Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Обійтись без зайвого

Уже вкотре «Отрок» звертається до спадщини релігійного мислителя Івана Ільїна. Глава його книги «Поющее сердце», де розповідається про втрати, — на всі часи, однак сьогодні вона здається особливо актуальною.

Коли мені стукнуло вісім років, бабуся подарувала мені на ялинку гарний зошит у синій сап’яновій палітурці і сказала: «Ось тобі альбом, записуй в нього усе, що тобі здасться розумним і добрим; і хай кожен із нас напише тобі щось на згадку»... Оце було розчарування!.. Я так хотів олов’яних солдатиків, вони навіть ночами мені снилися... І раптом — альбом. Як нудно... Але дідусь узяв мій сап’яновий зошит і написав на першій сторінці: «Якщо хочеш щастя, не думай про втрати; вчися обходитись без зайвого»... Так, добре було йому говорити: «не думай»... А мені було до сліз образливо. Але довелося змиритись...

Я тоді й не помітив, як глибоко мене зачепила ця осоружна життєва порада, яку дав мені дід. Спочатку я не хотів про неї навіть чути: це було пряме глузування наді мною і над моїми солдатиками. Але пізніше... І потім ще багато років по тому... У мене було так багато втрат у житті... І завжди, коли мені чогось сильно не вистачало чи коли доводилося втрачати щось улюблене, я думав про сап’яновий зошит і про вислів діда. Я і зараз називаю його правилом щастя або законом олов’яного солдатика. Здається, тут замішана й казка Андерсена «Стійкий олов’яний солдатик»: хоробрий був хлопчина — пройшов крізь вогонь і воду і навіть оком не змигнув...

А тепер цей закон здається мені вираженням справжньої життєвої мудрості. Життя — це боротьба, в якій ми повинні перемагати; а переможцем стає той, хто здійснює добре і справедливе. Звичайно, тут з’являються спокуси й небезпеки; і кожна небезпека — це, по суті, загроза. Якщо розглянути всі ці загрози, то всі вони приблизно однакові: вони загрожують втратами. Бо так звані «приниження» — це теж втрати у питаннях незалежності, визнання з боку інших і життєвого успіху; ці втрати, звісно, бувають найтяжчими. Не можна змиритися з втратою справжньої гідності і поваги до себе, але не можна брати до серця відсутність успіху в інших, а також зневагу та наклепи. Ми повинні вміти обходитись без життєвого успіху, без почестей і без так званої слави.

Отож, якщо я буду боятись таких і подібних їм втрат, мені доведеться відмовитись від головного, предметного успіху в житті і від перемоги в життєвій боротьбі. А якщо я хочу предметної перемоги, то я повинен знехтувати втратами і зневажати загрози. Те, що часом називають міцними нервами, є не що інше, як мужнє ставлення до втрат — чи можливих, чи тих, що вже почалися. Усе, що мені загрожує, і притому часто лише загрожує і навіть не здійснюється, є свого роду втратою, — втратою в царині їжі, пиття, одягу, тепла, зручності, майна, здоров’я і т.д. Отож, людина, яка поставила перед собою серйозне життєве завдання, яка має велику мету і бажає предметного успіху й перемоги, повинна не боятися втрат; мужність перед втратами і загрозами — це вже половина перемоги або ж ніби складений «екзамен на перемогу». Той, хто труситься за свої вигоди і насолоди, за своє майно і «спокій», той показує ворогові своє слабке місце, він підставляє йому «ахіллесову п’яту» і буде швидко поранений в неї: він буде ображений, знесилений, зв’язаний і поневолений. На нього чекає життєва прірва...

Усе життя нам загрожують втрати. Все життя нас непокоять думки і клопоти про можливі «втрати», «збитки», приниження і бідність. Але саме з цього й складається школа життя: в цьому — підготовка до успіху, загартування для перемоги. Те, чого вимагає від нас ця школа, є духовне подолання загроз і втрат. Здатність легко переносити клопоти і легко обходитись без того, чого не вистачає, входить у мистецтво життя. Ніякі збитки, шкоди, втрати не повинні виводити нас із душевної рівноваги. «Не вистачає?» — «Нехай собі не вистачає. Я обійдусь». Не можна втрачати священне і суттєве в житті; не можна відмовлятися від головного, за яке ми ведемо боротьбу. А все несуттєве, повсякденне, всі життєві дрібниці — не повинні нас засліплювати, зв’язувати, знесилювати та поневолювати.

Мистецтво переносити втрати вимагає від людини двох умов.

По-перше, в неї повинна бути в житті певна вища цінність, яка все визначає, яку вона справді любить понад усе і яка насправді заслуговує цієї любові. Це і є те, чим вона живе і за що вона бореться; те, що освічує її життя і скеровує її творчу силу; те, перед чим все інше блідне і відходить на задній план. Це священне й освячуюче сонце любові, перед лицем якого втрати не тяжкі і загрози не страшні. Саме такий шлях усіх героїв, усіх віруючих, сповідників і мучеників.

І, по-друге, людині потрібна здатність зосереджувати свою увагу, свою любов, свою волю і свою уяву — не на тому, чого не вистачає, чого вона «позбавлена», але на тому, що їй дано. Хто постійно думає про те, чого бракує, той буде завжди голодний, заздрісний, заряджений ненавистю. Постійна думка про втрати може звести людину з глузду або вкласти у домовину; постійний страх перед можливими втратами принижує її і готує її до рабства. І навпаки: той, хто вміє з любов’ю вникати і вживатися в дароване йому, той буде знаходити в кожній життєвій дрібничці нову глибину і красу життя, ніби якісь двері, що ведуть у духовні простори; або — вхід у сокровенний Божий сад; або — криницю, яка щедро ллє йому з глибини буття джерельну воду. Такій людині достатньо простої квітки, щоб доторкнутися до божественної світобудови і вражено схилитися перед нею; їй, як Спінозі, достатньо спостереження за простим павуком, щоб осягнути устрій природи в його закономірності; їй потрібен простий промінь сонця, як Діогену, щоб відчути очевидність і заглибитися в її переживання. Колись учні запитали в Антонія Великого, як це він бачить Господа Бога? Він відповів їм приблизно так: «Рано-вранці, коли я виходжу з моєї землянки в пустиню, я бачу, як сонце встає, чую, як пташки співають, тихий вітерець обвіює мені обличчя — і серце моє бачить Господа і співає від радості».

Яким багатством володіє бідняк, якщо він уміє бути багатим...

Це означає ще, що втрати закликають нас до зосередженого споглядання світу, так, ніби якийсь сокровенний голос говорив би нам: «У тому, що тобі вже дано, приховане справжнє багатство; проникни в нього, оволодій ним і обходься без усього іншого, що тобі не дано, бо воно тобі непотрібне»... У всіх речах світу є вимір глибини. І в цій глибині є потаємні двері до мудрості та блаженства. Як часто за «багатством» ховається суща злиденність, жалюгідне убозтво; а бідність може виявитися справжнім багатством, якщо людина духовно оволоділа своїм мізерним статком...

Тому недобре людині обходитись без втрат; вони потрібні їй, вони можуть принести їй справжнє багатство, якого вона по-іншому не осягне. Втрати виковують характер, по-суворовськи виховують людину до перемоги, вчать її самозаглибленню і обіцяють їй відкрити доступ до мудрості.

І я не нарікаю на нестатки і втрати, які трапилися в моєму житті. Але про мій синій сап’яновий зошит, який навчив мене колись «закону олов’яного солдатика», я згадую із вдячністю: він відібрав у мене колись бажану іграшку, але відкрив мені доступ до істинного багатства. І цей зошит — я не хотів би втратити у житті.

Опублiковано: № 6 (42) Дата публiкацiї на сайтi: 15 February 2010

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Обійтись без зайвого

Обійтись без зайвого

Іван Ільїн
Журнал «Отрок.ua»
Здатність легко переносити клопоти і легко обходитись без того, чого не вистачає, входить у мистецтво життя. Ніякі збитки, шкоди, втрати не повинні виводити нас із душевної рівноваги. «Не вистачає?» — «Нехай собі не вистачає. Я обійдусь». Не можна втрачати священне і суттєве в житті; не можна відмовлятися від головного, за яке ми ведемо боротьбу. А все несуттєве, повсякденне, всі життєві дрібниці — не повинні нас засліплювати, зв’язувати, знесилювати та поневолювати.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 5 з 5
23:21 03.04.2013 | Иулиания
Очень хорошая статья!Спасибо.Да,так и есть... "тот, кто умеет с любовью вчувствоваться и вживаться в дарованное ему, тот будет находить в каждой жизненной мелочи новую глубину и красоту жизни, как бы некую дверь, ведущую в духовные просторы"
23:02 03.04.2013 | Анна
Ну вот...готовимся с дочкой к конкурсу чтецов...выбрали "О лишениях" И.Ильина...рассуждали о том, что произведение редкое, малопопуляное...открываем "отрок" и вот...)))
Да уж, бывают же совпадения
13:26 23.04.2010 | Андрей
"...обходись без всего остального, что тебе не дано, ибо оно тебе не нужно."
Истино так. Спасибо за статью
09:10 01.03.2010 | Елена
"Каким богатством владеет бедняк, если он умеет быть богатым..." Спасибо, очень своевременная статья!
18:46 21.02.2010 | Юлия
"Это значит ещё, что лишения призывают нас к сосредоточенному созерцанию мира..."
Т.е., без лишений мы не поймем и не оценим его?
Спасибо за публикацию!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: