Один день волонтера

Я ніколи не вміла заробляти гроші. Тим дивовижніше те, що зараз моєю основною справою став збір коштів — я збираю гроші для онкохворих дітей. Немає, мабуть, такої справи, яка б краще й наочніше ілюструвала нашу людську неміч і безпорадність — і постійне піклування Боже про нас. З того часу як Господь поклав на мене цей тягар, щодня переконуюсь у справедливості слів: "Без Мене не можете творити нічого«. 

Досьє № 2

Надія, волонтер руху «Молодість небайдужа». Народилася 1983 року в Києві. У 2005 році закінчила Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка; працювала на телебаченні й у пресі. З 2007 року займається соціальною роботою. Координатор бази донорів і волонтер сайту donor.org.ua; один із редакторів сайту molodost.in.ua

1. Кров — це кров

У більшості людей сьогодні звичайний робочий день, але для батьків, чиї діти проходять хіміотерапію в онковідділенні, день починається з пошуку донорів. Із самого ранку до мене надходять дзвінки з проханнями допомогти знайти донорів крові.

На сьогоднішній день наша база доволі численна, але вона не розв’язує і десятої частини проблем. Людей, які готові приїхати на здачу крові, долаючи всілякі перешкоди, не так багато. Дні й час забору крові дуже незручні для тих, хто працює; але рятувати ¬чиєсь життя завжди треба зараз, це не можна відкласти на завтра.

Бути донором — велика відповідальність. Часто люди залишають свої координати, піддаючись першому пориву або не ознайомившись із обов’язковими правилами донорства. Кров може врятувати життя дитини, а може й занапастити. Сучасні системи переливання, що використовуються в трансфузіології, виключають можливість зараження донора, але не виключають зараження того, хто отримує кров, оскільки чимало вірусів виявляються у крові лише через півроку. Багато хто з дітей, вистоявши у боротьбі зі страшною недугою під назвою рак, отримують у нагороду гепатит.

Батьки обдзвонять близько півсотні номерів телефонів, відгукнеться 7–8 людей, з них половину забракують у пункті переливання ще при заповнюванні анкети. Ще частина відсіється після результатів аналізу. До кінця лікування у батьків з’явиться кілька блокнотів, заповнених номерами телефонів, більша частина яких закреслена.

Буває, що ті, хто не може приїхати за першим покликом, знаходять собі заміну. Декотрі, здавши кров для однієї дитини, потім самі шукають донорів для інших дітей, намагаються шукати гроші на лікування, приходять у гості, стають друзями. Але часто трапляється, коли батькам грубо відмовляють або обіцяють — і не приходять, не відповідають на дзвінки.

...Вибираю з бази донорів необхідної групи крові й розсилаю батькам номери телефонів. Якщо з першого списку донора не знаходять, батьки передзвонюють знову, і я знову і знову виписую номери. Дзвонити можуть і у вихідні дні, і під час відпустки; іноді просто в маршрутці доводиться давати консультації охочим стати донорами чи батькам. Часто доводиться забувати про свій настрій і особисті обставини. Постійно відчуваю себе на передовій, робота випалює егоїзм, на все життя начебто наводиться різкість — багато що стає неважливим і непотрібним. Навіть слова починаєш сприймати в їхніх прямих значеннях. Якщо кров — то кров, завдяки якій людина живе. Якщо життя, то життя живої істоти, зараз і цієї миті. Балансування на тій межі, за якою стоїть смерть, теж у прямому значенні цього слова. Коли чую ці слова, вжиті по відношенню до неживих предметів у рекламних роликах, вони відчутно ріжуть слух.

2. Андрій

Телефоную мамі Андрія — хлопчика, для якого ми зараз збираємо кошти. Виявляється, після розміщення на сайті прохання про допомогу мамі на картку не надійшло жодної копійки.

Кілька років тому Андрій закінчив лікування остеосаркоми, але під кінець лікування заразився гепатитом. За кілька днів йому з мамою треба їхати до Києва на операцію. Навіть відпустивши дитину, хвороба, як відлуння війни, постійно дає про себе знати. Роки боротьби з недугою віднімають у батьків усі заощадження, залишають величезні борги, не дають можливості потім улаштуватися бодай на якусь роботу.

Відправляючи прохання про допомогу в безликий інтернет-простір, ніколи не знаєш, чого очікувати. Бувають випадки, коли навіть велика сума надходить буквально через кілька годин, а буває й так, що протягом місяців «зависле» прохання змушує переживати й молитися. Часто великі суми збираються з дуже маленьких. Перераховуючи по 5–10 гривень, люди вносять ту малу лепту, яка за своєю духовною значимістю просто неоціненна. Для хворих вона є свідченням того, що вони не залишилися наодинці зі своєю бідою, і це дає сили боротися далі. Справжнє диво, що в бездушній всесвітній павутині або радіоефірі стільки добрих і чуйних сердець, готових прийти на допомогу відразу ж!

На сайті дуже багато прохань про дітей з усієї України, а Андрію вже 17 років, і це суттєво знижує шанси на отримання допомоги. Маленьким дітям допомагають охочіше. Але якщо йде доросла дитина, сиротами залишаються батьки.

Пишу прохання для Андрія ще раз. Не знаю, прийде допомога чи ні.

3. Нові обличчя

Опівдні на мене чекає не дуже приємна, але обов’язкова робота. Коли надходять нові прохання від ще не знайомих нам людей, перш за все слід переконатися в їхній правдивості. Для цього необхідно одержати й перевірити всі медичні документи, особисті дані, зідзвонитися з лікарями.

Сьогодні мені доведеться зробити дві такі «перевірки». На жаль, випадки шахрайства бувають, часом доволі цинічні. Говорити про це не хочеться. За роки роботи наші волонтери навчилися «вираховувати» фальшивки.

Кожній новій людині, яка приходить зі своєю бідою, спершу доводиться пояснювати, що наша організація — не фонд, і ми неспроможні спеціально виділяти кошти на лікування. Я можу лише розмістити інформацію з проханням, а далі треба молитися, аби люди, прочитавши її, допомогли. Волонтер — це всього лише людина, яка намагається бути поруч.

Звичайно, всі долі в руках Божих, проте багато що залежить і від самих хворих та їхніх родичів. Не можна сидіти, склавши руки, думаючи, що всі тебе покинули або що тепер увесь світ тобі мусить допомогти. Якщо людина максимально докладає зусиль, то й допомога надходить швидше. Якщо мама або тато залишають за порогом лікарні своє минуле життя, з усіма звичками, планами та мріями, якщо вони розуміють, що для них у цю мить найголовніше і найважливіше — врятувати їхню дитину, то й донори у них швидше знаходяться, і допомога надходить, і саме лікування йде ефективніше, збільшуючи шанси на одужання.

4. Поїздка в дитяче відділення онкології

Сьогодні я вперше буду роздавати дітям портрети, які зробила для них художниця Майя. Якось вона зайшла на сайт з проханнями про допомогу і не змогла залишитися осторонь, вона запропонувала створювати дітям портрети у фотошопі на основі фотографій. Побачивши себе справжньою принцесою або лицарем на коні, дитина, нехай і на кілька хвилин, забуває про горе й болі.

Роздавши портрети, заходжу в гості до своїх підопічних, дітей і батьків. Щоразу намагаюся принести з собою якийсь подарунок, книжку, розмальовку, конструктор. Одержувати подарунки завжди приємно.

Лікарняні стіни ні в кого не викликають радості, але по-справжньому можна радіти знайомству з людьми, які перебувають тут на лікуванні. Часто-густо, самі того не усвідомлюючи, вони подають приклад мужності й віри.

Мама Максима, Таня, належить до числа тих людей, які, здається, просто не вміють сумувати і залишаються життєрадісними за будь-якої ситуації. Таня розповідає про перипетії дня, як Максим не їв, як не могли збити температуру, як ходили на процедури, як він голосно кричав, коли робили укол, як шукали донорів. На самому початку лікування у вразливого маленького хлопчика почалася цілком доросла депресія. Мамі багато довелося пережити, аби вивести дитину з цього стану. Удома в неї залишився малюк, якого вона не бачила вже кілька місяців і який вже забув слово «мама». Розповідаючи про все це, Таня усміхається. Завжди говорить про те, як Господь їм допомагає в усьому, навіть у малому, про те, як багато довкола добрих людей. І в усьому цьому стільки смирення і терпіння, любові й віри в успіх, що, дивлячись на маму, і сам цим переймаєшся. Стає соромно за себе, за те, що часом у зовсім незначних ситуаціях не можеш стриматися.

5. «Вечір важкого дня»

Закінчився день. Перебираю в пам’яті події, намагаюся засвоїти ті уроки життя, які Господь ненав’язливо дав мені за сьогодні. Адже насправді ті, кому ми допомагаємо, можуть дати нам набагато більше, ніж ми — їм.

Увечері в мені радість: Андрію все-таки перерахували на картку чотири з половиною тисячі гривень. Завтра я їм ще передам гроші, які мені теж несподівано пожертвували, і в них буде необхідна сума. Операція в середу. І цього разу Господь не залишив!

Небайдужими, я гадаю, не народжуються. Щоб активно допомагати людям, доводиться щодня силувати себе, відволікаючись від власних проблем. Головне, що треба пам’ятати: допомагаючи ближньому, ми повинні це робити заради Христа. Усі інші цілі, навіть дуже правильні, дуже швидко згорають, а разом з ними згораєш і ти.

 

Іноді доводиться чути думку, що немає сенсу допомагати тим, хто все одно приречений — мовляв, краще спрямувати зусилля у більш перспективне русло. Так, ми завжди маємо право вибору, кому допомогти, та й чи допомагати взагалі. Але щось змушує людей допомагати навіть у найбезнадійнішій ситуації, усупереч логіці, хоча б і ціною власного життя. Адже й Господь не сказав, що життя своє потрібно покласти тільки за «найперспективнішого» хворого або тільки за особливо талановиту людину. У кожній ситуації намагаюсь уявити себе на місці батьків. Переконана, що завжди треба вірити до останньої секунди.

З кожним днем я все більше дізнаюсь, як багато небайдужих людей довкола нас, як багато вони можуть робити для порятунку ближнього — і як мало роблю я. Знаю точно, що лише з милості Божої у мене немає відчуття, що життя проходить порожньо і без мети.

Телефон Надії: +38 098 441 88 74.

Опублiковано: № 5 (59) Дата публiкацiї на сайтi: 08 October 2012

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 3 з 3
22:39 11.10.2012 | Сергей
спасибо!
10:45 09.10.2012 | Анна
Спасибо.
10:22 09.10.2012 | blood clot
дякую!
особливо сподобався перший "пункт" про кров і значення слів.

хай Бог тримає Вас.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: