Двосічна цивілізація

Цивілізація традиційно протиставляється варварству. Курені та пов’язки на стегнах — дикість, «Мерседеси», «Верту» та «Боїнги» — «висока сходинка цивілізації». Схоже, що різниця лише в рівні споживання, а от проблема морального вибору залишається невирішеною за будь-якого рівня цивілізованості. Можливо, сходинки, якими рухаються людська цивілізація та людський дух належать різним драбинам. Чи ведуть вони в одному напрямку?

Цікаві часи

Часи зараз цікаві — тобто, на думку китайських мудреців, не найкращі для життя. І в чомусь вони праві: колесо історії зі скрипом повернулося й закинуло нас раптом із «розвиненого соціалізму» на Дикий Захід. І навіть не на Дикий Захід — такий у нас запанував прогресивно-реакційний ліберально-тоталітарний вінегрет, що наш «лікар» — світова спільнота — квапливо придумав новий діагноз — «перехідний період». І почав лікувати.

А розруха, як відомо, не в клозетах, а в головах. Так само і Царство Боже — не в колодах, а в ребрах. А тому косметичні заходи з ремонту нашого «фасаду» — багатопартійність та решта ліберально-демократичних цінностей і свобод, оті «іноземні інвестиції» — не дали жодного результату. Ми не стали клоном Заходу; більше того, загримовані «під Захід», ми стали невпізнавані — часто й для самих себе...

30 років тому

Будинок мого прадіда, в один поверх, вибілений, критий шифером, займав більшу частину великого двору. До нього притискалися літня кухня, сарай і курник під очеретяними стріхами. За будинком ріс цілий ліс акацій, на них висіла саморобна гойдалка. У дворі була й альтанка, повита диким виноградом, що зберігала прохолоду за будь-якої спеки. Від вулиці будинок і двір затуляв величезний кущ бузку, який своїми розмірами й формою нагадував вибуялий баньян. Город, що вражав родючістю, простягався до тремтячої в літньому мареві лінії обрію... Полудень. Від спеки повітря стає видимим, воно струменіє та пливе, ламаючи перспективу. Корови, які байдуже жують жуйку, здається, висять у повітрі, — марево сховало їхньої ноги, і вони, немов рогаті дирижаблі, пливуть над солончаком. Тільки два звуки порушують тишу: десь у полі гуркоче трактор і на лимані торохкотить движок старенького сейнера. На вулицях нікого.

Цивілізація: нестійкий розвиток

З усіх боків нам кажуть: прогрес, розвиток, цивілізація... Однак слід згадати, що так званий прогрес людства почався з колосального регресу, з катастрофи. Люди втратили рай — не просто місце, де всього в достатку й завжди тепло, а свій стан царів досконалого світу, царів, яким поки ще нема в чому каятися й нема про що шкодувати або тужити. Тоді «світ зсунувся».

Наші прабатьки, котрі щойно пізнали добро й зло і котрих було негайно викинуто на негостинну — прокляту — землю, опинилися в досить скрутному становищі, із зовсім безрадісними перспективами. Але ж іще вчора, у цей самий час, вони були щасливими — щасливими настільки, як уже не буде щасливим жоден смертний... Тому подальші успіхи людини на Землі й у космосі можуть вражати тільки в порівнянні з тим моментом історії, коли перелякані Адам і Єва, у шкіряній одежі, уперше оглянули незнайомий обрій.

По суті ж, гріхопадіння було смертю первісного людства. Те життя, яке почалося за ворітьми раю, можна уподібнити хіба до росту нігтів і волосся на свіжому трупі...

Важливо, що для перших людей спокуса полягала не тільки в досягненні богоподібного стану, але й у можливості спожити щось, що раніше не споживалося: І побачила жінка, що дерево добре на їжу. Пізніше за такі нехитрі предмети споживання, як миска сочевичної юшки, люди продавали і своє первородство.

Земна цивілізація вижила й виявилася напрочуд прагматичною. Шлях назад в Едем був закритий назавжди, тому людина почала облаштовуватися на проклятій землі. Цивілізаційні успіхи мало вражали Творця: Він не вітав технологічні досягнення людей, а за деякі навіть карав (згадаймо Вавилонську вежу). Але затятим прагматикам, що вже відчули повний смак нової радості — радості споживання — і зовсім стало байдуже до Бога. Уже здавалося людині, що їй вдалося подолати прокляття, — адже земля приносить тепер не лише тернину й осот. Людина з тварини стала творцем — творцем предметів споживання.

Століттями створювалася ця цивілізація споживання. Усіма способами, часто — вогнем і мечем, її несли на нові континенти й новим народам. Цивілізація стала, нарешті, глобальною та повсюдною; не задовольнившись освоєнням — і споживанням — реального простору, вона створила простір віртуальний й наповнила його своїм «контентом». Споживайте!

Але сьогодні світове співтовариство занепокоєне в першу чергу не тероризмом, СНІДом, ядерною програмою Ірану чи фінансовою кризою. Проблемою номер один став «сталий розвиток». А отже, той розвиток, який ми маємо сьогодні, не є сталим. Повсякденна діяльність людини в близькій перспективі може призвести до катастрофічного вимирання цієї самої людини. Ось це і є прогрес, вочевидь.

Прогнозні документи ООН та інших міжнародних організацій можна сміливо відносити до есхатологічної літератури — надто вже моторошний вигляд має це все. Що там Тегеран чи Пхеньян зі своїми ракетами чи глобальна фінансова піраміда під назвою «американський долар»!

Жодна велика цивілізація давнини після досягнення піка розвитку на цьому піку не втрималася. Незалежно від того, як пишно вони цвіли, цивілізації занепадали. Зі своїх піків сипалися і китайці, і єгиптяни, і греки, і римляни: щойно вони досягали бажаного рівня споживання, приходила доля в образі варварів, епідемій, стихій, революцій і ставила жирну криваву крапку. Дивлячись на нинішніх італійців, важко повірити, що Рим правив світом. Та й імперії нової і новітньої історії теж не змогли зберегти свій імперський статус. Схоже, що технологічна досконалість, економічна міць і військова сила — не ті три кити, на які може спиратися людська організація. Особливо, якщо таких організацій кілька...

25 років тому

Після смерті прадіда бабуся продала будинок і землю. Новий господар вирубав акації, бузок, зніс альтанку і сарай, планував засіяти чимось усю ділянку. Але не засіяв, виїхав на заробітки й пропав назавжди, і будинок стояв, старіючи, нічим не прикритий від негоди. Стіни його посіріли і стали «цвісти», місцями обсипалася штукатурка. Город заріс бур’яном, у якому подекуди виднілися здичавілі помідори...

Прогрес чи помирання?

Можна розглядати зміну соціальних формацій як прогрес, а можна — як помирання. З помирання почалася історія людини поза раєм, помиранням супроводжуються всі його наступні кроки. Свого роду парадокс: адже історія вчить нас, що на зміну первісному ладу прийшов період державності, виникли рабовласництво, що розвинулося у феодалізм, капіталізм і далі — за списком. Однак це означає, що кожна нова форма людської організації виявлялася настільки невдалою, збитковою, «кульгавою», що рано чи пізно вона вмирала. Про цю приреченість соціально-економічних формацій непогано було б замислитися нинішнім герольдам ліберального соціально-відповідального й екологічно-дружнього капіталізму. Адже провіщають вони славу приреченій формі організації суспільства.

Я історію знаю не дуже добре, не пам’ятаю періодизацію та інші тонкощі цієї «точної науки». Можливо, це допомагає відірватися від споглядання дрібниць і звернути увагу на загальні закономірності. Але враження людини середньостатистичних знань і здібностей, що озирає шлях людства, таке: немає зміни форм, є тотальне вмирання, руйнування будь-яких форм людської організації, хай то держава чи корпорація, чи сім’я.

Один із класичних прикладів — місто й село. Нібито село — таке патріархальне й пасторальне — помирає, а місто — таке розбещене — процвітає. Ну, цвітіння — питання спірне; може, це туберкульозний рум’янець. А село, яке — городяни — убивали в 20-і,30-і,40-і та інші роки минулого століття, усе ще живе. Звичайно, у глобальному масштабі людство урбанізується, поступово в містах накопичується більшість землян, а сільська місцевість порожніє. Але справа тут зовсім не в кількості громадян на одиницю площі.

Улюблена ідея багатьох урядів — «розвиток сільської місцевості». Європейські держави доплачують фермерам, щоб ті вели спосіб життя своїх предків — але зовсім не тому, що європейцям не вистачає помідорів, молока або яловичини. Справа в тому, що сільська громада, що веде традиційно сільський спосіб життя (фермерство, ремесло, дрібна торгівля й побутові послуги), — це ідеальна ілюстрація до концепції «сталого розвитку». Споживаємо тільки те, що самі робимо, відходів шкідливих немає. Усе гармонійно. — Тож патріархальність, пасторальність і якась підвищена духовність села тут ні до чого.

Навіть більше, європейське ідеальне село — з дрібними фермерами, дрібними кустарями й дрібними торговцями — може існувати тільки за умови, що десь в Африці, Америці або Україні динозавроподібні комбайни борознять мільйони гектарів, виробляючи харчі для апологетів «сталого розвитку» і біржових ділків. Так званий подвійний стандарт у дії. Якщо нічого не зміниться, наша сільська місцевість перетворитися на високотехнологічний город Європи, як уже стали її коморами наші надра...

А ще розчулює боротьба з парниковими газами. Чому не вдається навіть домовитися про скорочення викидів? Тому, що скорочення викидів означає скорочення споживання. А ми ще до цього не готові — і навряд чи будемо готові в майбутньому. Більше того, основні виробники парникових газів (читай — «основні споживачі») викуповують квоти на викиди в країн третього світу, які самі ці квоти не вибирають (споживають слабенько). Таким чином, кількість викидів нібито стабільна, а споживання, проте, росте. І якщо прибуток дістається вибраним, радість споживання — декому або навіть багатьом, то екологічні наслідки необмеженого споживання дістануться всім...

На рівні кожної окремої людини цивілізація теж «відзначилася». Сучасна людина, як солдат в армії, — увесь час зайнята. Зайняті не тільки її руки й ноги, зайняті її думки й почуття — з усіх боків на неї вихлюпується потік інформації, яка є або рекламою, або пропагандою. А що може рекламувати або пропагувати цивілізація, яка стоїть на межі вимирання й істерично шукає шляху «сталого розвитку»? Цю безглуздість блискуче передає репліка з фільму Дж. Камерона «Аватар»; коли мова заходить за встановлення взаємовигідного контакту між земною — відверто споживчою — цивілізацією та цивілізацією пандорців, що живуть у гармонії зі своєю планетою, головний герой запитує: «А що ми можемо їм запропонувати — пиво?»

10 років тому

...Ґрунтова дорога, яка й 30 років тому була непрохідна після дощу, зовсім зникла, перетворившись на канаву. Машину довелося залишити на шосе й іти пішки. Тільки в кожному третьому будинку живуть, в інших — забиті двері, вибиті вікна. Ось і наша вулиця — дві глибокі вибоїни в скам’янілій глині. Здається, востаннє тут проїжджали римські колісниці. Вулиця пустельна. Бур’ян, похмурий, курний, поникнувши під палючим сонцем, у ріст людини, стіною стоїть праворуч і ліворуч від дороги, над ним подекуди піднімаються крони акацій. Крізь струмливе марево не видно жодного даху.

Додаткові опції

Водопровід, Інтернет, метро та інше — це чудово. Відмовлятися від цього не потрібно. Питання тільки в тому, яку роль різноманітні досягнення відіграють у нашому житті. Навіть не так: чи повинні досягнення науки й технології грати хоч якусь роль у житті людини?

Іноді здається, що досягнення цивілізації — це все ті ж грубі, рукотворні терафіми, що їм поклонялися старозавітні язичники. Відкинувши одного разу Істину, людина бореться з порожнечею, яка засмоктує її, намагаючись наповнити цю порожнечу яким завгодно змістом. Так і з’являються істини й кумири одного дня, а будь-яка дурниця проголошується абсолютом. Знову ж — невимогливі такі кумири, набрид — і в піч його...

Але проблему не може бути вирішено, якщо один із можливих розв’язків ми відмовляємося навіть брати до уваги. Ось такий приклад: у багатотомному виданні «Життя тварин» із захватом пишуть, що спорідненість вошей, які паразитують на горилах, шимпанзе й людині, є безсумнівним доказом споріднення людини і приматів. У відповідності до цієї логіки, ми також повинні зараховувати до своїх предків свиней, курей і кіз, від грипу яких ми нині страждаємо. Чому б не припустити, що примати — це люди, що деградували, розбещені люди? Тоді спорідненість вошей прекрасно вписується в картину світобудови, осіненої Божественним задумом.

Передусім, напевно, слід пам’ятати, що земна цивілізація була створена людьми, які впали в гріх. Виходить, душі будівельників цієї цивілізації були відкриті як добру, так і злу. Таким чином, добро й зло проторували свої доріжки через усе, створене людиною. Тому цивілізація й вийшла двосічною; її досягнення можуть служити — і служать — і духовному зростанню, і гріху.

Цивілізація створює нові можливості — а від людини залежить, до чого ці можливості прикласти. Хороший приклад — Інтернет. Тут і пряма трансляція богослужінь, і музика, і світова література всіма мовами, і віртуальні екскурсії музеями, а поруч — порнографія, інструкції з виготовлення бомби, пропозиції купити-продати органи та дітей...

Таким чином, ріст і ускладнення цивілізації не знімає, а тільки загострює проблему морального вибору. Вибір стає ще відповідальнішим, адже опцій — більше.

Це ускладнення, окрім усього іншого, створює ще одну ілюзію сучасності. Де опцій менше — тобто в сільській місцевості — там, виходить, і праведності більше. Справді, так уже склалося, що в наших містах дійсно більше можливостей — для розвитку будь-яких схильностей. Однак згадаймо слова апостола Якова: Хто дотримує всього закону, а в одному згрішить, той стає винним у всьому (Як. 2, 10). Кількість — у цьому випадку — не має значення...

А часи зараз по-справжньому цікаві — адже зникли всі обмеження й заборони на інформацію, здавалося б, нарешті можна все осмислити й навіть дещо зрозуміти. Було б бажання.

Наші дні

...Вулиці засипані щебенем, місцями покладено асфальт, біля кожного будинку — автомобіль. За зеленими огорожами — підстрижені газони, хитромудрі обладнання для поливу. Будинки переважно нові, не будинки — котеджі, під червоними «єврочерепичними» дахами. Звідусіль лине музика. Це городяни, дачники. Хтось кричить: «Колю, ти в місто? Картоплі купи! Кар-топ-лі!»

 

Опублiковано: № 3 (51) Дата публiкацiї на сайтi: 27 June 2011

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Двосічна цивілізація

Двосічна цивілізація

Максим Федорченко
Журнал «Отрок.ua»
Жодна велика цивілізація давнини після досягнення піка розвитку на цьому піку не втрималася. Незалежно від того, як пишно вони цвіли, цивілізації занепадали. Зі своїх піків сипалися і китайці, і єгиптяни, і греки, і римляни: щойно вони досягали бажаного рівня споживання, приходила доля в образі варварів, епідемій, стихій, революцій і ставила жирну криваву крапку.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 7 з 7
18:06 20.09.2011 | Антонина
Нет никакого устойчивого развития. Это до первого длительного извержения вулкана или до следующей аварии на Фукусиме. А ещё не забывайте про перенаселение планеты, которая уже не в состоянии прокормить всех нас. Нас ждёт катастрофа, поэтому самое время подумать о душе...
18:40 07.07.2011 | Nino
"А ещё умиляет борьба с парниковыми газами" - меня тоже умиляет. Пустобрехи.
А статья мне очень понравилась
09:47 02.07.2011 | Михаил
Отличная статья. Спасибо автору
21:33 30.06.2011 | Ирина
Интересная статья и, что немаловажно, нужная. Спаси Господи!
09:02 30.06.2011 | blood clot
правильна стаття!
17:55 29.06.2011 | Елена
Все верно."Каждый выбирает для себя..."
11:06 28.06.2011 | Андрей Карпенко
Значит, говорите, что обезьяны-это древние "демократы" и "эвропэйци"? Неплохо!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: