тому числі, в плані інформації.
Серед сотень газетних найменувань, серед гір щоденної, зі свіжим запахом фарби макулатури ми й сьогодні знайдемо інформацію про дорогих гетер та улюбленого імператорського міма, про перемогу Західних легіонів і заколот рабів на каменярнях півдня. Ми прочитаємо про те, що у квартирах буде темніше звичайного, бо оливи подорожчали, і масла вистачатиме для їжі, але для заправляння ламп його вже бракуватиме. Прочитаємо про новинки моди, й фасон модної туніки особливо пристрасно обговорюватимуть ті, у кого голизна ледь прикрита ганчіркою.
Ворожбити по зірках то лякатимуть нас, то обнадіюватимуть; і амфітеатри радісно розчинять ворота, закликаючи на ігри; і поліція повідомить про розкриту змову; і раб-утікач, який ґвалтував дівчаток у бідних кварталах, таки буде спійманий, на величезну радість матерів і, особливо, міністра безпеки.
На нас чекає інформація про тріумф і будівництво нових бань із цього приводу. Окремі видання повідомлять про нічне життя, про те, де може себе втішити людина, яка володіє виборчим правом, і скільки це коштуватиме.
Будівництво доріг, розкрадання скарбниці, спалахи інфекції... Таємничі культи, що проникли зі Сходу, публічні змагання поетів-декламаторів. Постійні дебати в Сенаті, політична активність мас, юрби безробітних. Тіснота в багатоповерхівках, метушня й багатолюдність як удень, так і вночі, надмір новин з усього світу.
Саме в такому місті був розіп’ятий донизу головою Петро.
У такому місті Павлу відтяли голову.
